14 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 120/1655/21-а
адміністративне провадження № К/990/3715/22
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В. Е.,
перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року у справі №120/1655/21-а за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо ненарахування та виплати суддівської винагороди судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 за період з січня 2021 року у розмірі посадового окладу без урахування доплат за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу(щомісячно) та 20 відсотків посадового окладу (щомісячно) за ступінь доктора юридичних наук у відповідності до наказу Вінницького міського суду Вінницької області № 97-к від 10.12.2018 року;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 на підставі частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з січня 2021 року;
- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 грн.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року скасовано, прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо не нарахування та виплати суддівської винагороди судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 за період з січня 2021 року у розмірі посадового окладу без урахування доплат за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу (щомісячно) та 20 відсотків посадового окладу (щомісячно) за ступінь доктора юридичних наук у відповідності до наказу Вінницького міського суду Вінницької області № 97-к від 10.12.2018 року.
Зобов'язано територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 на підставі частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з січня 2021 року.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідачем подано касаційну скаргу до Верховного Суду.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У тексті касаційної скарги заявник указує, що підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини десятої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402 до суддів, у яких закінчились повноваження на здійснення правосуддя.
Водночас, у постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у даній справі №120/1655/21-а викладено правовий висновок, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.
Так, Верховним Судом зазначено, що застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 підхід до об'єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.
Конституційний Суд України вважає, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 для цілей застосування окремих положень Закону № 1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.
Проте, Верховний Суд не зміг застосувати свої правові висновки, у зв'язку із невстановленням фактичних обставин справи, оскільки, висловлювати правову позицію, спираючись на власні припущення, суд касаційної інстанції не може. А отже, Верховний Суд направив справу до суду першої інстанції для встановлення фактів, які дали б змогу зрозуміти суть проблеми у застосуванні згаданих нормативних положень Закону № 1402-VIII.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставним посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до викладу фактичних обставин справи, цитування норм законодавства, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року у справі №120/1655/21-а за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя В. Е. Мацедонська