14 лютого 2022 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 761/5512/20
провадження номер: 22-ц/824/1829/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Будсервіс» - адвоката Солдаткіна Олександра Сергійовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року у складі судді Сіромашенко Н.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Будсервіс» про захист прав споживачів,
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Будсервіс»(далі - ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс») про захист прав споживачів.
Позовна заява мотивована тим, що 20 листопада 2019 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» укладено договір купівлі-продажу товару для особистих потреб згідно рахунку-фактури № ВS 7227, у якому зазначено, що відвантаження продукції здійснюється при 100% оплаті (транспортні послуги включено до рахунку-фактури). Зазначав, що вартість товару, визначеного у рахунку-фактурі № BS 7227 від 20 листопада 2019 року, на суму 24 488 грн 00 коп. була сплачена ним повністю готівкою, що підтверджується квитанцією про сплату №2528 від 06 грудня 2019 року. Однак відповідач не передав товар позивачу.
Вказував, що він неодноразово купував товар у ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс», що підтверджується копіями відповідних квитанцій. Зазначав, що він постійно спілкувався з представником відповідача - ОСОБА_3 та розраховував на своєчасну доставку товару. Крім того, позивач неодноразово зв'язувався з уповноваженими особами відповідача щодо дати, коли вони здійснять передачу товару, проте відповіді щодо терміну передачі товару від відповідача він не отримав.
З метою досудового врегулювання спору 27 грудня 2019 року представником позивача направлено відповідачу письмову вимогу про виконання договору, яку останній отримав 09 січня 2020 року. Однак сплачені позивачем грошові кошти за товар, йому відповідачем не були повернуті та останнім не надано обґрунтованої відповіді щодо причин ухилення від виконання вимоги позивача. Вказував, що оскільки строк передачі товару чи повернення сплачених коштів не зазначений у рахунку-фактурі та враховуючи, що відповідач отримав письмову вимогу 09 січня 2020 року, то згідно положень ст.530 ЦК України, ч.3 ст.9. Закону України «Про захист прав споживачів» строк на повернення коштів підлягає відрахуванню з 09 січня 2020 року, а тому семиденний строк повернення коштів, сплачених за товар закінчився 17 січня 2020 року. Проте у вказаний строк відповідач не повернув грошові кошти позивачу.
Зазначав, що оскільки відповідач не надав йому товар та не повернув грошові кошти після пред'явлення вимоги, то вважав, що відповідно до положень ст.536, ч.2 ст.625 ЦК України з відповідача підлягають стягненню три проценти річних за період з 17 січня 2020 року по 10 лютого 2020 року у розмірі 50 грн 18 коп.
Також позивач вказував, що своїми діями відповідач завдав йому та його сім'ї моральних страждань, оскільки він купував будівельні матеріали у відповідача з метою покращення своїх умов проживання. Однак відповідач своїми недобросовісними діями змусив позивача призупинити будівництво та відкласти момент покращення побутових умов його сім'ї. У зв'язку з цим позивач не тільки не отримав товар, на швидку доставку якого він розраховував, а й втратив суму коштів, яка має велике значення для матеріального стану сім'ї позивача. Розмір заподіяної моральної шкоди позивач оцінив у сумі 10 000 грн 00 коп.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» на свою користь грошові кошти в сумі 34 538 грн 18 коп., з яких: кошти, сплачені згідно рахунку-фактури №BS 7227 від 20 листопада 2019 року у розмірі 24 488 грн 00 коп., три проценти річних у розмірі 50 грн 18 коп.та моральна шкода у розмірі 10 000 грн 00 коп.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто із ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 34 538 грн 18 коп., з яких: кошти сплачені згідно рахунку-фактури №BS 7227 від 20 листопада 2019 року у розмірі 24 488 грн 00 коп., три проценти річних у розмірі 50 грн 18 коп. та моральна шкода у розмірі 10 000 грн 00 коп.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач довів належними та допустимими доказами, що відповідач не поставив йому товар згідно оплаченого 06 грудня 2019 року рахунку-фактури № ВS 7227 від 20 листопада 2019 року на суму 24 488 грн 00 коп., чим порушив взяті на себе зобов'язання. Суд першої інстанції дійшов висновку, що згідно з положеннями ст.530, ч.2 ст.625 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання внаслідок не поставлення узгодженого товару та неповернення коштів за період з 17 січня 2020 року по 10 лютого 2020 року у розмірі 50 грн 18 коп. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що згідно з положеннями ст.ст.16, 23 ЦК України, ст.ст. 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів», та усталеної практики Верховного Суду, внаслідок неправомірних дій відповідача, пов'язаних з невиконанням умов цивільно-правового договору щодо поставки товару та неповернення позивачу коштів, останньому заподіяна моральна шкода, яка з урахуванням принципів розумності, справедливості та співмірності, з огляду на ступінь вини відповідача, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 10 000 грн 00 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» - адвокат Солдаткін О.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно послався на рахунок-фактуру № ВS 7227 від 20 листопада 2019 року як на доказ сплати ОСОБА_1 на користь ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» грошових коштів за поставку товару у розмірі 24 488 грн 00 коп. Вказує, що цей рахунок-фактура не є первинним бухгалтерським документом та не підтверджує існування між сторонами відносин за договором купівлі -продажу товару.
Зазначає, що суд першої інстанції помилково взяв до уваги засвідчену представником позивача копію квитанції про сплату № 2528 від 06 грудня 2019 року в якості належного доказу, оскільки у цій копії квитанції вказано найменуванням підприємства «БУДСЕРВІС», що свідчить про те, що вказана квитанція ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» не видавалась.
Вказує, що відповідно до копії податкової декларації з податку на додану вартість за 11 місяць 2019 року з розшифровкою податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) та засвідченої копії податкової декларації з податку на додану вартість за 12 місяць 2019 року з розшифровкою податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5), відповідачем не була зареєстрована податкова накладна на суму 24 488 грн 00 коп. Оплата товару на вказану суму не була здійснена, а тому обов'язок з реєстрації податкової накладної у відповідача був відсутній. Зазначає, що позивач не довів належними та достовірними доказами факт оплати виставленого рахунку-фактури та не довів факту існування господарської операції між ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем), а квитанція, яка долучена позивачем до позову видана не відповідачем, так як вона підписана від імені менеджера ОСОБА_3 , який не має права укладати правочини від імені ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс».
Вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння моральної шкоди та її розмір, оскільки у позові не зазначено, яких моральних страждань чи принижень зазнав позивач, а також не надав доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди та її розміру.
Позивач ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 34 538 грн 18 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає не в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1 ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до приписів ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача грошових у розмірі 24 488 грн 00 коп., позивач зазначав, що 20 листопада 2019 року між ним і ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» було укладено договір купівлі-продажу товару для особистих потреб згідно рахунку-фактури № ВS 7227, з якого вбачається, що замовником є ОСОБА_1 , постачальником - торгівельна компанія «Бедсервіс» (адреса: місто Київ, вул. Полковника Шутова, 9-а), номер картки: НОМЕР_1 ОСОБА_2, зазначено повну назву товару що купується, його одиниця виміру, кількість, ціна з ПДВ та сума без ПДВ. Всього до сплати за рахунком визначено 24 488 грн 23 коп. Рахунок виписав менеджер ОСОБА_3 , тел.: НОМЕР_2 , погоджено ОСОБА_1 . Також в рахунку зазначено додаткові умови, а саме: відвантаження продукції здійснюється при 100% оплаті; при оплаті обов'язково вказати повний номер рахунку і платника (а.с.11).
Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Таким чином, оформлений належним чином рахунок-фактура (інвойс) може бути підставою для відображення в бухгалтерського обліку господарської операції з постачання товарів, робіт (послуг) без складання акта приймання - передачі тільки за умови його оплати, що засвідчується відповідними платіжними документами.
Документами, що підтверджують оплату, можуть бути платіжне доручення, розрахунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка з карткового рахунку, квитанція до прибуткового касового ордера тощо.
Рахунок-фактура може бути складений у паперовій або електронній формі та повинен мати реквізити, які дають змогу ідентифікувати господарську операцію та її учасників (назва підприємства, від імені якого складено рахунок-фактуру; назва контрагента; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь в оформленні рахунку-фактури).
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дослідивши наданий позивачем рахунок-фактуру № ВS 7227 від 20 листопада 2019 року, дійшов вірного висновку, що він містить всі необхідні реквізити та дає змогу ідентифікувати господарську операцію між позивачем та відповідачем.
Відповідно до квитанції № 2528 від 06 грудня 2019 року позивач ОСОБА_1 сплатив «Будсервіс» по рахунку № 7227 грошові кошти у розмірі 24 488 грн 00 коп., вказана квитанція містить підпис менеджера ОСОБА_3 та дату - 06 грудня 2019 року (а.с.12).
Судом першої інстанції установлено, що після оплати товару по рахунку - фактурі №ВS 7227 від 20 листопада 2019 року ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» товар не відвантажило.
27 грудня 2019 року представник позивача надіслав на адресу ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» письмову вимогу № 36426, в якій він просив у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги передати товар згідно рахунку-фактури №ВS 7227 від 20 листопада 2019 року або повернути сплачені позивачем кошти у розмірі 24 488 грн 00 коп. згідно квитанції № 2528 від 06 грудня 2019 року. Вказана вимога була отримана відповідачем 09 січня 2020 року, що підтверджується описом вкладення цінного листа та трекінгом поштового відправлення за цифровим ідентифікатором (а.с.27-30).
Однак вказана вимога відповідачем залишена без задоволення.
Правовідносини які виникли між сторонами регулюється Цивільним кодексом України та Законом України «Про захист прав споживачів».
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч.1 ст.662 ЦК України).
Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч.2 ст.693 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.698 ЦК України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця - фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.
Так, згідно з преамбулою до Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до п.7 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», або іншими документами (далі - розрахунковий документ).
За пунктами 18, 22 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець - суб'єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що рахунок-фактура №ВS 7227 від 20 листопада 2019 року відповідно до положень п.7 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» є доказом укладення між ОСОБА_1 і ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» договору купівлі-продажу товару.
Отже, установивши, що відповідач не поставив позивачу товар згідно оплаченого 06 грудня 2019 року рахунку-фактури №ВS 7227 від 20 листопада 2019 року на суму 24 488 грн 00 коп., чим порушив взяті на себе зобов'язання за договором купівлі-продажу товару, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення грошових коштів у вказаному вище розмірі з ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» на користь ОСОБА_1 .
При цьому суд першої інстанції правильно критично оцінив заперечення відповідача про те, що рахунок-фактура №BS 7227 від 20 листопада 2019 року не відповідає ознакам первинного бухгалтерського документу та квитанція про сплату №2528 від 06 грудня 2019 року не містить організаційно-правової форми підприємства, яке її видало, а також те, що відсутній факт господарської операції ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» з продажу товарів ОСОБА_1 , оскільки вказані вище рахунок-фактура та квитанція про сплату містять однакові відомості щодо номеру рахунку-фактури: 7227, прізвища менеджера ОСОБА_3 . Також з наданих позивачем роздруківок із сайту, зазначеному на рахунку-фактурі, вбачається, що компанія відповідача знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , менеджером відділу продажу є ОСОБА_3 та його контактний номер телефону: НОМЕР_4 . Вказаний номер телефону також містися на рахунку-фактурі №BS 7227 від 20 листопада 2019 року.
Отже, оцінивши наведені вище докази у їх сукупності відповідно до приписів ст.89 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що 06 грудня 2019 року відповідно до квитанції №2528 позивач ОСОБА_1 в рахунок оплати рахунку-фактури №ВS 7227 від 20 листопада 2019 року сплатив грошові кошти в сумі 24 488 грн 00 коп. саме на користь відповідача ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс».
Доводи апеляційної скарги про те, що сплачені позивачем грошові кошти у сумі 24 488 грн 00 коп. на підставі рахунку-фактури №ВS 7227 від 20 листопада 2019 року не надійшли на рахунок ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс», оскільки згідно наданої копії податкової декларації ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» з податку на додану вартість за 12 місяць 2019 року вбачається, що відповідачем не була зареєстрована податкова накладна на суму 24 488 грн 00 коп., апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки не включення вказаної вище суми до податкової декларації ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» за 2019 рік не спростовує факту сплати позивачем на користь відповідача цих грошових коштів.
Апеляційний суд враховує, що обставини ведення ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» податкової звітності, зокрема, відображення у податковій декларації усіх готівкових та безготівкових надходжень грошових коштів, не є предметом доказування у даній справі, а не включення до податкової декларації сплачених ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 24 488 грн 00 коп. саме по собі не є беззаперечним доказом відсутності такої сплати.
З огляду на наведене вище, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 24 488 грн 00 коп., сплачених ним 06 грудня 2019 року на оплату рахунку-фактури № ВS 7227 від 20 листопада 2019 року.
Також колегія суддів вважав, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі №331/5054/15-ц дійшла висновку про те, що у разі, коли продавець не передав товару та не повернув сплачені за нього кошти стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму неповернутої вартості товару, є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону.
Відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що письмову вимогу позивача про поставку товару або повернення грошових коштів відповідач отримав 09 січня 2020 року. Отже, враховуючи положення ст.530 ЦК України, у відповідача виник обов'язок з повернення суми отриманих раніше грошових коштів у строк не пізніше ніж 16 січня 2020 року.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку розмір трьох процентів річних за прострочення ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з не поставленням узгодженого товару та неповернення грошових коштів у сумі 24 488 грн 00 коп. за період з 17 січня 2020 року по 10 лютого 2020 року становить 50 грн 18 коп.
Вказаний розрахунок ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» не спростований.
Установивши, що відповідач не виконав зобов'язання щодо передання товару позивачу та не повернув на його вимогу сплачену вартість товару, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних у розмірі 50 грн 18 коп.
Аналогічного висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 552/90/17 (провадження № 61-36100св18).
Доводи та обставини, на які посилається адвокат Солдаткін О.С. в апеляційній скарзі, не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 24 488 грн 00 коп. та трьох процентів річних у розмірі 50 грн 18 коп.
Разом з тим, колегія суддів не в повному обсязі погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10 000 грн 00 коп., з таких підстав.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди (ч.2 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб'єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі ст.ст.16, 23 ЦК України та ст.ст.4, 22 Закону «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19).
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Установивши, що своїми діями відповідач, всупереч укладеному з позивачем договору, не доставав останньому будівельні матеріали, чим порушив його права як споживача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що неправомірними діями відповідача позивачу спричинена моральна шкода.
При цьому, апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральної шкоди, оскільки, з урахуванням наведених вище вимог закону та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, встановлення у судовому порядку факту порушення прав особи як споживача, є достатньою підставою для вирішення питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Разом тим, враховуючи характер, обсяг та глибину завданих позивачу моральних страждань, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 2 000 грн 00 коп.
Тому рішення суду в частині визначення судом першої інстанції розміру моральної шкоди не може бути залишене в силі.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про зменшення розміру моральної шкоди, який підлягає стягненню з ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» на користь ОСОБА_1 , та приймаючи до уваги, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції стягнув загальний розмір грошових коштів з відповідача на користь позивача, то колегія суддів вважає, що рішення суду не може бути залишене без змін та підлягає скасуванню відповідно до ст.376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , стягнувши з ТОВ «Торгівельна компанія «Будсервіс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти сплачені згідно рахунку-фактури №BS 7227 від 20 листопада 2019 року у розмірі 24 488 грн 00 коп., три проценти річних у розмірі 50 грн 18 коп. та моральну шкоду у розмірі 2 000 грн 00 коп.
Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.3 ст. 22 Закону «Про захист прав споживачів», а судом апеляційної інстанції ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково, то належний до сплати розмір судового збору за подання та розгляд позовної заяви підлягає стягненню з відповідача в дохід держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 697 грн 84 коп.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Будсервіс» - адвоката Солдаткіна Олександра Сергійовича задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Будсервіс» про захист прав споживачів - задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Будсервіс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені згідно рахунку-фактури №BS 7227 від 20 листопада 2019 року у розмірі 24 488 грн 00 коп., три проценти річних у розмірі 50 грн 18 коп. та моральну шкоду у розмірі 2 000 грн 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Будсервіс» у дохід держави судовий збір у розмірі 697 грн 84 коп.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 .
Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Будсервіс», місцезнаходження за адресою: 04017, місто Київ, вулю Татарська, 21, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 40160507.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: