ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.02.2022Справа № 910/21114/21
Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників
справу 910/21114/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю БІ АЙ КОНФЕРЕНЦ ХОЛ"
до Товариство з обмеженою відповідальністю "БРАЙТ ВАЙТ МАРКЕТИНГ"
про стягнення 536 489,60 грн.
До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Ю БІ АЙ КОНФЕРЕНЦ ХОЛ" з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "БРАЙТ ВАЙТ МАРКЕТИНГ" про стягнення 536 489,60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором № 93 про надання послуг з обслуговування та організації заходів від 29.10.2019, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 103 634,73 грн, за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 15 631,88 грн, штраф 10% у розмірі 10 363,47 грн, неустойка в сумі 393 811,97 грн, 3% річних - 3235,76 грн та інфляційні втрати в сумі 9811,79 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2021 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03148, м. Київ, вул. Картвелішвілі, 7/2, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "за закінченням терміну зберігання" вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Станом на дату винесення даного рішення від позивача не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також не отримано від відповідача відзиву на позовну заяву.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
29 жовтня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю БІ АЙ КОНФЕРЕНЦ ХОЛ» (надалі - Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ВАЙТ МАРКЕТИНГ» (надалі - Замовник) було укладено Договір № 93 про надання послуг з обслуговування та організації заходів (надалі - Договір), відповідно до пункту 2.1. якого Виконавець зобов'язується надавати Замовнику послуги, а Замовник зобов'язується приймати та оплачувати надані послуги в порядку, визначеному Договором, відповідно до Планового кошторису та Акту про надання послуг.
Відповідно до п.2.2. Договору, при кожному замовленні послуг сторони погоджують та підписують Плановий кошторис, що є додатком до Договору, та в якому зазначаються всі істотні умови надання послуг. Послуги вважаються замовленими з моменту підписання сторонами Планового кошторису.
У п. 4.1. Договору зазначено, що за результатами наданих послуг, погоджених в Плановому кошторисі, Сторони підписують Акт про надання послуг (далі - Акт), в якому відображаються всі фактично надані Послуги, їх вартість та сума, що підлягає оплаті Замовником.
Відповідно до п.5.3. Договору, Замовник сплачує вартість послуг, вказану в Плановому кошторисі, на умовах 100% передплати.
Сторони домовилися, що після проведення заходів ними буде здійснено погодження вартості фактично наданих послуг та всі зміни будуть обумовлені в письмовій формі в Акті. У такому випадку, Замовник здійснює оплату Послуг Виконавця згідно Акту, наданого виконавцем, на підставі рахунку-фактури. Оплата наданих додаткових послуг здійснюється замовником в триденний термін з дати надання . Замовнику відповідного Акту (п. 5.4. Договору).
Відповідно до п.7.5. Договору, у разі порушення стороною умов даного Договору, вона зобов'язана виплатити іншій стороні неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в період прострочення, нарахованої на суму заборгованості, за кожен день прострочення до дати повного погашення заборгованості.
Відповідно до п.7.6. Договору, у разі порушення Замовником строків оплати послуг, Замовник сплачує виконавцю неустойку в розмірі 1%, нараховану на суму заборгованості, за кожен день прострочення до дати повного погашення заборгованості. При цьому, при нарахуванні штрафних санкцій не застосовується обмеження, встановлене пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України. У разі прострочення грошового зобов'язання більше ніж на 10 днів, винна сторона зобов'язана сплатити іншій стороні штраф у розмірі 10% від простроченого грошового зобов'язання.
Даний договір вступає в силу з дати його підписання, скріплення печатками Сторін та діє до 31 грудня 2020 року включно, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за Договором (п. 9.1. Договору).
29 жовтня 2019 року позивачем та відповідачем погоджено Плановий кошторис -Додаток № 1 до Договору, відповідно до якого відповідач замовив послуги з організації та обслуговування заходу, який має відбутись 19 грудня 2019 року, а саме: послуги оренди конференц. залу та обладнання і послуги з організації харчування та кава-пауз на загальну суму 228 532,73 грн, у числі ПДВ 20%.
Також, 29 жовтня 2019 року відповідачем та позивачем було укладено Плановий кошторис - Додаток № 2 до Договору, на загальну суму 4 102,00 грн, у тому числі ПДВ 20%.
Таким чином, відповідач замовив у позивача послуги загальною вартістю у 232 634,73 грн.
Позивачем було надано відповідачу вказані у Додатках №1 та №2 послуги, що підтверджується підписаними сторонами Актом надання послуг № 388 від 19 грудня 2019 року на суму 228 532,73 грн та Актом надання послуг № 395 від 19 грудня 2019 року на суму 4 102,00 грн.
Відповідач здійснив часткову оплату наданих послуг у якості попередньої оплати в сумі 114 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням 581 від 17 грудня 2019 року.
Листом № 2801/20 від 28.01.2020 року відповідач гарантував позивачу проведення оплати в повному об'ємі до 20 березня 2020 року.
У листі № 0107/20 від 01.07.2020 року відповідач зазначив, що через ситуацію карантину він був вимушений порушити умови по оплаті заборгованості, проте станом на дату написання листа робота поступово відновлюється, тож відповідач може гарантувати закриття оплати за графіком, який ним був запропонований в цьому ж листі. Для затвердження даного графіку відповідач повідомив, що готовий підписати додаткову угоду, де буде відображено відповідний графік погашення заборгованості.
16 липня 2020 року між відповідачем та позивачем було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 93 про надання послуг з обслуговування та організації заходів від 29 жовтня 2019 року (надалі - Додаткова угода).
Відповідно до п.1 Додаткової угоди Замовник визнає, що на дату підписання Додаткової угоди його заборгованість за Договором перед Виконавцем за надані послуги становить 118 634, 73 грн з урахуванням ПДВ.
Згідно пункту 2 Додаткової угоди Відповідач зобов'язався погасити заборгованість, яка зазначена у п.1, за наступним графіком: до 15 серпня 2020 року включно - 20 000,00 грн; до 15 вересня 2020 року включно - 35 000,00 грн; до 15 жовтня 2020 року включно - 35 000,00 грн; - до 15 листопада 2020 року включно - 28 634,73 грн.
При цьому, до складу заборгованості, реструктуризація якої здійснюється згідно з Договором та додатків до нього, не включено суми неустойки, процентів річних та інфляційних нарахувань на заборгованість.
Відповідно до пункту 3 Додаткової угоди зобов'язання Замовника зі сплати заборгованості вважається виконаним за умови надходження на поточний рахунок Виконавця коштів у строк та в сумі, що встановлені графіком погашення заборгованості у п.2 Додаткової угоди.
Згідно пункту 5 Додаткової угоди за повне або часткове нездійснення платежів згідно із графіком погашення заборгованості Виконавець має право звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів із віднесенням судових втрат на рахунок Замовника.
18 серпня 2020 року відповідачем було здійснено платіж в рахунок погашення заборгованості на суму 15 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 15 від 18 серпня 2020 року.
Позивач вказує, що після зазначеного платежу жодних коштів в рахунок погашення заборгованості від відповідача не надходило.
З огляду на викладене, позивач стверджує про порушенням відповідачем зобов'язань за Договором № 93 про надання послуг з обслуговування та організації заходів від 29.10.2019, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 103 634,73 грн, за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 15 631,88 грн, штраф 10% у розмірі 10 363,47 грн, неустойка в сумі 393 811,97 грн, 3% річних - 3235,76 грн та інфляційні втрати в сумі 9811,79 грн.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено, що позивач надав відповідачу послуги, які прийняті ним без заперечень та зауважень, на суму 232 634,73 грн, що підтверджується підписаними сторонами Актом надання послуг № 388 від 19 грудня 2019 року на суму 228 532,73 грн та Актом надання послуг № 395 від 19 грудня 2019 року на суму 4 102,00 грн.
Відповідачем під час розгляду справи не було подано відзиву на позовну заяву, не висловлено заперечень щодо поданих позивачем доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин.
Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст. ст. 76, 77, 91 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені позивачем акти здачі-приймання є належним доказом надання послуг відповідачу.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується надання позивачем відповідачу за Договором № 93 від 29.10.2019 послуг на загальну суму 232 634,73 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи умови договору та додаткових угод до нього, строк оплати наданих згідно Актів надання послуг № 388 від 19 грудня 2019 року та № 395 від 19 грудня 2019 року є таким, що настав.
Судом встановлено, що відповідач частково сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 129 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 581 від 17 грудня 2019 року та № 15 від 18 серпня 2020 року.
Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 103 634,73 грн.
Вказаний розмір заборгованості фактично був визнаний відповідачем також у Додатковій угоді № 1 від 16 липня 2020 року.
Доказів сплати грошових коштів у розмірі 103 634,73 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "БРАЙТ ВАЙТ МАРКЕТИНГ" за Договором №№ 93 про надання послуг з обслуговування та організації заходів від 29.10.2019 у сумі 103 634,73 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині визнаються судом є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, за прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договором позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 15 631,88 грн, штраф 10% у розмірі 10 363,47 грн, неустойку в сумі 393 811,97 грн, 3% річних - 3235,76 грн та інфляційні втрати в сумі 9811,79 грн.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Також, судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши нарахування штрафу в сумі 10 363,47 грн та пені в сумі 15 631,88 грн, суд встановив, що розрахунки позивача є обґрунтованими та арифметично вірними, а тому задовольняє вказані вимоги.
Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.
Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.
Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов'язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення.
Щодо обрання варіанту реалізації на розсуд суду у контексті застосування його у системному зв'язку з нормами законодавчих актів, а саме статей 3, 549, 628, 629 ЦК України та статті 61 Конституції України слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак, реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв'язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.
Стаття 61 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, і підлягає обов'язковому застосуванню як норма прямої дії.
Як встановлено судом, відповідно до п.7.5. Договору, у разі порушення стороною умов даного Договору, вона зобов'язана виплатити іншій стороні неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в період прострочення, нарахованої на суму заборгованості, за кожен день прострочення до дати повного погашення заборгованості.
Відповідно до п.7.6. Договору у разі порушення Замовником строків оплати послуг, Замовник сплачує виконавцю неустойку в розмірі 1%, нараховану на суму заборгованості, за кожен день прострочення до дати повного погашення заборгованості. При цьому, при нарахуванні штрафних санкцій не застосовується обмеження, встановлене пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України. У разі прострочення грошового зобов'язання більше ніж на 10, винна сторона зобов'язана сплатити іншій стороні штраф у розмірі 10% від простроченого грошового зобов'язання.
Однак, стягнення неустойки на підставі п. 7.5. договору та неустойки на підставі п. 7.6. договору є подвійною відповідальністю за одне порушення зобов'язання, оскільки з установлених судами обставин справи вбачається, що відповідач вчинив єдине порушення, яке полягає в простроченні оплати послуг.
Отже, одночасне стягнення неустойки на підставі п. 7.5. договору та пені на підставі п. 7.6. за прострочення оплати послуг є подвійним стягненням штрафних санкцій, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду.
А тому, суд відмовляє в частині стягнення 393 811,97 грн неустойки.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Здійснивши перевірку заявленої до стягнення суми 3% річних за період з 17.11.2020 до 01.12.2021, суд дійшов висновку, що сума 3% річних, розрахована позивачем відповідно до вимог чинного законодавства України, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в сумі 3 235,76 грн.
В частині нарахування інфляційних втрат судом було враховано правовий висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат позивача, суд дійшов висновку, що він також є арифметично вірним, а тому задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 9 811,79 грн.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за Договором № № 93 про надання послуг з обслуговування та організації заходів від 29.10.2019 належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРАЙТ ВАЙТ МАРКЕТИНГ" (03148, м. Київ, вул. Картвелішвілі, 7/2; ідентифікаційний код 39296013) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю БІ АЙ КОНФЕРЕНЦ ХОЛ" (03061, м. Київ, просп. Відрадний, 95; ідентифікаційний код 38483337) заборгованість в сумі 103 634 грн 73 коп., неустойку в сумі 15 631 грн 88 коп., штраф в сумі 10 363 грн 47 коп., 3% річних в сумі 3 235 грн 76 коп., інфляційні втрати в сумі 9 811 грн 79 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 140 грн 16 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено та підписано: 16.02.2022.
Суддя А.І. Привалов