Іменем України
09 лютого 2022 року м. Чернігів справа № 927/1269/21
Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, за участю секретаря судового засідання Селіван Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження матеріали позовної заяви
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Технова»,
вул. Предславинська, 31/11, оф. 87, м. Київ, 03050
до відповідача: Акціонерного товариства «Чернігівобленерго»,
вул. Гонча, 40, м. Чернігів, 14000
про стягнення 225 463,30 грн.
за участю представників:
від позивача: Антоненко Н.В. - юрисконсульт 2 категорії (довіреність № 13 від 12.03.2021)
від відповідача: Сиводід О.П. - адвокат (довіреність № 43.1/8407/01-14 від 16.12.2021)
В судовому засіданні 09.02.2022, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
13 грудня 2021 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми “ТЕХНОВА” до Акціонерного товариства “Чернігівобленерго” про стягнення 189 236,31 грн заборгованості за спожиту теплову енергію згідно договору № 338 на постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.08.2002, 26 535,09 грн. інфляційних втрат, 9 691,90 грн. трьох процентів річних.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленої теплової енергії.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 20.12.2021:
прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі;
постановлено здійснювати розгляд позовної заяви за правилами спрощеного позовного провадження;
розгляд справи по суті призначено на 18 січня 2022 року об 11:00;
встановлено процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;
встановлено процесуальні строки: для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; для подання відповідачем заперечення - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив;
роз'яснено сторонам, що подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення є правом учасників справи;
викликано для участі в судовому засіданні представника Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми “ТЕХНОВА” в якості позивача та представника Акціонерного товариства “Чернігівобленерго” в якості відповідача з одночасним повідомленням, що їх неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду справи.
Вказана вище ухвала суду від 20.12.2021 отримана позивачем 29.12.2021 згідно повідомленням про вручення поштового відправлення №1400053803239, відповідачем -22.12.2021 згідно повідомленням про вручення поштового відправлення №1400053803247.
30.12.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 127 від 29.12.2021 в якому він проти позову заперечував та зазначив, що на виконання умов укладеного між сторонами Договору, відповідно до отриманих рахунків, АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» своєчасно сплачувало кошти за отримані послуги, у тому числі за період: жовтень - грудень 2018 року, що не оспорюється позивачем. Акт прийому - передачі від 31.01.2020, про який у своєму позові зазначає позивач та відповідний рахунок до цього акту на суму 189 236,31 грн АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» не отримувало та не підписувало. Таким чином, АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» не допускало прострочення виконання своїх фінансових зобов'язань, так як відповідно до п.п. 3.2.22 Договору розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюється після отримання рахунку на оплату, а такий рахунок відповідачем не був отриманий. Окрім цього, відповідач вважає, що донарахування позивачем було проведено безпідставно та всупереч нормам чинного законодавства. Позивачем здійснено донарахування відповідно до тарифів, встановлених Постановою НКРЕКП № 239 від 27.02.2018, але у період з 28.10.2018 по 31.12.2018 одночасно діяли Постанови НКРЕКП № 239 від 27.02.2018 та № 404 від 14.06.2018, які встановлювали тариф на теплову енергію для категорій "бюджетні установи", "інші споживачі", "релігійні організації". Постанова НКРЕКП № 239 прийнята 27.02.2018, однак набрала чинності 28.10.2018 року. Разом з тим, Постанова НКРЕКП № 404 прийнята 14.06.2018 та набрала чинності 16.08.2018. Тобто, незалежно від моменту набрання чинності, Постанова НКРЕКП № 404 прийнята після Постанови НКРЕКП № 239. Таким чином, тариф 1344,78 грн./Гкал (без ПДВ), за яким АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» сплачувало за теплову енергію за період з 28.10.2018 по 31.12.2018, був чинним та економічно обґрунтованим, адже діяв з 16.08.2018 і до 01.01.2019. Також відповідач вказав, що позивачем неправомірно нараховано інфляційні та 3 % річних, так як АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» не допускало прострочення виконання своїх договірних фінансових зобов'язань. Окрім цього, відповідач зазначив, що позовна давність щодо стягнення заборгованості за жовтень - грудень 2018 року сплила, а тому позовні вимоги не можуть бути задоволені якщо сплив строк позовної давності про стягнення основної заборгованості, відповідно і сплив строк позовної давності за вимогами про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат, як вимог, які є похідними від основного боргу.
11.01.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив № 26/20 від 10.01.2022, в якій він зазначив, що по проведеному перерахунку позивачем було сформовано пакет документів, який включав супровідний лист з інформацією щодо правових підстав проведення донарахування, рахунок-фактуру № 0338ДН по проведеному донарахуванню за жовтень-грудень 2018 року, повний розрахунок нарахувань згідно рахунку № 0338ДН в 1 місяці 2020 року по Договору № 338, акт-приймання передачі від 31.01.2020 по перерахунку за жовтень-грудень 2018 року. Зазначений пакет документів було отримано 11.02.2020 безпосередньо представником АТ «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» Сидоренко В.М., про що свідчить його власноручний підпис на рахунку-фактурі № 0338ДН. Аналогічно було вручено 04.01.2019 рахунок-фактуру № 0338 від 31.12.2018 та акти прийому-передачі від 31.12.2018 цьому ж представнику Відповідача, згідно якого було здійснено оплату та підписано акти прийому-передачі. Крім того, з приводу заборгованості в розмірі 189 236,31 грн, Відповідачем було надіслано відповідь на претензію, в якій зазначено, що правові підстави для проведення перерахунку за жовтень-грудень 2018 року відсутні, але жодних тверджень або заперечень щодо відсутності у Відповідача відповідного рахунку-фактури та актів прийому-передачі не вказано. Також позивач вказав, що перерахунок у січні 2020 року здійснено у відповідності до підпункту 1 пункту 2 постанови НКРЕКП від № 2542 від 26.11.2019р «Про накладення штрафу на ТОВ ФІРМА «ТЕХНОВА» за порушення Ліцензійних умов з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, необхідності усунення порушень та здійснення заходів державного регулювання». Згідно вказаної постанови НКРЕКП ТОВ ФІРМА «ТЕХНОВА» зобов'язане до 20.01.2020 року здійснити перерахунок за категоріями «бюджетні установи», «інші споживачі», «релігійні організації» недонарахованих коштів за спожиту теплову енергію за період з 28 жовтня по 31 грудня 2018р. Позивач здійснив перерахунок та нарахував Відповідачу різницю вартості спожитої теплової енергії за тарифами, встановленими постановою НКРЕКП від № 1976 від 30.06.2015 (із змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 27.02.2018 № 239) і тарифами, встановленими постановою НКРЕКП від 14.06.2018 № 404. Відповідач розрахувався із Позивачем за поставлену у період з 28.10.2018 по 27.12.2018 року теплову енергію по тарифу 1344,78 грн/1Гкал. При цьому різниця між тарифом, за яким Відповідач фактично розрахувався із Позивачем, і тарифом, за яким Позивач здійснив перерахунок вартості поставленої Відповідачу за Договором теплової енергії, складає 648,35 грн. (1993,13 грн. - 1344,78грн. = 648,35 грн.) Щодо строків позовної давності, позивач зазначив, що ним проведено у січні 2020 року перерахунок за спожите Відповідачем опалення у період з 28.10.2018 по 27.12.2018 на виконання Постанови НКРЕКП № 2542 від 26.11.2019р., позивачем дотримано строків позовної давності.
17.01.2022 від відповідача надійшло заперечення № 4 від 13.01.2022, в якому він зазначив, що позивач, посилаючись на п. 3.2.22 Договору, зазначає, що у випадку не отримання рахунку до 15 числа наступного місяця Споживач зобов'язаний повідомити про це Постачальника, що донарахування за жовтень - грудень 2018 року було здійснено позивачем через два роки - у 2020 році, тому відповідач про відповідне донарахування мав можливість дізнатись виключно з моменту отримання акту прийому - передачі та відповідного рахунку. Відповідач звернув увагу, що рахунок № 0338 ДН на суму 189 236,31 грн не містить дату складання, тобто даний рахунок не містить обов'язкових реквізитів, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», окрім цього, у рахунку зазначена наступна підстава: «згідно договору», при цьому, договором не передбачено донарахування за попередні періоди, таким чином, рахунок № НОМЕР_1 на суму 189 236,31 грн, не є належним доказом у розумінні ст. 76 ГПК України. Також відповідач вважає, що посилання позивача на отримання вищевказаного рахунку ОСОБА_1 не заслуговує на увагу, так як у AT «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» працює біля 3500 працівників, а спірний рахунок не містить посади вказаної особи, отже невідомо кому було вручено такий рахунок. Окрім цього, доказів щодо повноважень вказаної у рахунку особи на отримання рахунків позивачем не додано. Таким чином, так як рахунок № НОМЕР_1 на суму 189 236,31 грн відповідачем не було отримано, отже AT «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО» не допускало прострочення виконання своїх договірних фінансових зобов'язань.
В судовому засіданні 18.01.2022 суд оголосив перерву до 09.02.2022 до 09:00.
07.02.2022 від позивача надійшли додаткові пояснення № 26/71 від 04.02.2022. Необхідність подання відповідних пояснень представник позивача пояснив поданням відповідачем заперечення.
Згідно ст. 161Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Позивач вже скористався своїм процесуальним правом на подання всіх заяв по суті справи.
Оскільки додаткові пояснення № 26/71 від 04.02.2022 стосуються предмета спору, то суд їх розцінює як відповідь на відзив, подана з пропуском встановленого судом строку.
На підставі ст. 118Господарського процесуального кодексу України, суд залишає цю відповідь на відзив (додаткові пояснення № 26/71 від 04.02.2022) без розгляду.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
01.08.2002 між Комунальним енергогенеруючим підрозділом “Чернігівська теплоелектроцентраль” ТОВ Фірми “ТехНова” (Постачальник) та Відкритим акціонерним товариством Енергопостачальна компанія “Чернігівобленерго” (Споживач) укладено договір № 338 на постачання теплової енергії в гарячій воді (далі - Договір).
Відповідно до п. 1 Договору Постачальник бере на себе зобов'язання постачати Споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах для об'єктів, вказаних у додатку № 1 цього договору, а Споживач, у свою чергу, зобов'язався сплачувати одержану теплову енергію на розрахунковий рахунок Постачальника за встановленими тарифами (цінами) в терміни, на умовах та порядку постачання і сплати, передбаченими цим договором.
Пунктом 2.1 Договору визначено, що теплова енергія постачається Споживачу для об'єктів та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону, гаряче водопостачання - протягом року, технологічні потреби.
Відповідно до п. 3.2.2 Договору споживач теплової енергії зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.
Згідно з п. 3.2.22 Договору Споживач теплової енергії зобов'язується щомісячно здійснювати розрахунки за всю спожиту теплову енергію згідно з тарифами п. 6.1 цього договору на розрахунковий рахунок після отримання рахунку на оплату. У випадку неотримання рахунку до 15 числа наступного місяця споживач зобов'язаний повідомити про це постачальника.
Відповідно до п. 4.1.8 Договору постачальник має право вносити зміни до договору - змінювати діючі тарифи на відпущене тепло згідно з законодавством України та розпорядженням обласної держадміністрації, рішеннями міської ради.
Пунктом 4.2.4 договору сторони передбачили, що постачальник зобов'язаний повідомляти споживача про зміни нормативних документів, які визначають взаємовідношення з постачальником.
За змістом п. 5.1 Договору облік спожитої Споживачем теплової енергії здійснюється із теплоносієм Постачальника: згідно додатку № 1 п. 1, 2, 3, 8, 9 - розрахунковим способом, п. 4, 5, 6, 7 - приладами обліку; із гарячою водою на господарсько-побутові потреби п. 5 - приладом обліку, п. 8 - розрахунковим способом.
Згідно з п. 6.1. Договору розрахунки за теплову енергію, що споживається Споживачем, здійснюються виключно у грошовій формі на розрахунковий рахунок Постачальника по тарифах, які затверджені рішеннями облдержадміністрації, міської ради, і які можуть змінюватись згідно з законами Верховної Ради і постановами Кабінету Міністрів України.
Пунктом 6.2.1 Договору передбачено, що розрахунки за теплову енергію на опалення протягом опалювального періоду здійснюється по тарифу:
- за 1 Гкал - при наявності приладів обліку теплової енергії - згідно з їх показаннями;
- за 1 Гкал - при наявності тільки витратоміра за умов узгодженого визначення фактичних температур теплоносія з урахуванням показань витратоміра, або відомому проектному максимальному годинному навантаженні: в обох випадках - розрахунковим способом;
- за 1 м2 опалювальної площі - в інших випадках.
Розрахунки Споживача із Постачальником за відпущену теплову енергію у вигляді гарячої води виконуються згідно з діючим законодавством, згідно з рахунками Постачальника щомісячно відповідно з показаннями приладів обліку або розрахунковим способом при відсутності приладів обліку. Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.5 Договору).
Споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує Постачальнику 50% вартості зазначеної у договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця (п. 6.6 Договору).
Згідно з п. 7.2.3. Договору Споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію у вигляді пені у розмірі 0,5% належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, а також боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення і трьох відсотків річних від простроченої суми.
Відповідно до п. 10.1, 10.4 Договору цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.07.2003. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
Договір підписаний представниками сторін, а підписи осіб скріплені печатками сторін.
Письмових повідомлень сторін про припинення дії Договору матеріали справи не містять, а отже Договір був пролонгованим на кожний наступний рік та діяв у спірному періоді.
Доказів розірвання або визнання недійсним Договору в судовому порядку матеріали справи також не містять.
У Додатку № 1 до Договору зазначено найменування та адресу об'єктів (всього дев'ять об'єктів), до яких здійснюватиметься постачання теплової енергії, а також обсяги постачання теплової енергії протягом року.
20.11.2002 між сторонами укладено угоду про зміну Договору № 338 від 01.08.2002 на постачання теплової енергії в гарячій воді, якою внесено зміни до п. 5.1 договору, а саме, зазначено, що облік спожитої Споживачем теплової енергії здійснюється із теплоносієм Постачальника згідно додатку № 1 п. 1, 2, 3 - розрахунковим способом, п. 4, 6, 7, 8 - приладами обліку; із гарячою водою на господарсько-побутові потреби п. 8 - приладами обліку та внесено зміни до Додатку № 1 до договору, а саме виключено п. 5 (Виробничий корпус Чернігівських міських електричних мереж по вул. Ціолковського, 20, S=318 м2) у зв'язку з переходом на автономне електричне опалення з 01.09.2002.
01.08.2011 між сторонами укладено Додаткову угоду про зміну Договору № 338 від 01.08.2002 на постачання теплової енергії в гарячій воді, якою внесено зміни до преамбули договору, де зазначено, що постачальником є Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «ТехНова», споживачем є Публічне акціонерне товариство «Чернігівобленерго». Також договір доповнено новим Додатком № 1, в якому визначено сім об'єктів на постачання теплової енергії.
14.05.2019 між сторонами укладено Угоду про зміну Договору № 338 від 01.08.2002 на постачання теплової енергії в гарячій воді, якою внесено зміни до преамбули договору, де зазначено, що постачальником є Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «ТехНова», споживачем є Акціонерне товариство «Чернігівобленерго».
Як свідчать матеріали справи, помісячний розрахунок тепла за опалення за період з жовтня 2018 по грудень 2018 (включно) на об'єкти: адмінбудівля, АТС, КЄ «Квант», споруди ЦО проводився згідно показників теплолічильника встановленого за адресою м. Чернігів, вул. Гонча, буд. 40, що підтверджується: Актом встановлення пломб № 2887 від 04.10.2018, Актами зняття показів приладу обліку № 1245 від 30.10.2018, від 27.11.2018, від 28.12.2018, які складені за участі представника Споживача та з якими Споживач погодився.
Помісячний розрахунок тепла за опалення за період з жовтня 2018 по грудень 2018 (включно) на об'єкти: адмінбудівля, виробничий корпус, диспетчерська, проводився згідно показників теплолічильника встановленого за адресою м. Чернігів, вул. Ціолковського, буд. 20, з урахуванням втрат в теплових мережах (втрати в теплових мережах для розрахунку - 9,5 Гкал/міс. (Додаток № 2 від 01.08.2002р.) що підтверджується: нарядом № 1008 від 22.10.2018 на підключення, відомостями обліку споживання теплової енергії за період з 23.10.2018 по 28.12.2018, які складені за представником Споживача, та з якими Споживач погодився.
За період жовтень - грудень 2018 року Позивачем було відпущено Відповідачу теплової енергії на загальну суму 422 385,80 грн згідно Актів прийому-передачі від 31.10.2018, від 30.11.2018, від 31.12.2018 та рахунків-фактур № 0338 від 31.10.2018, № 0338 від 30.11.2018, № 0338 від 31.12.2018 за договором № 338 від 01.08.2002 по тарифу, встановленому Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) 1344,78 Гкал.
Відповідач розрахувався із Позивачем за поставлену у період жовтень - грудень 2018 року теплову енергію по тарифу 1344,78 грн/1Гкал., що підтверджується реєстрами оплат за договором за періоди з 22.10.2018 по 31.10.2018, з 19.11.2018 по 19.11.2018, з 27.12.2018 по 27.12.2018, з 22.01.2019 по 22.01.2019.
Постановою НКРЕКП № 2542 від 26.11.2019 “Про накладення штрафу на ТОВ фірма “Технова” за порушення Ліцензійних умов виробництва, Ліцензійних умов з транспортування, Ліцензійних умов з постачання теплової енергії, необхідність усунення порушень та здійснення заходів державного регулювання” підпунктом 1 пункту 2 зобов'язано позивача у термін до 20 січня 2020 року здійснити перерахунок для категорій споживачів “бюджетні організації”, “інші споживачі”, “релігійні організації” не донарахованих коштів за спожиту теплову енергію за період з 28 жовтня 2018 року по 31 грудня 2018 року, про що повідомити НКРЕКП з наданням підтверджуючих документів протягом 15 днів з дня закінчення терміну виконання.
У січні 2020 року позивачем на виконання постанови НКРЕКП № 2542 від 26.11.2019 здійснено перерахунок - донарахування за теплову енергію, поставлену за період з 28.10.2018 по 31.12.2018, з урахуванням тарифу 1993,13 грн.
Позивач складено акт прийому-передачі теплової енергії за жовтень-грудень 2018 року з донарахуваннями від 31.01.2020, який не був підписаний відповідачем.
Позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 0338ДН на оплату теплової енергії, донарахування за жовтень - грудень 2018 року на суму 189 236,31грн з урахуванням тарифу 1993,13 грн. Даний рахунок отримано представником відповідача Сидоренко В.М. 11.02.2020, про що свідчить відповідна відмітка на рахунку-фактурі. Відповідач цей рахунок не оплатив.
Позивачем була направлена відповідачу претензія № 26/1-10 від 04.03.2021, в якій зазначив, що на виконання постанови НКРЕКП № 2542 у січні 2020 року споживачу здійснено перерахунок за жовтень - грудень 2018 за спожиту теплову енергію за тарифами затвердженими Постановою НКРЕКП № 239 від 27.02.2018 та виставлено для оплати відповідний рахунок-фактуру та вимагав виконати зобов'язання за договором та сплатити прострочену заборгованість перерахунку за жовтень - грудень 2018 за спожиту теплову енергію за рахунком-фактурою від 31.01.2020 в розмірі 189 236,31 грн.
У відповіді на претензію відповідач зазначив, що АТ «Чернігівобленерго» повністю виконало свої зобов'язання щодо проведення розрахунку за теплову енергію за жовтень-грудень 2018, що умовами договору № 338 від 01.08.20002 не передбачено проведення перерахунку за попередній період, отже правові підстави для проведення перерахунку та донарахування вартості теплової енергії у ТОВ Фірма «Технова» відсутні.
За приписами ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відповідно до ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Крім того, відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії регулюються Законом України “Про теплопостачання”, а тому до спірних відносин підлягають застосуванню положення і даного спеціального закону.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про теплопостачання” постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.
Частина 6 ст. 19 Закону України “Про теплопостачання” встановлює, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 189 Господарського кодексу України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.
Частинами 1, 2 ст. 191 Господарського кодексу України визначено, що державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку. Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України "Про ціни і ціноутворення".
Згідно ч. 1, 3 ст. 12 Закону України “Про ціна та ціноутворення” державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання енергетики та комунальних послуг” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання енергетики та комунальних послуг” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регулятор здійснює державне регулювання шляхом:
1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом;
2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг;
3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом;
4) державного контролю та застосування заходів впливу;
5) використання інших засобів, передбачених законом.
Одним з основних завдань Регулятора є реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг (ч. 3 ст. 3 Закону України “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання енергетики та комунальних послуг” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно ч. 9 ст. 14 “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання енергетики та комунальних послуг” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення Регулятора є обов'язковими до виконання суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно до п. 12, 13 ст. 17 Закону України “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання енергетики та комунальних послуг” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор розглядає справи про порушення ліцензійних умов, а також справи про адміністративні правопорушення і за результатами розгляду приймає рішення про застосування санкцій, накладення адміністративних стягнень у випадках, передбачених законом, приймає у межах своєї компетенції рішення про направлення до відповідних державних органів матеріалів про виявлені факти порушення законодавства; встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб'єктів природних монополій та інших суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом.
Пунктами 5-7 ч. 4 ст. 19 Закону України “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання енергетики та комунальних послуг” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що під час здійснення державного контролю Регулятор має право приймати обов'язкові до виконання суб'єктом господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, рішення про усунення виявлених порушень; накладати штрафні санкції та вживати заходів, передбачених законом; за результатами перевірки або моніторингу приймати рішення про встановлення (зміну) тарифів на товари (послуги) суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, та внесення змін до відповідних інвестиційних програм.
Згідно абзацу 7 ст. 16 Закону України “Про теплопостачання” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, належить встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією.
Відповідно до ч. ст. 20 Закону України “Про теплопостачання” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.
Постановою НКРЕКП від 27.02.2018 № 239 “Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП” внесено зміни до постанови від 30 червня 2015 року № 1976 “Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) ТОВ фірмі “ТехНова”, зокрема додатки 1 - 4 до постанови викладено в новій редакції, наведеній у додатку 25.
Вказаною постановою зміна тарифів на теплову енергію для потреб інших споживачів була викладена в додатках та вказано, що тариф на теплову енергію грн/Гкал для потреб інших споживачів становить 1993,13 грн.
Проте, дана постанова набрала чинності не одразу, а лише після опублікування її в газеті “Урядовий кур'єр” 27.10.2018 та діяла з 28.10.2018.
У свою чергу постановою НКРЕКП від 14.06.2018 № 404 “Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП” внесено зміни до постанови від 30 червня 2015 року № 1976 “Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) ТОВ фірмі “ТехНова”, зокрема додатки 1 та 2 до постанови викладено в новій редакції, наведеній у додатку 11 та встановлено тариф на теплову енергію для потреб інших споживачів у розмірі 1344,78 грн/Гкал. Дана постанова набрала чинності 16.08.2018.
Постановою НКРЕКП № 1822 від 11.12.2018 “Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) Товариству з обмеженою відповідальністю Фірмі “Технова” та внесення змін до деяких постанов НКРЕКП” установлено Товариству з обмеженою відповідальністю фірмі “Технова” тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання, зокрема для потреб інших споживачів (крім населення) у розмірі - 1339,01 грн/Гкал (без ПДВ). Ця постанова набрала чинності з 01 січня 2019 року.
Таким чином, прийнята раніше постанова НКРЕКП від 27.02.2018 № 239 набрала чинності пізніше, ніж постанова НКРЕКП від 14.06.2018 № 404, фактично змінивши тарифи, визначені постановою № 404 з 28.10.2018. При цьому постанова НКРЕКП від 27.02.2018 № 239 недійсною не визнавалась, а відтак підлягає застосуванню з 28.10.2018 по 31.12.2018 до набрання чинності постановою НКРЕКП № 1822 від 11.12.2018.
За умовами п. 3.2.22 Договору відповідач зобов'язаний здійснювати розрахунки за спожиту теплову енергію згідно з тарифами п. 6.1 цього договору на розрахунковий рахунок після отримання рахунку на оплату. Однією із умов здійснення споживачем оплати спожитої теплової енергії є отримання ним від постачальника рахунку. При цьому у разі неотримання рахунку до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, споживач зобов'язаний повідомити про це постачальника.
Згідно з п. 6.1. Договору розрахунки за теплову енергію, що споживається Споживачем, здійснюються виключно у грошовій формі на розрахунковий рахунок Постачальника по тарифах, які затверджені рішеннями облдержадміністрації, міської ради, і які можуть змінюватись згідно з законами Верховної Ради і постановами Кабінету Міністрів України.
Пунктом 6.9 Договору сторони передбачили, що у випадку несплати споживачем рахунку до 15 числа наступного місяця, нараховується пеня у розмірі 0,5 % належної до сплати суми за кожен день прострочення.
З огляду на умови Договору вартість теплової енергії в гарячій воді, поставленої позивачем, відповідач був зобов'язаний оплатити до 15 числа наступного місяця.
Згідно п. 36 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019, рахунок на оплату спожитої послуги надається споживачу на безоплатній основі щомісяця відповідно до статті 8 Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання”.
Рахунки на оплату послуг формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів послуг, на основі показань вузлів комерційного обліку з урахуванням показань вузлів розподільного обліку відповідно до Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання” та надаються споживачу (його представнику) у строк не пізніше ніж за 10 календарних днів до граничного строку внесення плати за послуги, визначеного договором.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було здійснено надання рахунку-фактури № 0338ДН на оплату відповідачу 11.02.2020. Отже, проведення оплати рахунку відповідачем повинно бути здійснено у строк не менше ніж 10 календарних днів з моменту виставлення рахунку.
Суд не приймає до уваги твердження відповідача, що рахунок-фактуру № 0338ДН отримано невідомою неуповноваженою особою, оскільки Сидоренко В.М., який зазначений як особа, що отримала рахунок-фактуру № 0338ДН, також отримував і інші рахунки-фактури на оплату, крім того його визначено як представника споживача відповідального за експлуатацію систем теплопостачання у Акті № 2887 встановлення/зняття пломб на приладах комерційного обліку споживача (а.с.35) та контактною особою споживача в Актах знаття показань приладів обліку (а.с.36-38).
Відповідно до ч. 2 ст. 613 Цивільного кодексу України якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Оскільки за вимогами чинного законодавства строк оплати не може бути меншим ніж 10 календарних днів з моменту надання рахунка споживачу, а несвоєчасне направлення (надання) такого рахунку відбувалось саме з вини позивача, суд дійшов висновку про відтермінування строків здійснення відповідної оплати.
З огляду на норми п. 36 Правил надання послуги з постачання теплової енергії вартість теплової енергії в гарячій воді з донарахуваннями, поставленої позивачем за період з 28.10.2018 по 31.12.2018 року, відповідач повинен був оплатити до 21.02.2020.
Суд відхиляє доводи відповідача що договором не передбачено донарахування за попередні періоди, оскільки вартість послуг встановлюється не домовленістю сторін, а регулюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання енергетики та комунальних послуг і зміна тарифів на теплову енергію відбулась на підставі постанови НКРЕКП від 27.02.2018 № 239, яка набрала чинності 28.10.2018.
Повідомлення теплопостачальної організації про зміну тарифу відповідно до п. 4.2.4 Договору по своїй суті носить виключно інформаційний характер, а відсутність такого повідомлення не може спростовувати або впливати на застосування визначених регуляторним органом тарифів.
Оскільки відповідач у порушення ст. 525, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов'язань не виконав та не провів оплату за спожиту теплову енергію в гарячій воді з урахуванням перерахунку у визначені законодавством і Договором терміни, господарський суд вважає, що позовні вимоги у частині стягнення заборгованості у розмірі 189 236,31 грн є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Позивач просить стягнути з відповідача 9 691,00 грн 3 % річних за період з 16.02.2020 по 31.10.2021 та 26 535,09 грн інфляційних втрат з березня 2020 року по жовтень 2021 року.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку 3 % річних, дійшов висновку про неправильне їх нарахування, з огляду на наступне.
Як зазначено вище судом, позивачем порушено строки формування та виставлення рахунку відповідачу на оплату за спожиту теплову енергію в гарячій воді, не враховано граничний строк оплати, який складає 10 календарних днів з моменту надання рахунка споживачу, в зв'язку з чим невірно визначено початок періоду нарахування 3 % річних.
Здійснивши перерахунок 3% річних суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 9 598,82 грн за період з 22.02.2020 по 31.10.2021. Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних в сумі 26 535,09 грн обґрунтовані і підлягають задоволенню повністю.
Щодо застосування позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідачем було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності в частині стягнення боргу.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Позивач мав знати про зміну тарифу з дня набрання чинності постановою НКРЕКП від 27.02.2018 № 239 з 28.10.2018, а отже саме з цього часу починається перебіг строку позовної давності.
Разом з тим, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки позовної давності розраховуються з урахуванням заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) відповідно до приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-ІХ.
Вказаним законом розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: "12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою КМУ "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 (зі змінами та доповненнями) та Постановою КМУ "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 09.12.2020 № 1236 (зі змінами та доповненнями) карантин встановлено з 12.03.2020 до 31.03.2022 на всій території України.
З огляду на те, що позивач звернувся до суду із позовом 13.12.2021, враховуючи строки початку перебігу позовної давності та продовження законом строків позовної давності на строк дії карантину, який триває, суд доходить висновку, що звернення до суду про захист порушеного права з вимогами про стягнення з Акціонерного товариства “Чернігівобленерго” відбулось в межах строку позовної давності та відповідно про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення боргу в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача 189 236,31 грн основного боргу, 9 598,82 грн 3% річних та 26 535,09 інфляційних втрат. В решті позову слід відмовити.
За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 3 380,55 грн судового збору.
Керуючись ст. 123, 129, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «ТЕХНОВА» до Акціонерного товариства «Чернігівобленерго» про стягнення 225 463,30 грн задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Чернігівобленерго» (вул. Гонча, 40, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 22815333) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ТЕХНОВА» (вул. Предславинська, 31/11, офіс 87, м. Київ, 03050, код ЄДРПОУ 24100060) 189 236,31 грн заборгованості за поставлену теплову енергію, 9 598,82 3% річних, 26 535,09 інфляційних втрат та 3 380,55 грн судового збору.
В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складено та підписано 11.02.2022.
Суддя А.С. Сидоренко