номер провадження справи 32/185/21
03.02.2022 Справа № 908/3669/21
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Господарського суду Запорізької області Колодій Н. А., при секретарі судового засідання Зеленцовій К.Ю.
за позовом: Акціонерного товариства “Українська залізниця” (03680, м. Київ, вул.Єжи Гедройця, 5) в особі Регіональної філії “Придніпровська залізниця”, (49038, м.Дніпро, пр.Д.Яворницького, 108)
до відповідача: Управління соціального захисту населення Василівської районної державної адміністрації Запорізької області (71601, Запорізька область, Василівський район, м. Василівка, б. Центральний, будинок, 6Д)
про стягнення 1 561 895 грн 12коп.
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
До Господарського суду Запорізької області звернулося Акціонерне товариство “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Придніпровська залізниця” з позовом до Управління соціального захисту населення Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області про стягнення збитків за пільгові перевезення громадян у розмірі 1 561 895 грн 12коп.
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2021 позовну заяву передано на розгляд судді Колодій Н.А.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/3669/21 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 17.01.2022. Ухвалою суду від 17.01.2022 судом зарито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 03.02.2022.
Позов заявлено на підставі ст. ст. 174, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 22, 526, 610, 611, 623 Цивільного кодексу України, ст. 91 Бюджетного кодексу України, ст. 9 Закону України «Про залізничний транспорт».
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що законодавчі акти встановлюють безумовний обов'язок підприємств залізничного транспорту надавати пільги визначеним категоріям громадян, у зв'язку з чим органи державної влади і місцевого самоврядування у порядку, встановленому законодавством, зобов'язані відшкодовувати збитки підприємств від застосування пільг незалежно від наявності укладених договорів про відшкодування відповідних втрат. Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надане законом, що здійснюється за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, а також субвенцій з державного або місцевого бюджетів, визначено постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 №1359 «Про затвердження Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян». Відповідно до пунктів 4, 5, 7, 9, 10 вказаного Порядку сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії проїзду та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг. Інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності. Сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира. На підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевого бюджетів. Сума, яка підлягає компенсації, формується на підставі місячної звітності та відшкодовується згідно рахунку та облікових форм. Між сторонами було укладено договір від 22.04.2019 №ПР/ДН-3-19318НЮдч «Про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом у приміському сполученні», за умовами якого відповідач здійснює компенсаційні виплати за рахунок коштів районного бюджету та бюджетів об'єднаних територіальних громад в межах асигнувань, передбачених на відповідні цілі. Відповідно до розрахунку-довідки про відшкодування збитків від перевезень пільгових категорій громадян у приміському сполученні за 2019 рік збитки від здійснених перевезень пасажирів пільгової категорії протягом січня-грудня 2019 року склали 1761895,12 грн. Відповідачем компенсовано лише 200000,00 грн., заборгованість складає 1561895,12 грн., яка пред'явлена позивачем до стягнення з відповідача у даному позові як збитки. Позивач вважає, що сам по собі факт укладання договору не звільняє відповідача від обов'язку відшкодування документально підтверджених компенсаційних виплат за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих громадян в повному обсязі.
10.01.2022 від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, який судом долучено до матеріалів справи. Відповідно до відзиву відповідач вважає, що спір у даній справі підлягає вирішенню судом адміністративної юрисдикції, на підтвердження чого послався на відповідну судову практику Верховного Суду. По суті спору вказує, що з урахуванням ст. 48 Бюджетного кодексу України відповідач позбавлений можливості оплачувати послуги без укладання відповідних письмових правочинів відповідно до погодженої ціни. Також зауважує, що в позовній заяві позивач не зазначає, який саме вид збитку йому заподіяно в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України. Вказує, що, продаючи пільговий квиток, залізниця вже зазначає певних збитків, на виникнення яких відповідач ніяк не впливає і не вчиняє жодних протиправних дій, які задають позивачу цих збитків. В подальшому позивач на підставі місячної станційної звітності розраховує суму коштів, на яку ним здійснено перевезення пільгових категорій громадян. Тобто ще до подання відповідачу облікових форм позивач вже має збитки. У зв'язку з цим відповідач вважає, що в його діях відсутній склад цивільного правопорушення, який може бути підставою для стягнення збитків, та просить суд відмовити в задоволенні позову.
20.12.2021 від позивача надійшла письмова відповідь на відзив, яку судом долучено до матеріалів справи. Відповідно до відповіді на відзив позивач не погодився із запереченнями відповідача. Зауважив, що зобов'язання відповідача компенсувати підтверджені обліковими формами недоотримані позивачем кошти за перевезення пільгових категорій громадян виникають безпосередньо з норм законодавства і виконання цих зобов'язань не може залежати від наявності або відсутності бюджетних асигнувань. Вказує, що у спірних правовідносинах відповідач виступає як боржник за цивільними зобов'язаннями, а не як суб'єкт владних повноважень, тому спір у даній справі підвідомчій господарському суду.
В судове засідання 03.02.2022 сторони своїх представників не направили, причин неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
У зв'язку з неявкою в судове засідання представників усіх сторін фіксація судового процесу технічними засобами відповідно до ч. 3 ст.222 ГПК України не здійснювалася.
В судовому засіданні 03.02.2022 судом прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи, суд
06.05.2019 між АТ «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» та Управлінням соціального захисту населення Василівської районної державної адміністрації Запорізької області було укладено договір за ПР/ДН-3-19318 НЮдч «Про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом у приміському сполученні», відповідно до умов якого, УСЗН Василівської РДА Запорізької області - платник здійснює відшкодування витрат Перевізнику за перевезення окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства України мають право на пільговий проїзд в залізничному транспорті приміського сполучення.
Відповідно до розрахунку-довідки про відшкодування збитків від перевезень пільгових категорій громадян у приміському сполученні за 2019 рік збитки від здійснених перевезень пасажирів пільгової категорії протягом січня-грудня склали 1761 895,12 грн.
Позивач вказує на те, що Управлінням компенсовано 200000,00грн., заборгованість складає загальним розміром 1 561 895,12грн. Таким чином, за період січень-грудень 2019року пільгової категорії громадян було перевезено на суму більшу, аніж УСЗН Василівської РДА прийнято до сплати.
Враховуючи те, що УСЗН Василівської РДА збитки в розмірі 1 561 895,12 грн. (за перевезення пасажирів пільгової категорії в 2019 року) не відшкодовані, позтивач звернувся до суду з даним позовом.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, дослідивши докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
У частині 1 ст. 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з п. п. 1, 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначаються Законом України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» виключно законами України визначаються пільги щодо оплати транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, Законами України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” , “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про охорону дитинства”, “ Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”.
За приписами ч. 1 ст. 12 Закону України “Про транспорт” підприємства транспорту зобов'язані забезпечувати, зокрема, права на пільги громадян щодо користування транспортом.
В частині шостій статті 9 зазначеного Закону встановлено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Відповідно до п.6 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1997 № 252, суб'єкти господарської діяльності, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно із законодавством України.
Норми вказаних Законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку підприємства транспорту надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
Забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов'язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом.
За змістом статей 89, 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі - Порядок № 256).
Згідно з п. 2 Порядку № 256 фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об'єднаних територіальних громад на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 256 головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення).
В абзаці першому пункту 6 Порядку № 256 зазначено, що фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі.
З наведеного слідує, що відповідач - Управління соціального захисту населення Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області є розпорядником коштів бюджетного фінансування вказаних соціальних пільг, а відшкодування витрат, понесених внаслідок пільгового перевезення, здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.
Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.209 № 1359 (далі - Порядок), облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки).
Сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг.
Відповідно до пунктів 5, 7 Порядку інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності. Сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира.
В пунктах 9 - 11 Порядку визначено, що на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком. Для компенсації недоотриманих коштів облікова форма складається окремо для органу виконавчої влади, який є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на цю мету державним бюджетом, та органу виконавчої влади, який є головним розпорядником коштів, виділених місцевим бюджетом. Залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми. Головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п'ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці.
Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.
Згідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
У частині 2 статті 218 Господарського кодексу України та статті 617 Цивільного кодексу України визначено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Закон України “Про залізничний транспорт” та Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27 грудня 2006 року № 1196, не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.
Таким чином, обов'язок надання послуг зв'язку певним категоріям громадян на пільгових умовах, як і загальні засади фінансування витрат пов'язаних з наданням таких пільг, встановлені безпосередньо законодавчими актами України.
Відповідно до вищенаведених законодавчих актів України надання права щодо користування транспортом визначеним пільговим категорії громадян є обов'язком позивача. Чинним законодавством передбачено відшкодування транспортним підприємствам витрат за надані послуги пільговим категоріям громадян. При цьому зобов'язання сторін виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх волевиявлення.
Отже, перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано Залізницею не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі, у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.
За приписами ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справ керуються принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа “Броньовський проти Польщі”, заява № 31443/96, рішення від 22.06.2004, п. 184) .
Європейським судом також засвідчено, що безпідставним є посилання держави на відсутність бюджетного фінансування, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отримання бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Оскільки таке право деклароване державою та відповідно держава через створювані нею органи несе обов'язок щодо своєчасно та повної виплати саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі (справа “Кичко проти України”, заява № 63134/00, рішення від 08.11.2005).
В рішеннях Європейського суду з прав людини у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до правової позиції, сформованої Європейським судом в рішення по справі “Рисовський проти України” від 20.11.2011 щодо принципу “Належного урядування”, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а саме у справі “Кечко проти України” (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Враховуючи вищевикладене, норми чинного законодавства, що визначають порядок надання пільг з оплати послуг за перевезення залізничним транспортом, не ставлять надання таких пільг в залежність від наявності чи відсутності бюджетного фінансування. Відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення від обов'язку оплатити надані послуги та від відповідальності за порушення зобов'язання.
Твердження відповідача про те, що даний спір не належить до підвідомчості господарських судів, з посиланням на судову практику Верховного Суду спростовуються наступним.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.03.2020 у справі №904/94/19 зазначено, що у відносинах щодо розрахунку із Залізницею за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, головні розпорядники державних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб'єкти владних повноважень, а як боржники у зобов'язальних господарських правовідносинах. Отже, правовідносини у цій справі не є публічно-правовими, а тому спір має розглядатися за правилами господарського судочинства (п. 6.41 Постанови).
У пунктах 6.32, 6.40 вказаної постанови також зазначено, що законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Відсутність у спірному випадку договору про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні не звільняє сторони від виконання господарського зобов'язання, оскільки зобов'язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.
Як слідує із змісту позовної заяви та відповіді на відзив, оскільки пільгові категорії громадян було перевезено на суму більшу, ніж відповідачем прийнято до сплати згідно із укладеним сторонами договором, позовні вимоги про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів у даній справі заявлені не на підставі договору (в межах суми якого відповідач здійснив відшкодування), а в силу прямої норми закону. Сума збитків за наданні позивачем послуги перевезення залізничним транспортом заявлена позивачем до стягнення у відповідності до фактичної кількості окремих категорій громадян згідно кількості оформлених у спірний період пільгових проїзних квитків, які відображено у відповідних облікових формах.
Отже, з урахуванням положень ст. 20 Господарського процесуального кодексу України розгляд даного спору відноситься до юрисдикції господарського суду.
Згідно зі ст.ст. 13, 14, 526 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки здійснюються та виконуються у межах, наданих договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускається зловживання правами. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Із змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України слідує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб та в порядку, що встановлений договором або законом.
Як встановлено судом вище, матеріалами справи підтверджується, що позивачем складено облікові форми про надані послуги за перевезення залізничним транспортом в приміському сполученні окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з місцевого бюджету за січень - грудень 2019 року, в яких вказані категорії пільговиків, що користувались послугами у відповідний період, кількість оформлених проїзних документів та суми недоотриманих коштів.
Загальна сума недоотриманих коштів за фактичну кількість перевезених пільгових категорій громадян згідно з вказаними обліковими формами склала 1561895,12 грн., яка заявлена до стягнення.
Подання облікових форм відповідає Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 16.12.2009 №1359, а тому такі облікові форми повинні бути прийняті відповідачем та оплачені.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму збитків за пільгові перевезення громадян у розмірі 1561895,12 грн.
За таких обставин, позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору в сумі 4810,69грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 191, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Управління соціального захисту населення Василівської районної державної адміністрації Запорізької області (71601, Запорізька область, Василвський район, м.Василівка, бульвар Центральний, 6Д, ідентифікаційний номер 03193117) на користь Акціонерного товариства “Українська залізниця” (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м.Київ, 03680, ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії “Придніпровська залізниця” (пр. Д.Яворницького, буд. 108, м. Дніпро, 49038, ідентифікаційний код 40081237) збитки за пільгові перевезення громадян у розмірі 1561895 (один мільйон п'ятсот шістдесят одна тисяча вісімсот дев'яносто п'ять) грн 12 коп. та витрати на оплату судового збору в сумі 23428 (двадцять три тисячі чотириста двадцять вісім) грн 43коп. .
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення оформлено і підписано « 16» лютого 2022.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому ст.ст. 254-256 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.А. Колодій