Справа № 466/6958/19-ц Головуючий у І інстанції Григоренко І.В.
Провадження №22-ц/824/3287/2022 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
10 лютого 2022 рокуКиївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Писаної Т.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Петрик Олександри Вікторівни на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» про відшкодування шкоди з урахуванням інфляційного збільшення боргу, пені та трьох процентів річних, -
у серпні 2019 року позивач звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи його тим, що 26 серпня 2016 року у м. Львові по вул. Б. Хмельницького, 245 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу ВАЗ 2103, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу Fiat Doblo, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 22.03.2018 року у справі № 464/1334/18 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України. Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу ВАЗ 2103, державний номерний знак НОМЕР_1 на момент скоєння пригоди була застрахована в ПАТ «СК «Універсальна».
Позивач звернувся до відповідача, як до страховика, із заявою про відшкодування шкоди, проте останній відмовив у такому.
Згідно із заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року у справі № 466/8151/17, зміненим постановою Львівського апеляційного суду від 10 червня 2019 року, з ПАТ «СК «Універсальна» на користь позивача стягнуто 18 247,18 грн. майнової шкоди, 3 000,00 грн. витрат на правову допомогу, 640,00 грн. судового збору. Судове рішення виконано в порядку примусового виконання 14 серпня2019 року.
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь інфляційне збільшення боргу в розмірі 6 522,45 грн., 3% річних в розмірі 1 530,00 грн. та пеню в розмірі 15 960,04 грн. за період з 27 жовтня 2016 року по 13 серпня 2019 року на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» про відшкодування шкоди з урахуванням інфляційного збільшення боргу, пені та трьох процентів річних передано за підсудністю для вирішення питання про відкриття провадження до Печерського районного суду м. Києва.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Петрик О.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції не дав належної правової оцінки доводам позивача про те, що останній не отримав страхового відшкодування шкоди, у визначений п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк, саме з вини страховика, який відмовив у виплаті відшкодування.
Зазначає, що відповідач зобов'язаний був виплатити страхове відшкодування позивачу протягом 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, оскільки позивач мав право на отримання відшкодування з моменту подання заяви про його виплату.
Вважає безпідставним незастосування судом першої інстанції до правовідносин, що виникли між сторонами,положень ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частини 1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів частини 13 статті 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ «СК «Універсальна» не прострочило виконання грошового зобов'язання, оскільки рішення про стягнення з останніх майнової шкоди 10 червня 2019 року та було виконане відповідачем 14 серпня 2019 року.
Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають встановленим по справі обставинам та суперечать положеннях чинного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що 26 серпня 2016 року у м. Львові по вул. Б.Хмельницького, 245 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу ВАЗ 2103, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу Fiat Doblo, державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 22.03.2018 року у справі № 464/1334/18 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України.
Відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/8813045 від 22 травня 2016 року, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 - водія транспортного засобу ВАЗ 2103, державний номерний знак НОМЕР_1 , на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПАТ «СК «Універсальна».
26 серпня 2016 року позивач звернувся до ПАТ «СК «Універсальна» із заявою про виплату страхового відшкодування, проте, листом від 26 жовтня 2016 року вих. №0322 позивачу було відмовлено у виплаті страхового відшкодування із посиланням на ст. 32.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
З матеріалів справи також вбачається, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року у цивільній справі № 466/8151/17 позов ОСОБА_1 до ПАТ «СК «Універсальна» задоволено та стягнуто із відповідача на користь позивача 18 257,18 грн. у відшкодування матеріальної шкоди, 3 000,00 грн. витрат на правову допомогу та 640,00 грн. сплаченого судового збору.
Постановою Львівського апеляційного суду від 10 червня 2019 року у справі № 466/8151/17 апеляційну скаргу ПАТ «СК «Універсальна» задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року змінено в частині визначення розміру майнової шкоди, що підлягає стягненню, та стягнуто з ПАТ «СК «Універсальна» на користь ОСОБА_1 18 247,18 грн., в іншій частині рішення залишено без змін.
Судове рішення було виконано відповідачем 14 серпня 2019 року шляхом перерахування ПАТ «СК «Універсальна» на рахунок ОСОБА_1 21 897,18 грн., що визнається сторонами та підтверджується копією довідки ПАТ КБ «ПриватБанк».
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції не дав належної оцінки встановленим по справі обставинам, зокрема, що факт безпідставної відмови ПАТ «СК «Універсальна» у виплаті позивачу страхового відшкодування встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили. Прийнявши від позивача заяву про виплату страхового відшкодування 26 серпня 2016 року, відповідач повинен був виконати свій обов'язок не пізніше, ніж через 90 днів з моменту отримання заяви, тобто не пізніше 24 листопада 2016 року.
З огляду на зазначене суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат з підстав порушення терміну виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору.
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Отже, грошовим необхідно вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору страхову суму.
З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання. У зв'язку з чим рішення судів у цій частині також є необґрунтованими.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-282цс17 та Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження№ 14-68цс18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК України).
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Крім того, у пункті 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Згідно зі статтею 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
За несвоєчасну виплату страхового відшкодування страховик має сплатити на вимогу страхувальника (чи вигодонабувача) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення (підпункт 6.6.2 договору страхування від 16 травня 2013 року).
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 сформулювала правовий висновок, що суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Надаючи оцінку наданому позивачем розрахунку заборгованості, судова колегія вважає помилковими доводи позивача про те, що строк виконання зобов'язання слід обраховувати з дня звернення до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування. Враховуючи положення пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідно до якого граничний строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплати складає 90 днів, тому у страховика виникло прострочення виконання грошового зобов'язання починаючи з 91 дня після звернення з необхідними документами про виплату страхового відшкодування.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року, справа №758/16044/16-ц провадження №61-913св17.
Враховуючи вищевикладене, та те що відповідач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 18 247,18 грн. 14 серпня 2019 року, судова колегія вважає, що прострочення сплати страхового відшкодування відбулося в період з 25 листопада 2016 року по 13 серпня 2019 року.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині невідповідності висновків суду першої інстанції встановленим по справі обставинам, неправильного застосування норм матеріального права, знайшли своє підтвердження, що згідно положень п. 2 частини 1 статті 374 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Приймаючи до уваги період прострочення виконання зобов'язання, з 25 листопада 2016 року по 13 серпня 2019 року, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають грошові кошти в сумі 21 851,24 грн., яка складається з: інфляційних збитків в розмірі 4 793,53 грн., 3 % річних в розмірі 1 487,62 грн., пені в розмірі 15 570,09 грн. (розрахунок додається до справи).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність вирішення питання розподілу судових витрат, стягнувши з відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки судом апеляційної інстанції ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , на його користь необхідно стягнути судовий збір пропорційно до задоволених вимог в розмірі (1921/100*90) 1728,90 грн. (за подання до суду позовної заяви та за подання апеляційної скарги).
Щодо заявленої ОСОБА_1 вимоги про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктами 1,4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частинами 2, 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічні висновки викладені у постановіВерховного Суду у справі №922/445/19 від 03 жовтня 2019 року.
В позовній заяві вказано, що позивачем було понесено 4800 грн. витрат на професійну правничу (правову) допомогу, що підтверджується копією договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 12 серпня 2019 гоку, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, розрахунком розміру наданої правничої (правової) допомоги, актом наданих послуг, рахунком-фактури та квитанцією про оплату (т. 1 а.с.26-31).
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що сплачена ОСОБА_1 сума витрат на професійну правничу (правову) допомогу підлягає стягненню пропорційно до задоволених вимог у розмірі 4320,00 грн. (4800/100*90).
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Петрик Олександри задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» про відшкодування шкоди з урахуванням інфляційного збільшення боргу, пені та трьох процентів річних задовольнити частково.
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» на користь ОСОБА_1 інфляційні збитки в розмірі 4 793,53 грн., 3 % річних в розмірі 1 487,62 грн., пеня в розмірі 15 570,09 грн., що разом становить 21 851 (двадцять одну тисячу вісімсот п'ятдесят одну) гривень 24 коп.
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1728 (одну тисячу сімсот двадцять вісім) гривень 90 коп.
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 4320 (чотири тисячі триста двадцять) гривень 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Реквізити сторін:
ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_3 .
ПАТ СК «Універсальна», місце реєстрації: 01133, м. Київ, бул. Л.Українки, 9, КОД ЄДРПОУ:20113829.
Повний текст постанови складено 10 лютого 2022року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.О Писана