Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
14 лютого 2022 року Справа №520/20948/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Держави України в особі Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат
про стягнення недоплаченої грошової допомоги та моральної шкоди,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до держави України в особі Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі по тесту - відповідача), в якому просить:
- стягнути з Держави України в особі Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на користь позивача 7354,00 грн. (сім тисяч триста п'ятдесят чотири 00 гривень) недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік;
- стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь позивача моральну шкоду у розмірі 603 349,56 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) окреме положення пункту 26 розділу Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказує, що з 27.02.2020 набув суб'єктивне право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня учаснику бойових дій у розмірі 5 (п'яти) мінімальних пенсій за віком.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у адміністративній справі №520/20948/21.
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Копія ухвали про відкриття провадження у даній справі отримана відповідачем, що підтверджується довідкою про отримання електронного листа.
Відповідач у строк, визначений частиною п'ятою статті 162, частини першої статті 61 Кодексу адміністративного судочинства України та встановлений ухвалою суду, правом надання відзиву не скористався.
У період з 20.12.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 14.12.2022, з 17.01.2022 по 24.01.2022, з 31.01.2022 по 13.02.2022 суддя перебувала у відпустці.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 13.05.2015, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
У позовній заяві позивач зазначив, що позивачу нарахована та виплачена одноразова грошова допомога до 5 травня за 2021 рік у розмірі 1491,00 грн.
Не погоджуючись з розміром виплаченої одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі по тексту - Закон України №3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно абзацу другого статті 4 Закону України №3551-XII до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Положеннями статті 12 Закону України №3551-XII встановлені пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV статтю 12 Закону України №3551-XII доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
Приписами підпункту 1 пункту 20 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема, зазначену норму викладено у такій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), серед інших, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент отримання позивачем спірної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік діяла редакція статті 12 Закону у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV, яка передбачала допомогу до 5 травня для учасників бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Поряд із цим, внаслідок законотворчої діяльності Верховної Ради України було створено іншу норму права, присвячену регламентуванню тих самих правовідносин пункт 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Так, пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VIII визначено, що норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зазначена норма діяла з 01.01.2015.
Рішенням Конституційного Суду України №3-р/2020 27.02.2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, з 27.02.2020 позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала розмір щорічної разової допомоги до 5 травня для учасників бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (частина перша статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
У силу вимог Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» мінімальна пенсія з 01.01.2021 складає 1769,00 грн., а тому щорічна разова допомога до 5 травня у 2021 році позивачу мала бути виплачена у розмірі 8845,00 грн.
Натомість, судом встановлено, що позивач отримав зазначену соціальну виплату у розмірі 1491,00 грн., а відповідачем не надано доказів на підтвердження обґрунтованості такого розміру виплаченої позивачу щорічної разової допомоги до 5 травня.
При ухваленні рішення у даній справі, яка є типовою, судом враховані правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені у рішенні від 29.09.2020, які залишені без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021, за результатами розгляду зразкової справи №440/2722/20 (№Пз/9901/14/20) за позовом фізичної особи до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, Обласним центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Щодо позовної вимоги про стягнення на користь позивача недоплачену частину щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій за 2021 рік у розмірі 7354,00 грн., суд зазначає наступне.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого, є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Таким чином, враховуючи викладене, суд зауважує, що не може підміняти визначений орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та виплати грошової допомоги, та на свій розсуд розраховувати суми такої допомоги, а тому вказані позовні вимоги є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, відтак, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи частину другу статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та протиправність бездіяльності відповідача, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у даній частині шляхом зобов'язання Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити позивачу щорічну грошову допомогу до 5 травня 2021 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі 5 мінімальних п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Щодо позовних вимог у частині стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь позивача моральну шкоду у розмірі 603 349,56 грн., суд зазначає наступне.
Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 у справі №804/2252/14, від 21.02.2019 у справі №670/499/16-а, від 28.02.2019 у справі №804/7085/16.
Згідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зауважує, що у даному випадку для виплати на користь позивача моральної шкоди не достатньо лише зазначення про наявність останньої, натомість реальне завдання такої шкоди має бути доведено.
Так, позивачем не було доведено причинно-наслідкового зв'язку з предметом позову, у відповідній частині вимог, що розглядається судом.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у вказаній частині.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Поряд із цим, позивачем при подачі позовної заяви було надано клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Судом встановлено, що позивачем із адвокатським бюром "Острицький" був укладений договір про надання правової допомоги від 24.09.2021.
На підтвердження виконання зазначеного договору до матеріалів справи надано копії акту виконання робіт від 18.10.2021 та квитанції про оплату послуг з надання правової допомоги від 25.09.2021 №0.0.2280448970.1 на суму 2000,00 грн.
Суд зазначає, що згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частин другої - п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Системний аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Частиною третьою статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі по тексту - Закон України №5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно з пунктів 1, 2, 6 частин першої та другої статті 19 Закону України №5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
При цьому, за визначенням пункту 6 статті 1 Закону України №5076 інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ст.1 Закону №5076).
При вирішенні питання про стягнення витрат за правничу допомогу суд враховує обсяг наданої правничої допомоги адвокатом, потребу у вчинені запитів адвоката, участь представника позивача в судових засіданнях, їх кількість та час, підстави відкладення судових засідань, той факт, що судом повністю задоволені позовні вимоги, розмір позовних вимог, також суд керується вимогами розумності співмірності і справедливості та приходить до висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Отже, суд приходить до висновку про стягнення витрат на оплату послуг адвоката за представництво інтересів позивача в суді у розмірі 2000,00 грн.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (вулиця Чернишевська, будинок 51, місто Харків, 61002, код ЄДРПОУ: 03195694) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язати Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).
Розподіл судового збору не здійснюється.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 14.02.2022.
Суддя Ольга Ніколаєва