15 лютого 2022 р. Справа № 120/11044/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ), яка подана її представником - адвокатом Ладаном О.А. (надалі також представник позивача) до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (надалі також відповідач, міська рада), в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати пункт 22 рішення міської ради № 430 від 16.07.2021 щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтованою площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Росоша Вінницького району Вінницької області та зобов'язати відповідача надати дозвіл позивачу на розробку відповідного проекту із землеустрою.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 04.06.2021 позивач звернулась до відповідача з письмовим клопотання про надання їй дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 2,00 га, яка розташована на території с. Росоша Вінницького району Вінницької області, для ведення особистого селянського господарства. Однак, відповідач своїм рішенням від 16.07.2021 № 430 відмовив у наданні такого дозволу з підстав невідповідності місця розташування бажаної земельної ділянка генеральному планові намеленого пункту. Позивач вважає, що така підстава для відмови суперечить положенням ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим вказує на протиправність винесеного рішення. Наведені обставини і спонукали позивача звернутись до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 13.09.2021 судом відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
30.09.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вказує на те, що бажана позивачем земельна ділянка має невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, а саме така земельна ділянка знаходиться у с. Росоша Липовецької територіальної громади та згідно затвердженому Генеральному плану даного населеного пункту відноситься до зони сільськогосподарських угідь, розорювання яких не планується, тобто не підлягає передачі у власність для ведення особистого селянського господарства. З огляду на викладене, відповідач вважає, що оскаржуване рішення міської ради є законним, а тому скасуванню не підлягає.
Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.
Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив, що 07.06.2021 ОСОБА_1 звернулася до Липовецької міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтованою площею 2,000 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території с. Росоша Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області. До поданої заяви позивачем додано копію паспорта громадянина України - заявника, документ про присвоєння ідентифікаційного номера, а також графічні матеріали із позначенням місця розташування бажаної земельної ділянки.
За наслідком розгляду вказаного клопотання, рішенням 17-ої сесії 8 скликання Липовецької міської ради від 16.07.2021 за № 430 (пункт 22 рішення) ОСОБА_1 відмовлено у наданні відповідного дозволу на розробку проекту із землеустрою у зв'язку із невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Незгода позивача із прийнятим рішенням зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України в редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Статтею 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно пункту “б” ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.
Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, якими є:
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.
Аналогічна правова позиція із цього приводу неодноразово була висловлена Верховним Судом у своїх постановах від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а, та інших.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 ЗК України).
Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 33, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі Закон N 280/97-ВР).
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону N 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Відповідно до статті 59 Закону N 280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.
Таким чином, рішення Липовецької міської ради від 16.07.2021 за № 430 “Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою” вважається прийнятим у передбаченій законом формі (належним чином оформленим) та органом, до повноважень якого законом віднесено вирішення цього питання.
Що ж до підстав, якими керувався відповідач відмовляючи позивачу у задоволенні його клопотання з вказівкою на невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам Генерального плану села Росоша, то суд зважає на таке.
Згідно з визначенням, що міститься у статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.
До складу містобудівної документації входить: генеральний план населеного пункту, детальний план території, план зонування території.
Частиною першою ст. 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Відповідно до ч.5 ст.16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обмеження у використанні земель (територій), визначені комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, детальним планом території, підлягають внесенню до містобудівного кадастру, а також Державного земельного кадастру в порядку, встановленому Законом України "Про Державний земельний кадастр".
Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" План зонування території розробляється у складі комплексного плану, генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон. До затвердження генерального плану населеного пункту в межах території територіальної громади, щодо якої затверджено комплексний план (якщо обов'язковість розроблення генерального плану населеного пункту визначена рішенням про затвердження комплексного плану), межі функціональних зон та функціональне призначення територій у такому населеному пункті визначаються комплексним планом.
План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
Отже, генеральний план населеного пункту та інша містобудівна документація яка одночасно є і землевпорядною документацією розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. В іншому випадку, надання земельних ділянок в користування без дотримання генерального плану населеного пункту призвело б до хаотичного розподілу земель без врахування інтересів територіальної громади та її жителів.
Як слідує зі змісту клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та доданих до нього документів, зокрема й графічних матеріалів, бажана земельна ділянка, яку хоче отримати заявниця у власність для ведення особистого селянського господарства знаходиться у селі Росоша Липовецької територіальної громади.
Разом із тим із повідомлених відповідачем у своєму відзиві обставин, рішенням 13 сесії Росошанської сільської ради 7 скликання від 11.11.2016р. «Про затвердження Генерального плану сіл Росоша та селища Липовець Липовецького району Вінницької області», затверджено Генеральний план села Росоша та селища Липовець Липовецького району Вінницької області.
Відповідно до плану зонування території, що розроблений в складі Генерального плану села Росоша, викопіювання з якого надано суду до матеріалів справи, встановлено, що та земельна ділянка яку бажає отримати позивач відноситься до зони сільськогосподарських угідь - луки, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги, розорювання яких не планується.
У свою чергу, ведення особистого селянського господарства, для чого й власне позивач бажає отримати земельну ділянку, якраз і передбачає використання цієї земельної ділянки, її оброблення в тому числі і шляхом розорювання, що в цьому випадку суперечитиме функціональному призначенні цієї території.
За таких обставин суд погоджується із доводами відповідача про те, що земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач, у розумінні ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України має невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, зокрема генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
За наведених вище обставин суд доходить висновку, що оскаржуване рішення 17 сесії 8 скликання Липовецької міської ради від 16.07.2021 № 430 в частині відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу (п. 22 цього рішення) прийняте в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, а тому підстав для його скасування не має. Як наслідок, відсутні підстави для задоволення заявлених позивачем позовних вимог.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Таким чином, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.
З урахуванням положень ст. 139 КАС України відсутні підстави для відшкодування позивачу судових витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні вимог адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 15.02.22.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
Відповідач: Липовецька міська рада Вінницького району Вінницької області (вул. Героїв Майдану, 4, м. Липовець, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04325957).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович