Справа № 757/957/21-ц Головуючий у І інстанції Волкова С.Я.
Провадження №22-ц/824/1082/2022 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
07 лютого 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Ігнатченко Н.В.,
за участі секретаря Тимошевської С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Державного бюро розслідувань про відшкодування шкоди, спричиненої органом державної влади України,
у січні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення з Держави Україна через Державну казначейську службу України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 800 000,00 грн. моральної шкоди, завданої йому протиправними діями та бездіяльністю органу досудового розслідування в кримінальному провадженні № 62019140000000166.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 червня 2021 рокув задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішення, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення, винесене суддею Печерського районного суду м. Києва Волковою С.Я. від 09.06.2021 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позов заявлено до неналежного відповідача - Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Державного бюро розслідування. Вбачає в цьому порушення судом норм статті 56 Конституції України та порушення норм процесуального права щодо не залучення судом іншого відповідача.
Звертає увагу апеляційного суду на безпідставну відмову у задоволенні заявленого ним відводу судді Волковій С.Я., пов'язаного із втручанням, на його думку, в автоматизовану систему розподілу справ та незгодою із рішеннями судді в інших справах за його позовами до тих же відповідачів.
Апелянт посилається також не застосування судом першої інстанції практики Верховного Суду та Рішеннь ЄСПЛ та не надання належної оцінки поданим позивачем доказам.
У відзиві на апеляційну скаргу Державне бюро розслідувань посилається на безпідставність її доводів, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване. Відповідач зазначає, що доводи скарги базуються на перекручуванні фактів, однобічному трактуванні обставин справи та невірному застосуванні норм чинного законодавства.
В судовому засіданні, яке проводилось в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якою було доручено Львівському окружному адміністративному суду, позивач ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній доводи. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Представник Державного Бюро розслідувань Олійник А.Д. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, підтримавши викладену у відзиві позицію. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Державна казначейська служба України свого представника для участі у судовому засіданні не направляла, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що у відповідності до положень частини 2 статті 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, представника відповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Львові, здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 62019140000000166 від 01.03.2019 р.
Так, Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження № 62019140000000166 від 01.03.2019 р. свідчить про те, що 28.02.2019 р. на адресу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, надійшла ухвала слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 від 14.02.2019 р. про вчинення злочину слідчим слідчого відділу прокуратури Львівської області; дата та час внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про заяву: 01.03.2019 р. 15:50:28; правова кваліфікація кримінального правопорушення: частина друга статті 382 КК України; орган досудового розслідування: Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Львові. (том 1 а.с. 11)
Згідно повідомлення слідчого Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, Гордон Е.С. № 3079 вих.-19 від 01.03.2019 р. про прийняття і реєстрацію заяви, що позивача відповідно до пункту 1 частини другої статті 60 КПК України повідомлено, що за ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова про зобов'язання внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви ОСОБА_1 від 14.02.2019 р. про вчинення злочину слідчим прокуратури Львівської області 01.03.2019 р. зареєстровано відомості в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, реєстраційний № 62019140000000166, за попередньою кваліфікацією: частина друга статті 382 КК України, розпочато досудове розслідування. (том 1 а.с. 12)
Наявні у матеріалах справи письмові докази свідчать про те, що постановами слідчого Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, Гордона Е.С. від 19.03.2019 р., від 25.04.2019 р., від 20.06.2019 р., від 09.07.2019 р., від 17.07.2019 р. відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 18.03.2019 р. щодо визнання його потерпілим у кримінальному провадженні № 62019140000000166 від 01.03.2019 р.
Вищевказані постанови були оскаржені ОСОБА_1 до Личаківського районного суду м. Львова, про що свідчать ухвали слідчих суддів Личаківського районного суду м. Львова від 09.04.2019 р. у справі № 463/2189/19, від 10.06.2019 р. у справі № 463/4481/19, від 02.07.2019 р. у справі № 463/5204/19, від 02.07.2019 р. у справі № 463/3660/19 за наслідками розгляду скарг ОСОБА_1 на постанови слідчого Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, Гордона Е.С. про відмову в задоволенні заяви про визнання потерпілим у кримінальному провадженні № 62019140000000166 від 01.03.2019 р. (том 1 а.с. 14-28)
23 липня 2019 року слідчим Другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Львові, Гордоном Е.С. вручено ОСОБА_1 пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого. (том 1 а.с. 29)
Постановою слідчого Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, Гордона Е.С. від 23 січня 2020 р. кримінальне провадження за №62019140000000166 від 01.03.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364 КК України закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, в звязку із відсутністю в діях працівників прокуратури (слідчого ОВС СВ прокуратури Львівської області Савчука Л.О.) складу кримінального правопорушення. (том 1.а.с. 36-39)
Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 12.05.2020 р. вищевказану постанову скасовано.
З матеріалів справи вбачається, що 13.06.2019 р. ОСОБА_1 звертався до Генеральної прокуратури України із скаргою з приводу неналежного проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № №62019140000000166 від 01.03.2019 року, у відповідь на яку ОСОБА_1 роз'яснено порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора. (том 1 а.с. 44)
Заявляючи вимоги про стягнення з Держави Україна через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на відшкодування моральної шкоди в розмірі 800 000,00 гривень, ОСОБА_1 обґрунтовував їх тим, що така шкода завдана йому неправомірними діями та бездіяльністю органу досудового розслідування в кримінальному провадженні № 62019140000000166 від 01.03.2019 року.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується позивачем, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62019140000000166 від 01.03.2019 року здійснюється слідчим Другого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові Гордоном Е.С.
В той же час, звертаючись з даним позовом до суду, ОСОБА_1 визначив як відповідача у справі - Державне бюро розслідувань.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що жодних вимог до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, позивачем не висунуто, а Державне бюро розслідувань не є належним відповідачем у даній справі.
Колегія суддів апеляційного суду із такими висновками погоджується.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо необґрунтованості висновків суду про заявлення вимог до неналежного відповідача, колегія суддів виходить із наступного.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. На відміну від позивача, відповідач - це особа, яка, на думку позивача порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Згідно статті 1 Закону України «Про державне бюро розслідувань» (далі - Закон № 794-VIII), Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
Систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи.
Державне бюро розслідувань є юридичною особою публічного права та здійснює свої повноваження безпосередньо і через територіальні управління.
Територіальні управління Державного бюро розслідувань є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Територіальні управління Державного бюро розслідувань діють на підставі положень, що затверджуються Директором Державного бюро розслідувань. (частини 1, 3, 5, 6 статті 9 Закону №794-VIII)
Тож, оскільки предметом позову у даній справі є відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями чи бездіяльністю посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, яке є окремою юридичною особою, має самостійний баланс, наділене повноваженнями відповідно до вимог Закону, саме ця юридична особа має бути визначена відповідачем по справі.
Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції повинен був замінити неналежного відповідача за власною ініціативою, є необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам процесуального законодавства, зокрема статті 51 ЦПК України.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, вішкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивачем у даній справі не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача - Державного бюро розслідувань.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.
При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди внаслідок неправомірних дій чи бездіяльності посадових осіб Державного бюро розслідувань, причинний зв'язок між діями відповідача та настанням тих негативних наслідків, на які він посилався.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині відводу суду, апеляційний суд виходить з наступного.
Згідно пункту 2 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщов ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою.
З матеріалів справи вбачається, що в судовому засіданні 09.06.2021 року позивачем ОСОБА_1 усно заявлено відвід судді Волковій С.Я., в обґрунтування якого позивач зазначав про наявність у нього сумнівів у неупередженості та безсторонності судді, що пов'язано із незадоволенням судовим рішення, ухваленим суддею Волковою С.Я. у іншій справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Державного бюро розслідувань про відшкодування шкоди.
Ухвалою від 09 червня 2021 рокуу задоволенні заяви про відвід судді Волкової С.Я. відмовлено.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
У Конвенції про захист прав і основних свобод людини передбачено, що кожна людина має право на справедливий і відкритий розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, встановленого законом (пункт 1 статті 6 Конвенції).
Наявність безсторонності відповідно до пункт 1 статті 6 Конвенції має визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто те, чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у конкретній справі. Згідно з об'єктивним критерієм визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад умови, за яких були б неможливі будь-які сумніви в його безсторонності. Об'єктивний критерій безсторонності означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими.
Правосуддя повинно не тільки чинитись, повинно бути також видно, що воно чиниться. Важливим питанням є довіра, яку суду повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві.
(Рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2006 року у справі "Білуха проти України")
Кожний суддя, стосовно якого існують будь-які сумніви щодо недостатньої неупередженості, повинен відмовитись від розгляду справи.
(Рішення ЄСПЛ у справі "Мікалефф проти Мальти")
Підстави відводу суддіВолковій С.Я., наведені скаржником, суд апеляційної інстанції визнає необгрунтованими, оскільки відповідно до ч. 4 статті 36 ЦПК України, незгода сторони з рішенням судді в інших справах не може бути підставою для відводу. Інших доводів, на обґрунтування наявності підстав для відводу судді, передбачених положеннями статті 36 ЦПК України, заявником не наведено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення с додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 червня 2021 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлений 15 лютого 2022 року.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Голуб С.А.
Ігнатченко Н.В.