Постанова
Іменем України
09 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 569/1159/20-ц
провадження № 61-10714св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Аграрний фонд»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Аграрний фонд» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 січня 2021 року у складі судді Кучиної Н. Г. та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Гордійчук С. О.,
Хилевича С. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства «Аграрний фонд» (далі - АТ «Аграрний фонд»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення з роботи, про поновлення на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовано тим, що він перебував у трудових відносинах з АТ «Аграрний фонд». Наказом від 09 грудня 2019 року № 550-к був звільнений із займаної посади відповідно до частини першої
статті 38 КЗпП України, за власним бажанням. Підставою видачі наказу про звільнення зазначено заяву ОСОБА_1 від 09 грудня 2019 року.
У той же час, ОСОБА_1 у зазначеній заяві від 09 грудня 2019 року просив звільнити його на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, за власним бажанням у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю.
Вважав, що АТ «Аграрний фонд», приймаючи наказ про звільнення неправомірно самостійно змінено правову підставу розірвання трудового договору.
Разом з цим зазначав, що бажання припиняти трудові відносини не мав, а заяву від 09 грудня 2019 року подав у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, зокрема щодо строків оплати праці та невиплату частини заробітної плати.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Аграрний фонд» в частині звільнення з посади, поновити його на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі та стягнути моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 січня
2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ АТ «Аграрний фонд» від 09 грудня 2019 року № 550-к в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Рівненській та Волинській областях департаменту середнього та малого бізнесу АТ «Аграрний фонд».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Рівненській та Волинських областях середнього та малого бізнесу АТ «Аграрний фонд».
Стягнуто з АТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 771 379,10 грн.
У задоволенні позовних вимог про стягнення з АТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не просив звільняти його за власним бажанням згідно із частиною першою статті 38 КЗпП України, а тому у підприємства не було підстав застосовувати до нього підстави звільнення, з яких працівник не просив розірвати трудовий договір. У цьому випадку підприємство у разі незгоди з підставою звільнення, заявленою позивачем, повинно було відмовити у розірванні трудового договору на таких підставах, а не звільняти працівника в односторонньому порядку змінивши підстави розірвання трудового договору.
Суд дійшов висновку, що відповідно до статті 235 КЗпП України позивачу підлягає виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним його звільненням за період з 10 грудня 2019 року по 22 січня 2021 року в розмірі 771 379,10 грн.
Позивачем суду не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження розміру моральної шкоди, тому, вимоги про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційні скарги АТ «Аграрний фонд» та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області
від 22 січня 2021 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наказ АТ «Аграрний фонд»
від 09 грудня 2019 року № 550-к в частині звільнення ОСОБА_1 за частиною першою статті 38 КЗпП України, суперечить нормам чинного законодавства, а тому є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки ОСОБА_1 не просив звільняти його за власним бажанням згідно із частиною першою статті 38 КЗпП України, а тому підприємство не мало права застосовувати до нього підстави звільнення, з яких працівник не просив розірвати трудовий договір.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що сума, яка підлягає до виплати за час вимушеного прогулу за період з 10 грудня
2019 року по 22 січня 2021 року включно, становить 771 379,10 грн
(2 677,47 грн?288,1 робочих днів) і відповідачем не спростована.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У червні 2021 року АТ «Аграний фонд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 06 березня 2018 року у справі № 207/4346/13-ц (провадження № 61-1398св18), відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та те, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог та у цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 було правомірно звільнено із займаної посади на підставі частини першої
статті 38 КЗпП України, а його дії щодо звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України свідчать лише про його бажання отримати відповідні грошові компенсації.
Під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не встановлювали факт того, чи було порушено роботодавцем законодавство про працю, чи ні.
ОСОБА_1 просить визнати незаконним наказ про звільнення виключно у зв'язку із тим, що не погоджується з формулюванням причини звільнення, при тому, що нормами чинного законодавства визначено, що працівник може бути поновлений на посаді, якщо його звільнено без законної підстави і тільки у цьому разі такому працівнику може бути присуджено до виплати середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Судами не було враховано, що непогодження з формулюванням причини звільнення не тягне за собою поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та не було встановлено, що неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.
Під час звільнення позивача з ним було проведено повний розрахунок та вважало, що при стягненні середнього заробітку суди вийшли за межі позовних вимог.
У клопотанні про збільшення позовних вимог позивач просив стягнути з
АТ «Аграрний фонд» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі з розрахунку 2 054,80 грн за кожен робочий день та просив стягнути 384 247,60 грн.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
У липні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «Аграрний фонд», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення з роботи, про поновлення на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому він просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 05 травня 2015 року № 111-к
ОСОБА_1 було прийнято на роботу до ПАТ «Аграрний фонд» на посаду заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу по роботі в Рівненській та Волинській областях управління співробітництва з клієнтами СМБ комерційного департаменту з 05 травня 2015 року.
У подальшому, 07 листопада 2018 року ОСОБА_1 на підставі наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 06 листопада 2018 року № 446-к переведено на посаду заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Рівненській та Волинській областях департаменту середнього та малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд».
09 грудня 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з посади за власним бажанням відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України з 09 грудня 2019 року.
Наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 09 грудня 2019 року № 550-К
ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Рівненській та Волинській областях департаменту середнього та малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд» на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.
Листом від 09 грудня 2019 року № 05-22/4/2183 АТ «Аграрний фонд» повідомило ОСОБА_1 про необхідність прибути до головного офісу за отриманням трудової книжки.
Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змінено організаційно правова форма господарювання товариства ПАТ «Аграрний фонд» та 09 червня
2020 року внесено до реєстру як АТ «Аграрний фонд».
10 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся на адресу АТ «Аграрний фонд» із заявою про направлення на його адресу належним чином завірені печаткою товариства: копію наказу про звільнення; копію заяви на звільнення від 09 грудня 2019 року з відповідною реєстрацією та резолюцією; довідку-рахунок про отримані доходи у товаристві за останні
6 місяців; лист ПАТ «Аграрний фонд» від 09 грудня 2019 року
№ 05-22/4/2189; копії індивідуального плану і факту за листопад 2019 року (пропозиції щодо розміру премії за листопад 2019 року).
Довідкою про отримання листа від 13 січня 2020 року відділення поштового зв'язку 28 підтверджується, що ОСОБА_1 23 грудня 2019 року отримав копії запитуваних документів, у тому числі копію наказу про звільнення та трудову книжку.
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ «Аграрний фонд» задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 38 КЗпП передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Отже, умови розірванні трудового договору з ініціативи працівника в силу частини першої статті 38 цього Кодексу є власне бажання працівника зумовлене неможливістю продовжувати роботу з підстав особистих його обставин.
За нормою частини третьої цієї статті є винні дії власника або уповноваженого ним органу через невиконання законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.
Оскільки, розірвання трудового договору за статті 38 КЗпП відбувається за ініціативи працівника, то саме йому законодавець надає право обрати підстави свого звільнення за нормами частин визначених у цій статті.
У разі, якщо вказані працівником причини звільнення є порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя
статті 38 КЗпП України) не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.
Аналогічні висновки зазначені у постановах Верховного Суду України
від 22 травня 2013 року у справі № 6-34цс13, Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18) та
від 17 квітня 2019 у справі № 216/7189/14-ц (провадження № 61-13980св18).
У такому випадку підприємство у разі незгоди з підставою звільнення, заявленою позивачем, повинно було відмовити у розірванні трудового договору на таких підставах, а не звільняти працівника в односторонньому порядку, змінивши підстави розірвання трудового договору.
Статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За змістом пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що ОСОБА_1 не просив звільняти його за власним бажанням згідно із частиною першою статті 38 КЗпП України, а тому підприємство не мало права застосовувати до нього підстави звільнення з яких працівник не просив розірвати трудовий договір.
Враховуючи викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що наказ АТ «Аграрний фонд» від 09 грудня 2019 року № 550-к в частині звільнення ОСОБА_1 за частиною першою статті 38 КЗпП України суперечить нормам чинного законодавства, а тому є незаконним та підлягає скасуванню.
Оскільки, відповідач не приймав рішення про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, а позивач не заявляв вимог про зміну формулювання причин звільнення, то суди не надавали правову оцінку звільненню позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України.
Таким чином, враховуючи, що АТ «Аграрний фонд» звільнило
ОСОБА_1 без законної на те підстави, суд першої інстанції обґрунтовано вирішив поновити останнього на посаді заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Рівненській та Волинських областях середнього та малого бізнесу АТ «Аграрний фонд».
Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Матеріали справи містять довідку щодо нарахувань, утримань та перерахувань премій, відпускних та основної заробітної плати за жовтень-листопад 2019 року ОСОБА_1 від 03 серпня 2020 року № 95, яка підписана директором фінансового департаменту - головним бухгалтером установи та скріплена печаткою АТ «Аграрний фонд».
Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого
1995 року № 100 (далі - Порядок) (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із пунктом 8 Порядку середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Позивач у жовтні 2019 року фактично відпрацював 20 робочих днів, а у листопаді 2019 року - 13 робочих днів у зв'язку з відпусткою. Тобто, загальна кількість фактично відпрацьованих робочих днів становить 33 дні.
Оплата основної щорічної відпустки не враховується при розрахунку середнього заробітку, тому врахування лише фактично відпрацьованих робочих днів є справедливою сатисфакцією.
Згідно із абзацом 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають врахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.
Такий правовий висновок наведений Верховним Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 523/18850/14-ц.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період: 24 210,36 грн (оклад за жовтень 2019 року) + 20 289,60 грн (місячна премія КПІ за вересень 2019 року) + 18 583,57 грн (місячна премія КПІ за жовтень
2019 року) + 15 700,29 грн (оклад за листопад 2019 року) + 9 572,53 грн
(2/3 квартальної премії за 3 квартал 2019 року)/на 33 (фактично відпрацьовані дні в жовтні та листопаді 2019 року) = 2 677,47 грн.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат, працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді згідно
абзацу 2 пункту 8 Порядку.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства згідно абзацу 3 пункту 8 Порядку.
Так, останніми двома календарними місяцями для розрахунку були жовтень та листопад місяці 2019 року, 22 та 21 робочих дні відповідно, тобто середньомісячне число робочих днів у місяці становить: 22+21/2=21,5 дні.
Розрахунковий період станом на 22 січня 2021 року з 10 грудня 2019 року (період вимушеного прогулу) становить: 13,4 місяців, тобто за цей час було (13,4х21,5) = 288,1 робочих дні.
Таким чином, судами попередніх інстанцій у цій справі вірно встановлено, що сума, яка підлягає до виплати за час вимушеного прогулу за період з
10 грудня 2019 року по 22 січня 2021 року включно, становить
771 379,10 грн (2 677,47 грн?288,1 робочих днів) і відповідачем не спростована.
Доводи касаційної скарги АТ «Аграрний фонд» про те, що стягуючи 771 379,10 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди попередніх інстанцій вийшли за межі позовних вимог, оскільки в останній уточненій позовній заяві позивач просив стягнути на свою користь 384 247,60 грн є не обґрунтованими з огляду на те, що відповідно до статті 235 КЗпП України середній заробіток підлягає стягненню станом на день ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі.
Крім того, АТ «Аграрний фонд» не спростовано розрахунок середньої заробітної плати, проведений судом першої інстанції у цій справі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Аграрний фонд» залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 січня
2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 травня
2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович