Подільський районний суд міста Києва
Справа № 758/1373/22
Провадження № 1-кс/758/530/22
07 лютого 2022 року Подільський районний суд міста Києва в складі
слідчого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва клопотання представника власника майна (іпотекодержателя) ОСОБА_3 про скасування арешту майна - земельної ділянки для садівництва, площею 0,12 га, кадастровий номер: 3220882600:04:001:0800, розташованої на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, накладеного у кримінальному провадженні № 12015100000000890 від 19.10.2015 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, накладеного постановою слідчого від 14.10.2010 року (на підставі норм КПК України у редакції 1960 року), -
28.01.2022 року захисник ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ТОВ «Вердикт капітал», звернулася до суду з клопотанням про скасування арешту майна.
В обґрунтування клопотання зазначила, що зважаючи на наявність такого обтяження, ТОВ «Вердикт Капітал» обмежене у своїх правах як Іпотекодержатель протягом тривалого часу.
У судове засідання представник третьої особи не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, підтримав своє клопотання з підстав, які у ньому зазначені.
Прокурор, слідчий у судове засідання не з'явилися, свої заперечення не подали.
Участь прокурора в суді є обов'язковою, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 36 КПК України).
Вивчивши клопотання та документи додані до клопотання суд прийшов до наступного висновку.
Установлено, що 28 листопада 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» та Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (ПАТ «ВіЕйБі Банк») було укладено Договір про відступлення прав вимоги № 212009, за умовами якого Банк відступив новому кредитору (ТОВ «Вердикт Капітал») права вимоги до боржників, зазначених у Додатку № 1 до Договору, зокрема до громадянина ОСОБА_4 .
В цей же день, 28.11.2019 року, між ТОВ «Вердикт Капітал» та ПАТ «ВіЕйБі Банк» було укладено Договір про відступлення прав вимоги за іпотечними договорами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за номером 12541. Відповідно до цього договору та Додатку до нього ТОВ «Вердикт Капітал» набуло прав іпотекодержателя щодо земельної ділянки, що належить ОСОБА_4 (кадастровий номер 3220882600:04:001:0800).
Так, 09.11.2006 року між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 641 на суму 300 000,00 доларів США. В забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору 12.04.2007 року між Банком та позичальником було укладено договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка для садівництва, площею 0,12 га, кадастровий номер 3220882600:04:001:0800, розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області за адресою: АДРЕСА_1 . Нерухоме майно передається в іпотеку разом; з усіма його приналежностями, в тому числі з незавершеним будівництвом житловим будинком, який до завершення будівництва вважаються матеріалами та обладнанням, які використовуються в процесі будівництва.
Таким чином, відповідно до договорів про відступлення права вимоги та норм цивільного законодавства України, ТОВ «Вердикт Капітал» набуло статусу та всіх прав Іпотекодержателя щодо земельної ділянки відповідно до Договору іпотеки від 12.04.2007 року, укладеного між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_4 .
Згідно з інформаційною довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за параметрами пошуку по кадастровому номеру земельної ділянки, що є предметом іпотеки, стало відомо, що в реєстрі міститься запис про обтяження № 9453969 від 27.01.2010р., внесений на підставі постанови про накладення арешту на майно б/п від 14.01.2010р. слідчим СУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_6 , щодо земельної ділянки для садівництва, площею 0,12 га, кадастровий номер: 3220882600:04:001:0800, розташованої на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.
Зважаючи на наявність такого обтяження, ТОВ «Вердикт Капітал» обмежено у своїх правах як Іпотекодержатель, що передбачені законодавством.
У зв'язку з великою заборгованістю по кредиту рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13.12.2010 року у справі № 2-3922/10 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ВАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість в сумі 3 638 079,13 грн. В рахунок погашення заборгованості звернути стягнення шляхом проведення продажу з прилюдних торгів на наступне майно: - житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , земельна ділянка площею 0,0703 га, що належить на праві власності ОСОБА_4 ; - земельну ділянку для садівництва, площею 0,12 га, кадастровий номер 3220882600:04:001:0800, розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області за адресою: АДРЕСА_1 .
Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку" (абзац третій статті 1 Закону України "Про іпотеку"). Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності, на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 37 Закону України "Про іпотеку"). Підставою для передачі предмета іпотеки іпотекодержателю є задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Зважаючи на ту обставину, що накладення арешту на іпотечну земельну ділянку має своїм наслідком заборону відчуження арештованого майна, чим у даному випадку порушується право іпотекодержателя - ТОВ «Вердикт Капітал», у зв'язку із невиконанням боржником зобов'язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.
У провадженні старшого слідчого слідчого відділу Подільського УП ГУНП в м. Києві перебуває кримінальне провадження № 12015100000000890 від 19.10.2015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (кримінальна справа № 018-0336 від 26.10.2007). Саме в рамках даного кримінального провадження накладено арешт на іпотечну земельну ділянку.
Постанову про арешт винесено слідчим 14.01.2010 року, тобто на підставі норм КПК України в редакції 1960 року.
Вказана кримінальна справа перебувала в провадженні Подільського районного суду м. Києва, однак 02.09.2015 року була направлена прокурору м. Києва для організації проведення додаткового розслідування.
Таким чином, кримінальна справа після надходження на додаткове розслідування перебуває у провадженні вже більше 6-ти років, а загалом більше 14 років.
Іпотека на земельну ділянку була зареєстрована 12.04.2007 року.
Арешт на земельну ділянку було накладено постановою слідчого 14.01.2010 року, тобто на підставі норм КПК України в редакції 1960 року.
Частиною 6 ст. 126 КПК України в редакції 1960 року передбачено, що накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпала потреба.
Проте нормами КПК України в редакції 1960 року не було визначено процесуального порядку скасування арешту за зверненням осіб, які не є учасниками кримінального провадження.
Статтею 174 КПК України в редакції 2012 року підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю, або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового розгляду -судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю або частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування, чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необгрунтовано.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 27 березня 2018 року (справа № 202/1452/18) у разі, якщо арешт на майно накладено у порядку, передбаченому КПК України, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право власності, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право оскаржити такі дії та звернутися до суду про скасування арешту лише у порядку кримінального судочинства. І такий порядок захисту прямо передбачений нормами КПК України і є ефективним. Таким чином, ТОВ «Вердикт Капітал» з метою захисту своїх прав має право на звернення в порядку діючого законодавства до слідчого судді з метою вирішення питання щодо доцільності застосування арешту майна.
Отже, оскільки нормами КПК України в редакції 1960 року не було визначено порядку скасування арешту майна за ініціативою осіб які, не були учасниками кримінального провадження, але є власниками або володільцями арештованого майна, при вирішенні зазначеного питання підлягають застосуванню норми КПК України в редакції 2012 року.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду при розгляді справ № 335/12096/15, № 596/4374/16-ц, № 296/8586/16-ц.
Також, в даному випадку підлягає застосуванню п. 10 розділу XI «Перехідні положення» КПК України, яким визначено, що кримінальні справи, які на день набрання чинності цим Кодексом не направлені до суду з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розслідуються, надсилаються до суду та розглядаються судами першої, апеляційної, касаційної інстанцій згідно з положеннями цього Кодексу.
Ця норма узгоджується з вимогами ст.5 КПК України 2012 року про те, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
У п. 1 постанови пленуму ВСС «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 3.06.2016 №5 конкретизовано: якщо право власності особи порушене у кримінальному провадженні, така особа, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому ст.174 КПК 2012 року.
Такі висновки були зроблені Верховним Судом у постанові №755/6685/16-ц від 05.12.2018 року.
Кримінальна справа, в рамках якої накладено арешт на іпотечну земельну ділянку, була внесена до ЄРДР як кримінальне провадження № 12015100000000890. Тобто, розслідування кримінальної справи здійснюється за нормами чинного КПК України, за яким клопотання про зняття арешту розглядається слідчим суддею (ст. 174).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі. № 335/12096/15-ц встановлено: «Якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року і такого, що триває, а кримінальне провадження не передане до суду на час набрання чинності КПК України 2012 року, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року».
Такий висновок ще раз підтвердила Велика Палата Верховного Суду у п. 21.4. Постанови від 30.06.2020 року по справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516ЦС19).
В постанові Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17, від 31.10.2018 у справі №923/1105/17 (ЄДРСРУ № 77586100), від 19 червня 2019 року у справі №825/1764/16 (ЄДРСРУ №82473109), від 17.10.2019 у справі №822/1426/16 (ЄДРСРУ № 84987811) було викладено правовий висновок про те, що в разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно.
Відповідно до п. 6 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Прокурором, органом досудового розслідування не доведено та судом не встановлено, що зазначена земельна ділянка була знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегла на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тобто його відповідність критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, як і можливість використання вказаного майна як доказу у кримінальному провадженні.
Наведені обставини свідчать, що на даний час відсутні підстави для накладення арешту саме з метою забезпечення збереження речового доказу, або іншої мети накладення арешту.
Згідно зі ст. 41 Конституції України, ст. 312 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтями 7, 16 КПК України визначено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ від 23.09.1982 р. у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).
Також слід зазначити, що відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Разом з тим, при накладенні арешту судом не було встановлено обставин, які б свідчили про можливість приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування або передачі об'єкту нерухомості.
На теперішній час, за рішенням судів, що набрали законної сили, право власності на вищевказане майно повернуто законним власникам, у зв'язку із чим в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 131 КПК України передбачено, що заходами забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Згідно з ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (ч. 3 ст. 170 КПК України).
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку, зокрема, на нерухоме майно. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Статтею 16 КПК України визначено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов'язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні (ч. 4 ст. 132 КПК України).
Згідно з ч. 5 ст. 132 КПК України під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ст. 84 КПК України).
Частиною 1 ст. 92 КПК України визначено, що обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Згідно з ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до статті 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб (ч. 4 статті 173 КПК України).
Усталеної практикою Європейського Суду з прав людини встановлено, що в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Sегіеs А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», п. 50, Series А N 98).
Оцінюючи в сукупності надані стороною кримінального провадження докази, беручи до уваги можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, наслідки арешту майна для власника та третіх осіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження слідчий суддя не вбачає достатніми та обґрунтованими підстави для арешту зазначеного об'єкта нерухомого майна, оскільки обставини справи не свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів, до того ж, не встановлені будь-які можливі негативні наслідки, які можуть негативно позначитися на інтересах слідства, власника майна та інших осіб.
Керуючись ст. ст. 98, 131, 132, 170 - 173, 175, 309 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання представника власника майна (іпотекодержателя) ОСОБА_3 про скасування арешту майна - земельної ділянки для садівництва, площею 0,12 га, кадастровий номер: 3220882600:04:001:0800, розташованої на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, накладеного у кримінальному провадженні № 12015100000000890 від 19.10.2015 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, накладеного постановою слідчого від 14.10.2010 року (на підставі норм КПК України у редакції 1960 року) - задовольнити.
Скасувати накладений постановою від 14.01.2010 року арешт майна - земельної ділянки для садівництва, площею 0,12 га, кадастровий номер: 3220882600:04:001:0800, розташованої на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Cлідчий суддя Подільського районного суду м. Києва ОСОБА_1