14 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 420/4668/21
адміністративне провадження № К/990/3914/22
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року
у справі №420/4668/21 за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді,
26 січня 2022 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 .
Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, у тексті касаційної скарги заявник указує, що підставою касаційного оскарження судових рішень у справі №420/4668/21 є пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, у якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У тексті касаційної скарги заявник зазначає, що судом апеляційної інстанції не ураховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах 640/3456/20, 440/1964/20, 240/455/20, 640/6399/20.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/7, пункт 40 постанов від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі №910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі №923/682/16.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц).
Так, у справі 640/3456/20 предметом розгляду було поновлення особи на посаді в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, у справі 440/1964/20 - поновлення особи на посаді в Департаменті економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської ОДА, у справі 240/455/20 - поновлення особи на посаді в Головному територіальному управлінні юстиції в Житомирській області, у справі 640/6399/20 - поновлення особи в Департаменті з питань судової роботи в Міністерстві юстиції України.
У той час як у справі №420/4668/21 спірні правовідносини виникли у зв'язку з проведення конкурсу на зайняття вакантних посад в ТУ ДБР у м. Миколаєві, звільненням позивача з посади начальника другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у місті Миколаєві та припинення його державної служби у зв'язку зі скороченням штату державних службовців.
Отже, висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах 640/3456/20, 440/1964/20, 240/455/20, 640/6399/20, про які зазначає заявник, стосуються інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання скаржника на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних постановах Верховного Суду, є безпідставними.
Окрім того, Суд зазначає, що посилання скаржника на постанову у справі 560/586/21 є безпідставними, оскільки станом на дату реєстрації цієї касаційної скарги постанова Верховного Суду у зазначеній справі відсутня (ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження).
У тексті касаційної скарги містяться, серед іншого, посилання заявника на ухвали Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі 380/3389/20, від 09 серпня 2021 року у справі 380/3422/20.
Суд звертає увагу скаржника на те, що у частині 4 статті 328 КАС України мова йде лише щодо постанов Верховного Суду, а тому обґрунтування підстави для касаційного оскарження судових рішень ухвалами Верховного Суду не передбачено чинним КАС України.
З огляду на викладене, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції при обґрунтуванні рішення застосовано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі 640/11024/20. Переконує, що судом апеляційної інстанції при застосуванні вказаних висновків не враховано, що Верховний Суд розглядав адміністративну справу 420/4668/21 за інших фактичних обставин.
За таких обставин, на думку заявника, виникає необхідність відступлення від висновків щодо застосування пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у справі 640/11024/20.
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України у касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Так, відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 р. у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
Так, Суд зазначає, що помилкове, на думку скаржника, застосування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, які стосуються інших фактичних обставин справи, не може бути підставою для відступлення від такого висновку.
З огляду на викладене Суд відхиляє посилання заявника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України позивач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 3, 9, 12, 14, 14-2, 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року №794-VIII (у редакції Закону України від 03 грудня 2019 року №305-ІХ), підпунктів 3, 4 пункту 3 «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03 грудня 2019 року №305-ІХ, статей 3, 17, 91 Закону України «Про державну службу» (у редакції станом на 01 січня 2021 року), пункту 7 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №414. Також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо оголошення та проведення конкурсів на зайняття вакантних посад у ДБР та їх територіальних управлінь, а також порядку утворення та діяльності відповідних конкурсних комісій.
Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Разом з тим, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий підпункт та зазначення, щодо якого саме питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Проте, в порушення зазначених вимог, скаржник не обґрунтував у чому саме полягала помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідної норми права та як, на думку заявника, відповідна норма повинна була застосовуватися.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не може бути підставою для відкриття касаційного провадження.
Зазначені скаржником норми права, щодо правильного застосування яких відсутній висновок Верховного Суду, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставитись перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову.
З огляду на викладене, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
У решті доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судом апеляційної інстанції, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі №420/4668/21.
Одночасно Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 КАС України Суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі №420/4668/21 - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
...........................
Ж.М. Мельник-Томенко
Суддя Верховного Суду