22 листопада 2021 року Справа № 160/13698/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
11.08.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- скасувати рішення Головного управління ДМС України у Дніпропетровській області про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 19.11.2020 № НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Головне управління ДМС України у Дніпропетровській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , серія НОМЕР_3 у зв'язку з досягненням 45- річного віку.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 було залишено без руху та запропоновано позивачу протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду:
- уточненого адміністративного позову, який містить відомості чи вживались заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, інформацію щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви, власне письмове підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, а також його копії для направлення відповідачу по справі;
- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску;
- документу, що підтверджує сплату судового збору у розмірі та порядку, встановлених чинним законодавством України, або клопотання чи заяви про звільнення (відстрочення, розстрочення, зменшення) від сплати судового збору із обґрунтуванням заявленого клопотання.
31.08.2021 копію зазначеної ухвали направлено позивачеві на адресу електронної пошти, зазначену в позовній заяві.
06.09.2021 від позивача до суду надійшла уточнена позовна заява з аналогічними позовними вимогами із зазначенням відомостей щодо невжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, інформацію щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви, власне письмове підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, а також її копія для направлення відповідачу по справі; квитанція про сплату судового збору від 06.09.2021 №73Т003НFA у розмірі 908,00 грн.; заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що громадянин Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . З 2009 року позивач перебував у близьких відносинах з громадянкою України - ОСОБА_2 , з якою вони сумісно проживали у місті Донецьк. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 народила доньку - ОСОБА_3 . На момент народження дитини, у шлюбі з ОСОБА_2 позивач не перебував та, помилково вважаючи ОСОБА_3 своєю дитиною, зареєстрував її в органах державної реєстрації актів цивільного стану своєю донькою. Таким чином відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 12.07.2011 року ОСОБА_1 вважався батьком ОСОБА_3 та в подальшому піклувався про неї та приймав участь в затратах на її утримання. 04.10.2011 року в Кіровському РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області я отримав посвідку па постійне проживання в Україні на підставі п. 1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» - «один з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України», серії НОМЕР_3 . Посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_3 була отримана позивачем у місті Донецьк, де на той час він постійно проживав та був зареєстрований ( АДРЕСА_2 ). В подальшому з сімейні відносини ОСОБА_2 почали погіршуватися та остання повідомила позивачеві, що він не є батьком її дитини - ОСОБА_3 . Рішенням судді Кіровського районного суду м. Донецьк Подолянчука І.М. по справі №2/0525/1777/12 позивача було виключено з актового запису про народження ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , №565, складеного відділом ДРАІДС Кіровського РУЮ у м. Донецьку, в якому позивач значився батьком ОСОБА_3 . В 2013 році позивач подавав заяву та документи до ГУ ДМС у Донецькій області на обмін посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 , після чого ним було отримано посвідку на постійне проживання в Україні (у формі книжки), № НОМЕР_5 від 22.03.2013 року, орган що видав 1401. З 2014 року позивач переїхав з тимчасово окупованого міста Донецьк до міста Дніпро, де постійно проживає по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 . У січні 2019 року, у зв'язку із досягненням 45-річного віку ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС у Дніпропетровській області - за місцем мого перебування з заявою про обмін посвідки на постійне проживання в Україні. ГУ ДМС у Дніпропетровській області у встановленому законом порядку звернулося до ГУ ДМС у Донецькій області - за місцем видачі дозволу на імміграцію в Україну, яке надало відповідь про неможливість проведення перевірки законності видачі дозволу на імміграцію, оскільки м. Донецьк є тимчасово окупованою територією. Також, ГУ ДМС у Дніпропетровській області позивачу було повідомлено, що оскільки на момент звернення його на для обміну посвідки по досягненню 45-річного віку, ОСОБА_3 не є його донькою, в нього відсутні підстави для отримання дозволу на імміграцію в Україну, а згодом, ГУ ДМС у Донецькій області було прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну НОМЕР_9 від 05.09.2019 року, яке Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року по справі №200/13326/19-а скасовано.
Позивачем також зазначено, що 17 березня 2020 року він звернувся до Державної міграційної служби України з листом в якому просив забезпечити видачу посвідки на постійне проживання в Україні у порядку обміну, по досягненню мною 45-річчя в тому числі з урахуванням Рішення Донецького Окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року. У листі ДМС України від 13.04.2020 року №0-3017-20/8.1/1079-20 ОСОБА_1 повідомлено, що свідоцтво про народження не віднесено статтею 5 Закону України «Про громадянство України» до документів, що підтверджують громадянство України та йому необхідно надати документ, який підтверджує громадянство України ОСОБА_3 . Таким чином, при подачі документів на обмін посвідки на постійне проживання, з метою прийняття рішення щодо її оформлення, позивачу необхідно надати документ, який підтверджував належність до громадянства України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на момент подачі позивачем документів на отримання дозволу на імміграцію та на момент отримання такого дозволу.
Позивач вважає, що ДМС України та ГУ ДМС у Дніпропетровській області йому безпідставно відмовлено в обміні посвідки на постійне проживання в Україні.
Крім того, позивач зазначає, що 10.11.2020 року ним було подано до Новокодацького районного відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області заяву та документи на обмін посвідки у зв'язку з досягненням мною 45-річчя. При поданні заяви на обмін посвідки ним було надано наступні документи: 1. Оригінал та нотаріально посвідчений переклад паспорту громадянина Республіки Ірак для виїзду за кордон; 2. Оригінал та ксерокопію посвідки на постійне місце проживання в Україні: 3. Згода на оброку персональних даних; 4. Заява на отримання платних послуг; 5. Квитанції про оплату послуги в обміні посвідки на постійне проживання. Проте, 27.11.2020 року позивачем було отримано Рішення ГУ ДМС у Дніпропетровській про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання. В даному Рішенні зазначено: «іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17.-19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки». З даним Рішенням позивач не згоден, оскільки він звертався з заявою про обмін посвідки по досягненню мною 45-річного віку у січні 2019 року та повторно звернувся 10.11.2020 року, ним було надано всі необхідні документи для обміну посвідки, його дозвіл на імміграцію в Україну не скасований, отже в ГУ ДМС у Дніпропетровській області відсутні підстави відмовити мені в обміні посвідки на постійне проживання.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2021 виправлено описку в ухвалі про залишення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України у Дніпропетровській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії без руху від 16.08.2021 року (справа №160/13698/21), а саме: викладено абзац другий резолютивної частини в наступній редакції: «Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання ухвали суду».
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2021 продовжено ОСОБА_1 процесуальний строк, встановлений ухвалою суду від 16.08.2021 року, та надано позивачу строк протягом п'яти днів з дня отримання ухвали суду для усунення недоліків позовної заяви.
Вказані ухвали направлено позивачу, засобами електронного зв'язку, на електронну адресу, яку вказано у позові - 15.09.2021, тобто строк на усунення недоліків до 20.09.2021.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2021 поновлено ОСОБА_1 пропущений строк звернення до адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 19.11.2020 № НОМЕР_1 та зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , серія НОМЕР_3 у зв'язку з досягненням 45- річного віку; позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито в адміністративній справі спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено відповідачеві 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача; витребувано у відповідача додаткові докази у справ та встановлено строк для їх подання.
Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів КАС України, що підтверджується матеріалами справи.
03.11.2020 засобами поштового зв'язку до суду від Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, у якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на те, що згідно відповідної заяви у 2006 році внесено необхідну інформацію до Єдиного державного демографічного реєстру щодо громадянина Іраку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який в подальшому був документований посвідкою на тимчасове проживання на підставі вимог ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме, у зв'язку із навчанням у навчальному закладі, який знаходиться на території України. У 2010 році у Позивача народилася донька, у зв'язку з чим 04.10.2011 року ОСОБА_1 Кіровським РВ ДМУ ГУ МВС України в Донецькій області було документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_6 , та в подальшому посвідкою на постійне проживання в Україні № НОМЕР_7 від 22.03.2013. У зв'язку із досягненням Позивача 45-річного віку, останній звернувся до управління ДМС за місцем свого перебування, а саме, до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з відповідною заявою про обмін посвідки на постійне проживання в Україні.
При цьому, відповідач вказує, що в силу вимог Порядку №321 ОСОБА_1 було необхідно особисто звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС за місцем свого проживання із документами, згідно наданого переліку.
Відповідачем також зазначено, що оскільки дозвіл на імміграцію ОСОБА_1 надавався ГУ ДМС у Донецькій області, а на день подання заяви адреса місця його проживання зареєстрована у Дніпропетровській області, ДМС було надіслано відповідний запит щодо законності надання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію до Головного управління ДМС у Донецькій області. Згідно отриманої відповіді встановлено, що оригінал справи ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію знаходиться в архіві Головного управління ДМС у Донецькій області, який розташований у м. Донецьк на території проведення Операції об'єднаних сил, що унеможливлює доступ до зазначеної справи. При цьому, згідно дублікату справи, на підставі якого приймалося рішення Головного управління ДМС у Донецькій області від 05.09.2019 № 93327 про скасування наданого Позивачу дозволу на імміграцію (рішення визнано протиправним та скасовано рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.01.2020 по справі №200/13326/19-а) установлено, що дозвіл на імміграцію був наданий ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію», як батькові громадянки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кіровського районного управління юстиції у м. Донецьку 12.07.2011. Вказаною правовою нормою передбачено, що дозвіл на імміграцію надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким від перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України. Проте, свідоцтво про народження не віднесено статтею 5 Закону України «Про громадянство України» до документів, що підтверджують громадянство України. Таким чином, на думку відповідача, при подачі документів на обмін посвідки на постійне проживання, з метою прийняття позитивного рішення щодо її оформлення, Позивачу необхідно подати документ, який підтверджував належність до громадянства України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на момент подачі ОСОБА_1 документів на отримання дозволу на імміграцію та на момент отримання такого дозволу.
Відповідачем також звернуто увагу, що громадянин ОСОБА_1 до відділу з питань громадянства Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області щодо підтвердження громадянства дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 так і не звертався. Таким чином, рішенням № 12032300005574 Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 19.11.2020 року, на підставі вимог підпункту 6 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321, відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянину Іраку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Крім того, відповідач посилався на те, що Позивачу неодноразово було роз'яснено, про його право звернутися повторно з відповідною заявою про обмін посвідки на постійне проживання після усунення вищезазначених недоліків.
17.11.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач підтримав заявлені позовні вимоги та доводи, викладені в адміністративному позові, а також просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, додатково наголосивши, що в судовому порядку доведено дійсність та законність дозволу на імміграцію в Україну (рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.01.2020 у справі №200/13326/19-а. Позивач звертає увагу, що ним було надано Відповідачу повний пакет документів необхідний для здійснення обміну посвідки.
Позивач вказує, що оскільки Законом не передбачено, що в переліку документів для обміну посвідки на постійне проживання в України має бути документ, що підтверджує громадянство доньки Позивача, відповідно до цього Позивач і не звертався до відділу з питань громадянства ГУ ДМС в Донецькій області. Крім того, на думку позивача, обов'язок проведення перевірок покладається саме на Відповідача, а відтак вимога Відповідача надати додаткові документи, що не передбачені Законом є протиправною та такою, що перевищує владні повноваження.
Поряд із цим, суд звертає увагу, що відповідачем станом на 22.11.2021 не виконано в повному обсязі вимоги ухвали від 22.09.2021 в частині подання витребуваних доказів.
Так, до відзиву було надано лише копію оскаржуваного рішення та листа ГУ ДМС в Донецькій області від 18.11.2020. Проте, до суду на виконання ухвали суду від 22.09.2021 відповідачем не було надано всіх документів, на підставі яких прийнято про відмову громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 19.11.2020 № НОМЕР_1 , зокрема, заяви позивача з доданими до неї документами, а також матеріалів (справи) щодо оформлення (видачі) ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання.
Згідно з частиною 6-7 статті 80 КАС України будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.
За приписами частини 9 статті 80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.
При цьому, суд враховує, що пунктом 3 Розділу VI КАС встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами, внесеними постанова КМУ від 17.02.2021 №104, від 21 квітня 2021 р. № 405, від 16.06.2021 р. № 611, від 11.08.2021 р. № 855, від 22.09.2021 р. № 981) з 19 грудня 2020 р. до 31 грудня 2021 р. на території України встановлений карантин.
Проте, суд звертає увагу, що від відповідача станом на 22.11.2021 жодних повідомлень про неможливість подання витребуваних ухвалою від 22.09.2021 доказів до суду, в тому числі з огляду на обмеження, впровадженими у зв'язку з карантином, надано не було. Будь-яких заяв клопотань до матеріалів справи від відповідача також не надходило, у зв'язку з чим у суду відсутні правові підстави для продовження відповідачем процесуального строку, встановленого судом для подання витребуваних документів.
З огляду на вищевикладені обставини та на підставі вищевказаних норм, суд ухвалив розглянути справу по суті за наявними в ній доказами.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
04 жовтня 2011 року громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Покровським РВ ГУМВС України в Донецькій області видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_3 , у якій підставою для видачі вказано п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» із вказанням терміну дії «безстроково».
22.03.2013 Позивач документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_5 , виданою органом видачі: 1401 (Головне управління ДМС у Донецькій області), відповідно до якої з 27.04.2018 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Як зазначено позивачем та не спростовано в ході судового розгляду відповідачем, в січні 2019 року у зв'язку із досягненням 45-річного віку позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання в Україні.
Листом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 21.02.2019 №1201.3.1-4041/12.3-19 на звернення щодо обміну посвідки на постійне проживання в Україні по досягнення 45 років позивачу повідомлено, що за відповіддю ГУ ДМС України в Донецькій області здійснити перевірку законності надання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію на має можливості, оскільки м.Донецьк є тимчасово окупованою територією. У зв'язку з чим, відповідачем у листі вказано, що позивачу необхідно надати документи, які слугували підставою для оформлення дозволу на імміграцію в Україну та в подальшому посвідки на постійне проживання, для можливості поновлення справи про оформлення дозволу на імміграцію. Крім того, з наданих позивачем копій документів вбачається відсутність підстав для оформлення дозволу на імміграцію в Україну, оскільки громадянка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 не є донькою позивача. На підставі викладеного, в листі відповідачем вказано, що вирішити питання щодо обміну посвідки на постійне проживання в України не можливо.
Листом Державної міграційної служби України від 13.04.2020 №С-3017-20/8.1/1079-20 на звернення позивача від 17.03.2020 повідомлено, зокрема, що п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що дозвіл на імміграцію надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України. Проте, свідоцтво про народження не віднесено статтею 5 Закону України «Про громадянство України» до документів, що підтверджують громадянство України. ДМС України зазначено, що при подачі документів на обмін посвідки на постійне проживання, з метою прийняття позитивного рішення щодо оформлення посвідки на постійне проживання, Позивачу необхідно подати документ, який би підтверджував належність до громадянства України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на момент подачі ОСОБА_1 документів на отримання дозволу на імміграцію та на момент отримання такого дозволу.
Крім того, позивач зазначено та відповідачем не заперечується, що 10.11.2020 позивачем було подано до Новокодацького районного відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області заяву та документи на обмін посвідки у зв'язку з досягненням 45-річного віку.
Рішенням Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 19.11.2020 № НОМЕР_1 , яким ОСОБА_1 було відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі пп.6 п.62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (далі - Порядок №321).
Матеріалами справи також підтверджено, що громадська організація «Центр захисту прав людини та протидії корупції» звернулась до Державної міграційної служби України із скаргою на відмову ОСОБА_1 в обміні посвідки від 20.04.2021 вих.№20042/2, на яку листом від 21.05.2021 №8.1-3730/1-21 Державною міграційною службою України повідомлено, що пунктом Порядку №321 визначено, що рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.
ОСОБА_1 звернувся до Державної міграційної служби України із скаргою на відмову в обміні посвідки від 11.06.2021 року, на яку листом від 08.07.2021 №С-5217-21/8.1/2508-21 «Про розгляд звернення» Державна міграційна служба України повідомила позивачу, що при розгляді звернення позивача не установлено порушень працівниками Новокодацького відділу Головного управління ДМС у Дніпропетровській області та Головного управління УДМС у Дніпропетровській області вимог законодавства. Крім того, у вказаному листі зазначено, що відповідно до вимог абз.3 п.63 Порядку №321 Позивачу необхідно надати довідку про реєстрацію особи громадянином України, видану на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , для позитивного вирішення питання щодо оформлення йому посвідки на постійне проживання.
Не погоджуючись з відмовою в обміні посвідки на постійне проживання у зв'язку з досягнення 45-річного віку, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Механізм обміну посвідки на постійне проживання врегульований положеннями Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 25.04.2018 (далі - Порядок №321; тут і далі - в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин).
Згідно з п. 1, 2 Порядку №321 посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п.3 Порядку №321 посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну або до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території.
Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України та які досягли 16-річного віку, - на підставі заяв-анкет, поданих ними особисто.
Відповідно до пп.5 п.7 Порядку №321 обмін посвідки здійснюється у разі досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).
Оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обмін здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» (далі - Центр) (п.9 Порядку №321).
Згідно з п.12 Порядку №321 для внесення інформації до Реєстру формується заява-анкета, зразок якої затверджується МВС.
Відповідно до п. 16 Порядку №321 документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб'єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.
У разі виникнення обставин (подій), у зв'язку з якими посвідка підлягає обміну (крім закінчення строку дії), документи для її обміну подаються протягом одного місяця з дати виникнення таких обставин (подій) (п.18 Порядку №321).
У пункті 40 Порядку №321 визначено, що для оформлення у зв'язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи:
1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення);
2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства;
3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку;
4) документи, що підтверджують обставини, у зв'язку з якими посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 цього Порядку);
5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником;
6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.
Іноземець або особа без громадянства під час подання документів пред'являють працівникові територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-6 цього пункту.
До заяви-анкети додаються оригінали документа, зазначеного у підпункті 3 цього пункту, і документа, що підтверджує сплату адміністративного збору, та копії документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 і 5 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору, засвідчені працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта шляхом проставлення відмітки «Згідно з оригіналом» та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати.
Оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 і 5 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору повертаються іноземцеві або особі без громадянства.
За вимогами п.41 Порядку №321у разі коли обмін посвідки здійснюється у зв'язку із закінченням строку її дії, додатково подаються документи, зазначені у підпункті 4 пункту 32, пунктах 33 і 34 цього Порядку.
Аналізуючи вищевикладене слід дійти висновку, що особам без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України для здійснення обміну посвідки у зв'язку з досягненням 25- або 45-річного віку необхідно особисто подати пакет документів до територіального органу/територіального підрозділу ДМС.
В силу п. 42 Порядку №321 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, на якого згідно з його службовими обов'язками покладаються функції з оформлення посвідки, вчиняє дії, передбачені пунктами 36 і 37 цього Порядку, і приймає до розгляду заяву-анкету та додані до неї документи.
Відповідно до приписів пунктів 43-46 Порядку №321 рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.
У разі коли втрачена або викрадена посвідка чи посвідка, що підлягає обміну, була видана іншим територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, для підтвердження видачі не пізніше наступного дня після прийняття до розгляду заяви-анкети до такого територіального органу/територіального підрозділу ДМС надсилається запит.
Перевірка за запитом проводиться протягом трьох робочих днів після його надходження. Під час перевірки відомості, зазначені в запиті, та фотозображення порівнюються з даними, наведеними в заяві-анкеті про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, та фотозображенням, що міститься в ній. У графі "Службові відмітки" заяви-анкети про оформлення посвідки проставляється відмітка про дату надходження запиту та зазначаються найменування територіального органу/територіального підрозділу ДМС, який здійснює оформлення у зв'язку із втратою або викраденням, обмін посвідки, і підстави обміну. За результатами перевірки надається відповідь територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС, який надіслав запит, а заява-анкета про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, сканується до відомчої інформаційної системи ДМС. У разі коли під час порівняння фотозображень не встановлено тотожність зображеної на них особи або виявлено невідповідність відомостей, зазначених у запиті, даним, наведеним у заяві-анкеті про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, про це повідомляється територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС, який надіслав запит, для вжиття додаткових заходів з ідентифікації іноземця або особи без громадянства і з'ясування обставин виникнення розбіжностей.
Після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні.
Водночас, у пункті 62 Порядку №321 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли:
1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на тимчасове проживання (крім випадків обміну посвідки або оформлення посвідки іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення;
2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в'їзду;
3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію;
4) встановлено належність особи до громадянства України;
5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання;
6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17 і 18 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки;
7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;
8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі або строк його дії закінчився;
9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей, підроблених документів або встановлено факт скасування наданого їм дозволу на імміграцію;
10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну;
11) в інших випадках, передбачених законом.
Копія рішення про відмову в оформленні чи видачі посвідки із зазначенням причин відмови не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня його прийняття видається іноземцеві або особі без громадянства під розписку чи надсилається рекомендованим листом такій особі і приймаючій стороні. У разі подання заяви-анкети через уповноваженого суб'єкта територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС надсилає письмове повідомлення про прийняте рішення до уповноваженого суб'єкта для подальшого його вручення іноземцеві або особі без громадянства. Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв'язку з якими їм було відмовлено в оформленні чи видачі посвідки, за умови дотримання строків, визначених пунктом 17 цього Порядку (п.63 Порядку №321).
В ході судового розгляду відповідачем не спростовано, що в січні 2019 року протягом одного місяця з дати досягнення 45-річного віку ОСОБА_1 звернувся до територіального органу/територіального підрозділу ДМС за своїм місцем проживання з заявою про обмін посвідки про постійне проживання з відповідним пакетом документів, передбачених Порядком №321.
Проте, факт подання такої заяви підтверджується інформацією, наведеною відповідачем у листі від 21.02.2019 №1201.3.1-4041/12.3-19, а саме Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зазначило, що за відповіддю ГУ ДМС України в Донецькій області здійснити перевірку законності надання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію на має можливості, оскільки м.Донецьк є тимчасово окупованою територією. Отже, з наведеного можна дійти висновку, що відповідачем після отримання заяви ОСОБА_1 про обмін посвідки у зв'язку з досягненням 45-річного віку на виконання вимог Порядку було здійснено запит до територіального органу/територіальниого підрозділу ДМС.
Разом із тим, в порушення встановленого ч.2 ст.77 КАС України обов'язку доказування відповідачем не надано до матеріалів справи ані заяви позивача, поданої в січні 2019 року, ані рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні.
При цьому, суд звертає увагу, що лист від 21.02.2019 №1201.3.1-4041/12.3-19 не може вважатися рішенням про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні, оскільки у вказаному листі відповідачем лише було повідомлено, що вирішити питання щодо обміну посвідки на постійне проживання в України не можливо, але жодної з підстав для відмови, які передбачені п.62 Порядку №321 вказаний лист не містить.
Суд зазначає, що в ході судового розгляду відповідачем також не надано до суду матеріалів заяви позивача, за результатами якої відповідачем прийнято оскаржуване рішення із посиланням на пп.6 п.62 Порядку №321, що унеможливлює перевірку чи подано ОСОБА_1 документи та інформацію, необхідні для обміну посвідки в повному обсязі та з дотриманням строків, визначених пунктами 17 і 18 цього Порядку.
З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що відповідачем в порушення вимог статті 77 КАС України в ході розгляду справи не було доведено дотримання Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області встановленої чинним законодавством процедури розгляду заяв позивача щодо обміну посвідки на постійне проживання.
Щодо посилань відповідача на те, що з метою прийняття позитивного рішення щодо оформлення посвідки на постійне проживання, Позивачу необхідно подати документ, який би підтверджував належність до громадянства України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на момент подачі ОСОБА_1 документів на отримання дозволу на імміграцію та на момент отримання такого дозволу, суд вважає зазначити наступне.
В ході судового розгляду підтверджено, що позивачу видано дозвіл на імміграцію в Україну та відповідно посвідку про постійне проживання на підставі п.1 ч.3 ст.4 Закону «Про імміграцію».
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Відповідно до наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кіровського районного управління юстиції у м.Донецьку 12 липня 2011 року, ОСОБА_1 записаний її батьком, у зв'язку з чим і отримав дозвіл на імміграцію та відповідно посвідку на постійне проживання в Україні.
В подальшому, рішенням Кіровського районного суду м Донецька від 09 квітня 2012 року по справі № 2/0525/1777/12, як набрало законної сили 20.04.2012, вирішено виключити з Актового запису про народження № 565 від 27 травня 2010 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кіровського РУЮ у м. Донецьку відомості про батька дитини - ОСОБА_1 . Зобов'язано ВРАЦС Кіровського РУЮ у м. Донецьку внести відповідні зміни до актового запису № 565 від 27 травня 2010 року про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , складного ВРАЦС Кіровського РУЮ у м. Донецьку, виключивши зі вказаного актового запису відомості про батька дитини - ОСОБА_1 .
Положеннями пунктів 64-65 Порядку №321 встановлено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:
1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію";
2) отримання від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;
3) в інших випадках, передбачених законом.
Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.
Відповідач посилається на те, що рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області прийнято рішення від 05.09.2019 №93327 про скасування дозволу на імміграцію позивача, проте до матеріалів справи копії такого рішення в порушення обов'язку доказування надано не було.
Поряд із цим, судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.01.2020 у справі №200/13326/19-а, яке набрало законної сили 27.02.2020, задоволено повністю позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області третя особа без самостійних вимог - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії та визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 № 93327 від 05.09.2019 року.
Так, відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У зазначеному рішенні Донецьким окружним адміністративним судом були встановлені наступні обставини:
- 05.09.2019 ГУ ДМС у Донецькій області прийняте Рішення № 93327 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, що видане позивачу - громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 про те, що йому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 04.10.2011 року. Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_5 від 22.03.2013 року скасована на підставі вимог пп. 1 п. 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання. Вказане рішення прийняте виходячи з того, що в ході перевірки ГУ ДМС у Донецькій області матеріалів дубліката справи на імміграцію в Україну громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 , відповідачем встановлено, що позивач отримав дозвіл на імміграцію відповідно до пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію», як батько громадянки України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_8 видане відділом ДРАЦС Кіровського районного управління юстиції у м. Донецьку, від 12.07.2011);
- з огляду на особисті відносини, що склалися у 2009 році з громадянкою України мешканкою Донецька ОСОБА_2 , позивач визнав батьківство відносно ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджене свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 виданим 12 липня 2011 року, та не заперечується відповідачем. Згодом, на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як батько громадянина України, а 04.10.2011 отримав посвідку на постійне проживання НОМЕР_3 , виходячи з чого суд робить висновок, що на час прийняття рішення щодо видачі дозволу на імміграцію в Україну відповідачем здійснено відповідну перевірку законності перебування позивача на території України та, відповідно, не було встановлено підстав відмови у наданні дозволу на імміграції в Україні;
- на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, уповноважений державний орган, перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не виявив;
- Рішенням Кіровського районного суду м Донецька від 09 квітня 2012 року по справі № 2/0525/1777/12 вирішено виключити з Актового запису про народження № 565 від 27 травня 2010 року ОСОБА_3 дані про батька - позивача в цієї адміністративній справі. Встановивши, що позивачем були надані неправдиві відомості щодо батьківства дитини, керуючись положенням п. 1 ч. 1 статті 12 Закону України Про імміграцію, відповідачем надано висновок про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну від 04 жовтня 2011 року, оскільки документ, на підставі якого був виданий дозвіл на імміграцію, втратив чинність;
- документ, на підставі якого позивач отримав дозвіл на імміграцію - свідоцтво про народження ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 серії НОМЕР_4 виданим 12 липня 2011 року, в якому позивач записаний батьком дитини, було чинне на момент отримання такого дозволу.
Таким чином, суд вважає за необхідне зазначити, що станом на момент, як первісного, так і повторного, звернення позивача до відповідача із заявою про обмін посвідки на постійне проживання дозвіл на імміграцію ОСОБА_1 був чинний. Доказів скасування такого дозволу, як і скасування посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 ані на момент розгляду відповідачем заяв позивача, ані на момент судового розгляду справи, матеріали справи не містять.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку про протиправність вимоги територіального органу ДМС від позивача документу, який би підтверджував належність до громадянства України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на момент подачі ОСОБА_1 документів на отримання дозволу на імміграцію та на момент отримання такого дозволу, оскільки правомірність отримання позивачем дозволу на імміграцію та відповідно видачі посвідки на постійне проживання в України підтверджується судовим рішенням, яке набрало законної сили. Більш того, надання таких документів не передбачено вимогами Порядку №321.
Суд зазначає, що Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що позивач з 2011 року позивач має чинний дозвіл на імміграцію та на законних підставах перебуває на території України більше десяти років.
Отже, відповідачем в ході судового розгляду не було доведено наявності підстав для відмови позивачу в обміні посвідки на постійне проживання у зв'язку з досягненням 45-річного віку, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про протиправність рішення Головного управління ДМС України у Дніпропетровській області про відмову ОСОБА_1 , в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 19.11.2020 № НОМЕР_1 .
Водночас, обираючи спосіб порушеного права позивача суд враховує положення п.2 ч.2 ст.245 КАС України, відповідно до яких у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Отже, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, а саме: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДМС України у Дніпропетровській області про відмову ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 19.11.2020 № НОМЕР_1 .
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що належним способом захисту порушеного права є лише такий спосіб, який відповідає вимогам матеріального закону і призводить до поновлення прав позивача до такого стану, що існував до порушення права, а якщо відновлення такого стану є неможливим - компенсує позивачу шкоду, завдану неправомірним рішенням.
За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини (зокрема, постанови по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 (скарга № 10465/83) за наявністю правової можливості, якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дій, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень (у т. ч. колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у цій справі відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Оскільки судом встановлено, що рішення відповідача щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання є протиправними, а інші альтернативні варіанти для вчинення дій у відповідача, кожен з яких окремо є відносно правильними, відсутні, відтак, зобов'язання останнього здійснити обмін посвідки на постійне проживання позивача не є протиправним втручанням у дискреційні повноваження.
З огляду на вищевикладене, з метою повного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає, що позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління ДМС України у Дніпропетровській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , у зв'язку з досягненням 45- річного віку, підлягають задоволенню.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
При цьому, суд звертає увагу, що у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський Суд з прав людини наголосив, що «... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 1.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001 року)».
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина 1 статті 139 КАС України).
Таким чином, судовий збір у розмірі 908,00 грн., сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду відповідно до квитанції від 06.09.2021 №73T003HFA, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. В.Липинського, буд.7; код ЄДРПОУ 37806243) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДМС України у Дніпропетровській області про відмову ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 19.11.2020 № НОМЕР_1 .
Зобов'язати Головне управління ДМС України у Дніпропетровській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 у зв'язку з досягненням 45- річного віку.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В. Юхно