ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
14 лютого 2022 року Справа № 923/1473/21
Господарський суд Херсонської області у складі судді Сулімовської М. Б., розглянувши справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Владам-Юг", м.Миколаїв
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліос-1", м.Нова Каховка Херсонської області
про стягнення заборгованості в сумі 197030,42 грн.
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Владам-Юг" звернувся до господарського суду із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліос-1" про стягнення заборгованості в сумі 197030,42 грн.
Ухвалою від 15.11.2021 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків.
23.11.2021 від позивача ТОВ "Владам-Юг" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з відповідними доказами.
Ухвалою від 24.11.2021 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.
Ухвала господарського суду від 24.11.2021 про відкриття провадження у справі, скерована відповідачу за адресою, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отримана уповноваженою особою відповідача 03.12.2021, що підтверджено повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення №7300313532223, отже останній є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.
Водночас, відповідач своїм правом не скористався, відзив на позовну заяву та заперечень щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження не надав.
Згідно ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд -
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Владам-Юг" звернувся до господарського суду із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліос-1" про стягнення заборгованості в сумі 197030,42 грн.
Обґрунтовуючи вимоги позивач зазначає, що за домовленістю між Товариством з обмеженою відповідальністю "Владам-Юг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Геліос-1" про поставку насіння овочевих культур, позивачем 16.05.2019 на підставі видаткової накладної №1903 було поставлено відповідачу "КАУНТ КЛ насіння б/г капусти 10000н" на загальну суму 328064,64 грн. з ПДВ.
Однак, відповідач за поставлений товар повністю не розрахувався, у зв'язку з чим за ним обліковується заборгованість у сумі 197030,42 грн., що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено господарським судом, на підставі видаткової накладної №1903 від 16.05.2019 позивачем було поставлено відповідачу "КАУНТ КЛ насіння б/г капусти 10000н" на загальну суму 328064,64 грн. з ПДВ.
Отримання відповідачем товару підтверджується підписом уповноваженої особи ТОВ "Геліос-1 на видатковій накладній, скріпленою печаткою товариства, копією довіреності (а.с.11-12).
15.04.2019 позивачем для здійснення оплати було надано відповідачу рахунок на оплату №1217 від 15.04.2019 на суму 328064,64 грн.
Як стверджує позивач, відповідач частково оплатив поставлений товар - 23.04.2019 на суму 32806,46 грн. та 15.05.2019 на суму 131225,86 грн.
17.05.2021 відповідачу була направлена вимога №13 від 26.04.2021 про виконання обов'язку з оплати вартості отриманого товару, яка отримана відповідачем 18.06.2021, що підтверджується даними відстеження відправлення з офіційного сайту "Укрпошта". Однак відповідач на вказану вимогу відповіді не надав, заборгованість не оплатив.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до ст.11 ЦК України, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Статтею 638 ЦК України та ч.2 ст.180 ГК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.ст. 11, 509 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст.526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст.525 ЦК України).
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до абз. 1 п. 1.7 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Як вказано вище, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 328064,64 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи підписаною та скріпленою печатками сторін видатковою накладною від 16.05.2019 №1903.
Факт поставки позивачем та отримання відповідачем товару за вказаною вище видатковою накладною свідчить про виникнення між сторонами договірних правовідносин з поставки товару на підставі усної домовленості шляхом підтвердження прийняття до виконання, відтак, в силу ст. 712 ЦК України, істотними умовами договору поставки є предмет та ціна, які узгоджені сторонами спору у видатковій накладній (найменування товару; кількість; ціна).
Як стверджує позивач та не спростовує відповідач, 23.04.2019 та 15.05.2019 відповідачем проведену часткову передплату за товар в сумі 164032,32 грн.
Спір між сторонами судового процесу виник внаслідок порушення відповідачем його зобов'язання з оплати товару, що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлений товар станом на день подання позовної заяви в сумі 164032,32 грн.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 530, 692 ЦК України, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за отриманий товар за видатковою накладною є таким, що настав, та відповідач повинен був оплатити товар негайно після його прийняття та прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто у даному випадку - 17.05.2019.
Доказів погашення вказаної заборгованості або заперечень щодо наявності такої заборгованості суду не подано.
За наведеного суд констатує, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 164032, 32 грн. основної заборгованості є обґрунтованими, документально доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.
У зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань відповідачем позивач також просить стягнути з останнього 20945,10 грн. інфляційних втрат та 12053,00 грн. 3% річних.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
З огляду на вимоги ст. 79, 86 ГПК України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно здійснює перерахунок, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (п. 59 постанови палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду ВС від 16.03.2020 № 922/1658/19).
Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Позивачем нараховані відповідачу 12053,00 грн. 3% річних за період з 17.05.2019 по 10.11.2021.
Як встановлено судом вище, в силу ч. 1 ст. 692 ЦК України відповідач повинен був оплатити товар негайно після його прийняття та прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто у даному випадку 17.05.2019.
Не виходячи за межі позовних вимог, у тому числі періоду нарахування, судом перевірено розрахунок 3% річних за період, вказаний позивачем, та встановлено, що розрахунок 3% річних здійснено арифметично правильно відповідно до вимог чинного законодавства.
Отже, вимога про стягнення 3% річних в розмірі 12053,00 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.
Позивачем також нараховані відповідачу 20945,10 грн. збитків від інфляції за період з 01.06.2019 по 31.09.2021.
Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що розрахунок здійснено позивачем арифметично правильно та відповідно до вимог чинного законодавства.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 20945,10 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
В даному випадку позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права, який відповідає тим, що передбачені законодавством, та забезпечить відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню у повному обсязі.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог судовий збір в сумі 2955,46 грн., в порядку ст.129 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Владам-Юг" з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліос-1".
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-78, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліос-1" (код ЄДРПОУ 30380358, 74900, Херсонська область, м. Нова Каховка, проспект Перемоги, буд. 3/ІІІ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Владам-Юг" (код ЄДРПОУ 24790656, 54029, м. Миколаїв, вул. Рюміна, буд. 16) - 164032 (сто шістдесят чотири тисячі тридцять дві) грн. 32 коп. основної заборгованості, 20945 (двадцять тисяч дев'ятсот сорок п'ять) грн. 10 коп. інфляційних втрат, 12053 (дванадцять тисяч п'ятдесят три) грн. 00 коп. 3% річних та 2955 (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 46 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді у період з 31.01.2022 по 11.02.2022, повне рішення складено і підписано 14.02.2022.
Суддя М.Б. Сулімовська