14 лютого 2022 року Справа № 926/585/22
Суддя Господарського суду Чернівецької області Тинок Олександр Сергійович, розглянувши матеріали за позовом, де
позивач ОСОБА_1
відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Валявське»
про зобов'язання передати житлову будівлю до комунальної власності
ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Валявське» про зобов'язання передати у комунальну власність Валявської сільської ради об'єкт соцкультпобуту, а саме восьмиквартирний житловий будинок АДРЕСА_1 .
Крім того, позивач у вступній частині позову зазначив в якості третьої особи - Валявську сільську раду.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, позовну заяву передано судді Тинок О.С.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що вона та її рідні (батьки та їх діти) на законних підставах були зареєстровані та користувалися квартирою АДРЕСА_2 , яку виділили її батькові у 1984 році. Однак, Виконавчий комітет Валявської сільської ради незаконно передав об'єкт комунальної власності, а саме 8-квартирний будинок у власність юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Валявське», яке на думку позивача згідно норм чинного законодавства могло бути лише балансоутримувачем, а не власником.
Позивач також стверджує, що рішенням Виконавчого комітету Валявської сільської ради № 51/9 від 08 вересня 2004 року порушено її права як позивача, а також її рідних (батьки та їх діти) на отримання у власність квартири АДРЕСА_2 , якою вони користувалися з 1985 року і яку мають право отримати у власність шляхом приватизації.
Одночасно, у поданому позові позивач вказує, що згідно норм чинного законодавства вона та її рідні (батьки та їх діти), мають право на приватизацію квартири, якою вони користувалися на законних підставах. Однак приватизація квартири стала неможливою через порушення та невиконання ТОВ «Валявське» рішення загальних зборів АФ «Мрія» про передачу на баланс сільської ради об'єктів соцкультпобуту, до переліку яких включено восьми квартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (згідно протоколу від 17 січня 2000 року №1).
Позивач керуючись статтею 4 Господарського процесуального кодексу України, статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України вважає, що даний спір підвідомчий господарському суду.
Проте суд, вивчивши подані матеріали позову та доданих до нього документів, приходить до висновку, що у відкритті провадження у справі необхідно відмовити, зважаючи на наступне.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. (ч. 1 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Адміністратор за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", має право звертатися до господарського суду згідно з встановленою юрисдикцією господарських судів за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів власників облігацій. Термін "адміністратор за випуском облігацій" вживається у цьому Кодексі у значенні, наведеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки". Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.
Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, визначено саме право на звернення до господарського суду фізичних осіб, які не є підприємцями за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду (позивач, заявник).
Частиною 1 статті 20 ГПК України передбачено, що Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; 4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; 5) справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; 8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; 9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; 12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; 13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; 14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; 15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання; 16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець; 17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства; 18) справи у спорах щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів власників облігацій, що виникають між адміністратором за випуском облігацій та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями; 19) справи у спорах щодо оскарження рішення зборів власників облігацій. Терміни "особа, яка надає забезпечення", "збори власників облігацій" вживаються у цьому Кодексі у значенні, наведеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки".
Згідно статті 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач - ОСОБА_1 подала позов як фізична особа.
Відповідно до частини 1, пункту 4 частини 3 статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валявське», в якій просить зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Валявське» передати у комунальну власність Валявської сільської ради об'єкт соцкультпобуту, а саме восьми квартирний житловий будинок АДРЕСА_1 .
Тобто, зі змісту позовних вимог не вбачається та позивачем не вказано спосіб (способи) захисту прав або інтересів саме позивача ОСОБА_1 , оскільки остання просить суд зобов'язати відповідача передати об'єкт соцкультпобуту - восьми квартирний житловий будинок АДРЕСА_1 саме на користь Валявської сільської ради, яка не є позивачем/відповідачем у даній справі.
Одночасно, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивач у поданій позовні заяві наводить правове обґрунтування законності прав останнього саме щодо приватизації квартири.
На думку суду, викладена позивачем позовна вимога про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Валявське» передати у комунальну власність Валявської сільської ради об'єкт соцкультпобуту, а саме восьми квартирний житловий будинок АДРЕСА_1 , фактично є спір про приватизацію квартири та відносяться до спорів щодо приватизації державного житлового фонду.
Так, беручи до уваги вищезазначене, враховуючи положення статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що позивач подав позов як фізична особа, тобто склад учасників спору не відповідає нормам Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валявське» про зобов'язання передати у комунальну власність Валявської сільської ради об'єкт соцкультпобуту, а саме восьми квартирний житловий будинок АДРЕСА_1 , не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а спір у даній справі не відноситься до юрисдикції господарських судів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Постановляючи дану ухвалу, суд також бере до уваги наступне.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України).
Положення частини 4 статті 11 ГПК України визначають, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Положення частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачають, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
У пункті 24 рішення від 20.07.2006 року по справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ повторює, що, як було раніше визначено, фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)".
Згідно пункту 50 рішення від 28.02.2008р. у справі «Церква села Сосулівка проти України» ЄСПЛ нагадує свою практику, відповідно до якої пункт 1 статті 6 Конвенції (995_004) закріплює "право на суд", в якому право на доступ до суду - право порушити провадження у судах щодо прав та обов'язків цивільного характеру - становить тільки один з його аспектів (див. "Голдер проти Об'єднаного Королівства" (980_086) (Golder v. the United Kingdom), рішення від 21 лютого 1975 року, Серія A, N 18, ст. 18, п. 36). Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (див. "Беллет проти Франції" (Bellet v. France), рішення від 4 грудня 1995 року, Серія A, N 333-Б, ст. 42, п. 36).
Отже, невірно обрані позивачем форми процесуальної реалізації згідно з встановленою підвідомчістю та подальший розгляд такого позову господарським судом призведе до порушення принципу спрямованості господарського процесу на ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів позивача.
Відповідно до частин 2, 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Згідно з частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, з огляду на те, що спір у даній справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а виник з цивільних правовідносин, та те, що суб'єктний склад учасників даної справи відповідає положенням частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, розгляд даної справи віднесено до юрисдикції загальних судів та має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 175, статтями 232, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валявське» про зобов'язання передати у комунальну власність Валявської сільської ради об'єкт соцкультпобуту, а саме восьми квартирний житловий будинок АДРЕСА_1 .
2. Повернути позовну заяву від 18.01.2022 року (зареєстрована 08.02.2022 року за вх. № 585) та додані до неї документи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ).
3. Копію ухвали надіслати позивачу, відповідачу та зазначеній позивачем у позові третій особі.
Ухвалу складено та підписано 14 лютого 2022 року.
Ухвала набирає законної сили в порядку та в строки, визначені ст. 235 ГПК України.
Ухвала суду може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в строк і в порядку, передбачених ст. ст. 254-257 ГПК України.
Суддя О.С. Тинок