ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
15.02.2022Справа № 910/20113/21
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"
до Фізичної особи-підприємця Марченка Володимира Леонідовича
про стягнення 375 637,19 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" до Фізичної особи-підприємця Марченка Володимира Леонідовича про стягнення 375 637,19 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування № ДНП-2020-02/08 від 07.02.2020.
Ухвалою від 10.12.2021 було відкрито провадження у справі № 910/20113/21, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
24.12.2021 до суду відповідач подав відзив на позовну заяву.
26.01.2022 до суду відповідач подав заяву про продовження строку розгляду справи.
Розглянувши клопотання про продовження строку розгляду справи, суд зазначає про його необґрунтованість та відповідно відмовляє у його задоволенні, оскільки вказана вимога не узгоджується з приписами чинного господарського процесуального законодавства, адже можливість продовження строку розгляду справи ним не передбачена.
03.02.2022 до суду відповідач подав додаткові пояснення з додатковими доказами.
За приписами пунктів 2, 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Отже, оскільки додані до пояснень докази подано відповідачем поза встановленим строком, обґрунтувань неможливості їх подання у вказаний строк з об'єктивних причин не наведено, суд не приймає такі докази до розгляду в межах даної справи.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвала про відкриття провадження у справі № 910/20113/21 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримана представниками позивача та відповідача, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
07.02.2020 між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» (сторона-1) та Фізичною особою-підприємцем Марченком Володимиром Леонідовичем (сторона-2) укладено договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування № ДНП-2020-02/08 (надалі також - договір), відповідно до якого сторона-1 передає за плату стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Данькевича, 16, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (надалі - майданчик для паркування), що включає 96 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 11 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.
Згідно з п. 3.1. та п. 3.2. договору майданчик для паркування вважається переданим в експлуатацію стороні-2 з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію. Акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію має бути підписаний сторонами в термін з 02.03.2020 по 06.03.2020. У випадку непідписання сторонами акту приймання-передачі майданчика в експлуатацію даний договір вважається розірваним 07.03.2020.
Відповідно до п. 3.4. договору щомісяця до 10-го числа сторони підписують акт приймання-передачі послуг наданих в попередньому місяці. Підписання акту приймання-передачі наданих послуг здійснюється за місцезнаходженням сторони-1. У випадку непідписання стороною-2 акту приймання-передачі наданих послуг в строк до 10 числа акт приймання-передачі послуг наданих в попередньому місяці вважається підписаним стороною-2 без зауважень.
Пунктом 4.2. договору передбачено, що вартість експлуатації 1 машиномісця за 1 день в гривнях, визначена за результатами аукціону та становить 22,00 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 3,70 грн.
Загальна ціна договору становить 2 569 374,72 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 428 229,12 грн, з яких вартість експлуатації паркувального майданчика за весь період, що підлягає оплаті на умовах договору в гривнях - 2 335 795,20 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 289 299,20 грн та одноразовий платіж за право укладення договору в гривнях - 233 579,52 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 38 929,92 грн (п. 4.3. договору).
Відповідно до п. 4.5. договору оплата вартості експлуатації майданчика починається з дня підписання акту приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування та здійснюється стороною-2 щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок сторони-1 у розмірі 100% місячної вартості експлуатації майданчика з урахуванням кількості календарних днів в місяці, за який проводиться оплата не пізніше 15 числа місяця, за який здійснюється розрахунок. Плата за місяць в якому підписано акт приймання-передачі здійснюється пропорційно до фактичної кількості днів експлуатації майданчика для паркування в даному місяці. Якщо акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію підписано після 15 числа місяця, платіж вноситься до 1-го числа наступного місяця.
Згідно з п. 4.6. та п. 4.7. договору сторона-1 не пізніше 5-го числа місяця готує та направляє на адресу електронної пошти сторони-2 рахунок на оплату. Відсутність рахунку на дату оплати визначену п. 4.5. цього договору, не звільняє сторону-2 від зобов'язань щодо оплати.
У п. 4.9. договору встановлено, що оплата сторони-2 стороні-1 згідно умов даного договору проводиться за період з дати підписання акту приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію по дату фактичного повернення з експлуатації стороні-1 майданчика для паркування.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його сторонами. Строк дії договору становить 1 096 календарних днів від дати підписання акту приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування (п. 7.1. і п.7.2. договору).
06.03.2020 згідно з актом приймання-передачі паркувального майданчика позивач передав, а відповідач прийняв в експлуатацію паркувальний майданчик на 107 машиномісць за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Данькевича, 16, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у повному обсязі виконав свої зобов'язання за договором та передав паркувальний майданчик, однак відповідач, у свою чергу, грошові зобов'язання не виконав, у період квітня по вересень 2021 року за користування паркувальним майданчиком оплати не здійснив, у зв'язку із чим у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 343 147,60 грн. Внаслідок прострочення відповідачем грошового зобов'язання позивачем також заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 4021,74 грн, інфляційні втрати у розмірі 7424,88 грн та пеню у розмірі 21 042,97 грн.
Відповідач в свою чергу, відповідно до відзиву, визнає борг у розмірі 115 109,0 грн за період прострочення з квітень-травень 2021 року у зв'язку тим, що здійснював свою господарську діяльність до 28.05.2021 - дати одностороннього розірвання договору позивачем. Решту вимог відповідач вважає недоведеним через відсутність належних доказів приймання-передачі сторонами послуг за період з червня по серпень 2021 року, відповідні акти підписані лише позивачем.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як встановлено судом, у березні 2020 року позивачем було передано відповідачу в експлуатацію паркувальний майданчик на 107 машиномісць за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Данькевича, 16, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, про що свідчить підписаний між сторонами акт приймання-передачі паркувального майданчика від 06.03.2020.
На підтвердження наданих послуг відповідачу позивачем надано акти надання послуг від 30.04.2021 №2256 на суму 63 936,00 грн з ПДВ, від 31.05.2021 № 2912 на суму 57 542,40 грн з ПДВ, від 16.06.2021 №3366 на суму 8524,80 грн з ПДВ, від 30.06.2021 № 3709 на суму 63 936,00 грн з ПДВ, від 31.07.2021 №4201 на суму 66 067,20 грн з ПДВ, від 31.08.2021 №4794 на суму 66 067,20 грн з ПДВ, від 30.09.2021 №5364 на суму 31 968,00 грн з ПДВ.
При цьому, вказані акти надання послуг підписані та засвідчені відтиском печатки юридичної особи лише з боку позивача.
В той же час, умовами пункту 3.4 договору визначено, що щомісяця до 10-го числа сторони підписують акт приймання-передачі послуг наданих в попередньому місяці. Підписання акту приймання-передачі наданих послуг здійснюється за місцезнаходженням сторони-1. У випадку непідписання стороною-2 акту приймання-передачі наданих послуг в строк до 10 числа акт приймання-передачі послуг наданих в попередньому місяці вважається підписаним стороною-2 без зауважень.
З наведеної норми вбачається, що акти підписуються за місцезнаходженням Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", обов'язку їх направлення позивачем відповідачу, на відміну від тверджень останнього у відзиві, договором не передбачено.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач був обізнаний про порядок підписання актів, однак, очевидно, такого порядку не дотримався, то в силу приписів п. 3.4 договору перераховані акти вважаються такими, що підписані відповідачем без зауважень.
В будь-якому разі відсутність фізично підписаних зі сторони відповідача актів приймання-передачі наданих послуг, так само як і рахунків на оплату, не може нівелювати обов'язку відповідача належно здійснювати оплату наданих послуг.
Сторони спору визнають, що за послуги квітня 2021 року відповідачем частково проведено оплату у розмірі 14 894,00 грн.
Крім того, з наданих у матеріали справи доказів вбачається, що у травні 2021 року позивач звернувся до відповідача з листом № 053/05-2315 від 28.05.2021 про дострокове розірвання договору в односторонньому порядку з 28.05.2021 у зв'язку з порушенням п.п. 2.2.2, 2.2.3, 2.2.7 договору, керуючись п.п. 7.7.2 та п. 7.9 договору.
Оскільки 04.06.2021 до позивача надійшов лист відповідача про відмову від прийняття пропозиції щодо розірвання договору (вх. № 053/05/1777) позивач повідомив Фізичну особу-підприємця Марченка Володимира Леонідовича про те, що лист № 053/05-2315 від 28.05.2021 слід вважати таким, що втратив чинність (лист № 053/05-2910 від 06.07.2021).
Сам відповідач надав указаний лист в матеріали справи, що свідчить про його обізнаність з його змістом.
Отже, зважаючи на викладене, вважати договір розірваним з 28.05.2021 немає підстав. У зв'язку з цим відповідні доводи відповідача суд відхиляє.
Разом з тим, 27.09.2021 позивач направив відповідачу лист про припинення договору з 16.09.2021 на підставі п. 7.7. п.п. 7.7.3. договору у зв'язку з прийняттям Київською міською радою Рішення від 31.08.2021 № 2185/2226 про внесення змін до Таблиці №1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (із змінами та доповненнями) виключити паркувальний майданчик за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Данькевича, 16. На підтвердження направлення вказаного листа та його отримання відповідачем надано фіскальний чек, список згрупованих відправлень, опис вкладення у цінний лист та повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно до підпункту 7.7.3. п. 7.7. договору, сторона-1 має право на дострокове розірвання договору в односторонньому порядку у випадку втрати стороною-1 права передачі паркувального майданчика в експлуатацію - з моменту втрати такого права.
У випадку дострокового розірвання договору у порядку пунктів 7.7.2, 7.7.4 договору сторона-1 направляє стороні-2 письмове повідомлення про розірвання договору. У такому випадку, договір вважається розірваним з дати, зазначеної у повідомленні (пункт 7.9 договору).
Отже, за наведених обставин договір вважається розірваним з 16.09.2021.
Як встановлено у п. 7.10 договору, закінчення строку або розірвання цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце пі час цього договору.
З матеріалів справи вбачається, що 29.10.2021 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою №053/05-4992 від 28.10.2021 про сплату існуючої заборгованості за договором у розмірі 343 147,60 грн, яка залишилась без відповіді та виконання.
З урахуванням наведених вище доказів судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором, не здійснив оплату наданих послуг у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем за період квітень-вересень 2021 року у розмірі 343 147,60 грн, факт існування якої відповідачем відповідними засобами доказування не спростований.
Проте, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 343 147,60 грн.
Отже, суд доходить висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в розмірі 343 147,60 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 4021,74 грн та інфляційні у розмірі 7424,88 грн за загальний період прострочення з 16.04.2021 по 16.11.2021.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013)
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині відповідають умовам договору, арифметично правильні та підлягають задоволенню у заявленому позивачем обсязі.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 21 042,97 грн за загальний період прострочення з 16.04.2021 по 16.11.2021.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України ).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 5.2 договору передбачено, що у разі порушення стороною-2 строків здійснення оплати щомісячних платежів, встановлених цим договором, сторона-1 набуває права вимоги у сторони-2 сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожен день прострочення від суми несплати.
Перевіривши розрахунок пені, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині відповідають умовам договору, арифметично правильні та підлягають задоволенню у заявленому позивачем обсязі.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом, на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (зазначену правову позиція викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Отже, враховуючи принцип змагальності сторін, суд вважає, що позивач підтвердив більш вірогідними доказами обставини наявності заборгованості відповідача у заявленому розмірі за договором, аніж це спростував відповідач.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи встановлені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Марченка Володимира Леонідовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (вул. Леонтовича, 6, м. Київ, 01030, ідентифікаційний код 35210739) борг у розмірі 343 147,60 грн, пеню у розмірі 21 042,97 грн, 3% річних у розмірі 4021,74 грн та інфляційні втрати у розмірі 7424,88 грн та судовий збір у розмірі 5634,56 грн.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 15.02.2022.
Суддя Т. Ю. Трофименко