Постанова
Іменем України
02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 205/7988/15-ц
провадження № 61-16088св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просило в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором № BL7214 від 06 серпня 2008 року (додаткової угоди № BL7214/KL+ від 06 серпня 2008 року, додаткової угоди №7835/7214/К-1 від 06 серпня 2008 року), що становить 68 051,24 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначало, що 06 серпня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL7214, за умовами якого банк надав відповідачу послуги в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 71 500 доларів США.
Умови і порядок надання кредиту, сума, строк і порядок виконання зобов'язань, розмір і порядок плати за кредитні послуги в межах договору № BL7214 оформлювались додатковими угодами в формі окремих індивідуальних угод. Позичальник повинен виконати свої зобов'язання за договором не пізніше 01 серпня 2028 року.
В цей же день, 06 серпня 2008 року, між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № BL7214/КL+, за умовами якої відповідачу встановлено ліміт за кредитною лінією в сумі 56 500 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 31 липня 2009 року та сплатою 16,45 % річних. Крім того, між банком та відповідачем було укладено додаткову угоду № 7835/7214/К-1, за умовами якої банк надав відповідачу кредит в розмірі 15 000 доларів США, а відповідач зобов'язалась повернути кредит у строк до 01 серпня 2018 року зі сплатою 16, 45 % річних за користування кредитом.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 06 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавці передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , що належить останнім на праві спільної часткової власності.
Через неналежне виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка станом на 15 вересня 2015 року становить 68 051,24 доларів США, з яких:
за кредитним договором № BL 7214/KL+ - 59 017,48 доларів США, в тому числі: 49 701,67 доларів США - заборгованість по сумі кредиту; 5 813,06 доларів США - заборгованість по процентам; 3 502,75 доларів США - пеня;
за кредитним договором № 7835/7214/К-1 - 9 033,76 доларів США, в тому числі: 8 142,88 доларів США - заборгованість по сумі кредиту; 789,23 доларів США - заборгованість по процентам; 101,65 доларів США - пеня.
Враховуючи наведене, ПАТ «Універсал Банк» просило позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2019 року позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено.
В рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Універсал Банк» за договором № BL7214 від 06 серпня 2008 року (додаткової угоди № BL7214/KL+ від 06 серпня 2008 року, додаткової угоди №7835/7214/К-1 від 06 серпня 2008 року), що становить 68 051,24 доларів США, звернуто стягнення на нерухоме майно, яке є предметом договору іпотеки від 06 серпня 2008 року, укладеного між ПАТ «Універсал Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посвідченого привітним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко О. В. за реєстровим номером 5721, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка складається із: 1 - коридор, 2 - ванна, 3 - туалет, 4,5 - житлові, 6 - кухня, 7 - житлова, 8 - кладова, І,ІІ - балкони.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що позичальник не погасив заборгованість за кредитним договором, порушенням боргового зобов'язання іпотекодержателю завдаються збитки та змінюється обсяг його прав, а можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором сторони погодили під час укладання кредитного та іпотечного договорів.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2019 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту його прав як іпотекодержателя, а суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, зокрема статті 36, 37, 38, 39 Закону України «Про іпотеку» та безпідставно задовольнив позовну вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки встановивши, що сторони передбачили у договорі іпотеки застереження, відповідно до якого позивач може самостійно звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його третій особі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2020 року АТ «Універсал Банк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року та залишити в силі заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2019 року.
В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначав про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Також оскаржив судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказував, що відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» саме суд у разі задоволення позову зазначає у своєму рішенні спосіб реалізації предмета іпотеки, а позивач в свою чергу у прохальній частині повинен лише звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підстави для відмови в задоволенні позову, зазначені апеляційним судом, є формальними, відмовляючи у задоволенні позову суд позбавив банк права захистити свої законні права та інтереси.
Відповідачі не довели відсутність у банку права на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Апеляційний суд не надав оцінку всім доказам у справі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.
22 грудня 2020 року справа № 205/7988/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
ОСОБА_2 направив відзив на касаційну скаргу, в якій просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Також просив поновити строк на подачу відзиву з огляду на те, що не отримував ухвалу Верховного Суду про відкриття провадження в справі.
Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи наведене, суд вважає за можливе частково задовольнити клопотання ОСОБА_2 та продовжити строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 06 серпня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL7214, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні послуги у валютах, вказаних у цьому договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, у розмірі 71 500 доларів США, з кінцевим строком повернення не пізніше 01 серпня 2028 року та сплатою процентів за користування кредитом, у розмірі, визначеному в додаткових угодах до договору.
Відповідно до додаткової угоди № BL7214/KL+ до генерального договору про надання кредитних послуг № BL7214 від 06 серпня 2008 року, укладеної між сторонами у справі, банк зобов'язався встановити позичальнику ліміт за кредитною лінією в сумі 56 500,00 доларів США, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та повернути банку кредитні кошти не пізніше 31 липня 2009 року та сплатити 16,45% річних за користування кредитною лінією.
06 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №7835/7214/К-1 до генерального договору про надання кредитних послуг № BL7214 від 06 серпня 2008 року, за умовами якої банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти в сумі 15 000 доларів США, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти та сплатити плату за користування кредитною лінією в розмірі 16,45% річних.
З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором, 06 серпня 2008 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Вказане нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, належить відповідачам на підставі свідоцтва про право власності від 24 червня 2008 року, виданого Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради. Загальна вартість предмету іпотеки складає 534 911 грн.
Позивач свої зобов'язання за кредитними договорами виконав належним чином, надав позичальнику кредитні кошти у визначеному їх умовами розмірі. У свою чергу відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання не виконала, допустила прострочення повернення кредитних коштів, внаслідок чого станом на 15 вересня 2015 року виникла заборгованість в розмірі 68 051,24 доларів США.
Відповідно до пункту 2.1.1. договору іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань за будь-яким з вищевказаних договорів, що обумовлюють основне зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41 - 47 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі - покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19)).
Відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, за умови подання будь-якою із сторін клопотання про необхідність визначення такої ціни (крім реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах).
Звертаючись до суду з позовом, ПАТ «Універсал Банк» не визначив спосіб реалізації предмета іпотеки, як того вимагає стаття 39 Закону України «Про іпотеку».
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції, з урахуванням вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку», не сприяв позивачу у реалізації його прав та не роз'яснив право на звернення до суду із заявою про уточнення позовних вимог в частині зазначення способу реалізації предмета іпотеки з метою ефективного захисту порушених прав та інтересів.
Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, в межах наданих йому повноважень не усунув зазначені порушення.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Таким чином, в силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити частково.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун
М. Ю. Тітов