просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
09 лютого 2022 року м. Харків Справа № 913/958/21
Провадження № 30/913/958/21
Господарський суд Луганської областіу складі судді Голенко І.П., розглянувши матеріали позовної заяви б/н від 23.12.2021
Спілки громадян - співвласників майна реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства ім. Леніна, смт Біловодськ Біловодського району Луганської області
до відповідача - Біловодської селищної ради Луганської області, смт Біловодськ Старобільського району Луганської області
про визнання права власності
Секретар судового засідання Ковальова І.І.
У засіданні брали участь:
від позивача: представник не прибув;
від відповідача: представник не прибув.
Спілка громадян - співвласників майна реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства ім. Леніна звернулася до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Біловодської селищної ради Луганської області про визнання права власностіза набувальною давністю згідно зі ст. 344 ЦК України на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з А1 - адміністративна будівля 220,0 м.кв; а - вх. ганок; Г - гараж 53,7 м.кв.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Спілка є правонаступником всіх майнових прав та обов'язків колишнього колгоспу ім. Леніна. Згідно актів приймання-передавання майна від 10.09.2004 та 01.03.2009 у власність Спілки перейшло майно колишнього колгоспу ім. Леніна, в тому числі будівля контори 1962 року будівництва, розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно інформації КП «Біловодське бюро технічної інвентаризації» право власності на нерухоме майно за вищевказаною адресою станом на 29.12.2012 не зареєстровано. Оскільки будівництво адміністративної споруди відбувалося у 1962 році, всі документи, які стосувалися будівництва контори колишнього колгоспу були втрачені, право власності у встановленому законом порядку ні колишнім колгоспом ім. Леніна, ні Спілкою оформлені не були. Позивач користується спірним нерухомим майном більше 10 років, а саме з 2003 року (з моменту реорганізації). Враховуючи добросовісність, відкритість та давнісність володіння спірним майном більше 10 років, є достатні підстави для визнання за Спілкою права власності за набувальною давністю на спірний об'єкт.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2021 справу № 913/958/21 передано на розгляд судді Голенко І.П.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 04.01.2022 відкрито провадження у справі № 913/958/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.01.2022 о 10 год. 20 хв.
Ухвалою суду від 25.01.2022 підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 09.02.2022 о 10 год. 30 хв.
У судове засідання 09.02.2022 сторони участі своїх представників не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується матеріалами справи.
Позивач та відповідач у заявах по суті просили розглянути справу за їх відсутності за наявними доказами.
17.01.2022 до суду від відповідача надійшов відзив б/н б/д на позовну заяву, у якому зазначив, що відносно задоволення вимоги позовної заяви покладається на розсуд суду.
Розглянувши матеріали справи, надані докази у їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини.
Протоколом від 20.01.2003 № 1 Установчих зборів Спілки громадян-співвласників майна реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства ім. Леніна затверджено Спілку співвласників майна реформованого колективного сільськогосподарського підприємства ім. Леніна, затверджено Статут Спілки, головою Спілки обрано ОСОБА_1 (а.с. 5).
06.05.2003 Біловодською районною державною адміністрацією Луганської області зареєстровано Спілку громадян-співвласників майна реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства ім. Леніна (далі - позивач, Спілка) (а.с. 7).
Головою комітету ОСОБА_1 06.05.2003 підписано договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності, який також має власноручний припис наступного змісту: «підписи співвласників посвідчую Голова Біловодської селищної ради» без надання будь-яких доказів, якими була голова ради уповноважена вчиняти таку дію (а. с. 23-25).
Відповідно до п. 1.1 цього договору співвласники домовились спільно володіти, користуватись і розпоряджатися майном, яке вони отримують у спільну часткову власність як єдиний майновий комплекс, згідно з цим договором та іншими угодами, укладеними між ними.
Перелік майна, яке передається співвласникам, наданий комісією з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки КСП ім. Леніна і наведений в додатку 1 цього договору (п. 1.2 договору).
Додаток 1 до договору про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності, до справи не наданий.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 24.01.2022 дані про юридичних осіб, правонаступником яких є Спілка, відсутні (а.с. 49-51).
На підставі акту прийому-передачі від 10.09.2004 ОСОБА_2 передала голові Спілки громадян майна реорганізованого КСП ім. Леніна ОСОБА_3 майно, в т. ч. контору 1962 року, вартість якої на 2000 рік становила 29955,00 грн (а.с. 20-21).
Також на підставі акту прийому-передачі від 01.03.2009 Закрите акціонерне товариство сільськогосподарська виробнича фірма «Агротон» передало Спілці майно, зокрема, контору 1962 року (вул. Комсомольська № 14) з вартістю 29955,00 грн, орендоване за договором оренди майна № 19 від 20.05.2000 з реорганізованим КСП ім. Леніна (а. с. 22).
Викладене вже спростовують доводи позивача щодо безперервного володіння спірним майном з 2003 року (з моменту реорганізації колгоспу).
Як зазначає позивач, відповідно до інвентарної картки 111 111 від 12.11.2004 обліку основних засобів адміністративна будівля (контора та гараж) 1962 р. обліковується на балансі Спілки (а.с. 30).
Згідно довідки № 13/09 від 28.01.2009 виданої Відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Біловодської районної державної адміністрації, будівництво будівлі контори колишнього КСП ім. Леніна, розташованої в АДРЕСА_2 , велось орієнтовно в 1962 році.В архіві рішення про відведення земельної ділянки для будівництва, а також рішення про затвердження акта вводу в експлуатацію та сам акт вводу не збереглись (а.с. 31).
Довідкою № 8 від 30.01.2009 архівного відділу Біловодської районної державної адміністрації Луганської області також стверджується, що рішення про відведення земельної ділянки для будівництва, про затвердження акта введення в експлуатацію та сам акт введення в експлуатацію будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 в протоколах засідань виконавчого комітету Біловодської селищної ради народних депутатів за 1962 рік не збереглися (а.с. 32).
У червні 2016 року на замовлення Спілки Біловодським районним бюро технічної інвентаризації виготовлено технічний паспорт на об'єкт нерухомості - адміністративну будівлю за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 16-19).
Згідно довідки № 226 від 27.10.2021 КП «Біловодське бюро технічної інвентаризації» право власності на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 в бюро не зареєстровано (а.с. 26).
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Біловодської селищної ради Луганської області із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності на об'єкт, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Однак державний реєстратор рішенням від 29.11.2021 № 61915477 відмовив у державній реєстрації прав та їх обтяжень через те, що подані документи не відповідають вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують (а.с. 28).
Позивач вважає, що має всі законні підстави бути визнаним власником майна за набувальною давністю, у зв'язку з чим звернувся з цим позовом до суду з вимогою про визнання права власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з А1 - адміністративна будівля 220,0 м.кв; а - вх. ганок; Г - гараж 53,7 м.кв.
Дослідивши обставини справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїх майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
При цьому, відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.07.2019 у справі № 920/999/16.
Стосовно стверджень позивача у позові в частиніреорганізації колгоспу ім. Леніна та правонаступництва, то суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази реорганізації колгоспу ім. Леніна у 2003 році, а також докази того, що позивач є правонаступником всіх майнових прав та обов'язків колишньогоколгоспу ім. Леніна.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, встановив, що позивачем порушено одну із загальних засад цивільного законодавства - добросовісність заволодіння майном саме на момент його отримання.
Акти прийому-передачі майна від 10.09.2004, 01.03.2009, на які посилається позивач, були складені у 2004 та 2009 роках, свідчать про те, що спірне майно двічі передавалося позивачу від різних осіб, а саме: від ОСОБА_2 та Закритого акціонерного товариства сільськогосподарська виробнича фірма «Агротон», який передав позивачу спірне майно, що було орендоване за договором оренди майна № 19 від 20.05.2000 з реорганізованимколгоспом ім. Леніна (а. с. 22).
Крім того, відсутні у справі докази фактичного безперервного з 2003 року (з моменту реорганізації колишнього колгоспу) володіння позивачем нерухомим майном.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження.
Така правова позиція викладена у постановахВерховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018 у справі № 924/925/17, від 09.07.2019 у справі № 920/999/16.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що відносно задоволення вимоги позовної заяви покладається на розсуд суду.
Крім того, особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).
Таким чином, якщо майно не має власника, то відповідно таке майно є безхазяйним.
Проте, відповідно до ст. 335 ЦК України безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.
Таких доказів також немає.
Згідно з ст.ст. 73, 74, 76 77, 79 Господарського процесуального кодексу Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Тягар доказування (доведення обставин справи) покладається законом на сторону, яка висуває певні вимоги або заявляє заперечення.
Як вже зазначалось судом, відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України.
Таким чином, позивач не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності в нього підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, відповідно й наявності добросовісності такого володіння, а відкритість користування спірним майном не є достатньою підставою для набуття права власності за правилами ст. 344 ЦК України.
Враховуючи викладене, у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст. 256 ГПК України та порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України з урахуванням приписів пп. 17.5 п. 17 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано - 10.02.2022.
Суддя Ірина ГОЛЕНКО