15 лютого 2022 р. Справа № 120/11146/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) із адміністративним позовом до Вінницької міської ради (далі також міська рада, відповідач), за вимогами якого просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення 8 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 30.04.2021 №391 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки комунальної власності (кадастровий номер 0520687300:01:006:0031) з метою безоплатної приватизації з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та відмови у надані згоди на поділ земельної ділянки;
- зобов'язати Вінницьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 22.02.2021 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, з метою отримання земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована на території Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницької області.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що звернулась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га., яка розташована на території Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницької області. Втім оскаржуваним рішенням міської ради від 30.04.2021 №391 їй відмолено у наданні відповідного дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою та відмовлено у наданні згоди на поділ земельної ділянки з тих підстав, що заявник не є землекористувачем земельної ділянки і не може бути замовником відповідної документації із землеустрою, а також із тих підстав, що земельна ділянка віднесена та зареєстрована як землі запасу з врахуванням рішення Вінницької міської ради від 24.12.2020 №140.
Позивач вважає, що така відмова у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою суперечить положенням ст.118 ЗК України, у зв'язку з чим звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою від 15.09.2021 судом відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
05.10.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема, вказав, що позивач не є власником, заставодержателем чи користувачем земельних ділянок з кадастровими номерами. Власником відповідно до відомостей ДЗК є Вінницька міська територіальна громада в особі Вінницької міської ради, тому вимоги про надання дозволу на поділ вказаної позивачем земельної ділянки є необґрунтованими. Крім того, представник відповідача звернув увагу суду, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок.
Також, зауважив, що відповідно до п. 3 рішення міської ради від 24.12.2020 року №140 до розроблення і затвердження відповідної містобудівної, землевпорядної документації, земельні ділянки зазначені в додатку до цього рішення, що не обтяжені іншими речовими правами, з відповідним цільовим призначенням відносяться до земель запасу Вінницької міської територіальної громади без зміни цільового призначення. Крім того, частина земельної ділянки з кадастровим номером 0520687300:01:006:0031 площею 6,3 га знаходиться в межах населеного пункту та передбачена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
11.10.2021 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій останній вважає доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини.
В лютому 2021 року позивач звернулась до Вінницької міської ради із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 0520687300:01:006:0031 для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, розташованої на території Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницької області.
До поданого клопотання позивачем додано копію паспорта громадянина України - заявника, документ про присвоєння ідентифікаційного номера, а також графічні матеріали із позначенням місця розташування бажаної земельної ділянки.
Втім, за результатами розгляду такого клопотання пунктом 8 Рішення 8 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 30.04.2021 №391, позивачу відмолено у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки комунальної власності (кадастровий номер 0520687300:01:006:0031) та відмовлено у наданні згоди на поділ даної ділянки з тих підстав, що заявник не є землекористувачем земельної ділянки і не може бути замовником відповідної документації із землеустрою та з тих підстав, що земельна ділянка віднесена та зареєстрована як землі запасу з врахуванням рішення Вінницької міської ради від 24.12.2020 №140.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України в редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Статтею 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно пункту “б” ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.
Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.
Аналогічна правова позиція із цього приводу неодноразово була висловлена Верховним Судом у своїх постановах від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а, та інших.
Так, аналіз положень частин 6 та 7 статті 118 ЗК України вказує на те, що з метою реалізації права на отримання земельної ділянки зацікавлена особа повинна звернутися із клопотанням до компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування. Наведене законодавче регулювання обумовлено розмежуванням компетенції між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної форми власності.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 ЗК України).
Разом із тим, порядок прийняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень врегульований Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.
Як встановлено судом позивач звернулася до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 0520687300:01:006:0031 для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, розташованої на території Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницької області.
Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Частиною шостою статті 79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування (ч.7 статті 79-1 ЗК України).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
За приписами статті 25 цього ж Закону документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Так у постанові від 21.01.2021 по справі №120/1615/20 Верховний Суд дійшов висновку, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.
Тобто, згідно з ЗК України способами формування земельної ділянки, є, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на цій частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки.
На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже ч. 2 ст. 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.
Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція викладену у постанові Верховного Суду від 04.05.2020 у справі № 802/1539/17-а.
Так, під час розгляду цієї справи по суті суд встановив, що земельна ділянка, з якої позивач просила надати дозвіл на розробку технічної документації на виділення 2 га, має кадастровий номер 0520687300:01:006:0031, тобто є вже сформованою. А відтак її поділ має здійснюватися на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки.
Що стосується тверджень відповідача про те, що право на звернення за погодженням на поділ земельної ділянки має користувач, заставодержатель і власник земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про землеустрій" замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.
Частиною шостою статті 79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Разом з тим, положеннями ст. 56 Закону України “Про землеустрій” визначено, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастрові плани земельних ділянок, які об'єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу; д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути; е) нотаріально посвідчена згода на поділ чи об'єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні); є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об'єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).
Із зазначеного, випливає, що наявність згоди власника або органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою на поділ чи об'єднання земельних ділянок є вимогою до самої технічної документації із землеустрою.
При цьому, необхідність наявності у особи такої згоди ще при зверненні до органу місцевого самоврядування із клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, не передбачена положеннями Земельного кодексу та Закону України “Про землеустрій”.
Посилання відповідача на відсутність згідно ст. 56 Закону України “Про землеустрій” згоди власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об'єднання земельних ділянок користувачем не є обґрунтованим, оскільки в даному випадку бажана позивачем земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, відтак, згода може бути надана Вінницькою міською радою у формі відповідного рішення.
Вказані правові висновки суду відповідають правовому висновку Верховного Суду висловленому у постанові від 21.01.2021 по справі №120/1615/20.
Визначаючись з приводу правомірності відмови у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу і об'єднання земельної ділянки, суд вкотре враховує положення частини 7 статті 118 ЗК України, якими визначено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу.
У рішенні від 30.04.2021 № 391 відповідачем наведено суперечливі аргументи, що слугували підставою для відмови у наданні позивачці відповідного дозволу. Так, у згаданому рішенні відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, вказав на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 0520687300:01:006:0031, за рахунок якої позивачка бажає отримати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою, зареєстрована як землі запасу з врахуванням рішення Вінницької міської ради від 24.12.2020 №140. Однак такі доводи останнього лише додатково підтверджують безпідставність прийнятого ним рішення, адже в даному випадку помилково стверджувати про зміну цільового призначення земельної ділянки, оскільки згідно із Інформацією з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 0520687300:01:006:0031 така належить до категорії земель "Землі сільськогосподарського призначення", а у клопотанні, з яким позивач звертався до відповідача, йшлося про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що відповідно до пункту а частини 3 статті 22 ЗК України є одним із видів використання земель сільськогосподарського призначення.
Відтак, за наведених підстав вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення Вінницької міської ради від 30.04.2021 № 391 в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки комунальної власності (кадастровий номер 0520687300:01:006:0031) з метою безоплатної приватизації з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та відмови у надані згоди на поділ земельної ділянки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання відповідного дозволу, то така вимога є похідною, а тому також підлягає задоволенню.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача слід стягнути витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі 908 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення 8 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 30.04.2021 № 391 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки комунальної власності (кадастровий номер 0520687300:01:006:0031) з метою безоплатної приватизації з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та відмови у надані згоди на поділ земельної ділянки.
Зобов'язати Вінницьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, з метою отримання земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована на території Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницької області (кадастровий номер 0520687300:01:006:0031), з урахуванням правової оцінки наданої судом.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 грн. (дев'ятсот вісім грн.) за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької міської ради.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 15.02.22.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Вінницька міська рада (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 25512617).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович