вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"03" лютого 2022 р. м. Рівне Справа № 918/837/21
Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Комунального Рівненського шляхово-експлуатаційного управління автомобільних доріг
до відповідача Фізичної особи - підприємця Ткачука Ярослава Івановича
третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради
про зобов'язання повернути орендоване майно
Секретар судового засідання Сідлецька Ю.Р.
Представники сторін в судове засідання не з'явились
Комунальне Рівненське шляхово-експлуатаційне управління автомобільних доріг звернулось до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Ткачука Ярослава Івановича, у якому позивач просить суд зобов'язати відповідача повернути підземний перехід за адресою м. Рівне, вул. Соборна, 17 (район ЦУМу), згідно договору оренди комунального майна від 01.03.2001 та підземний перехід за адресою м. Рівне, вул. Соборна (район продринку), згідно договору оренди комунального майна від 01.03.2001.
В обґрунтування позову Комунальне Рівненське шляхово - експлуатаційне управління автомобільних доріг зазначає, що 01.03.2001 між позивачем та відповідачем укладено два Договори оренди, що тотожні за змістом, якими відповідачу передано в оренду два підземні переходи по вул. Соборна (район продринку та район ЦУМу).
Термін дії Договорів - 10 років до 01 березня 2011 року включно.
Позивач зазначає, що 21.11.2005 між сторонами укладено зміни і доповнення до Договорів оренди, якими було внесено зміни та п. 9.1 Договорів оренди викладено в новій редакції та продовжено строк їх дії на 30 років, тобто до 21.11.2035.
Проте, позивач вважає, що Зміни і доповнення від 21.11.2005 є нікчемними, оскільки вони не відповідають формі та порядку укладення, що було чинне на момент їх підписання.
Також, Комунальне Рівненське шляхово-експлуатаційне управління автомобільних доріг вказує, що оскільки вище зазначені зміни і доповнення до Договорів оренди є нікчемними правочинами та жодна із сторін не скористалась своїм правом передбаченим п. 9.6 Договорів оренди, тому Позивач вважає, що строк дії Договорів оренди діяв до 1 березня 2021 року.
Відтак, у зв'язку з припиненням дії Договорів оренди, позивач просить зобов'язати відповідача повернути Комунальному Рівненському шляхово-експлуатаційному управлінню автомобільних доріг два підземних переходи, що були передані за Договорами оренди від 01.03.2001.
Ухвалою суду від 01.10.2021 залишено без руху позовну заяву Комунального Рівненського шляхово-експлуатаційного управління автомобільних доріг та надано позивачу 10-денний строк з дня отримання даної ухвали для подачі попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи; зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; доказів сплати (доплати) судового збору в розміру 2 161,00 грн; пояснення щодо необхідності залучення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача.
На адресу суду 07.10.2021 від Комунального Рівненського шляхово-експлуатаційного управління автомобільних доріг надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 11.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.11.2021, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради.
21.10.2021 на адресу суду від Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради надійшли пояснення по справі, у яких просить позовні вимоги Комунального Рівненського шляхово-експлуатаційного управління автомобільних доріг задоволити повністю.
Начальник Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради зазначає, що факти викладені в позовній заяві та підстави з посиланням на норми права, які слід застосовувати в даних орендних правовідносинах, є правомірними. Позивач вірно зазначає про нікчемність додаткового договору до договору оренди підземних переходів, яким збільшено строк дії договору до 30 років, оскільки він підлягав нотаріальному посвідченню за вимогами законодавства, яке діяло на той момент.
12.11.2021, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, від Фізичної особи - підприємця Ткачука Ярослава Івановича надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю у зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю.
Так, відповідач вказує, що обидва Договори оренди укладалися між сторонами у простій письмовій формі у відповідності до Цивільного кодексу України та вимог законодавства, що діяло на той час.
Крім того, матеріали справи не містять документів, які б підтвердили, що підземні переходи знаходяться у господарському віданні позивача, відтак ним не доведено, що саме позивачу належить право вимоги за цим позовом.
У поданому відзиві відповідач також зазначає, що станом на дату підписання Змін і доповнень до основних договорів від 01.03.2005 (тобто станом на 21.11.2005), об'єкти оренди у вигляді підземних переходів вважалися елементами дороги, а не будівлею чи іншою капітальною спорудою (її окремою частиною).
При цьому, право власності на об'єкти оренди не було зареєстроване, через що їх неможливо було ідентифікувати як об'єкти нерухомого майна у вигляді будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), а отже, норма ч. 2 ст. 793 ЦК України (про обов'язкове нотаріальне посвідчення договору), не підлягала застосуванню до змін і доповнень від 21.11.2005.
Щодо неможливості нотаріального посвідчення змін і доповнень від 21.11.2005 відповідач посилається також на п. 107 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5.
На підставі викладеного, відповідач просить відмовити повністю в задоволенні позовних вимог.
Крім того, до відзиву відповідачем долучено заяву свідка Фізичної особи - підприємця Ткачука Ярослава Івановича, в якій ним викладено основні положення щодо неможливості нотаріального посвідчення договору та змін і доповнень. Також зазначено, що він повідомлений про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань.
16.11.2021, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні.
Ухвалою суду від 16.11.2021 підготовче засідання відкладено на 07.12.2021.
26.11.2021, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій просив позовні вимоги задоволити повністю.
Додатково представник позивача зазначив, що у відповідності до Закону України "Про автомобільні дороги" та Державного класифікатора будівель ДК 018-2000 затвердженого і введеного в дію Наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507 підземні переходи являються інженерними спорудами (№ 2142.6).
01.12.2021, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив.
Відповідач додатково зазначає що він не погоджується з доводами позивача, що у зв'язку з відсутністю нотаріального посвідчення змін і доповнень від 21.11.2002, вони є нікчемними, оскільки такі зміни і доповнення згідно чинного на момент їх укладення ЦК України, встановлював, що щодо форми укладення вони мали відповідати основному договору, відтак - у простій письмовій формі.
Також, відповідач наголошує на тому, що станом на 21.11.2005 нотаріальне посвідчення договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) могло відбутися нотаріусом лише при наявності витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Ухвалою суду від 07.12.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 11.01.2022.
В судовому засіданні 11.01.2022 представники позивача та відповідача надали пояснення по суті спору.
Ухвалою суду від 11.01.2022 розгляд справи по суті відкладено на 08.02.2022.
03.02.2022 від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без її участі, додатково зазначила, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Крім того, 03.02.2022, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з наявністю у нього ознак ГРВІ.
В судове засідання 03.02.2022 учасники справи не забезпечили явку уповноважених представників, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином у встановлений законом строк. Представник відповідача подала клопотання про розгляд справи без її участі. Представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Розглянувши подане представником позивача клопотання про відкладення розгляду справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Підстав, що є причиною відкладення розгляду справи в судовому засіданні, що встановлені ч. 2 ст. 202 ГПК України, суд не встановив.
При цьому, судом враховується, що в судовому засіданні 11.01.2022 представники сторін висловили свою позицію щодо позовних вимог.
Судом зазначається, що у даній справі судом не визнавалася необхідність обов'язкової участі учасників справи.
Також, суд не визнає поважними причини неявки представника Комунального Рівненського шляхово-експлуатаційного управління автомобільних доріг в судове засідання, оскільки клопотання не містить непереборних причин неможливості забезпечити суб'єктом владних повноважень уповноваженого представника для участі у судовому засіданні.
З огляду на належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце проведення судового засідання, відповідно до ст. 202 ГПК, відсутні підстави для відкладення судового засідання, а неявка представників сторін не перешкоджає розгляду в судовому засіданні спору по суті.
Крім того, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними документами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відтак, в судовому засіданні 03.02.2022 прийнято рішення без його проголошення.
Суд, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується подана позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення, прийшов до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2001 між Рівненським міським шляхово - експлуатаційним управлінням (надалі - орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Ткачуком Ярославом Івановичем (надалі - орендар) укладено два аналогічні за змістом договором оренди (надалі - Договори оренди, а.с. 11 - 15, 18 - 22).
Так, згідно п. 1.1. Договорів оренди, орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду підземний перехід для облаштування дрібнороздрібної торгівлі квітами та товарами першої необхідності за адресою: вул. Соробна (район продринку) та вул. Соборна, 17 (район ЦУМу).
Згідно п. 2.1. Договорів оренди орендар вступає в строкове платне користування підземним переходом у термін указаному в Договорі, але не раніше підписання сторонами цього Договору та Акта приймання - передачі майна.
Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником залишається Рівненська міська рада, а орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.2. Договорів оренди).
Орендна плата визначається на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ст. 29 п. 2; 30, п. 5 ст. 60 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" с. 19 та Постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.2000 № 75 "Про внесення змін і доповнень до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна"; та рішення Міської ради № 28 від 29.02.2000 "Про затвердження ставок орендної плати" і № 89 від 19.10.1995 "Про затвердження Положення про порядок проведення експертної оцінки споруд і приміщень, що належить до комунальної власності міста" (п. 3.1. Договорів оренди).
У відповідності до п. 9.1. Договорів оренди, вони укладені строком на 10 років, що діє з 1 березня 2001 року до 1 березня 2011 року включно.
За приписами п. 9.6. Договорів оренди у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.
Відповідно до п. 9.7. Договорів оренди реорганізація орендодавця чи орендаря або перехід права власності на орендоване майно третім особам не визнається підставою зміни або припинення чинності цього Договору і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступників).
Вказані Договори оренди підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтисками печаток останніх.
Крім того, судом враховується, що Договори оренди укладені у простій письмовій формі та сторонами не заперечується та не оспорюється правомірність даних Договорів.
На виконання зазначених вище договорів, 01.03.2001 між сторонами підписано два Додатки 1 до Договорів оренди, якими сторони затвердили Акти прийому передачі підземних переходів міським ШЕУ підприємцю Ткачуку Я.І. (а.с. 16, 23).
В подальшому, 21.11.2005 між Рівненським міським шляхово - експлуатаційним управлінням та Фізичною особою - підприємцем Ткачуком Ярославом Івановичем підписано два примірника Змін і доповнень до Договорів оренди комунального майна від 01 березня 2001 року, якими сторони погодили внести зміни і доповнення до вказаних Договорів оренди, а саме: п. 9.1. викладено у новій редакції - "Договір укладено строком на 30 (тридцять) років з моменту підписання змін і доповнень до договору, тобто до 21 листопада 2035 року" (надалі - Зміни і доповнення, а.с. 17, 24).
Вказані Зміни і Доповнення до Договорів оренди підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтисками печаток останніх.
Проте, як вважає позивач, на момент підписання Змін і доповнень їх форма вчинення не відповідала вимогам чинного на той час законодавства, оскільки вони не містять нотаріального посвідчення, відтак вказані Зміни та доповнення є нікчемними в силу закону і встановлення їх недійсності не вимагається.
Крім того, позивач зазначає, що оскільки вище зазначені Зміни і доповнення до Договорів оренди є нікчемними правочинами та жодна із сторін не скористалась своїм правом передбаченим п. 9.6 Договорів оренди, тому позивач вважає, що строк дії Договорів оренди закінчивсям1 березня 2021 року.
Відтак, у зв'язку з припиненням дії Договорів оренди, позивач направив відповідачу листи № 399 та № 400 від 06.05.2021, яким Рівненське ШЕУ повідомило відповідача, що ним виявлено невідповідності Змін і доповнень нормам цивільного законодавства, відтак позивач просив повернути підземні переходи у належному стані, відобразивши це в акті приймання - передачі протягом 3 робочих днів з дня отримання цього листа (а.с. 25 - 27, 28 - 30).
Проте, листами від 11.05.2021 відповідач відмовив у поверненні об'єктів оренди, оскільки категорично не погодився з доводами позивача, що викладені в адресованих йому листах (а.с. 31 - 32, 33 - 34).
У зв'язку з відмовою відповідача добровільно повернути об'єкти оренди, позивач просить зобов'язати відповідача повернути Комунальному Рівненському шляхово-експлуатаційному управлінню автомобільних доріг два підземних переходи, що були передані за Договорами оренди від 01.03.2001.
При прийнятті рішення суд керувався наступним.
Предметом доказування в межах заявлених вимог є встановлення нікчемності Змін і доповнень до Договорів оренди та підстави звільнення зайнятих об'єктів оренди.
Укладені між сторонами Договори є договорами оренди.
Станом на момент укладення між сторонами Договорів оренди від 01.03.2001, правовідносини майнового найму регулювалися, зокрема, Цивільним кодексом Української PCP в редакції 1963 року.
Частина 1 ст. 257 Цивільного Кодексу Української РСР (чинної на моменту укладення Договорів оренди) встановлювала, що договір найму майна державних, кооперативних та інших громадських організацій повинен бути укладений у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених окремими правилами. Інших вимог щодо форми договору найму об'єкту нерухомого майна та виникнення права користування предметом найму законодавством, чинним на момент укладення договору оренди, не ставилось.
Договори оренди діяли з 01.02.2001 та були укладені строком на 10 років; термін їх дії закінчився 01.03.2010 (п. 9.1 договору).
До закінчення терміну дії Договорів оренди, сторонами шляхом підписання Змін та доповнень від 21.11.2005, погоджено змінити п. 9.1. Договорів оренди, виклавши їх в такій редакції: "Договір укладено строком на 30 (тридцять) років з моменту підписання змін і доповнень до договору, тобто до 21 листопада 2035 року".
При цьому, судом враховується, що внесення сторонами Змін та доповнень до Договорів оренди мало місце вже в період дії Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За п. 9 Перехідних положень ЦК України до договорів, що були укладені до 01.01.2004 і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
За приписами ст. 793 ЦК України (в редакції станом на укладення Змін і доповнень) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Частиною 1 ст. 220 ЦК України (в редакції станом на укладення Змін і доповнень) встановлено, що, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.
Згідно із ст. 210 та 640 ЦК України, не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
В даному випадку йдеться про договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).
Як вбачається із матеріалів справи відповідачу передано в оренду підземний перехід, правовий статус якого ще не визначено.
При цьому, ні позивачем (як орендодавцем) ні третьою особою не надано правовстановлюючих документів на спірний об'єкт оренди.
Тобто на час розгляду справи, сторонами не надано доказів на визначення підземних приходів як нерухомого майна (споруди, частини дороги чи ін.) та відсутні відомості про власника таких підземних переходів.
Статтею 327 ЦК України передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Крім того, судом враховується, що право власності Рівненської міської ради на спірні об'єкти оренди хоч і не заперечується сторонами, проте не підтверджено матеріалами справи, оскільки право власності на спірні підземні переходи не зареєстровано, що в сукупності свідчить про відсутність індивідуальних ознак витребовуваного майна станом на даний час.
Відтак, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено що саме йому належить право вимоги за даним позовом.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Тобто, право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
За обставинами справи "Стретч проти Сполученого Королівства" вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 24.06.2003 відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов'язання, взяті ним на себе у зв'язку з експлуатацією побудованих будівель, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема у справах: "Меллахер та інші проти Австрії" від 19.12.1998 та "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи.
При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.
З наведеного слідує висновок, що по-перше, особа, якій власник надав дозвіл на право користування нерухомим майном, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач дотримався вимог законодавства, які регламентують його поведінку, необхідну для отримання у користування нерухомого майна, тобто, може вважатись таким, що набув права "правомірного очікування".
Згідно зі ст. 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами ст. 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до п. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Окрім викладеного, судом враховується, що матеріалами справи підтверджено та сторонами не оспорюється, що відповідач належним чином виконував взяті на себе зобов'язання, що передбачені розділом 4 Договорів оренди.
З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що йому належить право звернення до суду з даним позовом та що відповідач порушував умови договору, відтак суду відмовляє в задоволенні позову.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 14.02.2022.
Суддя А.М. Горплюк