справа№380/10933/21
14 лютого 2022 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/10933/21 за позовом ОСОБА_1 до Відокремленого підрозділу ДПС України Головного управління ДПС у Львівській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
Позивач - ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому просила:
- Скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2064/57 від 16 травня 2019 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не є платником єдиного внеску, оскільки не є фізичною особою-підприємцем та не здійснює підприємницьку діяльність. Свідоцтво про державну реєстрацію підприємцем їй було видане до 01.07.2004 року і відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 року №755-IV (далі - Закон №755-IV) втратило чинність. До державного реєстратора для отримання свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи єдиного зразка та отримання статусу фізичної особи-підприємця, як це передбачено Законом №755-IV, вона не зверталася. Крім того, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на дату формування оскаржуваної вимоги, відсутні відомості щодо реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця. Відтак, на її думку, у контролюючого органу не було підстав для формування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску. Вважаючи у зв'язку із цим свої права та інтереси порушеними, позивач звернулася до суду з даним позовом з метою їх захисту. Просить позов задовольнити повністю.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він посилається на норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV та Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI. Вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2064/57 від 16.05.2019 року сформована відповідно до вимог вищевказаних Законів, а вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 25.05.2021 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.
Судом встановлені наступні обставини:
ОСОБА_1 зареєстрована 30.01.2001 року згідно із свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи.
16.05.2019 року Головним управлінням ДПС у Львівській області сформовано вимогу №Ф-2064-57, згідно якої позивача зобов'язано сплатити заборгованість (недоїмку) з єдиного внеску в сумі 21030,90 грн.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач не погоджується з оспорюваним рішенням відповідача та вважає його протиправним, оскільки відсутність статусу ФОП виключає підстави для нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Вказані обставини, та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), що набрав чинності з 01.01.2011 року.
Пунктами 2 і 6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
01.01.017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абз.абз.1 та 2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ (у редакції Закону №1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.ч.8, 12 ст.9 Закону №2464-VI).
Таким чином, з 01.01.2017 року фізичні особи-підприємці, крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування, зобов'язані нараховувати та сплачувати єдиний внесок для забезпечення отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, в розмірі, який не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску, визначеного у відповідності із Законом №2464-VI.
Згідно з абз.абз.1, 3-5 ч.4 ст.25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
У справі, що розглядається, спірним є питання щодо статусу платника єдиного внеску у позивача відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ і, як наслідок, щодо її обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі.
Як вже зазначено, позивач була зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності 30.01.2001 року. Позивач стверджує, що після набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» реєстраційну картку державному реєстратору не подавала, свідоцтво нового зразка не отримувала, підприємницьку діяльність не здійснює.
Згідно із ч. 2 ст. 50 Цивільного кодексу України, фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною 1 ст. 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01.07.2004 року набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 року №755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).
Відповідно до 1 ст. 42 Закону №755-IV, для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з п.2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону, державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абз.7 ч.1 ст.1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абз.9 ч.1 ст.1 Закону №755-IV).
03.03.2011 року набрав чинності Закон №2390-VI, яким внесені зміни до Закону №755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004 року, після настання встановленого п.2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас п.8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Отже, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004 року, визначений п.2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 03.03.2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений п.2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25.04.2014 року набрав чинності Закон України від 25.03.2014 року №1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон №1155-VII).
Цим Законом п.2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
Законом №1155-VII також були виключені пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI.
Оскільки статус ФОП є формою реалізації особою конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації особою цього права в умовах нормативно-правового регулювання, чинного з 01.01.2004 року, виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Поряд з тим, суд звертає увагу, що зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені Законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Вищезазначене правозастосування відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.07.2020 року у справі №260/81/19.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, суд приходить висновку про відсутність підтвердження у позивача статусу ФОП у спосіб і в порядку, які встановлені Законом №755-IV, що, у свою чергу, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Вказаним спростовуються будь-які інші доводи податкового органу про правомірність оскаржуваного рішення.
Відтак, підстав для донарахування позивачу єдиного внеску в сумі 21030,90 грн. немає, а вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-2064-57 від 16.05.2019 року є неправомірною.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, відповідно до ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого Кодексом адміністративного судочинства України обов'язку доведення правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, суд приходить висновку, що спірна вимога Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2064-57 від 16.05.2019 року є такою, що не відповідає критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема прийнята не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо відшкодування витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Вирішуючи питання про розмір витрат які підлягають відшкодуванню на користь позивача суд бере до уваги що спірні правовідносини за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами та законодавством, яке їх регулює, підлягає вирішенню на основі типового застосування норм матеріального права, що на переконання суду свідчить про те, що витрати заявлені позивачем не є достатньо обґрунтованими та співмірними до позовних вимог.
Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Враховуючи обсяг наданих доказів та їх достатність з огляду на вимоги КАС України, а також спосіб який обрано судом для захисту порушених прав позивача, суд вбачає підстави для відшкодування витрат пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката в сумі 1000 грн.
Щодо судового збору, то згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовується позивачу в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 134, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, підп.15 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Відокремленого підрозділу ДПС України Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - задоволити повністю.
Скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 року №Ф-2064-57.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79003; код ЄДРПОУ ВП: 43968090) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79003; код ЄДРПОУ ВП: 43968090) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати в розмірі 1000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення складено у повному обсязі 14.02.2022 року.
Суддя Гавдик З.В.