Єдиний унікальний номер справи: 757/15503/20 Головуючий у суді першої інстанції: Ільєва Т.Г.
Номер провадження: 22-ц/824/1456/2022 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.
27 січня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коцюрби О.П.,
суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А.,
при секретарі - Качалабі О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максименюк Оксана Миколаївна, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, -
В Печерський районний суд міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт) з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, у якому просив зобов'язати ОСОБА_2 видалити з телеграм-каналу PortnovUA, який розміщено в мережі Інтернет за адресою https://t.me/с/1442149269/1313 інформацію, яка містить наступні персональні дані: «автомобилем гос.номер НОМЕР_1 , «Kia Cerato», серого цвета, 2007 г.в., зарегистрированным 15.08.2018 на имя собственника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , формально проживающим, но третий день отсутствующим дома по адресу: АДРЕСА_1 , паспорт: НОМЕР_2 ».
Також, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду у розмірі 10 000,00 (десять тисяч) гривень. та судові витрати.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач, використовуючи телеграм-канал PortnovUA, розмістив пост з конфіденційною інформацією - персональними даними позивача, а саме: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, номерний знак автомобіля, який належить йому на праві власності, адреса місця проживання та паспортні дані.
Позивач посилався на те, що така інформація була розміщена без його згоди та стала відома широкому загалу людей, у тому числі тим, які можуть ставитися негативно до журналістів і працівників програми Радіо Свобода «Схеми: Корупція в деталях» та до нього, оскільки він там працює водієм.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 57 500 (п'ятдесят сім тисяч п'ятсот) гривень .
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максименюк О. М., оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, просив рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апелянт посилався на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Зазначив, що судом порушено принцип диспозитивності. Ухвалюючи рішення про відсутність правових підстав для задоволення позову й одночасно встановивши факт порушення особистих немайнових прав відповідача, суд вийшов за межі позовних вимог.
Також вказав, що суд не врахував вимоги ч. 3 ст. 141 ЦПК України та стягнув з позивача судові витрати на правову допомогу в порушення принципу співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору з урахуванням ціни позову. Крім того, суд не звернув увагу на те, що ОСОБА_2 є адвокатом, а відтак міг здійснити свій захист в суді особисто, що дозволило б уникнути витрат на правову допомогу. Вважає, що розмір стягнутих витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним.
У відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Мікітян К.О., яка діє в інтересах ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року без змін.
Зазначила, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, в межах заявлених позовних вимог.
Вказала, що виходячи із предмету позовних вимог, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального права та на підставі повного і всебічного з'ясування обставин справи, врахувавши причинно-наслідковий зв'язок між поширенням відповідачем конфіденційної інформації та обставинами, які передували такому поширенню, відмовив у задоволенні позовних вимог.
Стосовно судових витрат на правову допомогу, які стягнені з позивача на користь відповідача вказала, що відповідач довів та документально підтвердив, що витрати на професійну правничу допомогу з питань захисту його прав у цій справі були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтований і розумний.
У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції - адвокат Максименюк О.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з наведених у ній підстав.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судове засідання не з'явились. Представник ОСОБА_2 - адвокат Мікітян К.О., 26 січня 2022 року надіслала на електронну адресу Київського апеляційного суду клопотання, у якому просила здійснювати розгляд справи за відсутності відповідача.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року в частині стягнення з відповідача на користь позивача розміру витрат на професійну правничу допомогу зміні, в решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, Печерський районний суд міста Києва дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з того, що Конституція України, Закон України «Про інформацію», Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» не наділяють правом журналіста чи будь-яку іншу особу, крім випадків, встановлених КПК України або Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», проводити стеження, збираючи конфіденційну інформацію про особисте життя будь-якої особи без одержання на це її дозволу, а тому поширення в телеграм-каналі інформації з обмеженим доступом, яка є предметом суспільного інтересу, а саме: персональних даних позивача, є правомірною. Тому суд визнав позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання вилучити персональні дані особи, такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи і узгоджуються з вимогами закону.
Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Спостереження за особою може здійснюватися за наявності відповідних підстав в порядку, визначеному Главою 21 КПК України або Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», що ґрунтується на принципах верховенства права, законності, дотримання прав і свобод людини.
Здійснення зазначених дій за відсутності підстав для їх проведення чи неуповноваженою на те особою - є незаконним і тягне відповідальність, передбачену Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію» не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Відповідно до ч. 2 ст. 302 Цивільного кодексу України збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що відповідач є громадянином України, займається бізнесом, професійною адвокатською діяльністю, він не є публічним діячем, не займає будь-які політичні чи державні посади, а отже, незаконне стеження, збирання інформації стосовно нього про його особисте життя, зустрічі з друзями та бізнес-партнерами, автомобілі, на яких він пересувається, заважає йому працювати, підриває його авторитет і завдає шкоди честі та репутації серед частини суспільства, а також професійного та ділового співтовариства, оскільки такі дії істотно порушують звичайний уклад життя та змушують вживати додаткових заходів безпеки, що негативно відображається на повсякденному ритмі життя та створює значні перешкоди у здійсненні професійної діяльності, що істотно порушує його права.
Відповідно до приписів ст. 4 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що збирання, зберігання інформації та стеження за відповідачем, без наявності його згоди, призводить до порушення принципу конфіденційності роботи адвоката.
Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, про те, що відповідач є публічною особою, а тому відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості, а межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою і збір інформації не є втручанням у приватне життя, є безпідставними з огляду на наступне.
Позивач посилається на положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, яка схвалена 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.
У названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 наведеної Декларації зазначено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому, зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
Законодавство України не містить визначення поняття «публічна особа», водночас відповідно до п. 25 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» національні публічні діячі - фізичні особи, які виконують або виконували протягом останніх трьох років визначені публічні функції в Україні.
Судом встановлено, що відповідач не відноситься до національних публічних діячів та не займає посад, які пов'язані з функціями держави або органів місцевого самоврядування.
Норми міжнародного законодавства, на які посилається позивач, встановлюють необхідність публічним особам бути більш толерантними до висловлювання критики, проте, не наділяють правом втручатися в особисте та сімейне життя особи, у тому числі публічної особи, до якої не відноситься відповідач, у не передбачений законом спосіб.
Згідно ст.10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Частиною другою ст.10 Конвенції передбачено, що здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Таким чином, свобода вираження поглядів не є абсолютною, а підлягає певним обмеженням, спрямованим, зокрема, на захист прав інших осіб, а відтак посилання в апеляційній скарзі на норми міжнародного законодавства щодо висловлювання критики у відношенні публічних осіб, колегією суддів відхиляється, оскільки відповідно до обставин справи позивачем разом із знімальною групою програми «Схеми» було поширено не критику діяльності відповідача, а по суті здійснювалося стеження і збирання конфіденційної інформації про його особисте життя, без одержання на це його згоди.
Статтею 29 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про доступ до публічної інформації» посадові та службові особи не підлягають юридичній відповідальності, незважаючи на порушення своїх обов'язків, за розголошення інформації про правопорушення або відомостей, що стосуються серйозної загрози здоров'ю чи безпеці громадян, довкіллю, якщо особа при цьому керувалася добрими намірами та мала обґрунтоване переконання, що інформація є достовірною, а також містить докази правопорушення або стосується істотної загрози здоров'ю чи безпеці громадян, довкіллю.
Незважаючи на те, що стаття 11 Закону України «Про доступ до публічної інформації» стосується посадових та службових осіб, відповідний принцип може застосовуватися за аналогією під час оцінки дій будь-яких осіб.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Букур і Тома проти Румунії» (40238/02) від 08 січня 2013 року розкриття конфіденційної інформації визнано правомірним з огляду на те, що «інформація була суспільно значимою» і особа, що її поширила «мала законні підстави вважати, що інформація, яку він розкриває, правдива», при цьому «суспільні інтереси у розкритті інформації переважували».
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач в телеграм-каналі https://t.me/PortnovUA поширив інформацію з обмеженим доступом, а саме персональні дані позивача із дотриманням принципу розумності, добросовісності і справедливості, відповідно до ст. 29 Закону України «Про інформацію», оскільки поширення персональних даних позивача було суспільно необхідним і здійснено відповідачем з метою протидії порушенню його конституційного права на втручання в особисте життя.
Докази, які наявні в матеріалах справи, в сукупності та окремо, а також заяви учасників справи, які викладені по суті справи, підтверджують причинно-наслідковий зв'язок між вчиненням позивачем відносно відповідача порушення конституційного права на заборону втручання в його особисте життя шляхом незаконного стеження, збирання та зберігання конфіденційної інформації та розміщенням у телеграм-каналі PortnovUA персональних даних позивача.
Таким чином, посилання апелянта на недоведеність обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження при перегляді справи в апеляційному порядку.
Також, посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності, колегія судів вважає безпідставним, оскільки суд першої інстанції, виходячи із особливостей предмету спору та завдання цивільного судочинства, ухвалив рішення в межах заявлених вимог, з урахуванням доказів та заперечень учасників справи із дотриманням положень ст.ст. 11, 13 ЦПК України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову, повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним у справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки Печерського районного суду міста Києва та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.
Доводи апеляційної скарги щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 57 500 гривень підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, відповідачем надано: засвідчену копію договору про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Мікітян К.О. 12 червня 2020 року; засвідчену копію Додатку № 1 до договору про надання правової допомоги від 12 червня 2020 року із рахунком вартості однієї години надання послуг адвоката; оригінал ордеру серії КС № 569495; засвідчену копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2372; засвідчену копію акту № 1 приймання-передачі за договором про надання правової допомоги від 12 червня 2020 року складеного та підписаного ОСОБА_2 та адвокатом Мікітян К.О. 16 червня 2020 року; засвідчену копію рахунку № 1-1/06-2020 від 16 червня 2020 року на суму 57 500 грн. - оплата за правову допомогу згідно Договору про надання правової допомоги від 12 червня 2020 року; засвідчену копію платіжного доручення № 4790497 від 16 червня 2020 року, що підтверджує внесення оплати відповідачем за правову допомогу згідно договору від 12 червня 2020 року у сумі 57 500 грн.; засвідчену копію виписки з особового рахунку адвоката Мікітян К.О., яка підтверджує зарахування коштів в сумі 57 500 грн., що надійшли від ОСОБА_2 за правову допомогу згідно договору від 12 червня 2020 року.
Розглянувши рахунок на оплату гонорару та акт надання правової допомоги, в яких зазначено детальний опис робіт (послуг) правової допомоги, колегія суддів приходить до висновку, що заявлена відповідачем і стягнута судом сума витрат на правову допомогу у розмірі 57 500 гривень є неспівмірною із складністю даної справи, затраченим адвокатом часом на надання правничої допомоги, наданим обсягом послуг адвоката у суді.
З врахуванням вимог ст. 137 ЦПК України апеляційним судом визначається розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у сумі 20 000 грн., що відповідає затраченому адвокатом часу на надання правничої допомоги, наданим обсягом послуг адвоката у суді першої інстанції.
Разом з тим, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що відповідач є професійним адвокатом, знається на законодавстві, міг здійснити свій захист самостійно, щоб уникнути витрат для позивача суперечить ст. 59 Конституції України, якою передбачено право кожного на професійну правничу допомогу.
Враховуючи вказані обставини, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу необхідно змінити і стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 20 000 грн., в решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, так як доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст. 368, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максименюк Оксана Миколаївна, задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року змінитив частині розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень.
В решті рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: О.П. Коцюрба
Судді: І.М. Білич
Т.А. Слюсар