31 січня 2022 року Справа № 160/22658/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколайчук С.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ ВП44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-
18 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного ДПС у Дніпропетровській області, у якій просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-281411 від 22.02.2021 року, видану головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 44118658, про стягнення з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 грошових коштів у сумі 37788 грн. 74 коп. ;
- судові витрати, які складаються із судового збору - 908,00 грн. та витрати на надання професійної правничої допомоги у розмірі 6000 грн. - покласти на відповідача.
Позовні вимоги обгрунтовні тим, що з 12.08.2008 року по 26.02.2021 року позивач був зареєстрований, як фізична особа-підприємець, але фактично підприємницьку діяльність здійснював до травня 2014 року. Зокрема, з 23.05.2014 року по теперішній час перебував у трудових відносинах та працював на різних посадах та на різних підприємствах. Необхідні страхові внески за позивача у вищезазначені періоди часу були сплачені роботодавцями, з якими позивач перебував у трудових відносинах. На думку позивача, нарахування єдиного внеску є безпідставними та незаконним, та сформована вимога включає в себе безпідставно нараховані суми та вважає, що внесена щодо нього контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску є противною та підлягає скасуванню, тому просить суд задовольнити позовні вимоги вимоги в повному обсязі.
Крім того, до позову позивач додав заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду та клопотання про витребування доказів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року поновлено ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду з позовню заявою та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/22658/21 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Цією ж ухвалою запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України дана справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст. 257, 262 Кодексу адміністративного України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС Україна) за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
14 грудня 2021 року на адресу суду від ГУ ДПС у Дніпропетровській області надійшло клопотання про заміну відповідача.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 року замінено відповідача на ГУ ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44118658).
На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року на адресу суду від відповідача 14 грудня 2021 року надійшов відзив на позовну заяву.
В наданому до суду відзиві зазначено, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. В інтегрованій картці платників по коду бюджетної класифікації 71040000 позивача ОСОБА_1 згідно з алгоритмом відображення сум квартальних нарахувань з єдиного внеску в автоматичному режимі станом на момент формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) обліковується заборгованість у сумі 37788,74 грн. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464, є недоїмкою, за який сплачується єдиний внесок. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу. Станом на 31.01.2021 року заборгованість з єдиного внеску становила 37788,74 грн., тому сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 22.02.2021 року №Ф-281411-55 на сумуи 37788 грн.74 коп. з періодом боргу 2017 рік - 4 кв. 2020 року. У задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі.
17 грудня 2021 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив. В наданій до суду відповіді на відзив зазначено, що позивач перебував у трудових відносинах із підприємствами у період, за який йому було нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску, і такі внески вже були за нього сплачені. Крім того, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 року по справі №160/3243/21, яке набрало законної сили, встановлено протиправність нарахованої позивачу недоїмки у сумі 35588 грн. 74 коп. за період з 2017 року по третій квартал 2020 року.
11 січня 2022 року на адресу суду від відповідача надійшли заперечення з обґрунтуванням правової позиції, аналогічної, заявленій у відзиві на позовну заяву.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 був зареєстрований 12.08.2008 року як фізична особа-підприємець, про що вчинено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про включення відомостей про фізичну особу-підприємця №2 223 000 0000 013060.
26.02.2021 року проведено державну реєстрацію припинення фізичної особи-підприємця.
Відповідно до відомостей з інтегрованої картки платника єдиного внеску 2649004710, наданого відповідачем до відзиву, за позивачем станом на 31.01.2021 року обліковується заборгованість у загальній сумі 37788, 7 грн. по єдиному внеску. Недоїмка нарахована з 09.02. 2018 року.
Відповідачем у відзиві зазначено, що недоїмка розрахована автоматично, загальна сума нарахувань з єдиного внеску складає 37788,74 грн., а саме:
- за 2017 рік нарахування єдиного внеску за рік складає - 8448,00 грн., граничний строк 09.02.2018;
- за 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 - 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723 х 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн. х 3 =2457,18 грн.);
- за 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 - 2457,18 грн.;
- за 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 - 2457,18 грн.;
- за 4 квартал 2018 року по строку 21.01.2019 - 2457,18 грн.;
- за 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 - 2754,18 грн.;
- за 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 - 2754,18 грн.;
- за 3 квартал 2019 року по строку 21.10.2019 - 2754,18 грн.;
- за 4 квартал 2019 року по строку 20.01.2020 - 2754,18 грн.;
- за 1 квартал 2020 року по строку 21.04.2020 - 2078,12 грн.;
- за 2 квартал 2020 року по строку 20.07.2020 - 1039,06 грн.;
- за 3 квартал 2020 року по строку 19.10.2020 - 3178,12 грн.;
- за 4 квартал 2020 року по строку 19.01.2021 - 2200,00 грн.
Загальна сума недоїмки з єдиного соціального внеску складає 37788,74 грн.
На підставі вищенаведених відомостей, 22.02.2021 року головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-281411-55 на загальну суму 37788,74 грн.
Не погодившись з вищезазанченою вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону N 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону N 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону N 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону N 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом N 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані, як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 адміністративне провадження № К/9901/28514/19.
Верховним судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону N 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані, як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, судом встановлено, що фізична особа-підприємець звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, що нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.
Згідно з інформації, наявної в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 06.07.1990 року ОСОБА_1 працював у період нарахувань єдиного внеску оскаржуваною вимогою:
- з 02.11.2016 року по 31.05.2017 року водієм автотранспортних засобів у ПП «Матеріал- Сервіс»;
-з 21.06.2017 року по 03.09.2018 року водієм автотранспортних засобів у ТОВ «Вулкан»;
-з 15.12.2018 року по 29.11.2019 року водієм автотранспортних засобів у ТОВ «Вулкан»;
- з 24.12.2020 року по теперішній час водієм автотранспортних засобів у ПП «Бурік».
Судом встановлено, що у період нарахувань сум єдиного внеску оскаржуваною вимогою, позивач був найманим працівником та не здійснював підприємницьку діяльність, що виключає нарахування сум єдиного внеску йому за періоди офіційного працевлаштування.
Відповідно до наданої довідки ОК-5, виданої Пенсійним фондом України, позивач працював у 2017, 2018, 2019 та 2020 року на ПП «Матеріал-Сервіс», ТОВ «Вулкан» та у приватного підприємця ОСОБА_2 ..
Проте, з довідки ОК-5, виданої Пенсійним фондом України, встановлено, що за позивача у 2017 році страхові внески сплачували ПП «Матеріал-Сервіс» та ТОВ «Вулкан», з січня по серпень 2018 року, та у грудні 2018 року - ТОВ «Вулкан» та з липня по серпень 2018 року - ОСОБА_3 , з січня 2019 року по листопад 2019 року - ТОВ «Вулкан», у грудні 2020 року - приватний підприємець ОСОБА_2 ..
Судом встановлено, що частково у період нарахувань сум єдиного внеску оскаржуваною вимогою, здійснювалась сплата єдиного внеску до державного бюджету від підприємства ПП «Матеріал-Сервіс», ТОВ «Вулкан», приватного підприємця ОСОБА_3 , приватного підприємця ОСОБА_2 .
Таким чином, у вказаний період, який охоплює строк, за який позивачу нараховано суми єдиного внеску оскаржуваною вимогою, роботодавцем позивача здійснювалось відрахування єдиного соціального внеску за ОСОБА_1 до бюджету, що підтверджується довідкою форми ОК-5 «Індивідуальні відомості застрахованої особи» Пенсійного фонду України.
Суд зазначає, що вказані нарахування проводились не щомісячно та не протягом всього періоду, проте суми відрахувань не були враховані відповідачем при прийнятті оскаржуваної вимоги, що має наслідком не правильно розраховану суми єдиного внеску, виставлену позивачу.
Отже, у період 2017-2020 роки роботодавці частково сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС та підтверджується наданими суду документами.
В той же час з довідки ОК-5 "Індивідуальні відомості застрахованої особи" Пенсійного фонду України встановлено, що позивач не отримував доходу від власної підприємницької діяльності.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. ГУ ДПС у відзиві про наявність таких доходів не зазначало, у зв'язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2017 - 2020 років доходу від власної підприємницької діяльності окремо від доходів, отриманих від ПП «Матеріал-Сервіс», ТОВ «Вулкан», приватного підприємця ОСОБА_3 , приватного підприємця ОСОБА_2 не підлягають доказуванню.
Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувані вимоги (2017 рік, 2018 рік, 2019 та 2020 рік), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач у період часу з 2017 по 2020 роки, за який відповідачем здійснено нарахування єдиного внеску оскаржуваною вимогою №Ф-281411 від 22.02.2021 року, був найманим працівником, отримував заробітну плату, з якої щомісячно відраховувались суми єдиного внеску не нижче встановленого законодавством розміру.
Неврахування відповідачем вказаних сум єдиного внеску, відрахованих позивачем, як найманим працівником, фактично призвело до невірного розрахунку суми, виставленої оскаржуваною вимогою №Ф-281411 від 22.02.2021 року.
Твердження відповідача у відзиві на позовну заяву про обов'язок фізичної особи регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності не спростовують факту подвійного оподаткування сумами єдиного внеску, в результаті винесення оскаржуваної вимоги, що є неприпустимим.
З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувану податкову вимогу №Ф-281411 від 22.02.2021 року, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд зробив висновок, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню, а вимога головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області №Ф-281411 від 22.02.2021 року є такою, що прийнята за відсутності правових підстав для її прийняття, а тому підлягає скасуванню судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією від 15.11.2021 року.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
В позовній заяві позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 6000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 7 ст. 139 вказаного Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 1 - 4 ст. 134 вказаного Кодексу витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що Кодекс адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15.12.2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч.ч. 6 та 7 ст. 134 Кодексу у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Відповідно д ост. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Європейський суд з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.
Позивачем до суду надано:
- копію договору про надання професійної правничої допомоги від 01.12.2020 року №_61_-20;
- копію додаткової угоди №2 від 28.09.2021 року;
- копію акта виконаних робіт від 13.11.2021 року;
- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 13.11.2021 року;
- копію ордеру на надання правової допомоги серія АЕ №1025403;
- копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю №2469 від 19.03.2012 року.
Слід зазначити, що загалом витрати за надану професійну правничу допомогу складають 6000 грн., що підтверджено квитанцією від 13.11.2021 року.
Суд не вправі надавати оцінку умовам договору (зокрема вартості наданих адвокатом послуг), що погоджені сторонами договору в підписаних на виконання договору документах.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи представника позивача, враховуючи рівень складності саме цієї справи, заявлені позовні вимоги та їх співвідношення із заявленим розміром судових витрат, наявність сталої судової практики з розгляду такої категорії спорів, факт розгляду справи судом без виклику сторін, суд вважає заявлений представником позивача розмір витрат на правову допомогу неспівмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг, ціною позову, який є позовом немайнового характеру, і значенням справи для сторони, та, з урахуванням задоволення позову, вважає достатнім і співмірним розмір витрат правничої допомоги в сумі 6 000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задоволити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-281411 від 22.02.2021 року, видану головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 44118658, про стягнення з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 грошових коштів у сумі 37788 грн. 74 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок буджетних асигнувань головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 44118658) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради» на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 (дві тисячі) грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук