Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
14 лютого 2022 року Справа №520/20124/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Кегичівської селищної ради
про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) 18.10.2021 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Кегичівської селищної ради (далі по тексту - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення XIV сесії VIII скликання «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою громадянину ОСОБА_1 » від 30.07.2021 №2759;
- зобов'язати відповідача на найближчій сесії повторно розглянути клопотання позивача від 22.06.2021, вхідний №3869/04-16 від 24.06.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею до 2,0000 га із земель комунальної власності Кегичівської селищної ради.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем безпідставно відмовлено у наданні йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, з посиланням на підстави, що не передбачені Земельним кодексом України.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2021 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі №520/20124/21.
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Копія ухвали про відкриття провадження у даній справ отримана уповноваженою особою відповідача - 02.11.2021, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач у строк, визначений частиною п'ятою статті 162, частини першої статті 61 Кодексу адміністративного судочинства України та встановлений ухвалою суду, правом надання відзиву не скористався.
У період з 20.12.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 14.01.2022, з 17.01.2022 по 24.01.2022, з 31.01.2022 по 13.02.2022 суддя перебувала у відпустці.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Суд встановив, що позивач засобами поштового зв'язку звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка знаходиться у межах населеного пункту - село Високе на території Шляхівської сільської ради Кегичовського району Харківської області.
До клопотання позивачем додані графічні матеріали, в яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки та копія паспорта громадянина України.
Вказане клопотання позивача та додані до нього документи розглянуті відповідачем по суті та прийнято рішення на XIV сесії VІІІ-го скликання Кегичівської селищної ради від 30.07.2021 №2759 яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2,0000 га, розташованої в межах населеного пункту, для ведення особистого селянського господарства.
Відмова вмотивована тим, що бажана до відведення земельна ділянка представлена земельними наділами/городами мешканців села Високе Шляхівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.
Не погодившись з оскаржуваним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Приписами частини другої 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної влади/адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Правила одержання громадянами від Держави чи органу місцевого самоврядування безоплатно у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства регламентовані, насамперед, приписами Земельного кодексу України, Закону України "Про особисте селянське господарство".
Зокрема, пунктом "б" частини першої статті 81 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
За приписами частини другої статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Положеннями пунктом "в" частиною третьою статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Оскільки положення Земельного кодексу України не містять визначення терміну «особисте селянське господарство», суд вважає за необхідне керуватись нормами Закону України «Про особисте селянське господарство», згідно статті 1 якого під особистим селянським господарством слід розуміти господарську діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Матеріали справи не містять доказів, які б беззаперечно доводили штучність намірів позивача на ведення особистого селянського господарства.
Окрім того, у спірних правовідносинах відповідач не посилався на штучність намірів позивача насправді вести особисте селянське господарство, а відтак, суд цих обставин не з'ясовує, не досліджує та не оцінює.
У силу положень частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз змісту наведених норм права засвідчує формальну вичерпність кола підстав для вчинення владним суб'єктом правомірного волевиявлення у формі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Такий правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №806/1316/18.
Між тим, згідно з правовими висновками постанов Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а, від 27.11.2019 у справі №671/464/17, від 25.04.2018 у справі №461/2132/17, від 31.07.2019 у справі №472/1286/17-ц, від 11.09.2019 у справі №472/1284/17-ц, у межах формальних підстав для правомірного вчинення згаданої відмови існують змістовні виключення, котрі можуть полягати, зокрема, у істотних недоліках звернення, в об'єктивній потребі віддання переваги публічним інтересам суспільства чи одного із претендентів тощо.
До того ж у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 04.05.2020 у справі №802/1539/17- окремою легальною підставою для відмови у наданні владним суб'єктом згаданого дозволу є намір заявника громадянина на безоплатне одержання у власність нової земельної ділянки за рахунок вже існуючої сформованої земельної ділянки, що призведе до припинення її фізичного існування як окремої речі матеріального світу.
Так, за змістом постанови Верховного Суду від 04.05.2020 у справі №802/1539/17-а: 1) відповідно до частин 1-5 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок; 2) У частині шостій статті 79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок; 3) Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій»: - проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; - технічна документація із землеустрою ництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерс
Наведеним правовим висновкам Верховного Суду слід віддати пріоритет у застосуванні як таким, що були сформульовані пізніше у часі і містять розширене тлумачення положень частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.
Відтак, під легальними підставами для вчинення владним суб'єктом правомірного управлінського волевиявлення у формі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки слід розуміти, зокрема: 1) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; 2) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до законів нормативно-правових актів; 3) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів; 4) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам іншої містобудівної документації; 5) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; 6) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів; 7) істотні недоліки матеріалів звернення; 8) потреба у віддані пріоритету публічному інтересу суспільства чи іншого учасника суспільних відносин; 9) намір заявника громадянина одержати у власність земельну ділянку за рахунок вже сформованого об'єкта цивільного обороту (існуючої земельної ділянки з конкретним кадастровим номером) поза межами процедури за статтею 79-1 Земельного кодексу України; 10) припинення відповідного суб'єктивного права за рахунок використання у минулому тощо.
Суд звертає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а у силу частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
З положень частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у поєднанні з приписами частини четвертої статті 9, абзацу 2 частини другої статті 77, частин третьої та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей".
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
Суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18) обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність факту порушення власних прав та охоронюваних законом інтересів приватної особи.
Оцінивши добуті у справі докази в їх сукупності за правилами статтей 72-78, 90, 211 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що вчинене владним суб'єктом управлінське волевиявлення у формі відмови у даному конкретному випадку не узгоджується із вимогами частини другої статті 19 Конституції України.
Використаний владним суб'єктом у даному конкретному випадку мотив відмови (розташування на бажаній до відведення земельній ділянці городів інших невизначених осіб без жодної конкретизації: співвідношення контурів городів до контурів майбутньої земельної ділянки, меж земельних ділянок під городами; ідентифікуючих ознак цих осіб-користувачів городами; речових прав цих осіб на землю) не може бути визнаний судом належною у контексті положень частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, відтак, наявні правові підстави для скасування оскарженого рішення.
Оскільки у спірних правовідносинах владний суб'єкт не досліджував жодного із юридично значимих факторів вчинення управлінського волевиявлення з приводу надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (прийняття мотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; зокрема за параметром відсутності неприпинених речових прав інших осіб, формування нової земельної ділянки за рахунок вже сформованої та зареєстрованої тощо), суд не знаходить підстав для обтяження Селищної ради обов'язком надати дозвіл, а вважає за доцільне зобов'язати повторно вирішити звернення позивача, адже скасування прийнятого за цим зверненням рішення призводить до набуття матеріалами звернення статусу нерозглянутих по суті.
Крім того, за усталеною практикою Верховного Суду, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не створює для уповноваженого органу обов'язку надати таку земельну ділянку у власність чи у користування відповідної особи у подальшому (постанови Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №826/841/17 та від 29.08.2019 у справі №540/2441/18).
Додатково суд звертає увагу відповідача, що підстави, на яких ґрунтується оскаржене рішення владного суб'єкта, визнані судом юридично та фактично не спроможними, а тому не можуть бути причиною повторної відмови під час розгляду заяви зацікавленої особи.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам сторін та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував юридичні механізми з'ясування об'єктивної істини.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Розподіл судових витрат у справі слід здійснити відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 6-9, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Кегичівської селищної ради (вулиця Волошина, будинок 33, селище міського типу Кегичівка, Красноградський район, Харківська область, код ЄДРПОУ: 04396963) про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Кегичівської селищної ради XIV сесії VIII скликання «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою громадянину ОСОБА_1 » від 30.07.2021 №2759.
Зобов'язати Кегичівську селищну ради на найближчій сесії повторно розглянути клопотання позивача від 22.06.2021 (вхідний №3869/04-16 від 24.06.2021) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею до 2,0000 га із земель комунальної власності Кегичівської селищної ради.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Кегичівської селищної ради судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривен 00 копійок).
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 14.02.2022.
Суддя Ольга Ніколаєва