Постанова
Іменем України
14 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 571/547/21
провадження № 61-17297св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Комунальне некомерційне підприємство «Рокитнівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради,
відповідачі: Рокитнівський районний відділ Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів), Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Рокитнівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради на ухвалу Рокитнівського районного суду Рівненської області від 15 квітня 2021 року в складі судді Верзун О. П. та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 вересня 2021 року в складі колегії суддів:
Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року Комунальне некомерційне підприємство «Рокитнівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради (далі - КНП «Рокитнівський ЦПМСД») звернулося до суду з позовом до Рокитнівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів)
(далі - Рокитнівський РВ ДВС Західного МУ Міністерства юстиції
(місто Львів)), Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю посадових осіб державної виконавчої служби.
Позовна заява мотивована тим, що на виконанні у державного виконавця знаходилося судове рішення про стягнення з КНП «Рокитнівський ЦПМСД» на користь ОСОБА_1 боргу за невикористану щорічну відпустку та витрат на правову допомогу. Підприємство виконало зазначене судове рішення відповідно до вимог закону, проте державний виконавець виніс постанову про арешт коштів підприємства.
Ухвалою Рокитнівського районного суду від 26 листопада 2020 року
у справі № 571/1467/19, яка набрала законної сили, задоволено скаргу
КНП «Рокитнівський ЦПМСД» на рішення та дії державного виконавця. Дії вказаного вище державного виконавця визнано неправомірними, скасовано постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні та зобов'язано Рокитнівський РВ ДВС Західного МУ Міністерства юстиції
(місто Львів) повернути скаржнику кошти у розмірі 12 092,31 грн.
Незважаючи на набрання зазначеною ухвалою у справі № 571/1467/19 законної сили, виконавча служба не вжила належних заходів для її виконання, не зняла арешту з коштів підприємства та не повернула їх позивачу. Позивач стверджує про заподіяння йому майнової та немайнової шкоди внаслідок незаконних дій та бездіяльності посадових осіб Рокитнівського РВ ДВС Західного МУ Міністерства юстиції (місто Львів).
На підставі викладеного КНП «Рокитнівський ЦПМСД» просило: стягнути
з Рокитнівського РВ ДВС Західного МУ Міністерства юстиції (місто Львів) матеріальну шкоду у розмірі 12 092,31 грн, завдану незаконними діями державного виконавця Кушнір В. В., шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з його депозитного рахунку; відшкодувати немайнову шкоду в розмірі 30 000 грн, завдану незаконними діями державного виконавця Кушнір В. В. та бездіяльністю начальника вказаної виконавчої служби Кібукевич О. С., за рахунок державного бюджету шляхом списання Державною казначейською службою України коштів
з рахунку державного бюджету.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Ухвалою Рокитнівського районного суду Рівненської області від 15 квітня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спір, який виник між сторонами не підлягає розгляду місцевими загальними судами у порядку цивільного судочинства, тому необхідно відмовити у відкритті провадження у справі відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Постановою Рівненського апеляційного суду від 24 вересня 2021 року ухвалу суду першої інстанції залишено без зміни.
Роз'яснено позивачу право на звернення до суду з цим позовом у порядку господарського судочинства.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що позовні вимоги заявлені юридичною особою до юридичних
осіб і полягають у відшкодуванні матеріальної та моральної шкоди,
завданої незаконними діями службової та посадової особи відповідача - Рокитнівського РВ ДВС Західного МУ Міністерства юстиції (місто Львів). Таким чином, суб'єктний склад цього спору, який є одним з визначальних чинників при визначенні його юрисдикції, включає у себе юридичних осіб, що,
в свою чергу, відносить його вирішення за правилами господарського
судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі КНП «Рокитнівський ЦПМСД» просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі позивач вказував, що суди не врахували постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справах
№ 607/6079/18, від 14 березня 2018 року у справі № 522/3454/16-ц, а саме викладений у них висновок про те, що критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Крім того вказував на неврахування судами роз'яснень, викладених у пункті 28 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», відповідно до яких позови юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця при виконанні судових рішень
у цивільних справах підлягають вирішенню за правилами ЦПК України.
Касаційна скарга також мотивована тим, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з протиправними діями та бездіяльністю посадових осіб органу державної виконавчої служби під час виконання рішення суду у цивільній справі і ці дії та бездіяльність призвели до порушення майнових і немайнових прав підприємства, цей спір не пов'язаний з господарською діяльністю,
а учасники спору не виступають в ньому як суб'єкти господарювання. Заявлені у цій справі позовні вимоги є похідними від вимог у справі
№ 571/1467/19 (скарга на рішення та дії державного виконавця), тому підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.
Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду КНП «Рокитнівський ЦПМСД» 19 жовтня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що на виконанні Рокитнівського РВ ДВС Західного
МУ Міністерства юстиції (місто Львів) знаходився виконавчий лист,
виданий 11 червня 2020 року на підставі постанови Рівненського апеляційного суду від 02 червня 2020 року про стягнення
з КНП «Рокитнівський ЦПМСД» на користь ОСОБА_1 компенсації
за 79 календарних днів невикористаної щорічної відпустки у розмірі
62 011,84 грн та 2 141,60 грн витрат на правову допомогу.
Ухвалою Рокитнівського районного суду від 26 листопада 2020 року
у справі № 571/1467/19, яка набрала законної сили, задоволено скаргу
КНП «Рокитнівський ЦПМСД» на рішення та дії державного виконавця.
Визнано неправомірними дії державного виконавця Рокитнівського РВ ДВС Західного МУ Міністерства юстиції (місто Львів) Кушнір В. В. щодо винесення нею постанови від 06 жовтня 2020 року про арешт коштів боржника
у виконавчому провадження № 62354374 в частині накладення арешту на кошти КНП «Рокитнівський ЦПМСД» та складенні платіжної вимоги
від 06 жовтня 2020 року № 77 на суму 12 092,31 грн.
Скасовано постанову державного виконавця Рокитнівського РВ ДВС Західного МУ Міністерства юстиції (місто Львів) Кушнір В. В. про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 62354374 в частині накладення арешту на кошти КНП «Рокитнівський ЦПМСД» та складенні платіжної вимоги від 06 жовтня 2020 року № 77 на суму 12 092,31 грн.
Зобов'язано Рокитнівський РВ ДВС Західного МУ Міністерства юстиції
(місто Львів) повернути КНП «Рокитнівський ЦПМСД» зазначені кошти.
Заявляючи вимоги у цій справі, позивач вказував, що виконавча служба не вжила належних заходів для виконання судового рішення, не зняла арешту
з коштів підприємства та не повернула їх КНП «Рокитнівський ЦПМСД», тому наявні правові підстави для стягнення на користь зазначеного підприємства майнової та моральної шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю Рокитнівського РВ ДВС Західного МУ Міністерства юстиції (місто Львів).
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити
у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції
(частина третя статті 406 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції,
з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спір, який виник між сторонами не підлягає розгляду місцевими загальними судами
у порядку цивільного судочинства, тому наявні правові підстави для застосування вимог пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Положеннями статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя
в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Визначене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Суди повинні керуватися принципом визначеності і не допускати наявності проваджень, а відтак
і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета судами різних юрисдикцій.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка
в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають
у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
При цьому, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших
є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства,
а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 15 червня 2021 року у справі № 904/6125/20.
Згідно з частиною першою статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені
у статті 4 цього Кодексу.
Відповідно до статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
Зокрема, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають
у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, коли склад учасників спору відповідає положенням статті 4 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, а також коли належність справ до юрисдикції господарських судів прямо передбачено положеннями законодавства.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 02 квітня 2019 року у справі № 904/1199/18.
За змістом частин першої - третьої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб'єктів господарювання,
є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності КНП «Рокитнівський ЦПМСД»
є: загальна медична практика (основний), діяльність лікарняних закладів, стоматологічна практика, інша діяльність у сфері охорони здоров'я.
У справі, яка розглядається, позивач - суб'єкт господарювання, звернувся до суду з позовом до відповідачів: органу державної виконавчої служби та казначейської служби, з вимогою про стягнення майнової шкоди та відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій та бездіяльності виконавчої служби.
Отже, спір виник між юридичними особами. Відповідно до приписів наведених вище норм процесуального права за суб'єктним складом спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, суди дійшли правильного висновку, що спір, який виник між сторонами не підлягає розгляду місцевими загальними судами
у порядку цивільного судочинства, оскільки належить до господраської юрисдикції, тому у відкритті провадження у справі необхідно відмовити.
З матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди порушили правила предметної чи суб'єктної юрисдикції.
При цьому Верховний Суд враховує, що справи з побідним предмет спору, підставами позову, змістом позовних вимог та подібним складом учасників судового процесу неодноразово були предметом касаційного перегляду та вирішено по суті вимог Касаційним господарським судом.
Так, у справі № 910/2569/18 публічне акціонерне товариство звернулося до господарського суду з позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції
в м. Києві та Державної казначейської служби України про стягнення коштів у рахунок відшкодування шкоди, інфляційних нарахувань та 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на примусовому виконанні
у державного виконавця знаходилося судове рішення, ухвалене у цивільній справі № 757/33127/14-ц, яким стягнуто з указаного публічного акціонерного товариства на користь фізичних осіб кошти. Зазначало, що під час виконавчого провадження державний виконавець з порушенням вимог закону виніс постанову про примусове стягнення коштів із зазначеного товариства, тому цю постанову оскаржено до адміністративного суду та судоми рішенням в адміністративній справі № 826/5364/16 визнано протиправною та скасовано постанову державної виконавчої служби. Вказувало,що внаслідок неправомірних дій державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого у цивільній справі, товариству завдано шкоди.
Зазначені вище вимоги розглянуто судами господарської юрисдикції та рішенням Господарського суду міста Києва від 31 травня 2018 року у справі
№ 910/2569/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14 січня 2019 року та постановою Верховного Суду
у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 травня
2019 року № 910/2569/18, стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь публічного акціонерного товариства кошти в рахунок відшкодування шкоди, а також 3 % річних та збитки від інфляції.
Крім того, у справі № 910/18018/19 акціонерне товариство звернулося до господарського суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(місто Київ); Державної казначейської служби України, третя особа - публічне акціонерне товариство, про стягнення матеріальної шкоди. Заявлені вимоги мотивовані неправомірними діями органу державної виконавчої служби під час виконавчого провадження, відкритого на виконання рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 10 червня 2010 року, ухваленого у цивільній справі № 2-430/2010.
Вказаний вище позов розглянуто судами господарської юрисдикції та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 квітня 2021 року у справі № 910/18018/19 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду
від 28 січня 2021 року та залишено в силі рішення Господарського суду міста Києва від 07 вересня 2020 року, яким позовні вимоги задоволено частково.
Разом з тим, безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування
судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах
Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справах
№ 607/6079/18, від 14 березня 2018 року у справі № 522/3454/16-ц, оскільки висновки в указаних справах не суперечать один одному.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини
є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не
будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Так, у справі № 607/6079/18 фізична особа звернулася до суд з позовом до Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради, Тернопільської міської ради про відшкодування моральної шкоди. За результатом касаційного перегляду Велика Палата Верховного Суду постановою від 06 лютого 2019 року скасувала ухвалу місцевого суду про відмову у відкритті провадження у справі та постанову апеляційного суду, якою вказане судове рішення місцевого суду залишено без змін, справу направила до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 607/6079/18 мотивована тим, зокрема, що у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Зі змісту позовних вимог убачається, що фізична особа звернулася за захистом своїх немайнових прав. З огляду на суб'єктний склад спору, предмет позову та характер спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду вважала, що зазначений спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
У справі № 522/3454/16-ц фізична особа звернулася до суду з позовом до Президента України, Головного управління Пенсійного фонду України
в Одеській області, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності незаконною та стягнення моральної шкоди.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року
у справі № 522/3454/16-ц залишено без змін ухвалу апеляційного суду про закриття провадження у справі. Постанова касаційного суду мотивована тим, що при поєднанні позовних вимог про визнання бездіяльності, дій чи рішень органів державної влади з тривалого невиконання судового рішення
з позовними вимогами про відшкодування моральної чи майнової шкоди, спричиненої такими бездіяльністю, діями чи рішеннями, цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Однією з вимог фізичної особи є вимога про визнання незаконною бездіяльності Президента України та, у прохальній частині позову, держави Україна. Вимоги про відшкодування шкоди як майнової, так і моральної, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні
з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, які викладені у наведених постановах касаційного суду, оскільки висновки в указаних справах не є суперечливими, а суди виходили з встановлених у кожній конкретній справі обставин та надавали оцінку доказам у їх сукупності.
Посилання в касаційній скарзі про неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у пункті 28 Постанови пленум Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при
виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду.
Крім того, у пункті 28 зазначеної Постанови відсутній висновок про те, що позови юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця при виконанні судових рішень
у цивільних справах підлягають вирішенню за правилами ЦПК України.
Так, у зазначеному пункті міститься роз'яснення про те, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що заявлені в цій справі позовні вимоги є похідними від вимог у справі № 571/1467/19 (скарга на рішення та дії державного виконавця), тому підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки у цій конкретній справі юридична особа звернулася до суду з позовом до інших юридичних осіб про відшкодування збитків, заподіяних діями та бездіяльністю службової та посадової осіб відповідач (юридичної особи), тому такі вимоги підлягають розгляду
у порядку господарського судочинства.
З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, яким судами першої та апеляційної інстанцій надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи.
При цьому суд врахував усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої
статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Рокитнівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради залишити без задоволення.
Ухвалу Рокитнівського районного суду Рівненської області від 15 квітня
2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 вересня
2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
В. В. Сердюк
В. А. Стрільчук