ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.02.2022Справа № 37/396
За скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"
на дії державного виконавця Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
у справі № 37/396
за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі філіалу "Теплові розподільчі мережі Київенерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бан-Ту"
про стягнення 30 424,32 грн., розірвання договору № 992/ТМ-09-09 від 01.10.2009 р. про передачу в оренду комунальної власності територіальної громади міста Києва та виселення,
Суддя Ломака В.С.
Секретар судового засідання Видиш А.В.
Представники учасників справи:
від стягувача (скаржника): не з'явився;
від боржника: не з'явився;
від ДВС: не з'явився.
Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі філіалу "Теплові розподільчі мережі Київенерго" звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бан-Ту" про стягнення 29 200,29 грн. заборгованості по орендній платі, 1 062,12 грн. пені та 1 161,91 грн. трьох відсотків річних, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 992/ТМ-09-09 від 01.10.2009, розірвання договору № 992/ТМ-09-09 від 01.10.2009, виселення відповідача з нежилого приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Борщагівська, 212, загальною площею 90,70 кв.м., в тому числі на І поверсі 85,00 кв.м. та на антресолі 5,70 кв.м. та передачу зазначеного приміщення за актом приймання-передачі позивачу.
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.10.2010 року в справі № 37/396 вищенаведені позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" задоволено повністю.
На виконання вказаного рішення 21.10.2010 року господарським судом міста Києва видано відповідні накази.
16.08.2021 через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" про заміну сторони виконавчого провадження.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.09.2021 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" задоволено, замінено сторону у справі № 37/396 - Акціонерне товариство "К.ЕНЕРГО" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс", замінено сторону у справі № 37/396 під час примусового виконання рішення господарського суду міста Києва у справі № 37/396 від 04.10.2010 року, що набрало законної сили, та наказу господарського суду міста Києва у справі № 37/396 від 21.10.2010 року - Акціонерне товариство "К.ЕНЕРГО" на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс".
15.12.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" від 14.12.2021 року № 14-1/12 на дії державного виконавця Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Відділ) у виконавчому провадженні № 51626872 щодо примусового виконання наказу господарського суду міста Києва у справі № 37/396 від 21.10.2010 року, у якій скаржник просив суд:
- визнати неправомірними дії державного виконавця Відділу у виконавчому провадженні № 51626872 щодо примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 21.10.2010 року в справі № 37/396, які полягали у винесенні постанови від 20.06.2017 року про повернення означеного наказу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження";
- скасувати постанову Відділу від 20.06.2017 року про повернення наказу господарського суду міста Києва від 21.10.2010 року в справі № 37/396 на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Обґрунтовуючи викладені вимоги, скаржник посилався на те, що державним виконавцем Відділу, в порушення приписів Конституції України та Закону України "Про виконавче провадження", не належним чином та не у повному обсязі вжито усіх необхідних заходів для примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 21.10.2010 року в справі № 37/396, зокрема, у повній мірі не виявлено рахунків та не накладено арешт на грошові кошти боржника, не направлено запити до відповідних органів щодо наявності у власності боржника транспортних засобів, об'єктів нерухомості, іншого майна тощо.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.12.2021 року матеріали означеної скарги передано для розгляду судді Андреїшиній І.О.
Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва від 15.12.2021 року № 05-23/2149/21 призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів судової справи № 37/396, зареєстрованих за вхідним № 01-20/12555/21, у зв'язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у відпустці.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2021 року вказані матеріали скарги передано для розгляду судді Ломаці В.С.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.12.2021 року вирішення питання про прийняття до розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" від 14.12.2021 року № 14-1/12 на дії державного виконавця Відділу відкладено до повернення матеріалів справи № 37/396 до господарського суду міста Києва.
Після повернення матеріалів справи № 37/396 до місцевого господарського суду, ухвалою господарського суду міста Києва від 21.01.2022 року скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" від 14.12.2021 року № 14-1/12 прийнято до розгляду та призначено судове засідання для розгляду скарги на 08.02.2022 року о 10:00 год.
До початку призначеного судового засідання 08.02.2022 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшло клопотання Відділу від 07.02.2022 року № 18766 про відкладення розгляду скарги на іншу дату, обґрунтоване призначенням Окружним адміністративним судом розгляду адміністративної справи № 640/29266/21 на 08.02.2022 року на 10.00 год.
Учасники справи та Відділ про дату, час і місце розгляду скарги стягувача були повідомлені належним чином, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання 08.02.2022 року не забезпечили.
Розглянувши в судовому засіданні 08.02.2022 року вищенаведене клопотання Відділу від 07.02.2022 року № 18766, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на те, що відкладення розгляду справи (скарги) (з урахуванням встановлених процесуальних строків її розгляду) є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи (скарги) у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи (заяви) у судовому засіданні.
Разом із тим, Відділом у клопотанні про відкладення розгляду скарги від 07.02.2022 року № 18766 не було зазначено про наявність додаткових доводів, без дослідження яких неможливо розглянути скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" від 14.12.2021 року № 14-1/12, а також не надано жодних доказів на підтвердження викладених у його клопотанні обставин.
Водночас, участь представника Відділу в судовому засіданні 08.02.2022 року не є обов'язковою згідно із законом, не визнавалася вона такою й судом.
Крім того, суд звертає увагу Відділу на те, що у випадку зайнятості його представників в інших судових засіданнях відповідач не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Водночас неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню відповідачем на загальних підставах, чого у встановленому законом порядку здійснено Відділом не було.
У судовому засіданні 08.02.2022 року судом розглянуто скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" від 14.12.2021 року № 14-1/12 на дії державного виконавця Відділу, та вирішено її задовольнити, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно з частиною 3 статті 327 Господарського процесуального кодексу України наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.
За умовами частини 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Законом України "Про виконавче провадження" регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Верховний Суд у постанові від 15.01.2020 року в справі № 910/7221/17 зазначив, що в силу приписів вищевказаної статті Закону виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження", а також відповідно до інших законів, які є обов'язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження. Отже, виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується "правомірна поведінка" виконавця.
Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у пункті 4.1 рішення № 19-рп/2011 від 14.12.2011 року (справа за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді (пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25 листопада 1997 року № 6-зп , пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп).
Пунктом 9 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно зі статтею 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Слід зазначити, що за частинами 1, 4 статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України. Рішення виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби виготовляються за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження.
З матеріалів справи, зокрема адресованого представнику скаржника листа Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03.12.2021 року № 55748/2-21, вбачається, що з 13.07.2016 року на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № 51626872 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва у справі № 37/396 від 21.10.2010 року про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БАН-ТУ" на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі філіалу "Теплові розподільчі мережі Київенерго" 29 200,29 грн. основного боргу, 1 062,12 грн. пені, 161,91 грн. трьох відсотків річних, 474,24 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Разом із тим, постановою старшого державного виконавця Відділу від 20.06.2017 року у ВП № 51626872 виконавчий документ (наказ господарського суду міста Києва від 21.10.2010 року в справі № 37/396) повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" з посиланням на те, що в ході проведення виконавчих дій розшукати кошти та майно боржника, на які можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, не вдалося.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Разом із тим, згідно з положеннями статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частинами 1-4 статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.
Платіжні вимоги на примусове списання коштів надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів на рахунках.
Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п'ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").
При цьому, статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавцю надано широке коло прав для реалізації покладених на нього обов'язків. Серед прав виконавця зазначено, крім іншого, право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.
Крім того, виконавець має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина 5 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження").
Частинами 1-6, 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються та зараховуються на відповідні рахунки органів державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного робочого дня після вилучення, про що складається акт.
На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
За умовами частин 1, 2, 5 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.
Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.
У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.
Відповідно до частини 1 статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.
Згідно зі статтею 54 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець має право звернутися за інформацією про дебіторську заборгованість боржника до податкових органів.
Податкові органи зобов'язані протягом трьох робочих днів з дня одержання відповідної вимоги виконавця надати виконавцю необхідні документи та інформацію.
Проте з матеріалів справи вбачається, що в порушення вищенаведених приписів та інших положень закону Відділом у повній мірі не виявлено та не накладено арешт на грошові кошти боржника чи на належні йому кошти, які знаходяться у володінні чи користуванні третіх осіб, не перевірено належним чином майнового стану боржника, не направлено запити до усіх реєстраційних органів щодо наявності у власності боржника транспортних засобів, об'єктів нерухомого майна тощо, не винесено постанову про попередження керівництва та/або відповідальних осіб Товариства з обмеженою відповідальністю "БАН-ТУ" про відповідальність за пошкодження (знищення) відповідного майна, не проведено державної реєстрації публічних обтяжень рухомого майна боржника в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, не направлено запити до ДП "Національні інформаційні системи" щодо встановлення факту видання боржником довіреностей на ім'я третіх осіб на право користування належним боржнику рухомим майном, не направлено запити до органів доходів і зборів з метою отримання інформації про дебіторську заборгованість боржника, не перевірено факт перебування боржника у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань серед власників (засновників) інших суб'єктів господарювання тощо. Докази, які спростовують вищенаведені висновки, у матеріалах справи відсутні та надані Відділом не були.
Отже, здійснені Відділом дії для виконання наказу господарського суду міста Києва від 21.10.2010 року в справі № 37/396 не є вичерпними, оскільки останнім не застосовано усі можливі передбачені законом заходи для досягнення необхідного позитивного результату - фактичного виконання судового рішення.
У той же час суд звертає увагу на те, що чинне законодавство, зокрема, Закон України "Про виконавче провадження" встановлює певний порядок вчинення виконавчих дій та не надає державному виконавцю права вільного розсуду визначати "доцільно" чи "недоцільно" вживати їх взагалі. А тому він зобов'язаний вчиняти всіх необхідних заходів для повного та своєчасного виконання рішення суду відповідно до закону, а не крізь призму суб'єктивного сприйняття "доцільності" вирішувати питання: чи здійснювати виконання за виконавчим документом, чи ні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 17.09.2021 року в справі № 905/2999/17.
Слід також зазначити, що листом від 03.12.2021 року № 55748/2-21 Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області повідомило стягувача про неможливість надання детальної інформації щодо ходу виконавчого провадження № 51626872, у зв'язку з закінченням терміну зберігання документів, які можуть містити такі відомості.
При цьому, отримавши 26.01.2022 року ухвалу суду про призначення до розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" від 14.12.2021 року № 14-1/12, Відділ відзиву на скаргу не подав, представник державної виконавчої служби у призначене судове засідання не з'явився, будь-яких пояснень з приводу поданої скарги не надав, доказів вчинення Державним виконавцем Відділу всіх дій, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та які є необхідними та достатніми для виконання судового рішення, суду не подав.
У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року в справі № 619/562/18 викладено правовий висновок про те, що належним доказом вжиття усіх передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на статтю 129-1 Конституції України.
З огляду на те, що примусове виконання рішень в Україні покладається, зокрема, на державну виконавчу службу, яка зобов'язана вживати передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, беручи до уваги ненадання органом ДВС доказів вчинення всіх дій, необхідних для виконання рішення суду в справі № 37/396, суд дійшов висновку про обґрунтованість скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" від 14.12.2021 року № 14-1/12 в частині визнання дій Державного виконавця Відділу у виконавчому провадженні № 51626872 щодо примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 21.10.2010 року в справі № 37/396, які полягали у винесенні постанови від 20.06.2017 року про повернення означеного наказу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", неправомірними.
Разом із тим, як було зазначено вище, постановою старшого державного виконавця Відділу від 20.06.2017 року у ВП № 51626872 виконавчий документ (наказ господарського суду міста Києва від 21.10.2010 року в справі № 37/396) повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" з посиланням на те, що в ході проведення виконавчих дій розшукати кошти та майно боржника, на які можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, не вдалося.
За умовами пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Зважаючи на встановлений судом факт неправомірної бездіяльності Відділу у виконавчому провадженні № 51626872 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 21.10.2010 року в справі № 37/396, а також враховуючи нездійснення останнім усіх дій, направлених на розшук майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, які б давали підстави для висновку про безрезультатність відповідних заходів щодо розшуку такого майна, чим безумовно порушено права стягувача, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування вищенаведеної постанови Державного виконавця Відділу від 20.06.2017 року у ВП № 51626872 про повернення виконавчого документа стягувачу.
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012 та пункт мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012).
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а виконання рішення суду є елементом справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Савіцький проти України" від 26.07.2012 зазначено, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.
Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.
За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).
Згідно з рішенням Європейського Суду з прав людини у справі "Глоба проти України" від 05.07.2012 суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.
Невиконання державою винесеного на користь підприємства-заявника рішення становить порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Силенок і Техносервіс-плюс проти України" від 09.12.2010).
Крім того, положення статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року гарантують кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. При цьому, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00): "для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду", а відповідно до рішення від 17.05.2005 року в справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02): "на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці".
Відтак, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року право особи на судовий упродовж розумного строку без жодних невиправданих затримок розповсюджуються в тому числі на стадію виконання рішення як невід'ємну складову частину судового розгляду, забезпечення якого в Україні покладається, зокрема, на державну виконавчу службу та державних виконавців.
З огляду на вищевикладене судом встановлено, що Державним виконавцем Відділу не здійснено належних заходів, направлених на примусове виконання рішення в повному обсязі, як це передбачено Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Разом із тим, у матеріалах справи відсутні докази, які спростовують вищенаведені висновки суду, зокрема, щодо неправомірності бездіяльності Державного виконавця Відділу у виконавчому провадженні ВП № 51626872 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 21.10.2010 року в справі № 37/396 та наявності правових підстав для скасування постанови Державного виконавця Відділу про повернення виконавчого документа стягувачу від 20.06.2017 року.
Відповідно до частин 1, 2 статті 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Відтак, зважаючи на встановлені обставини та наведені норми, суд дійшов висновку про те, що скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" від 14.12.2021 року № 14-1/12 підлягає задоволенню, тоді як Державного виконавця Відділу або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби слід зобов'язати усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Суд звертає увагу на положення статті 345 Господарського процесуального кодексу України, за якими про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
Керуючись статтями 234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" від 14.12.2021 року № 14-1/12 на дії державного виконавця Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити.
2. Визнати неправомірними дії державного виконавця Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 51626872 щодо примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 21.10.2010 року в справі № 37/396, які полягали у винесенні постанови Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 20.06.2017 року про повернення наказу господарського суду міста Києва від 21.10.2010 року в справі № 37/396 на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
3. Скасувати постанову Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 20.06.2017 року про повернення наказу господарського суду міста Києва від 21.10.2010 року в справі № 37/396 на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
4. Згідно з приписами статті 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складання.
Повний текст ухвали складено та підписано 08.02.2022 року.
Суддя В.С. Ломака