Ухвала
14 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 359/2018/19
провадження № 61-1560ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крупій Ірина Ярославівна, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2021 року
та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя,
У березні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що 29 червня 2012 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві (далі - ВРАЦС Дніпровського РУЮ у місті Києві)
між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований шлюб. Спільне подружнє життя між сторонами не склалося, на даний час вони не ведуть спільне господарство та спільно не проживають.
За час перебування у шлюбі сторонами у справі була придбана квартира
АДРЕСА_1 .
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_2 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд розірвати шлюб, укладений між нею
та ОСОБА_1 ; визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири
АДРЕСА_1 , загальною площею 63 кв. м, житловою площею 31,2 кв. м.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 22 вересня 2021 року (у складі судді Журавського В. В.) позов
ОСОБА_2 задоволено.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 29 червня
2012 року ВРАЦС Дніпровського РУЮ у місті Києві, актовий запис № 670, розірвано.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири
АДРЕСА_1 , загальною площею 63 кв. м, житловою площею 31,2 кв. м.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони у справі не можуть жити однією сім'єю, відновлювати відносини не бажають, тому подальше існування шлюбу порушуватиме права та інтереси сторін. Отже, вказані обставини є самостійною та достатньою підставою для розірвання шлюбу. Разом з тим, відповідач не довів належними та допустимими доказами, що спірна квартира була придбана за рахунок особистих грошових коштів ОСОБА_1 , тому спірна квартира придбана в період перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбу, у зв'язку з чим є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року (у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.) рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня
2021 року в частині поділу майна подружжя скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким ці позовні вимоги задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 9/20 частин квартири
АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про розірвання шлюбу не оскаржувалося, тому в апеляційному порядку не переглядалося.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна квартира придбана подружжям за 945 000 грн. Позивач визнала той факт, що кошти у розмірі 98 053 грн, які були отримані відповідачем від продажу його квартири, використані для придбання спірної квартири. Отже, сторонами на придбання квартири були використані спільні кошти у розмірі 846 947 грн. (945 000 грн - 98 053 грн). Враховуючи режим спільної сумісної власності подружжя та рівність часток, позивачем було вкладено у придбання спірної квартири 423 473,50 грн (846 947 грн/2), а відповідачем - 521 526,50 грн (423 473,50 грн + 98 053 грн). Отже, частка у спірній квартирі, на яку має право ОСОБА_2 , становить 9/20 частин, а ОСОБА_1 - 11/20.
26 січня 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крупій І. Я., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня
2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня
2021 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині поділу майна подружжя і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, зокрема, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Пунктами 1, 2 частини першої статті 176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Як вбачається з судових рішень, вартість квартири АДРЕСА_1 становить 945 000 грн.
Предметом спору у даній справі є вимоги як немайнового
характеру - розірвання шлюбу, так і майнового характеру - визнання права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Ціна позову майнового характеру становить 472 500 грн (Ѕ ідеальна частка від 945 000 грн).
Вимоги майнового характеру станом на 01 січня 2022 року не перевищують двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481 грн х 250 = 620 250 грн).
При цьому, Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином
(рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).
Отже, справа на судові рішення, у якій подана касаційна скарга, відноситься до категорії малозначних в силу вимог процесуального закону, які відповідають критеріям правової визначеності та передбачуваності.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК Українисуд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню,
у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Одночасно суд роз'яснює вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крупій Ірина Ярославівна, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
В. В. Сердюк
В. А. Стрільчук