ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 січня 2022 року м. Київ № 640/22162/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до Міністерства оборони України
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд: визнати протиправними дії Міністерства оборони України, щодо відмови у виплаті йому одноразової грошової допомоги як інваліду другої групи: зобов'язати Міністерства оборони України прийняти рішення про виплату йому одноразової грошової допомоги, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням його права на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2020 року, виходячи із розміру одноразової грошової допомоги на дату встановлення ІІ групи інвалідності (01.02.2020 року); встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов'язати Міністерства оборони України подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач листом вих. №83/621 від 23.07.2020 протиправно відмовив у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, оскільки зміна ступеня інвалідності відбулась більш ніж два роки після первинного встановлення інвалідності. Так, на думку позивача, на момент спірних правовідносин, строків реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги законодавством передбачено не було, а відтак, вказані обмеження не застосовуються до останнього.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначаючи, діяв правомірно, в порядку, у спосіб та у межах визначених Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України, від 25.12.2013 № 975. Крім того, на думку відповідача, суд не має права втручатись у дискреційні повноваження органів державної влади, до яких відноситься відповідач. А також зазначив, що позивач не має права на отримання вказаної грошової допомоги оскільки пройшло більше ніж два роки після первинного встановлення йому інвалідності.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких він ґрунтується, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України в періоди: з 05.07.2014 по 21.07.2014, з 16.09.2014 по 18.11.2014 та з 21.01.2015 по 26.01.2015.
13.01.2016 під час первинного огляду органами МСЕК, позивача визнано інвалідом IIІ групи внаслідок захворювання пов'язаного із захистом Батьківщини.
21.01.2020 під час повторного огляду органами МСЕК, позивача визнано інвалідом II групи з тих самих підстав, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ № 0084023 та видано відповідне посвідчення серії НОМЕР_1 , копії яких містяться в матеріалах справи.
На початку 2020 року позивач звернувся до Білоцерківського об'єднаного міського військового комісаріату із заявою про направлення до Міністерства оборони України необхідних документів для отримання ним одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного із захистом Батьківщини.
Листом від 23.07.2020 № 83/621 військовий комісар Білоцерківського об'єднаного міського військового комісаріату повідомив позивача, що Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги та додано витяг з протоколу засідання вказаної комісії.
У вказаному вище протоколі комісії зазначено, що підполковнику в запасі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), якого 05.12.2015 звільнено з військової служби та 13.01.2016 під час первинного огляду органами MСEK визнано особою з інвалідністю IIІ групи внаслідок захворювання пов'язаного із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія АВ№ 0408905 від 13.01.2016), а 21.01.2020 під час повторного огляду органами МСЕК, визнано інвалідом II групи з 01.02.2020 з тих самих підстав, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ № 0084023, у відповідності з вимогами п.4 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки пройшло більше ніж два роки після первинного встановлення йому ІІІ групи інвалідності за яку він отримав одноразову грошову допомогу в розмірі 206700,00 грн.
Вважаючи вказане рішення протиправним, а своє право порушеним, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбаченими Конституцією та законами України.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).
Так, право на виплату одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) передбачено Законом №2011-ХІІ.
Статтею 16 Закону №2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога (ОГД), у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01 січня 2014 року шляхом доповнення Закону №2011-ХІІ статтею 16-3 (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04 липня 2012 року №5040-VI).
З метою реалізації норм статті 16-3 Закону №2011-ХІІ Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок № 975, яким визначено механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Пунктом 3 Порядку №975 (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії (далі також - МСЕК).
З огляду на це встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.
Аналізуючи вищенаведені правові норми, суд приходить до висновку, що підставою для прийняття відповідного рішення комісії для призначення та виплати одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення інвалідності або відмови у такій виплаті є подання позивачем через ОТЦКСП визначених п.п. 11-13 Порядку № 975 документів. Як встановлено з матеріалів справи і не заперечується сторонами, позивач, після встановлення йому ІІІ групи інвалідності, отримав одноразову грошову допомогу в розмірі 206 700,00 грн.
Разом з тим, судом встановлено, що на початку 2020 року позивач звернувся із заявою для отримання ним одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного із захистом Батьківщини, яка була встановлена згідно довідки МСЕК серії АВ № 0084023 з 01.02.2020.
Позивач, як на підставу протиправності відмови йому у виплаті одноразової грошової допомоги зазначає про те, що після встановлення йому ІІ групи інвалідності, він отримав право на отримання компенсації вже за ІІ групу інвалідності, при цьому, позивач посилається на практику Верховного Суду в аналогічних справах, а саме на постанову від 20.03.2018 року у справі №295/3091/17 та постанову від 21.06.2018 року у справі № 760/11440/17. Крім того позивач посилається на постанову Верховного Суду від 18.06.2020 року у справі № 240/4833/18.
Спірним питанням у даній справі є тлумачення положень пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та з'ясування можливості їх застосування до правовідносин, які виникли у даній справі.
Верховний Суд вже розглядав справи за аналогічних правовідносин, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі №806/714/18, від 04.03.2020 року у справі №240/5688/18, від 17.06.2020 у справі №0640/3968/18 він застосував до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та дійшов висновку, що у разі встановлення групи інвалідності, понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності, виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Крім того, Верховний Суд в складі Судової палати Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.12.2020 року у справі К/9901/15869/20, розглядаючи необхідність відступу від висновку сформованого у постановах Верховного Суду, зазначив, що з метою забезпечення єдності судової практики при вирішенні спорів цієї категорії не знайшов підстав для відступу від правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах від 20.02.2020 року у справі №806/714/18, від 04.03.2020 року у справі №240/5688/18 та від 17.06.2020 року у справі №0640/3968/18, з наступних підстав.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, яка набрала чинності з 01.01.2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
За таких умов норми частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто, після 01.01.2014 року.
Надалі Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року № 1774-VIII (який набрав чинності з 01.01.2017 року) частину четверту статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим, яким передбачено: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється". Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.
Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону 2011-XII) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності.
З огляду на вищевикладене право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду.
Передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014 року, а зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 року чи після).
Вказаний правовий висновок викладений у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.07.2020 року у справі № 240/10153/19.
Як слідує із вказаних висновків, пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати ОГД шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров'я і які раніше уже таку допомогу отримували.
Одночасно цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров'я.
Проте, ті особи, стан здоров'я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров'я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.
Таким чином, дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров'я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.
З огляду на зазначене Верховний Суд в складі Судової палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 року у справі К/9901/15869/20 дійшов висновку, що дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.
Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб'єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров'я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно.
За наслідками розгляду вказаної справи, виходячи з чинного на час виникнення спірних правовідносин правового регулювання, судова палата зробила наступні висновки:
- встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов'язаними підставами для виплати ОГД;
- встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату ОГД з урахуванням раніше виплаченої суми;
- дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.
У справі, що розглядається суд встановив, що інвалідність ІІІ групи встановлена позивачу під час первинного огляду органами МСЕК у 2016 році, у подальшому, під час повторного огляду, що відбувся 21.01.2020 року позивача визнано інвалідом IІ групи, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Отже, з вищевказаного висновується, що позивачу повторно встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, понад 2 роки, у зв'язку з чим, у суду відсутні правові підстави для відступу від висновків, Верховного Суду, що викладені у постановах від 20.02.2020 року у справі №806/714/18, від 04.03.2020 року у справі №240/5688/18, від 17.06.2020 року у справі №0640/3968/18 та висновків Верховного Суд в складі Судової палати Касаційного адміністративного суду викладених у постанові від 02.12.2020 року у справі К/9901/15869/20.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З часу первинного встановлення ступеню втрати працездатності до дня встановлення I групи інвалідності минуло понад два роки. Відтак, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.
Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зважаючи на встановлені під час перевірки обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідачем доведено, що, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято в порядку, у спосіб та в межах наданих законом повноважень, а тому не підлягає скасуванню.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, то судові витрати згідно вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19, 77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя А.С. Мазур