27 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/13464/21 пров. № А/857/22347/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.
з участю секретаря судового засідання: Кахнич Г.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайф Клінік» на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року про закриття провадження по справі (ухвалене головуючою-суддею Дорошенко Н.О., час ухвалення судового рішення 12 год 56 хв у м. Рівне, дата складання повного тексту судового рішення 29 листопада 2021 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайф Клінік» до Національної служби здоров'я України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лайф Клінік» (далі - ТзОВ «Лайф Клінік», товариство, позивач) звернулося в суд із зазначеним позовом, в якому просило визнати протиправними дії Національної служби здоров'я України (далі - НСЗУ, відповідач) щодо здійснення оплати Товариству не у повному обсязі за липень 2021 року та припинення здійснення оплат за серпень, вересень 2021 року у розмірі глобальної ставки за місяць 163389,57 грн, що передбачена додатком №9 до Договору №4379-Е421-Р000 про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій за пакетом «Медична допомога дорослим та дітям в амбулаторних умовах (профілактика, спостереження, діагностика, лікування та медична реабілітація)» та зобов'язати НСЗУ оплатити Товариству заборгованість з глобальної ставки за липень 2021 року у розмірі 36894,42 грн, глобальну ставку за серпень 2021 року у розмірі 163389,57 грн та глобальну ставку за вересень 2021 року у розмірі 163389,57 грн, що передбачено вказаним Договором.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 провадження по справі було закрито на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТзОВ «Лайф Клінік» подало апеляційну скаргу, в якій через порушення норм процесуального права просить її скасувати та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції невірно розтлумачив характер заявлених вимог як приватно-правовими та похідними від господарських відносин, чим констатував відсутність публічно-правового спору.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача в режимі відеоконференції Гусак Н.Б., яка просила апеляційну скаргу відхилити, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що між НСЗУ (Замовник) та ТзОВ «Лайф Клінік» (Надавач) було укладено договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій №4379-Е421-Р000 (далі - Договір).
Згідно п.8 Договору, надавач зобов'язується надавати медичні послуги за програмою медичних гарантій пацієнтам, а замовник зобов'язується оплачувати такі послуги відповідно до встановленого тарифу та коригувальних коефіцієнтів. Відповідальність сторін за невиконання цього договору врегульована відповідним розділом у цьому ж договорі.
Закриваючи провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки даний спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Zand v. Austria2» від 12.10.1978 вказав, що словосполучення «встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …».
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Згідно дефініції, наведеної у п.п.1, 2 ч.1 ст.4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому : хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до ч.1, 3 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно - правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори безпосередньо фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Дослідивши та проаналізувавши наявні у справі матеріали, оцінивши їх з урахуванням наведених вище норм права, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, які оскаржуються позивачем у даній позовній заяві є приватно-правовими та похідними від господарських відносин, а тому не можуть бути розглянуті у порядку адміністративного судочинства, виходячи з того, що у даних правовідносинах відсутній публічно-правовий спір.
Більше того, в основу обґрунтувань позивача покладено те, що відповідач ухиляється від оплати медичних послуг, наданих позивачем на підставі договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій.
Наведені аргументи та висновки суду безумовно свідчать про існування спору про приватне право, пов'язане з господарськими відносинами.
Відповідно до ст.20 Господарсько-процесуального кодексу України, справи щодо спорів між суб'єктами господарювання розглядаються господарськими судами України.
Відповідно до п.16 ч.1 ст.4 КАС України, адміністративний договір - спільний правовий акт суб'єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб'єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону: а) для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб'єктами владних повноважень; б) для делегування публічно-владних управлінських функцій; в) для перерозподілу або об'єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом; г) замість видання індивідуального акта; ґ) для врегулювання питань надання адміністративних послуг.
Предметом адміністративного договору є рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які належать до відповідної публічно-владної управлінської функції.
Водночас, предметом договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій є медичні послуги за програмою медичних гарантій, які надавач зобов'язується надавати пацієнтам, та які визначені у додатках до договору.
НСЗУ як сторона договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій під час укладення та виконання цього договору не здійснює безпосередньо управління поведінкою іншої сторони - суб'єкта господарювання, не впливає на нього і сторони у таких правовідносинах є юридично рівними.
Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:
вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;
примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;
типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;
договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій не відповідає встановленим статтею 4 КАС України ознакам та визначенню адміністративного договору, оскільки не укладається з метою делегування або контролю та/або владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, а врегульовує паритетні відносини сторін, з метою надання медичних послуг населенню.
Стосовно доводів скаржника з покликанням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.10.2019 по справі №819/781/18, то така стосується іншого суб'єктного складу та відмінних правовідносин, які регулюються іншими нормативно-правовими актами.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайф Клінік» залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року по справі №460/13464/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук
У зв'язку із перебуванням судді Носа С.П. у відпустці з 31.01.2022 по 01.02.2022 та з тимчасовою непрацездатністю та відсутністю судді Носа С.П. з 02.02.2022 по 11.02.2022, повний текст постанови складено у строк встановлений ч. 3 ст. 243 КАС України, однак підписаний повним складом суду 14.02.2022.