Справа № Б-11/45-3/270-21/145 (909/1205/21)
09.02.2022 м. Івано-Франківськ
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Михайлишина В. В., секретар судового засідання Руда Г. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом: ОСОБА_1
( АДРЕСА_1 )
до: Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової
та лікеро-горілчаної промисловості
(вул. Княгинин, буд. 44, м. Івано-Франківськ, 76003)
про стягнення 31 990, 02 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу та невиплаченої компенсації за невикористану щорічну відпустку
поданої в межах справи № Б-11/45-3/270-21/145 про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості,
за участі:
від позивача: представник в судове засідання не з'явився,
від відповідача: ліквідатора Седлецького Олександра Валентиновича (в режимі відеоконференції).
1. Під час судового розгляду справи здійснювалося фіксування судових засідань за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
2. Рішення у цій справі ухвалено у нарадчій кімнаті за результатами оцінки поданих доказів.
3. За результатами розгляду справи суд бере до уваги таке.
І. СУТЬ СПОРУ
4. У грудні 2021 року ОСОБА_1 , в межах справи про банкрутство, звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості про стягнення 31 990, 02 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу та невиплаченої компенсації за невикористану щорічну відпустку.
ІІ. ВИРІШЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПИТАНЬ ПІД ЧАС РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
5. Ухвалою від 13.12.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду в межах справи № Б-11/45-3/270-21/145 про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості; постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи; розгляд справи по суті призначив на 14.01.2022; встановив сторонам строк для подання заяв по суті спору, зокрема: позивачу подати до суду належним чином засвідчену копію трудової книжки для долучення до матеріалів справи та оригінал для огляду в судовому засіданні, відповідачу в строк п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, подати суду відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову, копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду.
6. 22.12.2021 за вх. № 20545/21 до канцелярії суду від позивача до суду надійшов лист, з яким останній, на виконання вимог ухвали суду від 13.12.2021, надав копію трудової книжки.
7. 12.01.2022 на електронну адресу суду від ліквідатора Седлецького О. В. надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 427/22) та клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача (вх. № 428/22).
8. 14.01.2022 судове засідання не відбулося, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Михайлишина В. В.
9. Ухвалою від 19.01.2022 суд призначив розгляд справи по суті на 09.02.2022.
10. 20.01.2022 до канцелярії суду від ліквідатора Седлецького О. В. надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача (вх. № 926/22) та відзив на позовну заяву (вх. № 927/22).
11. 24.01.2022 за вх. № 1080/22 до канцелярії суду від ліквідатора Седлецького О. В. надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення відзиву на позов позивачу.
12. 02.02.2022 за вх. № 1651/22 до канцелярії суду від ліквідатора Седлецького О. В. надійшло клопотання про участь в судовому засіданні, призначеному на 09.02.2022, в режимі відеоконференції.
13. 03.02.2022 за вх. № 1723/22 до канцелярії суду від позивача, ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без його участі.
14. Телефонограмою від 04.02.2022 повідомлено Седлецького О. В. про те, що судове засідання у справі № Б-11/45-3/270-21/145 (909/1204/21), призначене на 09.02.2022 відбудеться з використанням комплексу технічних засобів відеоконференцзв'язку та програмного забезпечення "EasyCon" з можливістю арбітражного керуючого брати участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
15. За наслідком судового засідання 09.02.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ СТОРІН
16. Позиція позивача. Обґрунтована тим, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 21.12.2017 у справі № 344/9707/17 стягнуто з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 червня 2017 року по 29 червня 2017 року. Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду в зазначеній справі від 01.06.2018 стягнуто з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з липня 2017 року по грудень 2017 року, що складає 26 693, 22 гривень; стягнуто з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 29 966, 33 гривень. Визнані в означених рішеннях Івано-Франківського міського суду суми були виплачені ліквідатором боржника позивачу 18.02.2020. При цьому, посилаючись на приписи статей 116, 117, 235 КЗпП України, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.01.2018 по 08.05.2018 та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 31 990, 02 гривень.
17. Позиція відповідача. Проти позову заперечив, у його задоволенні просив відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказав на те, що вини роботодавця у невиплаті належних працівникові сум у день звільнення немає, так як в день звільнення фінансовий стан підприємства не давав змоги виконати вимоги статті 116 КЗпП України.
IV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
18. ОСОБА_1 працював в Івано-Франківському обласному державному об'єднанні спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на посаді водія та 29.06.2017 був звільнений у зв'язку з ліквідацією підприємства.
19. Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 10.04.2017 у справі № Б-11/45-3/270-21/145 припинено процедуру розпорядження майном Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, визнано боржника банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Седлецького О. В .
20. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 10.04.2017 скасовано. Постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2017 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 та постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 10.04.2017 скасовано, справу направлено до Господарського суду Івано-Франківської області на новий розгляд на стадію розпорядження майном в іншому складі суду.
21. Однак, незважаючи на оскарження постанови Господарського суду Івано-Франківської області від 10.04.2017, ліквідатор Седлецький О. В. 29.06.2017 наказом № 18 звільнив позивача у числі 205 штатних працівників з роботи, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. У вищевказаному наказі зазначено, що у ОСОБА_1 станом на дату звільнення є 76 днів невикористаної відпустки (копія наказу Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості № 18 від 29.06.2017 знаходиться у матеріалах справи - а. с. 15 - 19).
22. Остаточний розрахунок, відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, в день звільнення проведений не був.
23. 08.05.2018 суд припинив процедуру розпорядження майном, визнав Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців, призначив ліквідатором арбітражного керуючого Седлецького О. В .
24. ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського міського суду з позовом до Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, заборгованості по заробітній платі.
25. Рішенням (заочним) Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.12.2017 у справі № 344/9707/17 позов ОСОБА_1 задоволено частково; поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді водія структурного підрозділу; зобов'язано Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості провести розрахунок та виплату ОСОБА_1 належної йому заробітної плати за час вимушеного прогулу - з 01 червня 2017 року по 29 червня 2017 року. В решті вимог відмовлено.
26. Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01.06.2018 у справі № 344/9707/17 стягнуто з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з липня 2017 року по грудень 2017 року, що складає 26 693, 22 гривень; стягнуто з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 29 966, 33 гривень.
27. Виплата позивачу сум, стягнутих на його користь згідно з рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.12.2017 у справі № 344/9707/17 та додатковим рішенням від 01.06.2018 у цій же справі, відбулась 18.02.2020 (виписка з банківського рахунку від 03.12.2021 знаходиться в матеріалах справи, а. с. 13).
28. Позивач посилався на те, що з 01.01.2018 по 08.05.2018 знаходився у вимушеному прогулі, та за означений період йому не виплачено середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 76 днів. При цьому, просив суд стягнути з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2018 по 08.05.2018 та компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 31 990, 02 гривень.
29. Вказані обставини стали підставою звернення позивача з цим позовом до суду.
V. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Всебічно дослідивши усі обставини справи та письмові докази, з урахуванням допустимості, належності та достовірності доказів суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
30. Частиною 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
31. За змістом статей 4, 14 Господарського процесуального кодексу України, процесуальним законом гарантується право на звернення до господарського суду фізичним особам, які не є підприємцями, за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду. Розгляд справ господарським судом здійснюється не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, що є реалізацією з боку суду принципу диспозитивності як однієї із засад господарського судочинства.
32. Приписами частини 1 та абзаців 1 - 3 частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
33. Як встановлено судом, 21.12.2017 Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області ухвалив рішення по справі № 344/9707/17, відповідно до якого ОСОБА_1 було поновлено на роботі посаді водія структурного підрозділу. Зазначене рішення суду набрало законної сили - 12.03.2018.
34. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ч. 8 ст. 235 КЗпП України).
35. Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 709/1465/19, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні. Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків. При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06.12.2018 у справі № 465/4679/16, від 26.02.2020 у справі № 702/725/17, від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18.
36. Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
37. Відповідно до запису № 21 у трудовій книжці ОСОБА_1 , останнього звільнено з роботи 29.06.2017, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з ліквідацією підприємства. За записом № 22 у трудовій книжці позивача, 10.10.2017 останній прийнятий на роботу водієм відділу автоперевезень Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості.
38. У записі № 24 в трудовій книжці ОСОБА_1 зазначено, що запис № 21 та запис № 22 є недійсним. Поновлений на попередній роботі. В графі назви документу, на основі якого зроблено відповідний запис у трудовій книжці зазначено: рішення Івано-Франківського міського суду від 21.12.2017 у справі № 344/9707/17. Як вбачається з матеріалів справи відповідний запис зроблено після 02.07.2021, однак точну дату внесення зазначеного запису у трудову книжку встановити неможливо.
39. Водночас, відомостей про видачу наказу про поновлення позивача на роботі, а також повідомлення останнього про наявність наказу про його поновлення на роботі до суду не надано.
40. Згідно з частинами 1 - 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
41. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
42. Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
43. Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
44. При цьому, позивач керуючись статтями 116, 117, 235 КЗпП України, звернувся до суду з позовом про стягнення з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.01.2018 по 08.05.2018 та компенсації за невикористану щорічну відпустку.
45. У той же час, суд вважає за необхідне відзначити правову позицію викладену, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 821/1678/16, від 16.12.2019 у справі № 810/1207/16, згідно з якою встановлено, що нормами КЗпП України чітко розмежовано підстави стягнення "середнього заробітку за час вимушеного прогулу", який згідно норм частини другої статті 235 КЗпП України стягується одночасно із ухваленням рішення про поновлення незаконно звільненого працівника, та підстави стягнення "середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі", який за нормами статті 236 КЗпП України стягується за період затримки виконання рішення уповноваженого органу про поновлення на роботі. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
46. Разом із тим, суд звертає увагу на правовий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, відповідно до якої зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір. З'ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічні правові позиції зазначені в п. 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15).
47. Саме суд має обов'язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову) (п. 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).
48. З огляду на викладені правові позиції та враховуючи досліджені обставини справи, суд приходить до висновку, що спір у справі виник між ОСОБА_1 , як позивачем, та Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, як відповідачем, щодо стягнення з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості середнього заробітку у зв'язку з затримкою виконання рішення про поновлення на роботі працівника, на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України, а також компенсації за невикористану відпустку при звільненні відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України.
49. 08.05.2018 Господарський суд Івано-Франківської області прийняв постанову, відповідно до якої Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості визнав банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру, ліквідатором боржника призначив Седлецького О. В . Постанова набрала законної сили.
50. Абзацами 1 - 4 частини 1 статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства зазначено, що з дня ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
51. Поряд із цим, статтею 28 Закону України "Про оплату праці" визначено, що у разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов'язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (з 21.10.2019 Кодекс України з процедур банкрутства).
52. Отже, Законом України "Про оплату праці", який є спеціальним, врегульовано, що зобов'язання із заробітної плати, які виникли у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
53. З фактичних обставин справи судом встановлено, що згідно з рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.12.2017 у справі № 344/9707/17 ОСОБА_1 було поновлено на роботі на посаді водія структурного підрозділу. Докази видачі наказу про поновлення позивача на роботі відсутні.
54. Водночас, додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01.06.2018 у справі № 344/9707/17 стягнуто з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з липня 2017 року по грудень 2017 року, що складає 26 693, 22 гривень.
55. З урахуванням наведеного, до стягнення підлягає середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника з 01.01.2018 по 08.05.2018 (винесено постанову про визнання боржника банкрутом) - усього за 87 робочих днів.
56. Частиною 1 статті 233 КЗпП України визначено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів, відповідно до якої працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
57. Згідно з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.04.2021 у справі № 461/1303/19, середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення такого заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі.
58. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 711/8446/16-ц вказано, що: "стаття 236 КЗпП України передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП України слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення (аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 01.07.2015 у справі № 6-435цс15).
59. Статтею 65 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
60. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов'язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.
61. Водночас, згідно з частиною 2 статті 41 Закону про банкрутство (частина 1 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства), ліквідатор з дня свого призначення, серед іншого, здійснює такі повноваження: виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю.
62. У той же час, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника).
63. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та місцезнаходженням його майна (ч. 2 ст. 41 КУПБ).
64. Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення (абз. 1 ч. 5 ст. 41 КУПБ).
65. Здійснюючи системний аналіз вказаних правових норм, суд підсумовує, що в даній справі саме на ліквідатора покладено обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
66. Заразом, як встановлено судом, станом на дату винесення рішення в означеній справі, наказу про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді водія структурного підрозділу Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості не видано, дату запису № 24 у трудовій книжці позивача встановити неможливо, доказів повідомлення останнього про поновлення на роботі не надано, а відтак вказане правопорушення є триваючим у часі і до пред'явленого позову неможливо застосувати наслідки спливу позовної давності.
67. Водночас суд керується вимогами ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (яка діяла на час відкриття ліквідаційної процедури банкрута), які передбачають, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав.
68. Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
69. Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
70. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 3 пункту 8 Порядку № 100).
71. Таким чином, беручи до уваги суми доходу позивача згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ПФУ, суд встановив, що заробітна плата позивача за останні два місяці перед звільненням (звільнення відбулося у червні місяці 2017 року) склала 8 897, 75 гривень (4 638, 75 гривень за квітень місяць 2017 року + 4 259, 00 гривень за травень місяць 2017 року), а середньоденна зарплата становила 228, 15 гривень (8 897, 75 гривень / 39 робочих днів (19 у квітні та 20 у травні).
72. Звідси, середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника за період з 01.01.2018 по 08.05.2018 становить 19 849, 05 гривень (середньоденна заробітна плата 228, 15 гривень х 87 робочих днів).
73. При цьому тривалість робочого часу визначена листом Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 № 11535/0/14-16/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік" та листом Міністерства соціальної політики України від 19.10.2017 № 224/0/103-17/214 "Про надання роз'яснення (щодо норми тривалості робочого часу)".
74. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянувши справу № 809/4462/15 прийняв постанову вiд 17.07.2019, в якій встановив наступне. Відповідно до частини третьої пункту 3 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд при розгляді касаційного провадження у справі № 201/12340/16-а.
75. Відтак, з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь ОСОБА_1 підлягає до стягнення середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника в сумі 19 849, 05 гривень з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків та платежів.
76. Наказом № 02/1 від 02.07.2021 ОСОБА_1 звільнено з роботи 08.05.2018, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з ліквідацією підприємства (запис № 23 у трудовій книжці позивача).
77. Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що у позивача станом на дату звільнення було 76 днів невикористаної відпустки.
78. При цьому доказів виплати грошової компенсації за всі не використані ним дні відпустки до суду не надано.
79. Відповідно до частини 1 статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Аналогічне правове регулювання встановлено частиною 1 статті 24 Закону України "Про відпустки".
80. У відповідності до частини 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
81. Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
82. У постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі № 6-76цс14 зазначено, що порушення процедури про банкрутство роботодавця не свідчить про відсутність його вини в невиплаті працівникові належних коштів у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
83. У постанові від 04 травня 2018 року в справі № 808/858/16 Верховний Суд дійшов висновку, що грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про зобов'язання її виплатити не обмежується будь-яким строком. Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 306/930/19.
84. Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки (абзац 1 пункту 2 розділу ІI Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100).
85. Абзацом 1 пункту 7 розділу VI Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
86. Позивач здійснюючи розрахунок компенсації за невикористану відпустку, беручи до уваги суми доходу згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ПФУ за 12 місяців, що передують місяцю виплати компенсації за невикористану відпустку зазначив, що на його користь підлягає до стягнення 13 347, 12 гривень компенсації за 76 днів невикористаної відпустки.
87. Водночас, суд самостійно здійснивши розрахунок компенсації за невикористану відпустку встановив:
- сукупний розмір річної заробітної плати за 12 місяців, що передують місяцю виплати компенсації за невикористану відпустку, беручи до уваги суми доходу згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ПФУ (червень 2016 року - травень 2017 року) становить 57 254, 74 гривень;
- кількість календарних днів розрахункового періоду (окрім святкових та неробочих днів) - 355;
- середньоденна заробітна плата для оплати часу відпустки становить - 161, 28 гривень (57 254, 74 гривень : 355 днів);
- компенсація за невикористану відпустку становить - 12 257, 28 гривень (161, 28 гривень х 76 днів).
88. Разом із тим, відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
89. Отже, суд приходить до висновку, що з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь ОСОБА_1 підлягає до стягнення 12 257, 28 гривень компенсації за невикористану відпустку з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків та платежів.
90. З урахуванням наведеного, з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь позивача підлягає до стягнення середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника в розмірі 19 849, 05 гривень з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків та платежів, а також компенсація за невикористану щорічну відпустку в розмірі 12 257, 28 гривень з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків та платежів - всього 32 106, 74 гривень.
91. Водночас у позовній заяві позивачем до стягнення розраховано позовних вимог в сумі 31 990, 02 гривень.
92. Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
93. З огляду на викладене та зважаючи на те, що має місце порушення норм статей 116 та 236 КЗпП України, вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку у зв'язку з затримкою виконання рішення про поновлення на роботі працівника та компенсації за невикористану відпустку при звільненні в сумі 31 990, 02 гривень (з яких: 19 732, 74 гривень - середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника та 12 257, 28 гривень - компенсація за невикористану щорічну відпустку) є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
94. У відповідності до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
95. Разом із тим, суд виходить з того, що у справі "Серявін та інші проти України", Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Висновок суду.
96. Таким чином, здійснюючи системний аналіз положень чинного законодавства України та наведених правових позицій Верховного Суду, а також, як вбачається з встановлених судом фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Судові витрати.
97. Згідно з частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
98. Пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
99. Грошова компенсація за невикористану відпустку входить до складу фонду оплати праці, а тому при пред'явленні зазначених вимог позивачі звільняються від сплати судового збору.
100. Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1, 5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
101. Судом враховано, що розмір судового збору за вимогу майнового характеру на суму 19 732, 74 гривень (середній заробіток у зв'язку з затримкою виконання рішення про поновлення на роботі працівника) складає 2 270, 00 гривень, в той час, як позивач сплатив 2 393, 00 гривень, що підтверджується банківською квитанцією від 09.12.2021 № 14, тобто в більшому розмірі.
102. Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи задоволення позову, судовий збір в розмірі 2 270, 00 гривень покладається на відповідача.
103. При цьому суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 73, 86, 123, 129, 231, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості про стягнення 31 990, 02 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу та невиплаченої компенсації за невикористану щорічну відпустку - задовольнити.
2. Стягнути з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (вул. Княгинин, буд. 44, м. Івано-Франківськ, 76003; ідентифікаційний код: 00375409) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) 31 990, 02 гривень (тридцять одну тисячу дев'ятсот дев'яносто гривень дві копійки) з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків та платежів, з яких: 19 732, 74 гривні - середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника та 12 257, 28 гривень - компенсація за невикористану щорічну відпустку, а також 2 270, 00 гривень (дві тисячі двісті сімдесят гривень) судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
6. Повний текст рішення складено - 10.02.2022.
Суддя В. В. Михайлишин