27 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/6013/21 пров. № А/857/20124/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Нос С.П., Шевчук С.М.
з участю секретаря судового засідання: Кахнич Г.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року (ухвалене головуючою-суддею Каленюк Ж.В., час ухвалення судового рішення 15 год 14 хв у м. Луцьку, дата складання повного тексту судового рішення 18 жовтня 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури, Київської обласної прокуратури про визнання протиправної бездіяльності та стягнення коштів,
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльності щодо неналежного розрахунку, а саме невиплати частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 (далі - Закон №1697-VII) та стягнути кошти у вигляді недоотриманої частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону №1697-VII, з Волинської обласної прокуратури за період з 01.07.2015 по 10.08.2018 в сумі 537 336,65 грн та з Київської обласної прокуратури за період з 10.08.2018 по 31.03.2021 в сумі 569159,51 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 у задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити його адміністративний позов повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що заробітна плата прокурора з 01.07.2015 нараховувалася та виплачувалася йому у меншому розмірі, що суперечить ч.1 ст.81 Закону №1697-VII, якою прямо передбачено, що заробітна плата регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Натомість, у період з 01.07.2015 по 31.03.2021 заробітна плата йому виплачувалася не у розмірах, передбачених ст.81 цього Закону, що призвело до її зменшення. Зазначає, що неправомірність виплати заробітної плати на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України №505 підтверджена Рішенням Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 26.03.2020 №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), яким визнано неконституційним окремі положення Бюджетного кодексу України, в частині оплати праці прокурорів. З цих підстав, посилаючись на положення ст.152 Конституції України, просив відшкодувати йому шкоду, як різницю між фактично виплаченою заробітною платою та заробітною платою, яка повинна бути виплачена позивачу, виходячи із розміру, встановленого ст..81 Закону №1697-VII. Вказує, що рішення КСУ поширюються на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати після цього. Крім того, зазначає, що він не просив суд задовольнити позовні вимоги на підставі ст.ст.1162, 1175 ЦК України. Суд першої інстанції протиправно не застосував положення ст.81 Закону №1697-VII, а застосував ст.8 та ст.13 Закону України «Про оплату праці». Щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів за період з 27.03.2020 по 31.03.2021 позивач зазначає, що підхід, який застосував суд першої інстанції, стосовно прокурорів регіональних та місцевих прокуратур є дискримінаційним та порушує права прокурорів на забезпечення належних умов праці, створює передумови для посягань на їх незалежність і призводить до того, що прокурори усіх рівнів виконують рівноцінну роботу щодо реалізації встановлених Конституцією та законами України повноважень, але отримають різну заробітну плату.
У відзиві на апеляційну скаргу Волинська обласна прокуратура та Київська обласна прокуратура просять залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача Буй Б.В., який підтримав апеляційну скаргу, представника відповідачів Цинайко Н.І., яка заперечувала проти її задоволення, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що згідно записів трудової книжки серії № НОМЕР_1 , ОСОБА_1 у період з 14.08.2014 по 10.09.2014 працював на посаді прокурора прокуратури міста Нововолинська Волинської області, з 11.09.2014 по 14.12.2015 прокурором прокуратури Іваничівського району Волинської області, з 15.12.2015 по 15.09.2016 прокурором Іваничівського відділу Володимир-Волинської місцевої прокуратури Волинської області, з 16.09.2016 по 06.04.2018 прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Волинської області, з 06.04.2018 по 09.09.2018 прокурором відділу процесуального керівництва прокуратури Волинської області, з 10.08.2018 по 22.08.2018 прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду з додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Київської області, з 23.08.2018 по 29.08.2018 начальником відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду з додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Київської області, з 30.08.2018 по 02.09.2018 прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду з додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Київської області, з 03.09.2019 по 04.11.2019 заступником начальника другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Київської області, з 05.11.2019 по 05.11.2020 начальником відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Київської області.
Листом №27-74вих-21 від 29.03.2021 Волинська обласна прокуратура повідомила представника позивача, що посадовий оклад Польового С.В. становив:
з 01.07.2015 по 31.08.2015 - 1314,00 грн,
з 01.09.2015 по 12.102015 - 1378,00 грн відповідно до Постанови №505,
з 13.10.2015 по 30.11.2015 - 1379,00 грн відповідно до Постанови №505 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України №763 від 30.09.2015 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505»);
з 01.12.2015 по 14.12.2015 - 1724,00 грн,
з 15.12.2015 по 31.12.2015, з 01.02.2016 по 31.03.2016, з 01.09.2016 по 15.09.2016 - 2048,00 грн відповідно до Постанови №505 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», далі - Постанова №1013);
з 01.01.2016 по 31.01.2016, з 01.04.2016 по 31.08.2016 - 2253,00 грн відповідно до Постанови №505 (зі змінами, внесеними Постановою №1013), при цьому розмір посадового окладу вище на 10% від посадового окладу відповідних категорій працівників (2248,00 грн) у зв'язку із здійсненням нагляду за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;
з 16.09.2016 по 05.09.2017 - 1996,00 грн відповідно до Постанови №505 (зі змінами, внесеними Постановою №1013);
з 06.09.2017 по 09.08.2018 - 5730,00 грн відповідно до Постанови №505 із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов постановою Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури») (а.с.28-30).
Вказані обставини підтверджується також довідкою Волинської обласної прокуратури №21-345вих21 від 08.07.2021.
Листом №21-25вих21 від 29.03.2021 Київська обласна прокуратура повідомила представника позивача, що посадовий оклад ОСОБА_1 становив: з 10.08.2018 - 5730,00 грн; з 23.08.2018 - 7750,00 грн; з 30.08.2018 - 5730,00 грн; з 03.09.2018 - 7660,00 грн; з 05.11.2019 - 7750,00 грн. Посадовий оклад ОСОБА_1 застосовувався відповідно до Постанови №505.
Під час зазначеного періоду позивач перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 20.04.2020 по 05.11.2020. Посадовий оклад з 06.11.2020 по 16.03.2021 на посаді начальника відділу (посада державної служби) становив 7050,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у спірний період у відповідача не було правових підстав для застосування положень ст.81 Закону №1697-VII при визначенні розміру посадового окладу позивача, оскільки положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яким передбачено, що норми і положення ст.81 цього Закону зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, було чинним, а у рішенні Конституційного Суду України №6-р/2020 відсутня вказівка на ретроактивність такого. Також, суд першої інстанції вказав, що з 06.11.2020 ОСОБА_1 працював у Київській обласній прокуратурі на адміністративній посаді державної служби (начальник відділу) та не був прокурором і на нього не розповсюджуються положення ст.81 Закону №1697-VII в частині заробітної плати прокурорів, а тому у Київської обласної прокуратури з 06.11.2020 по 31.03.2021 не було підстав для нарахування та виплати заробітної плати відповідно до положень ч.3 ст.81 цього Закону.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
14.10.2014 було прийнято Закон №1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015.
Відповідно до ч.3 ст.81 Закону №1697-VII, посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.07.2015 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2016 - 11 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2017 - 12 мінімальних заробітних плат.
Частиною дев'ятою статті 81 Закону №1697-VII передбачено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Частиною першою статті 90 Закону №1697-VII визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Згідно ст.ст.8, 13 Закону України «Про оплату праці», умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Частинами першою і другою статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Законом України від 28.12.2014 «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено, що положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічні положення закріплені у пункті 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік».
Тобто, Законами України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та «Про Державний бюджет України на 2016 рік», як спеціальними законами, які регулюють бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, які фінансуються з державного бюджету, надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір і порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.
Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України №763 від 30.09.2015 та №1013 від 09.12.2015.
Постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури (пункти 2 і 6).
Підпунктом першим пункту 13 Перехідних положень Закону №1697-VII доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.
Однак Кабінет Міністрів України вказаного не здійснив, тоді як реалізація положень Закону №1697-VII є неможливою без унесення відповідних змін як до постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», так і до Бюджетного кодексу України й законів про Державний бюджет України на відповідні періоди, щодо заробітної плати працівників органів прокуратури.
Зміни до постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», зокрема, щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури не вносились, законами про Державний бюджет України на відповідні періоди не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону № 1697-VII, а отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 14.09.2021 у справі №320/1874/19 у подібних правовідносинах, відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у розмірі, встановленому Законом №1697-VII.
До того ж, як зазначено у рішенні Конституційного суду України від 03.10.1997 у справі №18/183-97, конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та лишається діючою на момент протікання правовідносин.
Наведені висновки узгоджуються із усталеною судовою практикою, висловленою, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №823/774/16, від 20.02.2019 у справі №808/2718/17, від 18.03.2020 у справі №0640/3667/18, від 07.05.2020 у справі №802/1179/16-а.
Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є правильним???????? Можливо помилковим!!!!!!!!!.
У частині доводів позивача стосовно прийнятого КСУ рішення від 26.03.2020 №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), колегія суддів звертає увагу, що вказаним рішенням визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Водночас, як визначено частиною другою статті 152 Конституції України і частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У Рішенні від 30.09.2010 №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) КСУ вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках КСУ приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність.
Подібний висновок також висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 по справі №4819/49/19, за яким : рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено КСУ безпосередньо у тексті ухваленого рішення).
Таким чином, дія окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, згідно з рішенням КСУ від 26.03.2020 №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26.03.2020.
Отже, рішення КСУ від 26.03.2020 №6-р/2020 на правовідносини за період з 01.07.2015 по 26.03.2020 не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття указаного рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Враховуючи вищенаведене, зокрема, відсутність у відповідача права на здійснення перерахунку та виплати посадового окладу позивачу самостійно з 01.07.2015 по 26.03.2020 без правого врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків у розмірі, іншому, ніж встановлений постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 та враховуючи, що рішення КСУ від 26.03.2020 № 6-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення КСУ, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог за період з 01.07.2015 по 26.03.2020.
Щодо підстав для стягнення коштів за період з 27.03.2020 (після ухвалення рішення КСУ) по 31.03.2021, колегія суддів зазначає наступне.
Заперечуючи таке право позивача, Київська обласна прокуратура посилається на те, що у зв'язку із прийняттям Закону України №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» були внесені зміни до Закону України «Про прокуратури», зокрема, у частині 1 статті 7 Закону України «Про прокуратуру» слова «регіональні» та «місцеві» замінено відповідно на «обласні» та «окружні». Законом №113-ІХ також передбачено, що переведення на посаду в обласні, окружні прокуратури відбувається лише у разі успішного проходження ними атестації. До переведення на посади обласних, окружних прокуратур оплата праці прокурорів здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату працівників органів прокуратури. З цих підстав відповідач вказує на те, що після ухвалення рішення КСУ у справі № 1-223/2018(2840/18) ним правомірно нараховувалась заробітна плата позивачу, якого не було переведено до обласної, окружної прокуратури у встановленому законом порядку, виходячи з положень постанови КМУ №505.
З приводу таких аргументів Київської обласної прокуратури слід зазначити те, що КСУ, вирішуючи питання оплати праці прокурорів (справа № 1-223/2018(2840/18)), виходив з того, що заробітна плата, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону, має визначатися виключно законом. У свою чергу, спеціальним законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, є Закон №1697-VII.
Таким чином, враховуючи те, що до Закону №1697-VII не вносилися зміни (у тому числі Законом №113-ІХ) щодо умов оплати праці прокурорів до їх переведення до обласної, окружної прокуратури у встановленому законом порядку, колегія суддів вважає, що відповідач неправомірно нараховував та виплачував позивачу заробітну плату із застосуванням положень постанови Кабінету Міністрів України №505, а не виходячи із положень Закону №1697-VII.
Крім цього, запроваджені Законом №113-ІХ такі умови оплати праці, на період реформування органів прокуратури (п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №113-ІХ), на думку суду апеляційної інстанції, є явно дискримінаційними враховуючи те, що Законом №1697-VII передбачений єдиний правовий статус прокурорів в незалежності від будь-яких ознак чи обставин, а отже існування різних умов оплати праці в однакових умовах, лише у зв'язку із зміною назви прокуратури та проходження атестації, не може відповідати принципу верховенства права.
З цих підстав суд апеляційної інстанції приходить до висновку про протиправну бездіяльність щодо неналежного розрахунку, а саме невиплати частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за ч.3 ст.81 Закону №1697-VII та стягнення коштів у вигляді недоотриманої частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за ч.3 ст.81 Закону №1697-VII за період з 27.03.2020 по 05.11.2020 - з Київської обласної прокуратури.
З матеріалів справи видно, що з 06.11.2020 ОСОБА_1 працював в Київській обласній прокуратурі на адміністративній посаді державної служби (начальник відділу) та не був прокурором і на нього не розповсюджуються положення ст.81 Закону №1697-VII в частині заробітної плати прокурорів. Статус державних службовців регулюється Законом України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу».
За таких обставин, у Київської обласної прокуратури з 06.11.2020 по 31.03.2021 не було підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати відповідно до положень ч.3 ст. 81 Закону №1697-VII.
Щодо посилання в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 по справі №911/4249/16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 по справі №12-46гс18, колегія суддів зазначає, що правовідносини, які були предметом розгляду у даних справах не є тотожними справі, що розглядається. З огляду на викладене, висновки, викладені у зазначених постановах Великої Палати Верховного Суд жодним чином не спростовують наведених вище висновків про те, що у спірний період відповідачем правомірно здійснювалося нарахування та виплата заробітної плати згідно постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Посилання апелянта на ч.3 ст.152 Конституції України, колегія суддів, враховуючи вже наведені вище висновки, вважає помилковими, оскільки позивач в спірний період працював в органах прокуратури та отримував заробітну плату відповідно до вимог діючого на той час законодавства.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідач не є тим органом, який наділений законодавством повноваженнями щодо здійснення безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року по справі №140/6013/21 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури, Київської обласної прокуратури про визнання протиправної бездіяльності та стягнення коштів задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Київської обласної прокуратури щодо неналежного розрахунку, а саме невиплати частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 27 березня 2020 року по 05 листопада 2020 року.
Стягнути з Київської обласної прокуратури кошти у вигляді недоотриманої частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», за період за період з 27 березня 2020 року по 05 листопада 2020 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук
У зв'язку із перебуванням судді Носа С.П. у відпустці з 31.01.2022 по 01.02.2022 та з тимчасовою непрацездатністю та відсутністю судді Носа С.П. з 02.02.2022 по 11.02.2022, повний текст постанови складено у строк встановлений ч. 3 ст. 243 КАС України, однак підписаний повним складом суду 14.02.2022.