10 лютого 2022 року м. Київ
Справа № 759/12750/19
Провадження № 22-ц/824/1891/2022
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Журавльова Д.Д.
учасники справи: позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Ланчх Ярославом Васильовичем на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 18 липня 2019 року про відмову у забезпеченні позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
У липні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя
Одночасно з позовною заявою представник ОСОБА_1 - адвокат Лантух Я.В. подав заяву про забезпечення позову у справі, в якій просить до набрання рішенням в справі законної сили накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка має три житлові кімнати, загальну площу 57.60 м.кв., із яких житлова площа становить 39.70 м.кв., зареєстрована 07.06.1995 р. БТІ м. Києва в реєстровій книзі за №324 на ім'я ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 31.05.1995 р., реєстраційний номер 1/3313-3147.
Заяву обґрунтовує заяву тим, що до Святошинського районного суду міста Києва позивачем заявлено позов до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Предметом даного спору є набуте за час шлюбу нерухоме майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 , яка має три житлові кімнати, загальну площу 57.60 м.кв. із яких житлова площа становить 39.70 м.кв., зареєстрована 07.06.1995 р. БТІ м. Києва в реєстровій книзі за №324 на ім'я ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 31.05.1995 р., реєстраційний номер 1/3313-3147. Вказане нерухоме майно може бути відчужене колишнім чоловіком позивача на користь третіх осіб без згоди позивача з метою приховати від позивача це майно, яке є спільним сумісним майном подружжя, від поділу його в майбутньому. У зв'язку із тим, що у сторін виник спір про право, а тому існує реальна загроза відчуження вказаного нерухомого майна на користь третіх осіб, що може призвести до невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18 липня 2019 року відмовлено в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - Лантуха Я.В. про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Лантух Я.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу про забезпечення позову, та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту яким заяву задовольнити шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка має три житлові кімнати, загальну площу 57.60 м.кв. із яких житлова площа становить 39.70 м.кв., зареєстрована 07.06.1995 р. БТІ м. Києва в реєстровій книзі за №324 на ім'я ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 31.05.1995 р., реєстраційний номер 1/3313-3147.
Зокрема зазначає про те, що заявляючи вимоги про забезпечення позову позивач виходив з того, що спірне майно зареєстроване на ім'я відповідача, шлюб між сторонами розірваний, відповідач заявив про не визнання права спільної сумісної власності позивача, а тому може безперешкодно відчужити зазначене майно на користь третіх осіб, з приводу чого в позивача є цілком реальні і об'єктивні побоювання, що може утруднити чи взагалі унеможливити виконання рішення по справі у разі задоволення цього позову.
Таким чином існує пряма і реальна загроза, що відповідач відчужить спірне майно, а тому зважаючи на характер дій відповідача цілком обґрунтовано вважає, що відповідач за наявності реальної можливості може спрямувати свої дії та як найшвидше відчужити спірне майно на користь третіх осіб таким чином утруднити чи взагалі унеможливити виконання рішення суду в раз задоволення позову.
В судове засідання учасники справи не з'явилися. Судові повістки, які надсилалися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернулися до апеляційного суду з відміткою "адресат відсутній", а відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
За таких обставин, обставин апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.
Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
У липні 2019 року позивач ОСОБА_5 звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя
Одночасно з позовною заявою представник ОСОБА_1 - адвокат Лантух Я.В. подав заяву про забезпечення позову у справ, в якій просить до набрання рішенням в справі законної сили накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка має три житлові кімнати, загальну площу 57.60 м.кв., із яких житлова площа становить 39.70 м.кв., зареєстрована 07.06.1995 р. БТІ м. Києва в реєстровій книзі за №324 на ім'я ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 31.05.1995 р., реєстраційний номер 1/3313-3147.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18 липня 2019 року відмовлено в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - Лантуха Я.В. про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, та відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем недобросовісних дій без наведення відповідного обґрунтування та надання доказів на підтвердження зазначених обставин також не свідчить про необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, та про співмірність вказаного способу забезпечення позову заявленим позовним вимогам. Водночас, у заяві про забезпечення позову представник позивача зазначив про те, що вказане нерухоме майно може бути відчужене чоловіком позивача на користь третіх осіб без згоди позивача, оскільки квартира зареєстрована на ім'я відповідача. В заяві не наведено обґрунтування щодо потенційної реалізації майна, або вчинення будь-яких підготовчих дій до реалізації майна, а тому дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.
З даними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають дійсним обставинам справи та ґрунтуються на вимогах процесуального закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч.2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Відповідно до ч.1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст. 150 ЦПК України).
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлення обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Враховуючи викладене, заходи забезпечення позову застосовуються судом у випадку наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
З виділених матеріалів справи вбачається, що позивачем ОСОБА_1 не надано доказів про необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а також, не наведено обґрунтування щодо потенційної можливості реалізації майна, або вчинення будь-яких підготовчих дій до реалізації спірного майна.
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Лануха Я.В. про те, що спірне майно зареєстроване на ім'я відповідача, шлюб між сторонами розірваний, відповідач заявив про не визнання права спільної сумісної власності позивача, а тому може безперешкодно відчужити зазначене майно на користь третіх осіб, з приводу чого в позивача є цілком реальні і об'єктивні побоювання, що може утруднити чи взагалі унеможливити виконання рішення по справі у разі задоволення цього позову, не заслуговують на увагу, оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем недобросовісних дій без наведення відповідного обґрунтування та надання доказів на підтвердження зазначених обставин не свідчить про необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову.
Враховуючи викладене, з метою ефективного забезпечення балансу інтересів сторін по справі, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були наявні підстави для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і на законність оскаржуваної ухвали не впливають.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачається, тому апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Лантух Ярославом Васильовичем - залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду м Києва від 18 липня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна