15.02.2022м. СумиСправа № 920/1345/21
Господарський суд Сумської області у складі головуючого судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/1345/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумитеплоенерго” (40030, м. Суми, вул. Друга Залізнична, 10, код 33698892)
до відповідача: Громадської організації “СОВЕАФ” (40000, м. Суми, пров. Терезова, 3, код 23818950)
про стягнення 26007,69 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Приходько Д.В.;
від відповідача: не з'явився;
До господарського суду звернувся позивач з позовом, у якому просить суд стягнути з відповідача 26007,69 грн., з яких: 22261,02 грн заборгованість за надані послуги з централізованого опалення, 1137,62 грн 3% річних, 2609,05 грн інфляційних збитків та 2270,00 грн витрати по сплати судового збору.
Ухвалою від 24.12.2021 суд відкрив провадження у справі № 920/1345/21 та призначив справу до судового розгляду по суті на 20.01.2022.
Ухвалою від 20.01.2022 суд відклав розгляд справи по суті на 15.02.2022.
Копії ухвал господарського суду від 24.12.2021 та від 20.01.2022, які направлені на адресу Громадської організації «Совеаф» (40000, м. Суми, пров. Терезова, 3) були повернуті на адресу суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно зі ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Пунктом 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
З урахуванням вказаних положень ГПК України, відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч.ч. 1-2 ст. 252 ГПК України).
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).
У ч. 8 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створено належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Відносини у сфері житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (далі Правила 630) та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у цій сфері.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що:
-житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;
-власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку;
-споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до комунальної послуги відноситься послуга з постачання теплової енергії та гарячої води.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 02.06.2005 № 2633-IV теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі, а споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради № 322 від 18.06.2019 «Про визначення виробників та виконавців комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення» Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» було визначено виробником та виконавцем послуг в місті Суми з централізованого опалення та постачання гарячої води . Згідно з додатком № 2 до даного рішення Виконавчого комітету житловий будинок за адресою: м. Суми, пров. Терезова, 3, включно до переліку будинків, які отримують послуги з постачання теплової енергії та гарячої води від виробника ТОВ «Сумитеплоенерго».
Згідно з листом Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 17.10.2019 за № 06.01-18/7802 нежитлові приміщення за адресою: м. Суми, пров. Терезова, 3, площею 113,9 кв.м перебувають у ГО «СоВеАф», відповідно договору оренди від 26.12.2002 № ФМ-329.
На підставі рішень Виконкому Сумської міської ради № 561 від 19.10.2018 опалювальний період 2018-2019 років розпочався з 22.10.2018, № 562 від 08.10.2019, № 589 від 17.10.2019 опалювальний період 2019-2020 роках розпочався з 15.10.2019 і опалення було подано до будинку, в якому розташовано приміщення відповідача. Як зазначає позивач, між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини.
Протягом жовтня 2018 - квітня 2021 років позивач поставив відповідачу теплової енергії в розмірі 15,079864 Гкал, здійснив розрахунок вартості та склав акти приймання-передачі теплової енергії, в яких зазначив складову, вартість, кількість, тариф на отриману теплову енергію, а саме:
- рахунок № 744 та акт приймання-передачі від 31.10.2018 на суму 158,32 грн,
- рахунок № 744 та акт приймання-передачі від 30.11.2018 на суму 1455,06 грн,
- рахунок № 744 та акт приймання-передачі від 31.12.2018 на суму 1706,86 грн,
- рахунок № 744 та акт приймання-передачі від 31.01.2019 на суму 1743,82 грн,
- рахунок № 744 та акт приймання-передачі від 28.02.2019 на суму 1272,17 грн,
- рахунок № 744 та акт приймання-передачі від 31.03.2019 на суму 1118,22 грн,
- рахунок № 744 та акт приймання-передачі від 30.04.2019 на суму 148,34 грн,
- рахунок № 744 та акт приймання-передачі від 31.10.2019 на суму 184,73 грн,
- рахунок № 744 та акт приймання-передачі від 30.11.2019 на суму 1069,24 грн,
- рахунок № 744 та акт приймання-передачі від 31.12.2019 на суму 2230,20 грн,
- рахунок № 744 та акт приймання-передачі від 31.01.2020 на суму 1301,10 грн,
- рахунок № 744 та акт приймання-передачі від 29.02.2020 на суму 1182,48 грн,
- рахунок № 744 та акт приймання-передачі від 31.03.2020 на суму 819,70 грн,
- рахунок № 744 та акт приймання-передачі від 30.04.2020 на суму 197,04 грн,
- рахунок № 744 та акт приймання-передачі від 31.10.2020 на суму 183,96 грн,
- рахунок № 744 та акт приймання-передачі від 30.11.2020 на суму 929,78 грн,
- рахунок № 744 та акт приймання-передачі від 31.12.2020 на суму 1540,48 грн,
- рахунок № 744 та акт приймання-передачі від 31.01.2021 на суму 1660,06 грн,
- рахунок № 744 та акт приймання-передачі від 28.02.2021 на суму 1750,98 грн,
- рахунок № 744 та акт приймання-передачі від 31.03.2021 на суму 1343,88 грн,
- рахунок № 744 та акт приймання-передачі від 30.04.2021 на суму 264,60 грн.
Загальна сума, яка підлягає сплаті за поставлену теплову енергію, становить 22261,02 грн з ПДВ.
Відповідач вартість спожитої теплової енергії не оплатив, у зв'язку з чим у нього наявна заборгованість в сумі 22261,02 грн.
Обсяги та вартість наданих послуг з постачання теплової енергії підтверджуються поясненням щодо відпуску теплової енергії про надані ТОВ «Сумитеплоенерго» відповідачу послуги з централізованого опалення та відомістю розрахунків за період з жовтня 2018 по квітень 2021 років.
Для створення умов перебування та проживання осіб у жилих і нежилих приміщеннях, зокрема, шляхом забезпечення їх опаленням, законодавством України передбачено регулювання у сферах виробництва, транспортування постачання теплової енергії.
Нарахування оплати за спожиті відповідачем послуги з постачання теплової енергії здійснювалось ТОВ «Сумитеплоенерго» на підставі тарифів на послуги з теплопостачання для категорії споживачів «Інші», встановлені постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 404 від 14.06.2018, № 1731 від 10.12.2018, № 89 від 14.01.2020, № 639 від 17.03.2020.
Обсяги та вартість надання послуг з постачання теплової енергії підтверджуються актами прийому-передачі теплової енергії та рахунками на оплату за період з жовтня 2018 по квітень 2021 років включно, які були направлені відповідачу рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується матеріалами справи. У зв'язку з несплатою заборгованості, позивач направив на адресу відповідача акти прийому-передачі теплової енергії та рахунки.
Відповідно до ст. 509 ЦК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Згідно зі ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
За приписами ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» теплопостачальні організації, які здійснюють діяльність із постачання теплової енергії з використанням власних теплових мереж, зобов'язані забезпечити рівноправний доступ до цих мереж усіх суб'єктів господарської діяльності відповідно до укладених договорів. У разі наявності технічної можливості теплопостачальні організації, що здійснюють постачання теплової енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, який розташований на цій території, в укладенні договору.
Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачений, зокрема, обов'язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг та оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов'язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір. Відповідно до цих Правил споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Статтею ст.1 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що у цьому Законі основні терміни вживаються в такому значенні:
- теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;
- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;
- балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - це власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.
Із вищенаведеного слідує, що теплова енергія не використовується для безпосереднього споживання, а визначає перелік господарських і технологічних потреб, де її застосування можливе, а саме: для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів. Встановлено розмежування відносин окремо у сфері теплопостачання та у сфері надання житлово-комунальних послуг.
Враховуючи відсутність типового договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії, такий договір укладається його сторонами з дотримання процедури укладення договорів, визначеної главою 53 Цивільного кодексу України.
Комунальні послуги надаються споживачеві згідно з договором, що укладається у відповідності до типового договору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, а сторони не можуть відступати від затверджених норм, а можуть тільки уточнювати окремі норми типового договору.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
У статті 1 цього Закону визначено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація. Пунктом 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 12 зазначеного Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Цей обов'язок кореспондується з обов'язком виконавця, визначеному пунктом 2 частини 2 статті 8 цього Закону, готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Відповідно до п. 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Даною постановою також затверджено форму та зміст (умови) Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Відповідно до матеріалів справи договірні відносини між сторонами спору відсутні, розрахунки за теплову енергію здійснювались на підставі рахунків №№ 744 від 31.10.2018, від 30.11.2018, від 31.12.2018, від 31.01.2019, від 28.02.2019, від 31.03.2019, від 30.04.2019, від 31.10.2019, від 30.11.2019, від 31.12.2019, від 31.01.2020, від 29.02.2020, від 31.03.2020, від 30.04.2020, від 31.10.2020, від 30.11.2020, від 31.12.2020, від 31.01.2021, від 28.02.2021, від 31.03.2021, від 30.04.2021.
У той же час, частиною шостою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Суд зауважує, що відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє відповідача від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13).
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (правовий висновок у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15).
Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 р. у справі № 904/2238/17 та від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 7128916/17-ц.
У постанові Верховного Суду від 25.03.2019 року у справі № 910/12510/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого: «укладення договору з теплопостачання відповідно до статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов'язком. А сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період».
Отже, навіть за відсутності договору, втім, з належним підтвердженням матеріалами справи факту її поставки споживачу, останній не звільняється від оплати такого товару.
Враховуючи, що обсяги та вартість наданих послуг з постачання теплової енергії позивачем відповідачу підтверджуються актами прийому-передачі теплової енергії та/або гарячої води та рахунками на оплату за період з жовтня 2018 року по квітень 2021 року, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 22261,02 грн вартості спожитої теплової енергії за період жовтень 2018 року-квітень 2021 року визнаються судом законними обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла до висновку про те, що на підставі частини другої вказаної статті кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат. Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Відповідно до поданого позивачем розрахунку, доданого до позовної заяви, останнім нараховано відповідачу 1137,62 грн 3% річних, 2609,05 грн інфляційних збитків.
Суд, перевіривши період та правомірність нарахування позивачем 3% річних у розмірі 1137,62 грн та інфляційних збитків у розмірі 2609,05 грн, зазначає, що такі нарахування узгоджуються з нормами чинного законодавства та підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, враховуючи дослідженні судом матеріали справи, вимоги позивача щодо стягнення 22261,02 грн заборгованості за надані послуги з централізованого опалення, 1137,62 грн 3% річних, 2609,05 грн інфляційних збитків задовольняються у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2270,00 грн судового збору.
Керуючись ст. ст. 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Громадської організації “СОВЕАФ” (40000, м. Суми, пров. Терезова, 3, код 23818950) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумитеплоенерго” (40030, м. Суми, вул. Друга Залізнична, 10, код 33698892) 22261 грн 02 коп. (двадцять дві тисячі двісті шістдесят одна гривня 02 копійки) заборгованості за надані послуги з централізованого опалення, 1137 грн 62 коп (одна тисяча сто тридцять сім гривень 62 копійки) 3% річних, 2609 грн 05 коп. (дві тисячі шістсот дев'ять гривень 05 копійок) інфляційних збитків, 2270 грн 00 коп. (дві тисячі двісті сімдесят гривень) судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 16.02.2022.
Суддя В.В. Яковенко