03 лютого 2022 року Справа № 915/1740/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,
за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.,
за участю сторін:
від позивача (представник позивача) - в судове засідання не з'явився,
від відповідача (представник відповідача) - в судове засідання не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Миколаївського міського центру зайнятості (54001, вул. Нікольська, 68, м. Миколаїв; код ЄДРПОУ 42559710; електронна пошта: nmczn@ocz-mk.gov.ua);
до відповідача: Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (54000, вул. 8 Березня, 107, м. Миколаїв; код ЄДРПОУ 43315529, е-майл: info@mk.minjust.gov.ua)
про: стягнення 8873,13 грн.
Миколаївський міський центр зайнятості звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 30.11.2021 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій просить стягнути з відповідача суму допомоги по безробіттю у розмірі 8873,13 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом № 86-дв від 04.12.2020 на ОСОБА_1 було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області. 07.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського міського центру зайнятості за пошуком роботи та йому було надано статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттю. Не погодившись зі звільненням ОСОБА_1 звернувся до суду та постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2021 по справі № 400/5783/20 наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 04.12.2020 № 86-дв було визнано протиправним та скасовано, ОСОБА_1 поновлено на посаді. На виконання рішення суду Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) видано наказ від 12.10.2021 року № 2579/к, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області з 05.12.2020. Відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду. Згідно розрахункової довідки Миколаївського міського центру зайнятості за період з 07.12.2020 по 02.09.2021 ОСОБА_1 виплачено допомогу по безробіттю у сумі 8873 грн. 13 коп. 19.10.2021 на адресу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) була направлена претензійна вимога з викладенням усіх наведених обставин та проханням повернути кошти в місячний термін з дати отримання претензії.
Ухвалою суду від 06.12.2021 позовну заяву №б/н від 30.11.2021 Миколаївського міського центру зайнятості залишено без руху. Вказаною ухвалою позивачу надано строк для усунення недоліків, який не перевищує 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвала суду від 06.12.2021 була направлена на електронну адреса позивача 09.12.2021.
10.12.2021 до суду від позивача на виконання ухвали суду від 06.12.2021 надійшла заява б/н від 10.12.2021 про усунення недоліків позову (Документ сформований в системі «Електронний суд» 10.12.2021), в якій зазначає, що в період розгляду претензійних вимог у відповідача змінилась адреса місця знаходження: АДРЕСА_1 , е-майл: info@mk.minjust.gov.ua, та додає відповідь відповідача на претензійну вимогу №28902/05.02-05.
Ухвалою суду від 15.12.2021 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1740/21 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; судове засідання у справі призначено на 17.01.2022.
04.01.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 32977/15.1-11 від 30.11.2021, в якому заявник просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.
Зазначає, що на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2021 по справі №400/5783/20 Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) виданого наказ від 12.10.2021 № 2579/к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 », яким було поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Також вказаною постановою з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) стягнуто суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 79624,35 грн. за період з 05.12.2020. Однак, після виконання рішення по справі № 400/5783/20, лише зі змісту позовної заяви Миколаївського міського центру зайнятості стало відомо, що за період з 07.12.2020 по 02.09.2021 ОСОБА_1 перебував на обліку як безробітний у центрі зайнятості, судами даний факт також не встановлювався. Вважає неприпустимим одночасне стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та суми виплаченої допомоги по безробіттю, оскільки це фактично є подвійною відповідальністю за одне й те саме порушення. Зазначає, що ОСОБА_1 , будучи у статусі безробітного приховав цей факт під час розгляду справи №400/5783/20, який мав ключове значення для правильного встановлення стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та повинен був бути врахований судами під час розгляду.
10.01.2022 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 10.01.2022 (Документ сформований в системі «Електронний суд» 10.01.2022), в якому зазначає, що обов'язок роботодавця відшкодувати Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття вартість соціальних послуг, наданих безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду виникає тільки у тому випадку, якщо не виконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю потягло за собою незаконне звільнення з роботи застрахованої особи, і саме через цю подію така особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати. Посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 приховав факт перебування на обліку в службі зайнятості від суду, вважає безпідставними та необгрунтованими, оскільки ці обставини не були предметом спору та не підлягали розгляду судом, та повідомлення про перебування в статусі безробітного суду, не було обов'язаком ОСОБА_1 при вирішенні спору про поновлення на роботі.
Ухвалою суду від 17.01.2022, яку занесено до протоколу судового засідання, судове засідання у справі відкладено на 03.02.2022.
03.02.2022 до суду від позивача надійшла заява б/н від 03.02.2022 про розгляд справи за відсутності представника.
03.02.2022 до суду від відповідача надійшла заява б/н, без дати (вх. №1677/22 від 03.02.2022) про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, наказом №86-дв від 04.12.2020 Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на ОСОБА_1 було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області
Як вбачається з персональної картки № 140520120700017 Миколаївського міського центру зайнятості, 07.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського міського центру зайнятості за пошуком роботи та йому було надано статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттю. ОСОБА_1 07.12.2020 став на облік до Миколаївського міського центру зайнятості, як особа, яка шукає роботу.
З 07.12.2020 ОСОБА_1 було розпочато виплату допомоги по безробіттю, яка виплачувалась по 02.09.2021.
Позивач зазначає, що не погодившись зі звільненням, ОСОБА_1 звернувся до суду та постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2021 по справі №400/5783/20, Наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 04.12.2020 № 86-дв було визнано протиправним та скасовано, а ОСОБА_1 поновлено на посаді.
Як вбачається з Наказу № 2579/к від 12.10.2021 Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) «Про поновлення ОСОБА_1 », на виконання ухвали П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2021 по справі №400/5783/20, наказу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 12.10.2021 № 23/ДВ «Про скасування наказу від 04.12.2020 №86-дв «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з 05 грудня 2020 року.
За час перебування на обліку в Центрі зайнятості, згідно із розрахунковою довідкою від 13.10.2021 щодо виплат допомоги по безробіттю ОСОБА_1 за період з 07.12.2020 по 02.09.2021 було виплачено допомогу по безробіттю у розмірі 8873,13 грн.
Відповідно до наказу № 98 від 13.10.2021 Миколаївського міського центру зайнятості «Про відшкодування коштів Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції виплачених, як допомога по безробіттю, ОСОБА_1 та занесення її до дебіторської заборгованості», виставлено на дебіторську заборгованість суму незаконно отриманої допомоги по безробіттю по Південному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (по безробітному ОСОБА_1 ) - 8873,13 грн.
22.10.2021 позивач скерував на адресу відповідача претензію № 1249/2-21м від 19.10.2021 із пропозицією впродовж 30 календарних днів з моменту її отримання повернути перераховану ОСОБА_1 суму допомоги по безробіттю в розмірі 8873,13 грн.
Позивач вказує, що відповідач суму заборгованості не погасив, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 ГПК України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.
Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів, а саме допомоги по безробіттю, виплаченої поновленому на посаді працівнику відповідача.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 №1533-ІІІ.
Відповідно до вказаного закону загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття є система прав, обов'язків та гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Страховик - Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд);
Страховий випадок - подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи, внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу;
Втрата роботи з незалежних від застрахованих осіб обставин - припинення трудового договору відповідно до статті 36 (пункти 1, 2, 3), статті 38 (у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору), статті 39, статті 40 (пункти 1, 2, 5, 6) Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами, а для військовослужбовців - звільнення зі служби з поважних причин без права на пенсію (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, за станом здоров'я, у зв'язку із закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, через сімейні обставини або з інших поважних причин відповідно до законодавства про військовий обов'язок і військову службу).
Терміни "застрахована особа", "страхувальники" та "роботодавці" вживаються в Законі у значенні, наведеному у Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»).
Так, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок;
роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування;
безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи;
зареєстрований безробітний - особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи;
соціальний захист у разі настання безробіття - комплекс заходів, що передбачений загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття та законодавством про зайнятість населення.
Кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом: участі в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, яке передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття; надання безоплатних соціальних послуг, зокрема, інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації з урахуванням попиту на ринку праці, сприяння у працевлаштуванні, зокрема, шляхом фінансової підтримки самозайнятості та реалізації підприємницької ініціативи відповідно до законодавства; надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці; надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці (ст. 9 Закону України «Про зайнятість населення»).
Статусу безробітного може набути, зокрема, особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи. Статус безробітного надається у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування. Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення»).
Зареєстровані безробітні мають право на: безоплатне одержання від територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції: послуг з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, в тому числі на громадські та інші роботи тимчасового характеру; консультаційних, інформаційних та профорієнтаційних послуг з метою обрання або зміни виду діяльності (професії); інформації про свої права та обов'язки як безробітного; відомостей про себе, які містяться в Єдиній інформаційно-аналітичній системі; матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону; збереження права на виплату допомоги по безробіттю на період участі у громадських та інших роботах тимчасового характеру (тривалістю до 180 днів, зокрема у разі заміщення тимчасово відсутнього працівника) у розмірах, встановлених до укладення ними строкового трудового договору на участь у таких роботах; оскарження, у тому числі до суду, дій або бездіяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб, що призвели до порушення прав щодо зайнятості особи (ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення»).
Частиною 2 ст. 21 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначено, що страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Відповідно до ч. 1 ст. 7, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» видом забезпечення є, зокрема, допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності. Допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.
Таким чином, наведеними положеннями чинного законодавства передбачено, що особа, яка втратила роботу з незалежних від неї обставин та зареєструвалась у встановленому порядку, набуває право на матеріальне забезпечення у вигляді допомоги по безробіттю.
Установлено, що ОСОБА_1 після звільнення його відповідачем із займаної посади звернувся до Центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного.
ОСОБА_1 перебував у Миколаївському міському центрі зайнятості на обліку як безробітний та отримав за період з 07.12.2020 по 02.09.2021 допомогу по безробіттю у розмірі 8873,13 грн.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про зайнятість населення» реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі, зокрема, поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021 у справі № 400/5783/20, з урахуванням внесених виправлень, згідно ухвали суду від 06.10.2021, визнано протиправним та скасовано наказ №86-дв від 04.12.2020 року "Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 " у вигляді звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з 05.12.2020 року. Стягнуто з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 05.12.2020 року в розмірі 79 624,35 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Наказом № 2579/к від 12.10.2021 Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) «Про поновлення ОСОБА_1 », на виконання ухвали П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2021 по справі №400/5783/20, наказу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 12.10.2021 № 23/ДВ «Про скасування наказу від 04.12.2020 №86-дв «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з 05 грудня 2020 року.
Відповідно до абз. 7 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття має право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.
Згідно абз.2 ч. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Таким чином, згідно ст. 34, 35 Закону №1533-III, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття має право стягувати з роботодавця суму виплачених страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а роботодавець - зобов'язаний відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2018 у справі № 902/291/17).
З огляду на викладені обставини, суд вважає, що відповідач не виконав свій обов'язок, передбачений ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», а тому позовні вимоги Миколаївського міського центру зайнятості є обгрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.
За таких обставин, позовні вимоги Миколаївського міського центру зайнятості про стягнення з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) суми допомоги по безробіттю у розмірі 8873,13 грн., виплаченої ОСОБА_1 , поновленому на посаді головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області, підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За умовами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 195, 196, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд, -
1.Позов задовольнити.
2. Стягнути з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (54000, м. Миколаїв, вул. 8 Березня, 107, ЄДРПОУ 43315529) на користь Миколаївського міського центру зайнятості (54001, вул. Нікольська, 68, м. Миколаїв; код ЄДРПОУ 42559710; електронна пошта: nmczn@ocz-mk.gov.ua) суми допомоги по безробіттю у розмірі 8873,13 грн., виплаченої ОСОБА_1 , поновленому на посаді головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області, а також 2270,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 08.02.2022.
Суддя Н.О. Семенчук