вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"01" лютого 2022 р. м. Рівне Справа № 918/872/21
Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК-Домашній текстиль"
до відповідача Державного підприємства "Національна атомна енерногенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"
про стягнення заборгованості в сумі 1 092 310, 84 грн.
Секретар судового засідання Сідлецька Ю.Р.
Представники сторін в судове засідання не з'явились.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК-Домашній текстиль" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача Державного підприємства "Національна атомна енерногенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі - відповідач), в якій просить стягнути заборгованість в сумі 1 092 310, 84 грн.
Позовну заяву обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого товару, у зв'язку із чим позивач просить суд стягнути на свою користь основний борг, пеню та 3% річних.
Ухвалою суду від 08.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.11.2021.
15.09.2021 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній, зокрема, повідомив про визнання основної суми боргу в розмірі 1 079 935, 92 грн, у зв'язку з чим просив при прийнятті рішення врахувати положення частини 1 статті 130 ГПК України щодо повернення позивачу 50% судового збору. Зазначив про безпідставність нарахування заявленої позивачем до стягнення пені за прострочення оплати, оскільки умовами договору поставки не передбачено ні відповідальності за прострочення оплати ні розміру такої відповідальності та вказав на невірне нарахування позивачем 3% річних (а.с. 75 - 90).
Ухвалою суду від 16.11.2021 задоволено заяву представника відповідача про участь у судовому засіданні, яке відбудеться 30.11.2021, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою суду від 30.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.01.2022.
Ухвалою суду від 06.12.2021 задоволено заяву представника відповідача про участь у судовому засіданні, яке відбудеться 11.01.2022, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
13.01.2022 на адресу суду від представника відповідача надійшла заява, в якій останній повідомляє про часткове погашення основного боргу в розмірі 64 300, 80 грн, згідно платіжного доручення №180 від 05.01.2022. Окрім того, відповідачем заявлено клопотання про участь в судовому засіданні 01.02.2022 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (а.с. 128 - 132).
Ухвалою суду від 14.01.2022 задоволено заяву представника відповідача про участь у судовому засіданні, яке відбудеться 01.02.2022, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
31.01.2022 на адресу суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення №28 від 28.01.2022 до позовної заяви, в яких підтверджує отримання 05.01.2022 часткової оплати боргу від відповідача в сумі 64 300, 80 грн.
Представник позивача у судове засідання 01.02.2022 не з'явився, однак від останнього 31.01.2022 на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Судове засідання 01.02.2022 з розгляду справи №918/872/21 не відбулося, оскільки було виявлено несправність системи відеоконференцзв'язку, а саме відсутність зображення з камер, про що складено відповідний акт від 01.02.2022.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Явка представників сторін у судове засідання з розгляду справи по суті 01.02.2022 обов'язковою не визнавалася.
За таких обставин, зважаючи на обмеженість процесуального строку розгляду справи по суті, господарський суд дійшов висновку, що дана справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами та містить достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Cуд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 ГПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Ухвалою суду від 01.02.2022 закрито провадження у справі №918/872/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК-Домашній текстиль" до відповідача Державного підприємства "Національна атомна енерногенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" в частині стягнення основного боргу в сумі 64 300 грн 80 коп.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
03.06.2021 року між Державним підприємством "Національна атомна компанія "Енергоатом" (далі - замовник) від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК-Домашній текстиль" (далі - постачальник) укладено Договір поставки № 53-122-01-21-10818 (далі - Договір).
Згідно з розділом 1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність замовника певну продукцію, а замовник, в свою чергу, зобов'язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації № 1 (додаток № 1 до договору).
Предметом поставки по даному договору є продукція: 39510000-0 Домашній текстиль, яка передбачена специфікацією № 1 до даного Договору.
Умови цього Договору викладені сторонами у відповідності до «Інкотермс 2010 року. Правила ІСС з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі», які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають із умов даного Договору.
Місцем виконання даного Договору є місто Вараш Рівненської області.
У відповідності до розділу 2 Договору ціна продукції, що поставляється за цим Договором складає 924 401, 50 грн, крім того ПДВ - 184 880, 30 грн.
Загальна сума договору (вартість продукції) складає 1 109 281, 80 грн.
Кількість продукції та ціна за одиницю продукції вказана у специфікації № 1 (додаток № 1) до даного договору.
Ціна на продукцію є остаточною і змінам не підлягає.
До ціни продукції включена вартість тари, упакування і маркування, страхування, доставка на склад РВ ВП "Складське господарство» ДП "НАЕК "Енергоатом" та інші понесені постачальником витрати на умовах поставки DDP згідно Інкотермс-2010.
У розділі 3 Договору сторони узгодили, що продукція поставляється постачальником в строк по 12.07.2021. Продукція поставляється постачальником на умовах DDP згідно «Інкотермс-2010». Місце поставки та вантажоодержувач - 34400, м. Вараш, склад Рівненського відділення ВП «Складське господарство ДП «НАЕК «Енергоатом». При поставці продукції сторони керуються діючим законодавством та даним Договором.
У відповідності до п. 4.1 розділу 4 Договору кількість та асортимент продукції визначається специфікацією до даного Договору.
Розділ 6 Договору регулює порядок проведення розрахунків, згідно з яким оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється замовником за умови реєстрації постачальником податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2017 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС". Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію.
Про дату оформлення ярлика на придатну продукцію замовник письмово повідомляє постачальника не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика.
Згідно п. 8.4 Договору датою поставки продукції вважається дата підписання видаткової накладної або накладної вантажоодержувачем.
У відповідності до п. 12.1. Договору останній вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (для контрагентів, які застосовують печатку). Строк дії даного договору - по 31.12.2021 року.
Зазначений договір з додатками № 1 та № 2 (специфікація № 1 та технічна специфікація) підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтисками печаток останніх, на час розгляду справи доказів недійсності договору, зокрема відповідних судових рішень, суду не надано.
Судом встановлено, що постачальник відвантажив товар на виконання умов Договору для одержувача на загальну суму 1 109 281, 80 грн, що підтверджується видатковою накладною № 2974 від 06.07.2021 на суму 1 109 281, 80 грн (а.с. 19 - 21).
На підставі п. 6.1 Договору замовником оформлено ярлики на придатну продукцію №1-1-79 від 15.07.2021 (а.с. 17 - 18).
Відтак враховуючи умови Договору, судом встановлено, що у відповідача виник обов'язок з оплати за поставлену продукцію у розмірі 1 109 281, 80 грн (з 16.07.2021 по 30.08.2021 включно).
У зв'язку з тим, що відповідач не оплатив поставлену продукцію у строк, який настав, позивач звернувся до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" із претензією № 303 від 08.09.2021 про оплату основного боргу за Договором у розмірі 1 109 281 грн 80 коп (а.с. 22 - 23).
Відповідачем перераховано позивачу за отриманий товар кошти в сумі 29 345, 88, згідно платіжних доручень №10252 від 23.09.2021, №10254 від 23.09.2021, №10856 від 01.10.2021 (а.с. 25 - 28).
Оскільки відповідач не оплатив заборгованість за договором, позивач змушений був звернутися до господарського суду із даним позовом про захист його порушених прав та інтересів. Сума неоплаченого товару становить 1 079 935, 92 грн (1 109 281, 80 - 29 345, 88).
Ухвалою суду від 01.02.2022 провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 64 300 грн 80 коп. - закрито.
Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного правочину, який за своєю правовою природою є договором поставки.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Отримання відповідачем продукції за видатковою накладною №2974 від 06.07.2021 на суму 1 109 281 грн 80 коп. без заперечень на склад, свідчить про вчинення відповідачем дій на підтвердження факту здійснення сторонами господарської операції поставки та прийняття продукції саме на виконання договірних зобов'язань за Договором поставки № 53-122-01-21-10818 від 03.06.2021.
Також як свідчать матеріали справи, замовник (покупець, відповідач) не відмовився прийняти товар, заперечень щодо ціни, кількості, якості чи комплектності товару не має.
Окрім того, відповідач визнав позов в частині основного боргу.
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України, встановлено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписом ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно - правовими актами щодо окремих видів договорів.
Однією з загальних засад цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є свобода договору.
Крім того позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача трьох відсотків річних в розмірі 3 271 грн 82 коп. та пені в розмірі 9 103 грн 00 коп.
Судом встановлено, що відповідач свого грошового зобов'язання у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), а відтак є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як було встановлено судом вище з 31.08.2021 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання за Договором, а відтак нарахування 3% річних та пені слід здійснювати з 31.08.2021.
В той час, з розрахунків позивача вбачається, що останнім здійснено нарахування 3% річних з 29.08.2021.
Згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Дані посилання позивача судом спростовуються, оскільки як було зазначено вище останній день строку оплати товару припадає на 29.08.2021 - неділя, а відтак строк оплати відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України переноситься на наступний робочий - 30.08.2021.
Відповідно до вищенаведеного, судом здійснено власний розрахунок відсотків річних за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE.
Здійснивши власний розрахунок відсотків річних за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE встановив, що розмір обґрунтованих відсотків річних становить 3 180 грн 65 коп., при заявленому - 3 271 грн 82 коп.
Щодо нарахованої пені в розмірі 9 103 грн 00 коп. суд зазначає наступне.
Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією".
З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Так, частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання не грошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов'язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.
Частиною четвертою статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №908/1501/18 та Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі 904/4156/18, і відступати від якої колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав.
Як вбачається з позовної заяви, позивач з урахуванням ст. 231 та п. 7 Договору нарахував 9 103 грн 00 коп. пеню за період прострочення з 30.08.2021 по 04.10.2021 (з урахуванням здійсненої проплати).
Умовами п. 9.1 Договору сторони погодили, що у випадку порушення строків поставки Постачальник зобов'язується сплатити Замовнику пеню в розмірі 0,1 % від суми непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочки, при цьому, у випадку прострочки поставки (недопоставки) продукції понад тридцять діб, Постачальник додатково сплачує Замовнику штраф у розмірі 7 % від суми непоставленої (недопоставленої) продукції.
Отже, розділом 9 Договору сторони погодили відповідальність Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК-Домашній текстиль" за порушення строків поставки.
Таким чином, зміст розділу 9 Договору поставки від 03.06.2021 не містить жодної відповідальності у вигляді пені чи штрафу для Замовника - Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" за порушення взятих на себе зобов'язань з оплати за поставлений товар.
Між тим, частина шоста статті 231 ГК України, на яку посилається позивач в обґрунтування підстав та розміру нарахованої пені, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов'язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.
Таким чином, суд зазначає, що умовами договору поставки від 03.06.2021 не встановлена відповідальність Замовника за прострочення у виконанні грошових зобов'язань; частини четверта та шоста статті 231 ГК України також не встановлюють конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені та штрафу; в свою чергу частина шоста встановлює лише порядок визначення пені у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію.
Отже, в даному випадку відсутні правові підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна чи законом встановлена санкція за відсутності конкретно визначених умов її нарахувань та розміру як у договорі від 03.06.2021 так і законі, а відтак позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.
З огляду на встановлене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК-Домашній текстиль" в частині стягнення пені не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд визнає заявлені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 015 635 грн 12 коп. основного боргу, 3 180 грн 65 коп. - 3% річних. У задоволенні позову в частині стягнення 9 103 грн. 00 коп. - пені та 91 грн. 17 коп. - 3% річних - відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Як визначено п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.
Разом з тим, у відзиві на позовну заяву відповідач визнав позовні вимоги в частині основного боргу.
Частиною 1 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Отже, беручи до уваги зміст ст. 130 ГПК України та визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, на підставі п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", ч.1 ст.130 ГПК України, позивачу належить повернути з Державного бюджету України сплачений судовий збір у розмірі 7 641 грн 11 коп. Решта судового збору в розмірі 7 641 грн 11 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила.
Суд звертає увагу позивача, що позивач має право звернутись до суду із заявою про повернення судового збору в розмірі 7 641 грн 11 коп.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська, 3, м. Київ 32, 01032, код ЄДРПОУ 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" (м. Вараш, Рівненська область, 34400, ІК 05425046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК - Домашній текстиль" (вул. Сортувальна, 2, м. Київ, 02081, код ЄДРПОУ 38192655) 1 015 635 (один мільйон п'ятнадцять тисяч шістсот тридцять п'ять) грн 12 коп. основного боргу, 3 180 (три тисячі сто вісімдесят) грн 65 коп. - 3% річних, 7 641 (сім тисяч шістсот сорок один) грн 11 коп. - судового збору.
3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 9 103 грн. 00 коп. - пені та 91 грн. 17 коп. - 3% річних.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256 - 257 Господарського процесуального кодексу України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 11 лютого 2022 року.
Суддя А.М. Горплюк