15 лютого 2022 року Чернігів Справа № 620/15765/21
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час неповного розрахунку при звільненні (невиплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби) з дня звільнення 17.09.2021 по день фактичного розрахунку 05.10.2021 та зобов'язати відповідача виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (невиплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби) за період з 17.09.2021 по день фактичного розрахунку 05.10.2021 в сумі 11 310,61 грн з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В обґрунтування своїх вимог позивачем вказано, що при звільненні зі служби йому не була виплачена одноразова грошова допомога. Зазначена виплата проведена відповідачем лише 05.10.2021. А отже відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, то застосуванню до такого роду спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.
Суд ухвалою від 30.11.2021 відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Також встановив відповідачу 15-дений строк з дня вручення вказаної ухвали для надання відзиву на позов.
Відповідачем, у встановлений судом строк, подано до суду відзив на позов, в якому останній у задоволенні позовних вимог просить відмовити, зазначаючи, що позивач при звільненні написав рапорт на ім'я командира частини про те, що він не заперечує проти свого звільнення без належного розрахунку у зв'язку з відсутністю коштів, що дає підстави для відповідача не виконувати вимоги ст.116 та ст.117 КЗпП України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.09.2021 №194 позивача було виключено зі списків особового складу частини у зв'язку за звільненням з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров'я), відповідно до п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову служубу».
Відповідно до вказаного наказу, позивач мав отримати одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення. Проте, зазначена виплата була проведена відповідачем лише 05.10.2021, що підтверджується випискою надходження по рахунку.
Вважаючи, що відповідно до положень ст.116, 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зважає на наступне.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу.
За приписами ст.116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1 ст.117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Закріплені у ст.116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Збройних Сил України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст.116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі Збройних Сил України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19.
Отже, вищезазначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
У свою чергу, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені ст.117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.
Обов'язок покладений на роботодавця згідно ст.ст.116, 117 КЗпП щодо виплати всіх сум, що належать працівнику у день звільнення не покладено у залежність від надходження/ненадходження відповідних грошових коштів на рахунок відповідача.
Враховуючи, що відповідачем, всупереч норм чинного законодавства, не здійснено з позивачем повного розрахунку при звільненні, та не доведено відсутності в цьому своєї вини, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Щодо розміру стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд зазначає наступне.
При визначенні розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні підлягають положення Порядку №100.
Абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абзац 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100).
Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Так, при визначенні розміру стягнення середнього заробітку за час затримки, необхідно врахувати позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, а саме: під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Також, у постанові від 26.06.2019 Велика Палата Верховного Суду по справі №761/9584/15-ц серед іншого зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як вбачається з довідки матеріалів справи, середньоденний заробіток позивача становить 585,69 грн. Кількість днів прострочення виплати належної при звільненні за період з 17.09.2021 по 05.10.2021 складає 19 днів. Таким чином, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні має складати 11 128,11 грн.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на наведені вище висновки, з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, враховуючи, що працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, приймаючи до уваги нетривалий час затримки розрахунку при звільненні, та той факт, що відповідач фінансується повністю з Державного бюджету України, а позивачем при виключенні його зі списків подано рапорт, в якому від не заперечує про виплату належних йому сум при надходженні відповідного фінансування, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України та задоволення позовних вимог у вказаній частині в сумі стягнення у розмірі 3000,00 грн.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає суду підстави для висновку, що позов належить задовольнити частково.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 17.09.2021 по 05.10.2021.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 17.09.2021 по 05.10.2021 в розмірі 3 000,00 грн (три тисячі гривень) з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ).
Повне рішення суду складено 15.02.2022.
Суддя Л.О. Житняк