11 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 826/1003/17
адміністративне провадження № К/990/3674/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року в справі № 826/1003/17 за позовом ОСОБА_1 до Голови Державної авіаційної служби України Більчука Олександра Васильовича, Державної авіаційної служби України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, - Служби безпеки України, Міністерства юстиції України - про поновлення на роботі,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Голови Державної авіаційної служби України Більчука Олександра Васильовича, Державної авіаційної служби України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, - Служби безпеки України, Міністерства юстиції України, з вимогами: визнати протиправним та скасувати рішення (висновок) Державної авіаційної служби України, оформлене наказом Голови Державної авіаційної служби України від 03.01.2017 №2о/с про звільнення позивача з посади директора Департаменту авіаційної безпеки, щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 ; скасувати наказ Голови Державної авіаційної служби України Більчука Олександра Васильовича від 03.01.2017 №2о/с про звільнення позивача з посади директора Департаменту авіаційної безпеки Державної авіаційної служби України, щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 ; поновити позивача на посаді директора Департаменту авіаційної безпеки Державної авіаційної служби України; стягнути з Державної авіаційної служби України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2018 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року. Визнано протиправним та скасовано наказ Голови Державної авіаційної служби України Більчука О.В. від 03.01.2017 №2о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту авіаційної безпеки Державної авіаційної служби України; поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту авіаційної безпеки Державної авіаційної служби України з 04.01.2017. Справу №826/1003/17 у частині позовних вимог про стягнення з Державної авіаційної служби України середнього заробітку за час вимушеного прогулу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки, лікарняних) із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на користь ОСОБА_2 нараховану, проте недоплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 в розмірі 117812,80 грн (сто сімнадцять тисяч вісімсот дванадцять гривень 80 коп), з відрахуванням обов'язкових податків та зборів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
25 січня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року в справі № 826/1003/17.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, та як підставу касаційного оскарження судового рішення апеляційної інстанції зазначає пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження визначені у пункті 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні при визначенні періоду часу вимушеного прогулу застосував норму права, а саме статтю 235 КЗпП України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 липня 2020 року в справі № 804/241/17, від 26 квітня 2021 року в справі № 815/1829/17, від 17 червня 2020 року в справі 820/1505/18, від 22 травня 2019 року в справі № 572/2429/15, від 26 серпня 2020 року в справі 501/2316/15 та у постановах від 28 лютого 2018 року в справі № 817/280/16, від 28 лютого 2019 року в справі № 817/860/16.
Суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Отже, посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, без зазначення в чому він вбачає подібність правовідносин, Суд визнає необґрунтованим.
Щодо посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у відповідності до абзаців 7,8 пункту 2 Порядку № 100, а саме для працівників органів державної виконавчої влади, у відповідності до цілей введення цих абзаців до постанови № 100 Постановою КМУ від 30 листопада 2005 року № 1132, Суд зазначає про таке.
Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Тобто, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Водночас, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах зводяться виключно до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції та переоцінки доказів у справі. При цьому, скаржником не обґрунтовано наявності правової проблеми (колізіції, прогалини) застосування зазначених скаржником норм (абзаців 7,8 пункту 2 Порядку № 100), що потребує вирішенню Верховним Судом.
Суд зауважує, що відповідно до приписів частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на зазначене, Суд приходить до висновку, що скаржником не обґрунтовано необхідність висновку Верховного Суду у цій справі щодо вказаних норм та відповідно наявності підстави для касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Таким чином, Судом установлено, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами попередніх інстанцій, що виключає можливість їх перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв'язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України.
Отже, позивач у касаційній скарзі не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
З огляду на зазначене клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору або зменшення розміру сплати судового збору Судом не вирішується.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року в справі № 826/1003/17 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська