14 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 460/6301/21 пров. № А/857/21829/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Обрізка І.М.,
Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Рівненського окружного адміністративного суду (суддя Зозуля Д.П.) про повернення позовної заяви, постановлену в м.Рівне 16 вересня 2021 року у справі №460/6301/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинення певних дій,
02.06.2021 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, просила: визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у нарахуванні та виплаті щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.ст. 39 та 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХП за періоди з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно та починаючи з 17 липня 2018 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити щомісячне підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаного підвищення, за періоди з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно та починаючи з 17 липня 2018 року.
Ухвалою судді Рівненського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року позовну заяву повернуто позивачеві.
Повертаючи позовну заяву, суддя суду першої інстанції виходив з того, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Суддя вказав, що така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Суддя вказав, що з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів та дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду за період, що передує шестимісячному строку звернення до суду з цим позовом. Суддя, також, зазначив, що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його звернення щодо перерахунку та виплати пенсії також не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Не погоджуючись з ухвалою судді суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що право на звернення з позовом у позивача виникло з дати отримання листа відповідача про відмову у виплаті компенсації позивачу. Скаржник вказує, що пенсія стала «нарахованою» в момент призначення і залишається такою до чергової зміни, проте з вини органу Пенсійного фонду України така у встановленому Законом розмірі не виплачена. Скаржник зазначає, що строк звернення до суду не пропущено.
Враховуючи положення статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали судді суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржувана ухвала судді суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою судді від 07.06.2021 позовну заяву залишено без руху та запропоновано ОСОБА_1 подати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску; подати до суду оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 908,00 грн., із зазначенням реквізитів відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням позовних вимог немайнового характеру або надання обґрунтованого клопотання позивача та доказів, що підтверджує майновий стан позивача, що унеможливлює сплату судового збору.
На виконання вимог вказаної ухвали, ОСОБА_1 долучила, зокрема, клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому зазначила, що дізнався про порушення своїх прав лише 01.03.2021, а саме з відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, крім того вказала, що невиплата пенсії є триваючим порушенням.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали судді суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною 1 статті 168 КАС України встановлено, що позов пред'являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
Відповідно до частин 1, 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
Статтею 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, за змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення високої вірогідності того, що особа могла дізнатися про порушення своїх прав, зокрема, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Відповідно до частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Частин 1 та 2 статті 123 КАС України регламентовані наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду та вказано, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, а також відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів.
Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування, та доданих до неї матеріалів.
При цьому, законодавством не встановлено перелік випадків, які можуть розцінюватись судом як поважні причини пропуску строків, а тому, відповідно, вирішення цього питання знаходиться у виключній компетенції суду, до якого з адміністративним позовом звертається позивач.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
В позовній заяві та заяві, поданій на виконання вимог судді суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, позивач зазначала, що про виплату пенсії в неповному розмірі стало відомо лише з листа відповідача від 01.03.2021. Також позивач вказувала, що щодо частини позовних вимог за шестимісячний період, що передує дню звернення до суду з позовом, то такі позовні вимоги подані в межах строку звернення до суду, а тому подання заяви про поновлення пропущеного строку по них не є необхідним.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що позовні вимоги подано щодо двох часових періодів: з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно; та починаючи з 17.07.2018 року.
В позовній заяві, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ з 17.07.2018 має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Так, у вказаному рішенні Конституційного Суду України зазначено, що Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року за № 76-VIII, яким, зокрема, виключено статтю 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини 2 статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 240/4937/18, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з 17 липня 2018 року відновлена дія редакції статті 39 Закону №796-ХІІ, чинна до 01 січня 2015 року, та яка за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII (громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті).
Таким чином, повертаючи позовну заяву з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, суддя суду першої інстанції помилково не врахував та не надав правової оцінки тому, що частина позовних вимог визначена позивачем як «починаючи з 17 липня 2018 року» та без обмеження кінцевим строком, тоді як питання щодо застосування строків звернення до адміністративного суду, що передує вирішенню спору по суті (стаття 122 КАС України), слід розмежовувати з питанням щодо застосування строку (періоду), за який проводиться нарахування та виплата відповідної пенсії (підвищення до пенсії), у разі встановлення судом вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
При цьому, кінцевий термін або строк, на який призначається такий вид забезпечення як пенсія не може встановлюватись, бо це суперечить самому визначенню та суті таких виплат.
Аналізуючи обставини справи в контексті поданого позову та апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суддя суду першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов передчасного висновку, що позовні вимоги за період починаючи з 17 липня 2018 року без обмеження кінцевим строком заявлені поза межами шестимісячного строку звернення до суду. Не надав належну оцінку вказаним обставинам, такі не проаналізовано (не перевірено) суддею суду першої інстанції, як підстави для висновку щодо пропуску строку звернення до адміністративного суду.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції зауважує, що суд не повинен тлумачити положення статті 122 КАС України у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі. Адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99).
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 5 грудня 2018 року (справа №П/9901/736/18) згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним.
Відповідно до частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Оскільки суддя суду першої інстанції у оскаржуваній ухвалі не провів розмежування позовних вимог в контексті строку звернення до суду, а відтак така ухвала підлягає до скасування в повному обсязі для надання судом першої інстанції належної оцінки кожній конкретній позовні вимозі в площині строків звернення.
Аналізуючи обставини справи в контексті поданого позову, а, також, аргументи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суддею суду першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали не вірно застосовано інститут строків звернення до адміністративного суду та порушено норми процесуального права, що має наслідком задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали як такої, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 241, 243, 312, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу судді Рівненського окружного адміністративного суду про повернення позовної заяви від 16 вересня 2021 року у справі №460/6301/21 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді І. М. Обрізко
С. М. Шевчук