"14" лютого 2022 р.м. Одеса Справа № 916/3809/21
Господарський суд Одеської області у складі судді С.В. Літвінова, розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОГАЗРЕЗЕРВ" (вул.Гоголя,137, Черкаси, Черкаська область, 18002) до відповідача: Національний університет "Одеська морська академія" (вул. Дідріхсона, 8, Одеса, 65029) про стягнення 46708,93 грн.;
Відповідно до ч. 13 ст. 8, ч. 2, 5 ст. 252 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОГАЗРЕЗЕРВ" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Національного університету "Одеська морська академія", в якому просить господарський суд: про стягнення 46708,93 грн., з яких 40007,84грн. - основний борг, 4200,28грн. - пеня, 1708,33грн. - інфляційні, 792,48грн. - 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору про постачання природного газу № С/127-20 від 06.02.2020.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.12.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3809/21, Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст. 166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив.
Відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як вбачається з матеріалів справи, надіслана судом відповідачу рекомендованим листом з позначкою "Судова повістка" ухвала про відкриття провадження у справі була вручена, що підтверджується поштовим повідомленням.
Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресами місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учассуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву скористався надавши відзив на позовну заяву відповідно якого просить суд відмовити позивачу у задоволені позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 4200,28грн, інфляційних у розмірі 1708,33грн. та 3% річних у розмірі 792,48грн. з підстав викладених у відзиві.
Позивач не скористався своїм правом та не надав суду відповідь на відзив.
Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи суд встановив.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОГАЗРЕЗЕРВ» (далі - Позивач) та Національним університетом «Одеська морська академія» (далі - Відповідач) (разом - Сторони) існували договірні відносини па підставі Договору про постачання природного газу № С/127-20 від 06.02.2020 р. (далі-Договір). укладеного за результатами процедури відкритих торгів у відповідності до Закону України «Про публічні закупівлі», що був пролонгований додатковими угодами № 4,5 та 6 до договору.
Пунктом 2.1. Договору встановлено, що постачальник зобов'язується протягом строку дії договору передавати споживачеві товар у загальному потоці внутрішній точці виходу з газотранспортної системи по предмету: ДК 021:2015. код 09120000-6- Газове паливо (Природний газ), включно з урахуванням замовлення потужності (надалі- Газ) щодо кожного періоду та обсягу постачання газу, а споживач зобов'язується приймати та оплачувати Газ на умовах даного Договору.
Пунктом 3.1. Договору вказано, що загальний плановий об'єм постачання природного газу у 2020 році за Договором складає 500 тис.м.куб., в т.ч. в розрізі по місяцях.
Розділом VII даного Договору передбачена ціна газу з урахуванням замовлення потужності.
Відповідно до п.7.1. Договору, ціна за 1000,0 куб.м. газу становить - 3830,83 грн. без ПДВ, крім того ПДВ (20%) - 766.17 гри., що разом з ПДВ складає 4597,00 грн., в т.ч. вартість замовлення потужності на дату підписання даного Договору за 1000,0 куб.м. на добу становить - 124,16 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20 % - 24,83 гри., що разом складає 148,99 грн.
Пунктом 7.2. даного Договору зазначено, що загальна вартість даного Договору відповідає ціновій пропозиції учаспика-переможця торгів і скла; цить ся із суми вартостей усіх обсягів газу, поставленого протягом усіх газових місяців та замовлення потужності протягом строку дії даного Договору та складає 2 298 500.00 грн. в тому числі ПДВ 38308,33 грн.
Згідно з п.7.3. даного Договору, коригування ціни газу визначається та узгоджується шляхом підписання додаткової угоди.
Пунктом 15.1. Договору передбачено, що істотні умови договору не повинні відрізнятись від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону учасника та не повинні змінюватись після підписання цього договору до повного виконання зобов'язань сторонами, крім випадків, передбачених частиною 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» та наведено порядок і піде гави таких змін.
На виконання умов договору та вимог чинного законодавства були укладені наступні додаткові угоди до даного договору: Додаткову угоду № 1/1 від 09.10.2020 року щодо зміни ціни па природний газ, що становить - 4201,50 грн.. в тому числі ПДВ 20 %: 840.30 грн.. що в загальному становить - 5041.80 гри. та зміна планових обсягів; Додаткову угоду № 2/1 від 30.11.2020 року щодо зміни ціни на природний газ з 01 жовтня 2020 року, що становить - 4607.50 грн.. крім того ПДВ 20 %, що разом становить - 5529,00 грн.; Додаткову угоду № 4 від 21.12.2020 року щодо продовження строку дії договору до 31.03.2021 року в частині постачання природного газу та до повного виконання своїх зобов'язань сторонами; Додаткову угоду № 5 від 20.01.2021 року щодо продовження строку дії даного договору та становлення планових обсягів споживання природного газу; Додаткову угоду № 6 від 19.03.2021 року щодо визначення суми за даним договором з 01.01.2021 року по 31.03.2021 року.
Відповідно пп.6.3.3. п. 6.3. Договору, споживач зобов'язуєївся забезпечувати своєчасну та повну оплату за спожитий природний газ згідно з умовами цього Договору з урахуванням замовлення потужності.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору поставив природний газ у березні 2021 року з урахуванням обсягу, вказаного Відповідачем в повному обсязі, виконавши свої зобов'язання перед Відповідачем відповідно до умов договору.
Також позивач стверджує, що відповідно до акту приймання-передачі природного газу № РН-0002089 від 31.03.2021 року Позивач поставив Відповідачу природний газ у березні 2021 року у кількості - 7,236 тис.м.куб. на загальну суму - 40007,84 гри., що є затверджений та підписаний сторонами договору, проте гак і не сплачений.
З метою досудового врегулювання спору. Позивач направляв на адресу відповідача претензію про сплату заборгованості № 236/08-02 від 25.08.2021 року та було отримано відповідь № 04/1960 від 02.09.2021 року, де Відповідач визнає наявну заборгованість та просить вирішити питання в судовому порядку.
Отже, позивач вважає, що Відповідачем порушені зобов'язання за Договором тому позивачем нараховано 4200,28грн. - пеня, 1708,33грн. - інфляційних витрат, 792,48грн. - 3% річних.
Враховуючи, що відповідач Своїми діями порушив права та законні інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОГАЗРЕЗЕРВ», позивач звернувся до суду з позовною заявою, згідно якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 40007,84грн. - основний борг, 4200,28грн. - пеня, 1708,33грн. - інфляційні, 792,48грн. - 3% річних та судові витрати.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).
За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За правилами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 3 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Так, судом встановлено, на виконання умов договору Позивач поставив Відповідачу природний газ у березні 2021 року у кількості - 7,236 тис.м.куб. на загальну суму - 40007,84 грн.
Таким чином, у відповідача наявна заборгованість за поставленийприродний газ у розмірі 40007,84 грн., що не заперечує відповідач, у зв'язку з чим позовна вимога позивача про стягнення основної заборгованості підлягає судом задоволенню повністю.
Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 4200,28грн. - пені, 1708,33грн. - інфляційні та 792,48грн. - 3% річних.
Згідно ст.625 зазначеного кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
За правилами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до приписів ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Пунктом 11.2. договору встановлено, що у разі порушення строків оплати, визначених в п.8.2. Договору споживач за письмовою вимогою постачальника сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки ПЬУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язання по оплаті.
Згідно з п. 8.2. Договору, оплата газу здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті на розрахунковий рахунок постачальника шляхом 100 % оплати до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Відповідно до приписів ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996р. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Враховуючи приписи законодавства, встановлення судом заборгованості відповідача та несвоєчасне погашення заборгованості, заявлені позивачем позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 4200,28грн. - пені, 1708,33грн. - інфляційні та 792,48грн. - 3% річних підлягають судом задоволенню в повній мірі.
Станом на день розгляду справи, відповідач борг не сплатив, документів спростовуючих позовні вимоги не надав.
Відповідач у відзиві на позов стверджує, що Акт приймання-передачі природного газу за березень 2021 р. (який є підставою для проведення розрахунків) Університет отримав - 13.04.2021 р, після закінчення строку дії договору (31.03.2021 р.) та вже було відсутнє бюджетне асигнування на ці потреби Університету.
Як встановлено судом, відповідачем не надано належних доказів в підтвердження того, що Акт приймання-передачі природного газу за березень 2021 р. Університет отримав - 13.04.2021 р. тому тердження відповідача не заслуговують на увагу.
Крім того, відповідач зазначає, що позивач в частині вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних зловживає своїми правами, визначеними Договором, ЦК України, ГПК України, звичаями ділового обороту та справедливих партнерських відносин, так як знав, що його права порушуються ще у березні 2021 р.
Суд не погоджується з такми доводами відповідача так звернення позивача до суду із відповідним позовом саме 10.12.2021р. є правом позивача, а не його обов'язком.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Посилання відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Національний університет "Одеська морська академія" (вул. Дідріхсона, 8, Одеса, 65029, код 01127799) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОГАЗРЕЗЕРВ" (вул.Гоголя,137, Черкаси, Черкаська область, 18002, код ЄДРПОУ 36860996) основний борг в розмірі 40007,84грн. пеню у розмірі 4200,28грн., 3% річних у розмірі 792,48 грн., інфляційні витрати у розмірі 1708,33грн та 2270грн. судового збору.
Повний текст рішення складено 14 лютого 2022 р.
Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов