Справа № 420/21725/21
21 січня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенко А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Білгород-Дністровського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Військової слави, 14) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
Стислий зміст позовних вимог.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського прикордонного загону Державної прикордонної служби України, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Білгород-Дністровського прикордонного загону Державної прикордонної службі України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 01 серпня 2017 року по 13 жовтня 2021 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабіну Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 на посаді заступника начальника відділу-начальника відділення проходження служби особовим складом відділу кадрів. Остаточний розрахунок було здійснено тільки 13.10.2021 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.06.2021 року в адміністративній справі №420/4335/21, яким зобов'язано Білгород-Дністровський прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 календарних роки з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889. з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби. Позивач зазначає, що нормами статей 116 та 117 КЗпП України визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
25.11.2021 року за вх. №66017/21 від 25 прикордонного загону Державної прикордонної службі України надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що статтею 27 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» передбачено, що фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством. При цьому слід зазначити, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц . Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що як вихідна допомога, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мають разовий характер (пункти 53, 54). Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, посадові особи 25 прикордонного загону діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України, тому жодних підстав для задоволення адміністративного позову немає.
Заяви чи клопотання від сторін.
23.11.2021 року за вх. №ЕП/65462/21 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
25.11.2021 року за вх. № 66016/21 від 25 прикордонного загону Державної прикордонної службі України надійшло клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду у зв'язку з порушення процесуальних строків звернення до суду.
Процесуальні дії вчинені судом.
Ухвалою суду від 23.11.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Обставини справи.
ОСОБА_1 , проходив військову службу в Білгород-Дністровському прикордонному загоні Державної прикордонної служби України.
Наказом начальника Білгород-Дністровського прикордонного загону від 01 серпня 2017 року № 297-ос позивач виключений зі списків особового складу прикордонного загону з 01 серпня 2017 року у зв'язку із звільненням в запас.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про донарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Листом від 02.03.2021 року за №11/М-32 позивачу відмовлено в задоволенні його заяви посилаючись на наказ Міністра Внутрішніх Справ України від 02.02.2016 року №73 «Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», відповідно до якого підстави для нарахування щомісячної додаткової грошової винагороди до одноразової грошової допомоги при звільненні відсутні.
Не погоджуючись із відмовою, позивач оскаржив її у суді.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.06.2021 року по справі № 420/4335/20 визнано протиправними дії Білгород-Дністровського прикордонного загону Державної прикордонної служби України які виразилися у відмові донарахування та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та зобов'язано Білгород-Дністровський прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 календарних роки з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.
13.10.2021 року на картковий рахунок позивача нараховано одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у сумі 66 326,94 грн.
20.10.2021 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за затримку виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 13 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 календарних роки з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 389, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.
Джерела права й акти їх застосування.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ст. статті 65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Висновки суду.
Надаючи оцінку правомірності дій суб'єкта владних повноважень, суд з урахуванням приписів ч. 2 ст. 2 КАС України, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює виплату грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі Збройних Сил України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а та від 30.04.2020 у справі №140/2006/19.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, вищезазначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В свою чергу, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статтею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Матеріалами справи підтверджується, що Білгород-Дністровським прикордонним загоном Державної прикордонної служби України, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.06.2021 року по справі № 420/4335/21, була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у сумі 66 326,94 грн.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 зазначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд зазначає, що дата повного розрахунку Відповідача з Позивачем, є 13.10.2021 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку Позивача у вигляді довідки та не заперечується Відповідачем.
Враховуючи, що 01.08.2017 року був останнім днем військової служби позивача, то саме цією датою необхідно було здійснити розрахунок з позивачем, але розрахунок проведено лише 13.10.2021 року.
Щодо клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду у зв'язку з порушенням процесуальних строків звернення до суду, суд вважає його безпідставним та окремо не розглядає виходячи з наступного.
Розрахунок із позивачем проведений 13.10.2021 року на підставі Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.06.2021 року по справі № 420/4335/20. Позивач звернувся до суду 10.11.2021 року, тобто протягом одного місяця після проведення остаточного розрахунку.
Такий порядок розрахунку строку відповідає останній правовій позиції, викладеній у постанові КАС у складі Верховного суду від 11.02.2021 року у справі № 240/532/20, на яку посилається відповідач, а саме: «обмеження права особи на звернення до суду з адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку ґрунтується на правильному застосуванні судом статті 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства».
З огляду на наведене, наявні правові підстави для визнання протиправними дії Білгород-Дністровського прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку з 01.08.2017 по 13.10.2021 року, оскільки позивач звільнений саме 01.08.2017 року.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 28.10.2020 у справі № 240/222/20, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України, стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Враховуючи, що Відповідач, всупереч норм чинного законодавства, не здійснив з Позивачем повного розрахунку при звільненні, що встановлено судовим рішенням, яке набрали законної сили, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог і в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вирішуючи питання про стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд повинен врахувати принцип співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Судом встановлено, що позивачем до позову додано картку грошового забезпечення ф.10 №36 з червня по липень 2017 року яка видана ОСОБА_1 .
Так, згідно вказаної довідки грошове забезпечення Позивача у червні 2017 року склало 12032,39 грн., а у липні 2017 року - 12102,68 грн.
Разом з цим Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз'яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі, коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.
Також, пунктом 1 розділу 1 Порядок № 100 визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду; інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Отже, з урахування положень ст. 117 КЗпП України, у спірних відносинах підлягає застосовуванню Порядок №100, як такий що визначає порядок обчислення середньої заробітної плати.
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, шо обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, повадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Виходячи зі змісту картки грошового забезпечення ф.10 №36 Позивача, грошове забезпечення Позивача за два повністю відпрацьованих місяці перед звільненням (червень-липень 2017 року) становить 24 135,07 грн, тобто середньомісячна заробітна плата позивача складає 12 067,55 грн. ((12032,39+12102,68)/2 = 12 067,55).
Отже середньоденна заробітна плата Позивача за два повністю відпрацьованих місяці склала 395,66 грн (24135,07 грн/61 день).
В день звільнення Позивача з військової служби 01.08.2017 року, Відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні.
Враховуючи дату звільнення позивача зі служби (01.08.2017) та дату проведення остаточного розрахунку (13.10.2021), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 1533 днів.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби складає 606 546,78 грн (395,66 грн х 1533 к.д.).
Загальна заборгованість невиплачених коштів, які були стягнуті з Відповідача на користь Позивача становить - 66 356,94 грн.
Суд вважає, що в порівнянні із загальним розміром проведених позивачу після звільнення виплат у розмірі 66 356,94 грн, розраховану вище суму 606 546,78 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму виплат, проведених із позивачем.
Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, застосовуючи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, суду необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
За обставин цієї справи, можливо застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Істотність частки невиплачених позивачу сум при звільненні в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 66 356,94 грн. (загальна сума невиплачених коштів на момент звільнення) / 606 546,78 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) * 100% = 10,94 %.
За таких умов, із врахуванням принципу справедливості та співмірності, пропорційності, а також попереднього судового рішення та судової практики, суд вважає, що належним і достатнім способом захисту порушених прав Позивача та стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить: 66 356,22 гривень, виходячи з наступного розрахунку: 395,66 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 10,94 % (істотність частки недоплаченої суми) х 1533 (днів затримки розрахунку).
Окрім того, 31.05.2017 Кабінетом Міністрів України внесено зміни до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2017 року №375 “Про внесення змін до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових нагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу”, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового та начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум ПДФО з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Таким чином, нарахування та виплату позивачу слід проводити з врахуванням п.2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Відтак, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що відповідач не довів правомірності допущеної бездіяльності, а його доводи не ґрунтуються на вимогах чинного національного законодавства та засадах верховенства права. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході вирішення спору.
Відтак, беручи до уваги викладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Білгород-Дністровського прикордонного загіну Державної прикордонної служби України (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Військової слави, 14) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Білгород-Дністровського прикордонного загону Державної прикордонної службі України щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні відносно ОСОБА_1 за період 01.08.2017 року по 13.10.2021 року.
Зобов'язати Білгород-Дністровський прикордонний загін Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 01 серпня 2017 року по 13 жовтня 2021 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабіну Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, з урахуванням висновків суду.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Бутенко А.В.