24 січня 2022 року Справа № 160/23350/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ніколайчук С.В., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача 1: головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), відповідача 2: головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців,15) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідача 1: головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2: головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якій просить:
- визнати протиправним рішення головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 26.10.2021 № 045750011441 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до ч. 1 ст. 501 Закону України від 05.11.1991 № 1789 «Про прокуратуру» (в редакції від 10.01.2002);
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ч. 1 ст. 501 Закону України від 05.11.1991 № 1789 «Про прокуратуру» (в редакції від 10.01.2002) з 21.10.2021, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку та без обмеження максимального розміру пенсії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 21.10.2021 року позивач звернувся до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії.
За принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії від 21.10.2021 року розглянуто головним управлінням Пенсійного фонду в Івано-Франківській області та прийнято рішення про відмову у призначення пенсії, яке обґрунтовано тим, що станом на 26.10.2021 року страховий стаж позивача складає 21 рік 1 місяць 13 днів, в тому числі стаж, який дає право на пенсію за вислугу років складає 19 років 4 місяці 18 днів.
При цьому, відповідач 2 послався на приписи ст.86 закону України «Про прокуратуру» № 1697 та зазначив, що необхідний стаж для призначення пенсії складає 25 років, тому у ОСОБА_1 відсутній стаж для призначення пенсії.
На думку позивача, дії відповідача 2 порушують конституційні права позивача, оскільки позбавляють останнього соціальних гарантій, встановлених для працівників правоохоронних органів.
Позивач зауважує, що під час працевлаштування та під час роботи позивача в правоохоронних органах діяв Закону України «Про прокуратуру» № 1789, яким передбачено ч. 1 ст. 50-1 Закону України № 1789, що прокурори та слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Період роботи позивача з 01.08.2000 року до 21.10.2021 року є стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих органів прокуратури, а також на посадах державних службовців, згідно з записами трудової книжки.
Отже, в розумінні ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач перебуваючи на службі в органах прокуратури підчас дії Закону України № 1789, мав законні сподівання на отримання пенсії за вислугу років за наявності 20-річного стажу, які ґрунтувалися саме на нормах ст. 50-1 Закону № 1789 і які були звужені ст. 86 Закону України № 1697.
У зв'язку з чим позивач вважає, що порушуються його конституційні права щодо пенсійного забезпечення та наявні усі підстави для задоволення позову.
Частиною 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
14 січня 2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач не визнає вимоги в повному обсязі та просить відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що на час звернення позивача за призначенням пенсії набрав чинності Закон №1697-VІІ, у зв'язку з чим положення статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років, та розміру такої пенсії, втратили чинність.
З огляду на встановлені обставини відповідач зазначає, що стаж роботи позивача на час звернення до відповідача з відповідною заявою (жовтень 2021 року) є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України “Про прокуратуру”№ 1697-VII.
Наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ не може бути пов'язана з тим, що вказана норма права діяла під час вступу позивача на службу в органах прокуратури, адже виходячи з принципу дії законів у часі, на спірні правовідносини має поширюватися дія Закону № 1697-VII, а не положення Закону № 1789-ХІІ, який втратив чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії.
З огляду на вищенаведене, на переконання відповідача, позивач не має право на призначення пенсії, тому підстави для задоволення позову відсутні.
Станом на час розгляду справи відповідач 2 правом на надання відзиву не скористався.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час працює прокурором другого відділу процесуального керівництва при проводженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Дніпропетровською обласною прокуратурою.
21.10.2021 року позивач звернувся до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії.
До заяви про призначення пенсії позивачем додано:
- довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру;
- заява про призначення пенсії;
- копія паспорта;
- довідка із СПОВ про заробітну плату з 01.07.2000 по день звернення;
- довідка про джерела доходів з 01.07.2000 р;
- довідка про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000 року;
- довідка про заробітну плату (спецпенсії);
- копія трудової книжки.
Пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі за текстом - Порядок № 22-1), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З урахуванням зазначеного пункту Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії від 21.10.2021, визначено головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 2).
Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 26.10.2021 року № 045750011441 у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» відмовлено.
Рішення про відмову у призначенні пенсії обґрунтовано тим, що згідно з наданими документами страховий стаж ОСОБА_1 становить 21 рік 1 місяць 13 днів. Стаж за вислугу років на прокурорських посадах - 19 років 4 місяці 18 днів.
Пенсійне забезпечення прокурорів визначено за вислугою років незалежно відвіку за наявності на день звернення , зокрема, з1 жовтня 2020 року і пізніше не менше 25 років вислуги, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Позивач зазначає, що останнього призначено на роботу в органи прокуратури України (18.03.2002) на момент дії Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ, отже, на думку позивача, останній має право на призначення пенсії за цим законом.
Не погоджуючись з наданою відмовою, зокрема з тим, що на момент позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача 1, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58 Конституції України).
Згідно з вимогами ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
За приписами ст. 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).
22 травня 2008 року Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
На момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України (14.05.2002) діяв Закон № 1789-ХІІ.
Статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12 липня 2001) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Таким чином, позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.
На момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії і на теперішній час діє Закон № 1697-VII, частиною першою статті 86 якого встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:
- по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;
- з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;
- з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;
- з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;
- з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;
- з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Таким чином, ст. 86 Закону № 1697-VII збільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12 липня 2001 року), з 20 до 25 років, що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України.
Частинами 1 - 3 ст. 8 КАС України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини; звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).
Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).
Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися в нормах статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12 липня 2001 року), і які були звужені ст. 86 Закону № 1697-VII.
Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалах Київського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року по справі №750/6280/16-а та від 22 вересня 2016 року по справі №752/5405/16-а.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення позивача до управління Пенсійного фонду його спеціальний стаж роботи, потрібний для призначення пенсії за вислугу років, що не заперечується відповідачем в рішенні про відмову, становить 21 рік 1 місяць 13 днів, у тому числі стаж роботи на посадах прокурора 19 років 4 місяці 18 днів.
Відповідно до частини 2 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону № 2663-ІІІ) розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.
Частиною 13 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону № 2663-ІІІ) встановлено, що обчислення (перерахунок) пенсій проводиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Суд вважає, що відповідач, приймаючи спірне рішення, та посилаючись на вищезазначені норми діючого Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, фактично не навів підстав для відмови в призначенні пенсії позивачу саме відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ (зі змінами та доповненнями), тобто прийняв спірне рішення необґрунтовано та безпідставно, без аналізу ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», дії даної норми Закону у часі.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.02.2021 року № 265/5672/16-а.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд робить висновок про неправомірність та скасування рішення головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 26.01.2021 року № 045750011441 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 року № 1789 «Про прокуратуру».
Стосовно позовної вимоги про зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до ч. 1 ст. 501 Закону України від 05.11.1991 № 1789 «Про прокуратуру» (в редакції від 10.01.2002), з 21.10.2021, виходячи з розміру пенсії 90 % від суми щомісячного заробітку та без обмеження максимального розміру пенсії, суд зазначає наступне.
Відмовляючи позивачу при зверненні листами від 26.01.2021 року № 045750011441 головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України діяло не на підставі, у межах повноважень, та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
У відповідності до вимог статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У рішенні від 26 червня 2016 по справі «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10 в § 53 Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі FormerKingofGreeceandOthersv. Greece, заява № 25701/94, п.п. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці також неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 CM, від 11.02.2019 у справі N 2а-204/12).
Як встановлено судом у даній справі, позивачу було відмовлено у призначення пенсії з формальних підстав, а зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання згідно рішення суду не призведе до відновлення порушеного права позивача.
У зв'язку із чим, беручи до уваги формальний характер відмови, суд робить висновок про необхідність врахування положень ст. 13 Конвенції, правових висновків Верховного Суду та вважати в даному випадку належним способом захисту порушеного права буде саме зобов'язання головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789 «Про прокуратуру» (в редакції від 10.01.2002), з 21.10.2021, виходячи з розміру пенсії 90 % від суми щомісячного заробітку та без обмеження максимального розміру пенсії.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Такий спосіб захисту порушеного в повному обсязі відповідає повноваженням суду, визначеним ч. 4 ст. 245 КАС України. При цьому суд враховує, що за встановлених у справі обставин всі умови для прийняття рішення про призначення пенсії позивачем виконано. Інших обставин, що могли б слугувати підставами для відмови у призначенні пенсії матеріали справи не містять.
Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд робить висновок, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, позовна заява належить задоволенню у повному обсязі.
Решта доводів сторін висновків суду за наслідками розгляду даної справи не спростовують.
При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на положення ч.1 ст.139 КАС України та з урахуванням задоволення основної вимоги позивача, за наслідками розгляду даної справи документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. відповідно до квитанції № 787 від 10.12.2021 року підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст.72-77, 90, 132, 139, 246-247, 249, 255, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача 1: головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), відповідача 2: головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області ( 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців,15) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задоволити.
Визнати протиправним рішення головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 26.10.2021 № 045750011441 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до ч. 1 ст. 501 Закону України від 05.11.1991 № 1789 «Про прокуратуру» (в редакції від 10.01.2002).
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ч. 1 ст. 501 Закону України від 05.11.1991 № 1789 «Про прокуратуру» (в редакції від 10.01.2002) з 21.10.2021, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку та без обмеження максимального розміру пенсії.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26,м.Дніпро,49094, код ЄДРПОУ 21910427).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук