01 лютого 2022 р.Справа №160/27609/21
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Савченко А.В. розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, -
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/27609/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
31 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить:
- зупинити стягнення у виконавчому провадженні ВП №62485351 на підставі виконавчого документа - вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) ОСОБА_1 від 20.02.2020 року №Ф-7790-53У до набрання законної сили судовим рішення у цій справі.
В обґрунтування заяви зазначено, що на цей час на підставі постанов державного виконавця Слобожанського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжреогінального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Давиденко Я.М. від 12.10.2021 р. по ВП №62485351, які винесені на виконання оскаржуваної вимоги, накладено арешт на грошові кошти позивача і звертається стягнення на його доходи.
Оскільки предметом позову є визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), вважає, що виконавчі дії у існуючому провадженні по виконавчому документу призводять до безпідставного стягнення з позивача грошових коштів, а також створюють необхідність вжиття заходів щодо їх стягнення на користь позивача в подальшому. Тобто подальше вчинення виконавчих дій у ВП №62485351 може призвести до того, що в разі задоволення позовних вимог за результатами розгляду справи, позивачу доведеться докласти значних зусиль та витрат для відновлення порушеного права, у тому числі щодо повернення примусово стягнутих коштів, в тому числі і шляхом можливого ініціювання інших судових проваджень.
Отже, заявник фактично посилається на наявність підстав для забезпечення позову, передбачених п.1 ч.2 ст.150 КАС України.
Дослідивши подану позивачем заяву та доводи, наведені в ній, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч.2 чт.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до ч.1, ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з ч.1 ст.154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Отже, суд зауважує, що заходи забезпечення позову повинні бути нерозривно пов'язані з предметом позову і правами, про судовий захист яких іде мова, а заява, подана в порядку вказаних статей КАС України, повинна містити належні обґрунтування необхідності застосування таких процесуальних повноважень з поданням на їх підтвердження належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів.
Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.
Як наслідок, уможливлюється виконання судового рішення на підставі принципу обов'язковості судових рішень, регламентованого в статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі Конвенція), пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", пункті 5 частини третьої статті КАС України, рішеннях Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах "Рябих проти Росії" (§§ 51, 52), "Горнсбі проти Греції" (§ 40).
Стаття 152 КАС України встановлює невичерпний перелік реквізитів і змістовних вимог до такої заяви, в тому числі, спеціальні (предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову).
Тобто, законодавець встановив обов'язок особи, яка звертається із заявою про забезпечення позову, навести обґрунтування необхідності застосування такого заходу й зазначити усі необхідні відомості для цього з поданням відповідних доказів, з яких би суд мав змогу достовірно встановити доцільність реалізації вказаного процесуального повноваження.
Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
У даному випадку, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7790-53У від 20.02.2020 року у розмірі 29 293,44 грн.
Суд встановив, що ОСОБА_1 працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Агро-Овен» на комплексі по забою та переробці птиці та займає посаду машиніста холодильних установок.
Суд також встановив, що дійсно наявне відкрите виконавче провадження №62485351 щодо ОСОБА_1 , в рамках якого винесено постанову про арешт коштів боржника та постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Так, 12.10.2021 року державним виконавцем Слобожанського відділу ДВС у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Давиденко Я.М. прийнято постанову про арешт коштів боржника у ВП №62485351, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 32 491,78 грн.
Також, 12.10.2021 року державним виконавцем Слобожанського відділу ДВС у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Давиденко Я.М. прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у ВП №62485351, за якою звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , що отримує дохід у ТОВ «Агро-Овен» та щомісячно проводити утримання з суми доходу, що належать ОСОБА_1 , у розмірі 20% до виплати загальної суми боргу в розмірі 32 491,78 грн., яка складається з суми боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
Проте вказаних обставин не достатньо для висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 2 ст.48 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Письмових доказів щодо наявності у позивача грошових коштів у національній та іноземній валютах, інших цінностей, у тому числі наявності рахунків у банках та інших фінансових установах, до заяви позивач не надає.
Відтак, відсутні підстави для висновку про реальну небезпеку ускладнення чи унеможливлення відновлення прав позивача, без вжиття заходів забезпечення позову.
Також суд зазначає, що позивач не надав суду доказів, які б свідчили про очевидну протиправність постанови відповідача, яку можливо було б установити без судового розгляду. Встановлення протиправності чи обґрунтованості оскаржуваного рішення відповідача, що є предметом позову, потребує доведення та встановлення судом шляхом повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх зібраних доказів в судовому засіданні по справі.
Суд вважає, що очевидна протиправність постанови має вказувати на такі обставини, що не потребують детального з'ясування чи додаткового доказування (прийнято неповноважним органом, з перевищенням наданих повноважень тощо). Позивач посилається на очевидність ознак протиправності вимоги відповідача, тобто на обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, та наявність яких має встановлюватися судом під час розгляду адміністративної справи, та ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог, тому таке обґрунтування вимог заяви є безпідставним.
Отже, позивачем не надано суду достатніх та переконливих доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Таким чином, заява позивача про забезпечення позову не підтверджена доказами, а тому є необґрунтованою.
Разом з тим, суд вважає, що наслідки від незабезпечення даного позову жодним чином не вплинуть на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, оскільки, навіть після можливого примусового стягнення в межах виконавчого провадження, заявник не позбавлений можливості звертатись за поверненням сплачених ним (стягнутих) коштів з Державного бюджету України згідно законодавства, зокрема, відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за №1650/24182.
За таких обставин, враховуючи приписи наведених положень актів національного законодавства, міжнародного права, суд дійшов висновку, що у цьому випадку підстави, передбачені ч. 2 ст.150 КАС України, для забезпечення даного позову - відсутні, тому відмовляє у задоволенні поданої заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Керуючись статтями 44, 72-77, 150-154, 246, 248, 294, 295, 297 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена у строки, встановлені статті 295 КАС України.
Суддя А.В. Савченко