ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 січня 2022 року м. Київ № 640/31593/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Український мак»
доДержавної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками
провизнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Український мак» (далі також - ТОВ «Український мак», позивач) з позовом до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (далі також - відповідач, Держлікслужба), у якому позивач просить суд:
- визнати дії Держлікслужби щодо відмови у внесенні змін до Ліцензійного реєстру, в частині нових місць провадження діяльності у відповідності до листа-повідомлення ТОВ «Український мак» від 28 травня 2021 року № 28/0521 протиправними;
- зобов'язати Держлікслужбу внести зміни до Ліцензійного реєстру в частині нових місць провадження діяльності у відповідності до листа-повідомлення ТОВ «Український мак» від 28 травня 2021 року № 28/0521;
- зобов'язати Держлікслужбу видати наручно ТОВ «Український мак» витяг з Ліцензійного реєстру щодо реєстрації листа-повідомлення ТОВ «Український мак» від 28 травня 2021 року № 28/0521 станом на 28 жовтня 2021 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року відкрито провадження у даній справі, вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Позивач вважає, що відповідачем було безпідставно відмовлено у внесенні змін до Ліцензійного реєстру в частині нових місць провадження діяльності у відповідності до листа-повідомлення ТОВ «Український мак» від 28 травня 2021 року № 28/0521, оскільки дозвіл Національної поліції на використання об'єктів і приміщень, призначених для здійснення діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, законодавчо не визначений в якості умови для внесення зазначених змін до Ліцензійного реєстру.
Відповідачем було заперечено проти заявлених позовних вимог, оскільки, на його думку, в межах спірних правовідносин він діяв згідно та у межах наданих йому законом повноважень, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач здійснює діяльність в сфері культивування рослин, включених до списку 3 таблиці І Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.
ТОВ «Український мак» є спеціалізованим господарством у сфері вирощування маку харчового та здійснює свою діяльність на підставі відповідної ліцензії, яка діє до 27 травня 2026 року та має право здійснювати наступні види діяльності: зберігання, перевезення, знищення, культивування (роздруківка Ліцензійного реєстру на право здійснення господарської діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.
Керуючись пунктом 15 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з культивування рослин, включених до таблиці І Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Кабінетом Міністрів України, розроблення, виробництва, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, реалізації (відпуску), ввезення на територію України, вивезення з території України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до зазначеного переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року № 282 (далі також - Ліцензійні умови № 282), позивач звернувся до відповідача із листом-повідомленням №28/0521 від 28 травня 2021 року про створення нових місць провадження діяльності.
У відповідь, листом № 5457-001.3/006.0/17-21 від 02 липня 2021 року відповідач повідомив наступне: «У «Відомостях про наявність дозволу Національної поліції на використання об'єктів і приміщень, призначених для здійснення діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які додані до повідомлення від 28.05.2021 №28/0521, зазначено, що Дозвіл відсутній.
Враховуючи вищезазначене, зміни у Ліцензійний реєстр, в частині нових місць провадження діяльності, будуть внесені після надання повного пакету документів, що передбачені підпунктами 1-8 пункту 6 Ліцензійних умов».
Не погоджуючись з такою відмовою Держлікслужби, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначення виключного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлення уніфікованого порядку їх ліцензування, нагляду і контролю у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності, регулюються Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності» (далі також - Закон № 222-VIII).
Згідно п. 6 статті 1 Закону № 222-VIII, ліцензування - засіб державного регулювання провадження видів діяльності, спрямований на забезпечення безпеки та захисту економічних і соціальних інтересів держави, суспільства, прав та законних інтересів, життя і здоров'я людини, екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища.
Пунктом 22 статті 7 Закону № 222-VIII, встановлено, що ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності як культивування рослин, включених до таблиці І Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Кабінетом Міністрів України, розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, реалізація (відпуск), ввезення на територію України, вивезення з території України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до зазначеного Переліку, - з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори».
Пунктом 3 ч. 1 статті 3 Закону № 222-VIII визначений принцип обов'язкового дотримання законності тим шляхом, згідно з яким (але не виключно): ліцензування регулюється виключно законами; вимоги ліцензійних умов мають бути однозначними, прозорими та виключати можливість їх суб'єктивного застосування органами ліцензування чи ліцензіатами.
Крім того, п. 1 ч. 1 статті 3 Закону № 222-VIII визначений принцип єдиної державної системи ліцензування, що реалізується шляхом визначення вичерпного переліку документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії, виходячи з мінімальної кількості таких документів, достатніх лише для підтвердження виконання вимог відповідних ліцензійних умов.
Законом України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» у статті 11 зазначено що дозвіл на використання об'єктів і приміщень, призначених для здійснення діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, видається суб'єкту господарювання Національною поліцією.
Аналогічна за змістом норма міститься у приписах Порядку видачі дозволу на використання об'єктів і приміщень, призначених для провадження діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2021 року №469 та у Вимогах до об'єктів і приміщень, призначених для здійснення діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та зберігання вилучених з незаконного обігу таких засобів і речовин, затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 січня 2018 року №52.
Стаття 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» серед іншого містить наступні визначення:
- дозвільна система у сфері господарської діяльності - сукупність урегульованих законодавством відносин, які виникають між дозвільними органами, адміністраторами та суб'єктами господарювання у зв'язку з видачею документів дозвільного характеру, переоформленням, анулюванням документів дозвільного характеру;
- документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.
Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності», термін «документ дозвільного характеру» вживається у значенні, наведеному у Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».
Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання отримання документів дозвільного характеру, які не внесені до Переліку, затвердженого цим Законом.
Встановлення інших видів документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності може здійснюватися шляхом внесення відповідних змін до цього Закону.
Зміни до Переліку вносяться одночасно (разом) з внесенням змін до законів України, що регулюють відносини у цій сфері.
Необхідність одержання документів дозвільного характеру, встановлена законами, виникає виключно після внесення таких документів до Переліку, крім випадків передбачених частиною четвертою цієї статті.
Таким чином, відповідні імперативні приписи забезпечують реалізацію визначеного Законом № 222-VIII принципу єдиної державної системи ліцензування.
В свою чергу, Додаток до Закону України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» визначає вичерпний перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, і у такому переліку відсутній дозвіл на використання об'єктів і приміщень, призначених для здійснення діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, відсутність якого стала підставою для вчинення відповідачем дій, які оскаржуються в межах розгляду даної справи.
Посилання відповідача на необхідність отримання такого дозволу згідно з вимогами Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», є безпідставним, оскільки спеціальним нормативним актом, який прийнятий пізніше, що підлягає застосуванню у спірних правовідносинах є Закон України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності», відповідно до змісту якого отримання цього дозволу забороняється до моменту внесення відповідних змін до Переліку документів дозвільного характеру, у відповідності до вимог зазначеного Закону.
Тобто, вимога відповідача про надання дозволу, який не входить до Додатку до Закону України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» є протиправним.
Аналогічного правового висновку дійшов і Верховний Суд, висновки якого є обов'язковими для врахування судами, по справам щодо законності отримання документів дозвільного характеру та застосування Закону України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» та Додатку до нього (постанови Верховного Суду по справам: № 640/7000/19 від 10 грудня 2020 року; № 809/459/18 від 18 грудня 2019 року; №640/21828/18 від 04 грудня 2019 року; №705/6569/16-а від 07 жовтня 2019 року).
Відповідно до ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд 4 враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Окремо необхідно зазначити, що постанова Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2021 року №469, наказ Міністерства внутрішніх справ України від 29 січня 2018 року №52, на положення яких посилається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, які у наведеній частині суперечать вимогам Закону України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» та Додатку до нього. Тобто наявна колізія норм права, а саме норм закону, що має вищу юридичну силу, та підзаконних нормативно-правових актів, які не можуть суперечити законам. А тому, відповідно, спірні правовідносини врегульовуються саме положеннями Закону України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності».
Відповідно до Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 року №724 (далі - Положення №724), Державна регуляторна служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності. ДРС є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.
Відповідно до п. 3 Положення №724, на Державну регуляторну службу покладається ряд основних завдань, одним з яких є реалізація державної регуляторної політики, політики з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.
Державна регуляторна служба відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює нагляд за дотриманням органами ліцензування законодавства у сфері ліцензування та надає роз'яснення щодо його застосування; формує експертно-апеляційну раду та здійснює її організаційне, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення; видає відповідно до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування; здійснює інші повноваження, визначені законом (п. 4 Положення №724)
Як вбачається з матеріалів справи, 25 травня 2021 року позивачем було направлено до Державної регуляторної служби України запит №24/0521 щодо отримання роз'яснень законності отримання відповідного дозволу Національної поліції.
Державною регуляторною службою України у відповіді від 25 червня 2021 року №3952/0/20-21 зазначено про те що дозвіл, що видається Національною поліцією, не підтверджує виконання вимог відповідних ліцензійних умов, а отже не є підтвердним документом в розумінні Закону України №222 (Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності»). У свою чергу, Національна поліція не є органом державного нагляду (контролю) в цій сфері господарської діяльності.
Державною регуляторною службою України звернуто увагу на те, що дозвіл Національної поліції відсутній в Переліку документів дозвільного характеру в сфері господарської діяльності, затвердженого Законом України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності». Натомість, необхідність одержання документів дозвільного характеру, встановлена законами, виникає виключно після внесення таких документів до Переліку, затвердженого Законом України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності».
Державною регуляторною службою України наголошено на тому, що забороняється вимагати від суб'єктів господарювання отримання документів дозвільного характеру, які не внесені до вказаного вище Переліку.
Отже наведеним додатково підтверджується, що дії відповідача щодо відмови у внесенні змін у Ліцензійний реєстр, через відсутність у позивача дозволу Національної поліції на використання об'єктів і приміщень, призначених для здійснення діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, є протиправними, а тому, відповідно, такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги щодо визнання дій Держлікслужби щодо відмови у внесенні змін до Ліцензійного реєстру, в частині нових місць провадження діяльності у відповідності до листа-повідомлення ТОВ «Український мак» від 28 травня 2021 року № 28/0521 протиправними.
Щодо похідних від наведених вимог позивача про зобов'язання відповідача вчинити дії, суд зазначає наступне.
Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, визначено поняття дискреційних повноважень, відповідно до якого під такими повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. А тому, враховуючи наведене вище обґрунтування протиправності відмови відповідача та незазначення відповідачем інших підстав для відмови позивачу, безперечно правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, який передбачає внесення змін до Ліцензійного реєстру в частині нових місць провадження діяльності у відповідності до листа-повідомлення ТОВ «Український мак» від 28 травня 2021 року № 28/0521.
Наведена позиція узгоджується з судовою практикою Верховного Суду, сформованою, зокрема, за наслідком розгляду справи № 816/591/15-а (постанова від 27 лютого 2018 року).
Таким чином суд уповноважений, у випадку визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За вказаних обставин, в контексті наведеного вище, суд вважає, що для внесення змін до Ліцензійного реєстру в частині нових місць провадження діяльності у відповідності до листа-повідомлення ТОВ «Український мак» від 28 травня 2021 року № 28/0521 останнім виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення у даному випадку не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Таким чином, в даному випадку задоволення позовної вимоги саме шляхом зобов'язання Держлікслужби внести зміни до Ліцензійного реєстру в частині нових місць провадження діяльності у відповідності до листа-повідомлення ТОВ «Український мак» від 28 травня 2021 року № 28/0521, буде вважатись дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений. А тому саме вказаним шляхом підлягає задоволенню друга позовна вимога ТОВ «Український мак».
Щодо вимоги про зобов'язання Держлікслужби видати наручно ТОВ «Український мак» витяг з Ліцензійного реєстру щодо реєстрації листа-повідомлення ТОВ «Український мак» від 28 травня 2021 року № 28/0521 станом на 28 жовтня 2021 року, суд звертає увагу на те, що в порушення вимог ч. 1 статті 77 КАС України, позивачем не було надано суду жодного аргументу або доказу в цій частині позовних вимог.
Більше того, відповідно до п. 11 ч. 1 статті 1 Закону № 222-VIII, ліцензійний реєстр - автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про суб'єктів господарювання, які в установленому законом порядку звернулися до органу ліцензування із заявою про отримання ліцензії, провадять діяльність на підставі ліцензії, дія ліцензії яких зупинена, ліцензія яких анульована.
Частиною 1 статті 18 Закону № 222-VIII передбачено, що органи ліцензування вносять до ліцензійних реєстрів:
1) рішення, прийняті органами ліцензування відповідно до цього Закону, крім рішень про залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду, відмову у видачі ліцензії;
2) відомості про місця провадження ліцензіатом виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню (у тому числі дата внесення відомостей про місця провадження виду господарської діяльності); оскарження ліцензіатом рішення органу ліцензування до суду; рішення суду із зазначенням результату розгляду оскаржуваного рішення органу ліцензування.
Враховуючи зазначене, Ліцензійний реєстр на право здійснення господарської діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів не може містити інформацію щодо реєстрації листів суб'єктів господарювання, зокрема листа-повідомлення ТОВ «Український мак» від 28 травня 2021 року №28/0521, що свідчить про безпідставність заявленої позивачем вимоги у наведеній частині.
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, оскільки оскаржувані дії не відповідають наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям, а тому наявні підстави для визнання їх протиправними.
Згідно зі статтею 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи зазначене, беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270, 00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Український мак» (18002, місто Черкаси, вулиця Небесної Сотні, будинок 105, офіс 315; код ЄДРПОУ 40036514) до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (03115, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 120-А; код ЄДРПОУ 40517815) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками щодо відмови у внесенні змін до Ліцензійного реєстру, в частині нових місць провадження діяльності, у відповідності до листа-повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Український мак» від 28 травня 2021 року № 28/0521.
3. Зобов'язати Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками внести зміни до Ліцензійного реєстру, в частині нових місць провадження діяльності, у відповідності до листа-повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Український мак» від 28 травня 2021 року № 28/0521.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український мак» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270, 00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Є.В. Аблов