Справа № 639/346/18 Головуючий у 1 інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/397/22 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст. 296 КК України
01 лютого 2022 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисників - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинувачених - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Харкова апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_10 , захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 квітня 2021 року стосовно ОСОБА_9 і ОСОБА_11 , -
Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 квітня 2021 року
Войтенка (до укладення 24.04.2018 в Харківській установі виконання покарань №27 шлюбу мав прізвище ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Первомайський Харківської області, українця, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, не працюючого, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого: 11.09.2013р. Ленінським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187, ст. 69, ч. 1 ст.70 КК України до 5 років позбавлення волі (звільнений умовно-достроково 11.11.2015р. із Куряжської виправної колонії Харківської області на підставі ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 03.11.2015р. на невідбутий строк 2 роки 4 місяці 26 дні),
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 296 КК України, та призначено йому покарання у виді 2 років позбавлення волі.
Відповідно до ст. 71, ч. 4 ст. 81 КК України, за сукупністю вироків, ОСОБА_9 до призначеного за цим вироком покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 11.09.2013 року та остаточно визначено покарання у виді 3 років 3 місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_9 визначено рахувати з дня ухвалення вироку - з 19.04.2021 року та зарахувано до покарання строк його тримання під вартою з 27.11.2017 р. по 15.08.2018р. з розрахунку день за день;
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Харкова, українця, громадянина України, із середньою освітою, неодруженого, не працюючого, раніше не судимого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 ,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 296 КК України, та призначено йому покарання у виді 2 років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_11 визначено рахувати з дня ухвалення вироку - з 19.04.2021 року та зарахувано до покарання строк його затримання з 27.11.2017 р. по 29.11.2017 р. з розрахунку день за день.
Вказаним вироком встановлено, що 26 листопада 2017 року, близько 23 години 30 хвилин, ОСОБА_11 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, разом зі своїм знайомим ОСОБА_9 вступили у злочинну змову на вчинення хуліганських дій з ознаками особливої зухвалості, поєднаних з пошкодженням чужого майна.
Реалізуючи свій спільний злочинний умисел, діючи узгоджено, ОСОБА_11 і ОСОБА_9 , знаходячись біля багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 , безпричинно, із хуліганських спонукань, маючи на меті вчинення дій, спрямованих на умисне пошкодження чужого майна у спосіб, який свідчить про їх зневажливе відношення до існуючих правил і норм поведінки, грубо порушуючи громадський порядок, скориставшись підібраним із землі камінням, почали кидати його в припаркований поблизу багатоповерхового будинку легковий автомобіль «Renault» моделі «Каngоо» д.н.з. НОМЕР_1 , який належав на праві власності ОСОБА_13 , завдаючи в нічний час гучні удари по металевим частинам кузова та завдаючи пошкодження автомобілю.
Потім ОСОБА_11 і ОСОБА_9 , продовжуючи свої узгоджені злочинні дії, залізли на автомобіль «Renault» моделі «Каngоо», та, діючи умисно, із хуліганських мотивів, проявляючи явну неповагу до суспільства, порушуючи існуючі правила та норми поведінки, грубо порушуючи громадський порядок, стали стрибати на капоті, на багажнику і на даху автомобіля, а також били ногами в лобове скло, що призвело до триваючого порушення у нічний час доби спокою мешканців багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_4 , а також до заподіяння пошкоджень на кузові та кузовних деталях зазначеного автомобіля.
Через декілька хвилин, ОСОБА_11 і ОСОБА_9 призупинили звої хуліганські дії і відійшли від автомобіля, але через 3-5 хвилин повернулися і, діючи узгоджено, із хуліганських мотивів, проявляючи явну неповагу до суспільства, порушуючи існуючі правила та норми поведінки, грубо порушуючи громадський порядок, знову стали наносити удари руками і ногами по зовнішнім складовим автомобіля «Renault», пошкодивши при цьому: праву та ліву фари, скло вітрового вікна, скло передніх правих дверей, скло задніх лівих дверей, безпосередню задні двері зліва, дзеркало заднього виду зовнішнє праве, панель передньої частини кузова, крило переднє праве, двері передні праві, панель бічну зовнішню справа, ліхтар правий та решітку обтічника.
В подальшому ОСОБА_11 і ОСОБА_9 , продовжуючи свої триваючі хуліганські дії, діючи узгоджено із хуліганських мотивів, проявляючи явну неповагу до суспільства, порушуючи існуючі правила та норми поведінки, грубо порушуючи громадський порядок, і бажаючи подальшого пошкодження чужого майна, підібрали поблизу будинку залізобетонну конструкцію у вигляді стовпа, яку удвох силою всунули через лобове скло в салон автомобіля «Renault» моделі «Каngоо», д.н.з. НОМЕР_1 , пошкодивши вказане лобове скло.
Надалі, ОСОБА_11 і ОСОБА_9 , діючи узгоджено, продовжуючи пошкоджувати автомобіль у дворі багатоквартирного будинку в нічний час у спосіб, який свідчить про явну неповагу до суспільства, порушуючи існуючі правила та норми поведінки, грубо порушуючи громадський порядок, підпалили праве переднє сидіння автомобіля «Renault» моделі «Каngоо», д.н.з. НОМЕР_1 , що призвело до пошкодження підголівника та оббивки переднього правого сидіння вказаного автомобіля, вчинюючи ці протиправні дії у нічний час доби, порушуючи спокій громадян, які мешкають у багатоповерховому житловому будинку АДРЕСА_4 .
Триваюче порушення громадського порядку та спокою громадян з боку ОСОБА_11 і ОСОБА_9 , які продовжувалися протягом часу не менше 20 хвилин, були припиненні у зв'язку з прибуттям на місце події співробітників патрульної поліції за викликом очевидців вищезазначених протиправних дій ОСОБА_11 і ОСОБА_9 , що спонукало їх до втечі з місця скоєння злочину.
Внаслідок спільних хуліганських дій ОСОБА_11 і ОСОБА_9 потерпілому ОСОБА_13 було заподіяно майнову шкоду на суму 48568 грн. 99 коп. (сорок вісім тисяч п'ятсот шістдесят вісім грн. 99 коп.) у виді пошкодження автомобіля.
Не погодившись з вироком суду першої інстанції прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_14 , обвинувачений ОСОБА_11 , захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подали на нього апеляційні скарги.
До початку апеляційного розгляду прокурор відмовився від своєї апеляційної скарги в порядку ч.1 ст.403 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_11 в своїй апеляційній скарзі просить змінити вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 квітня 2021 року та пом'якшити призначене йому покарання, застосувавши до нього положення ст.75 КК України.
В обґрунтування своєї апеляційної вимоги обвинувачений посилається на те, що він повністю визнав свою вину за пред'явленим обвинуваченням, раніше не судимий, не переховувався від суду та з'являвся на кожне судове засідання на протязі 3,5 років.
В своїй апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_7 просить вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 квітня 2021 року змінити, пом'якшити ОСОБА_11 призначене покарання, застосувавши ст. 75 КК України і звільнивши останнього від відбуття покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.
Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, захисник посилається на те, що ОСОБА_11 раніше не судимий, має стійкі соціальні зв'язки, проживає с батьками, на обліку у лікаря і психіатра не перебуває, щиро розкаявся та добровільно відшкодував завдані збитку потерпілому, як на досудовому слідстві, так і в суді першої інстанції перебував на нічному домашньому арешті, який не порушував, потім домашній арешт не продовжували і ОСОБА_11 без визначеного запобіжного заходу на протязі розгляду справи в суді, близько чотирьох років, з'являвся на всі судові засідання і соціальну небезпеку для оточуючих не становить. Зазначає, що представник потерпілого в судовому засіданні під час судових дебатів просила суд не застосовувати до обвинувачених покарання у вигляді позбавлення волі, так як вони досить молоді люди, щиро розкаялися в скоєному злочині і відшкодували потерпілому матеріальну та моральну шкоду в повному обсязі.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 в своїй апеляційній скарзі просить скасувати вирок районного суду та призначити обвинуваченому ОСОБА_9 більш м'яке покарання за вчинене кримінальне правопорушення.
В свої апеляційних доводах захисник зазначає, що судом першої інстанції, при призначенні покарання, не врахував щире каяття обвинувачених у вчиненні ними злочину, ОСОБА_15 та ОСОБА_11 надали показання і розкаялися, тоді коли їм дозволив висловитись суд, обвинувачені від суду не ухилялися та постійно з'являлися в призначені судові засідання, ОСОБА_15 працює, але неофіційно. Апелянт також вказує на те, що представник потерпілого ОСОБА_16 надала нотаріально посвідчену заяву потерпілого про відсутність будь-яких матеріальних та моральних претензій до обвинувачених, а також у судовому засіданні вона повідомила, що потерпілому «відшкодовано певну суму», але дану фразу представника потерпілого суд розцінив як «часткове відшкодування завданої потерпілому шкоди», що не є рівнозначним по смислу словосполученням і не відповідає фактичним обставинам встановленим під час судового розгляду справи.
Крім того, захисник посилається на те, що з тексту обвинувального акту вбачається, що дії кожного з обвинувачених під час вчинення злочину не конкретизовано, а обставини здійснення хуліганства описані узагальнено: «били, стрибали, розбили, підпалили». Під час судового розгляду справи свідки не змогли конкретно пояснити хто з обвинувачених і які саме дії вчиняв під час хуліганства, послідовність вчинення дій свідками описується по різному. На думку апелянта, це свідчить про те, що зазначені особи не були свідками подій або бачили лише якусь їх частину. Свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18 спостерігали за подіями з висоти 5-го поверху будинку, могли бачити лише тіменну частину голови кожного і не могли розгледіти риси обличчя ОСОБА_15 і ОСОБА_11 . Після затримання поліцейські показали підозрюваних (на місці події) свідкам, а останні впевнено не могли стверджувати, що це саме ті особи, які здійснили хуліганство.
Разом з цим, під час апеляційного розгляду, у зв'язку з відмовою прокурора від своєї апеляційної скарги, захисник ОСОБА_8 вважав за необхідне розглянути його апеляційну скаргу в частині перевірки доводів щодо суворості призначеного покарання, змінивши вирок та пом'якшивши ОСОБА_15 призначене покарання, звільнивши останнього від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.
Вислухавши доповідь судді; доводи обвинувачених та їх захисників, які підтримали подані апеляційні скарги сторони захисту в частині пом'якшення призначеного покарання; думку прокурора, який заперечував щодо задоволення поданих апеляційних скарг; вивчивши матеріали справи та перевіривши оскаржуваний вирок, колегія суддів, вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_10 , захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 задоволенню не підлягають, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Колегія суддів, дослідивши матеріали провадження і доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 , встановила, що суд першої інстанції з достатньою повнотою, в межах визначеного судом обсягу, дослідив обставини вчинення обвинуваченими ОСОБА_15 та ОСОБА_10 злочину згідно пред'явленого обвинувачення, дав належну правову оцінку, правильно кваліфікував дії обвинувачених та обґрунтовано прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_15 та ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.296 КК України.
Апеляційні доводи захисника ОСОБА_8 , що містять твердження про неповноту судового розгляду та недоведеність вини ОСОБА_15 та ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК України, на думку колегії суддів, мають суто суб'єктивний характер та спрямовані на ухилення обвинуваченого ОСОБА_15 від кримінальної відповідальності у зв'язку з обраною лінією захисту, що знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення. Такі твердження апелянта повністю спростовуються об'єктивними відомостями дослідженими судом першої інстанції в судовому засіданні за участю сторін, внаслідок чого судом надано їм обґрунтовану оцінку в нарадчій кімнаті за наслідками проведення всього судового розгляду.
На підтвердження винуватості ОСОБА_15 та ОСОБА_10 і доведеності їх вини у вчиненні хуліганства, а саме грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене групою осіб, тобто злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК України, суд обґрунтовано послався на показання потерпілого ОСОБА_13 та свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 і ОСОБА_24 .
Крім того, судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у: рапорті від 26.11.2017 року на імя т.в.о. Начальника Новобаварського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_25 ; витязі про прийняття повідомлення щодо вчинення кримінального правопорушення від 26.11.2017 року; протоколі огляду місця події від 26.11.2017 року; протоколі прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 27.11.2017 року; протоколах затримання особи підозрюваної у вчиненні злочину, від 27.11.2017 року; висновку головного інспектора Новобаварського РВ у м.Харкові ГУ ДСНС України ОСОБА_26 та наданих керівником цього органу матеріалів; висновку лікаря Харківського обласного наркологічного диспансеру ОСОБА_27 від 27.11.2017 за результатами медичного огляду ОСОБА_11 ; висновку лікаря Харківського обласного наркологічного диспансеру ОСОБА_27 від 27.11.2017 року за результатами медичного огляду ОСОБА_28 ; висновку судової пожежно-технічної експертизи №24457 від 20.12.2017 року; копії свідоцтва про реєстрацію ТЗ та з матеріалів висновку судової авто товарознавчої експертизи №25303 від 27.12.2017 року.
Крім того, під час судового розгляду судом першої інстанції за участі сторін кримінального провадження було досліджено відеозапис на CD-R диску S/N LN3151 VA14083430 D2, який 01.12.2017 в приміщенні Новобаварського ВП ГУНП в Харківській області добровільно надав слідчому свідок ОСОБА_18 , а також відеозапис на CD-R диску S/N LN3151 VA14083441 D4, який 01.12.2017 в приміщенні Новобаварського ВП ГУНП в Харківській області добровільно надав органу досудового розслідування свідок ОСОБА_19 .
В своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 не оспорює допустимість вищезазначених письмових доказів та відеозаписів, які містяться на CD-R диску S/N LN3151 VA14083430 D2 і CD-R диску S/N LN3151 VA14083441 D4, а тому колегія суддів, дотримуючись вимог ч.1 ст.404 КПК України, не переглядає оскаржуваний вирок суду першої інстанції в цій частині.
При цьому, суд ретельно проаналізував заперечення сторони захисту щодо незгоди з обвинуваченням та його недоведеності, і визнав ці заперечення необґрунтованими, належним чином мотивувавши своє рішення.
Так, потерпілий ОСОБА_13 пояснив в суді першої інстанції, що 27.11.2017 р. йому зателефонував тесть і повідомив про пошкодження його автомобіля «Renault» моделі «Каngоо», д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходився на паркувальному майданчику біля будинку №101 по просп. Новобаварському в м.Харкові. Коли він прибув на вказане місце, то побачив, що його автомобіль розбитий і має пошкодження, перелічені в оголошеному прокурором обвинувальному акті. Обвинувачений ОСОБА_9 йому раніше знайомим не був, а з ОСОБА_11 до цих подій він був знайомий, оскільки з його вітчимом, ОСОБА_29 , разом займалися ремонтом автомобілів в належному йому (потерпілому) гаражі. Близько за два роки до подій 26.11.2017, коли він з дружиною гостювали у ОСОБА_30 , до них в квартиру прийшов ОСОБА_11 і почав сваритися з вітчимом, кричати та ображати його, а коли він ( ОСОБА_13 ) зробив зауваження у зв'язку з проявом неповаги до старших за віком, ОСОБА_31 двічі вдарив його по обличчю, а коли з третім гостем ОСОБА_11 пішов сваритися за межі приміщення, він пішов додому. Через декілька місяців ОСОБА_11 прийшов до нього в гараж зі своїм приятелем по імені ОСОБА_32 і між ними знову виникла сварка з причин, як він вважає, зневажливого їх ставлення до людей старших від низ за віком, під час якої вони зштовхалися, побилися з ОСОБА_32 . Ніхто з цього приводу до правоохоронних органів не звертався, інших конфліктів між ними не було.
Свідок ОСОБА_19 надав в суді першої інстанції показання про те, що в ніч з 26 на 27 листопада 2017 року, знаходився вдома в квартирі на третьому поверсі будинку АДРЕСА_4 , відпочивав. Його покликала дружина ОСОБА_20 , яка вкладала дитину спати, і повідомила, що двоє молодиків б'ють камінням припаркований у дворі будинку автомобіль. Через вікно він бачив, як двоє молодиків дійсно б'ють автомобіль «Renault» синього кольору. Вони побили фари, вікна, стрибали по капоту та даху автомобіля. Періодично вони відходили від автомобіля, а потім поверталися й знову били. Також бачив як вони принесли залізобетонний стовп та жбурнули його через лобове скло в салон автомобіля. Потім один з них через розбите бокове скло підпалив переднє праве сидіння автомобіля. Все це тривало не менше 15 хвилин. Дружина викликала пожежників, а він знімав усе в режимі відео на камеру, СD-диск запису потім передав слідчому в поліції.
Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні в суді першої інстанції показала, що в ніч з 26 на 27 листопада 2017 року, коли знаходилася вдома в квартирі будинку АДРЕСА_4 і вже вкладала дитину спати, почула якийсь гуркіт, а у вікно побачила, що на майданчику біля будинку двоє молодиків стрибають на капоті автомобіля «Renault». Вони відходили, палили цигарки, знову поверталися до вказаного автомобіля, били взутими ногами фари, дзеркала, стекла. Потім вони принесли бетонний стовп і вкинули його через лобове скло в салон автомобіля. Також через розбите ними ж скло передніх правий дверей підпалили сидіння автомобіля. Вона викликала по телефону пожежників. Все це тривало з півгодини. Хтось із мешканців будинку викликав поліцію. Коли приїхав автомобіль патрульної поліції, ці двоє молодиків втекли. Поліцейські погналися за ними і через деякий час затримали. В поліції вона і чоловік давали свідчення, надали СD-диск із відеозаписом, який робив її чоловік. У відділенні поліції серед пред'явлених молодиків вона упізнала двох хлопців, як осіб, що пошкодили автомобіль.
Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні в суді першої інстанції надав показання, згідно яких 26 листопада 2017 року, близько 23 годин 30 хвилин, він прокинувся від сильного гуркоту. Його дружина і діти також не спали, дружина була налякана и дивилась у вікно. Через вікно кухні квартири, яка розташована на 5-му поверсі, він побачив як двоє молодиків кидали каміння в припаркований поблизу будинку автомобіль «Renault Каngоо», відходили на декілька хвилин, повертались та знову трощили автомобіль, розбили ногами фари, стекла, стрибали зверху на капоті, відламували дзеркала заднього огляду. Він і дружина телефонували до поліції і повідомили про трощу автомобіля. Також бачив як ці два молодики принесли залізобетонний стовп і через лобове скло вкинули його в салон автомобіля. Також вони підпалили переднє праве сидіння автомобіля. Після цього до будинку наблизився автомобіль патрульної поліції, молодики швидко відійшли і кинулись тікати, поліцейські почали їх переслідувати, а хвилин через 15 він побачив їх уже затриманими у дворі. Тоді ж приїжджали другим автомобілем слідчий із групою, складав протокол. В приміщенні відділення поліції він давав покази, видав диск з відеозаписом про обставини пошкодження автомобіля, підписував протокол.
Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні в суді першої інстанції надала показання про, що 26.11.2017 року пізно ввечері, знаходячись на кухні квартири, розташованої в будинку АДРЕСА_4 , вона почула сильний шум і у вікно побачила, як двоє молодиків розбивають камінням і ногами припаркований біля будинку автомобіль «Renault» синього кольору. Вони розбивали фари, стекла, дзеркала, стрибали зверху на капоті автомобіля, відходили на кілька хвилин, поверталися і знову трощили автомобіль. Також бачила як вони принесли залізобетонний стовп і вкинули його в автомобіль, розбивши при цьому лобове скло, а потім підпалили переднє сидіння. Все це супроводжувалось гучним гуркотом, тривало близько півгодини, молодики поводили себе неадекватно, зухвало. Згодом з'явилась поліцейська машина і молодики почали тікати. Вона і якась жінка похилого віка із сусіднього під'їзду кричали поліцейським, вказували на тих двох молодиків. Порушників вона добре запам'ятала і впізнала їх потім в приміщенні відділення поліції, підписувала складений слідчим протокол. Також працівникам поліції вона передала відеозапис зазначених подій, який вона зробила за допомогою свого планшету.
Свідок ОСОБА_21 надав в суді першої інстанції показання про те, що 26.11.2017, приблизно о 23 години 30 хвилин, коли він спав в своїй квартирі, розташованій в будинку АДРЕСА_4 , він почув гуркіт зовні квартири, а через вікно побачив, що двоє молодих чоловіків трощать автомобіль «Renault». Вони били автомобіль камінням, ногами, відходили, поверталися і знову били, стрибали на капоті, принесли залізобетонний стовп і вкинули його в салон автомобіля, розбивши лобове скло, підпалили сидіння. В поліцію він телефонував двічі, з інтервалом в 19 хвилин, оскільки поліції довго не було, повідомляв, що двоє молодиків б'ють машину, чув як щось кричала сусідка. Згодом під'їхав автомобіль працівників поліції, які кинулися навздогін молодиків.
Свідок ОСОБА_22 надав в суді першої інстанції показання про те, що 26 листопада 2017 близько 23 голини 30 хвилин, коли він та два інших співробітників патрульної поліції - інспекторів ОСОБА_23 і ОСОБА_24 , на службовому автомобілі патрулювали з метою охорони порядку в Новобаварському районі м. Харкова, вони отримали завдання про перевірку виклику до поліції заявника з формулюванням, що двоє хуліганів б'ють автомашину біля будинку АДРЕСА_4 . Коли вони під'їжджали до вказаного будинку, то побачили вказаний автомобіль і двох молодих чоловіків, які втікали в бік приватних будинків. Жінки з балкону кричали, що то саме ті молодики, які пошкодили автомобіль. Оскільки в розбитому автомобілі «Renault» горів підголівник сидіння, інспектор ОСОБА_23 залишився гасити полум'я, а він побіг в той бік, куди побігли вказані два молодики. Інспектор ОСОБА_24 поїхав службовим автомобілем оглядати прилеглі вулиці з метою їх пошуку і невдовзі по рації повідомив, що знайшов їх. Коли він і інспектор ОСОБА_23 , який приєднався до пошуків, прибули на вказане ОСОБА_24 місце по вул.Яснополянській, то побачили на лавці біля будинку раніше їм незнайомих ОСОБА_33 і ОСОБА_11 , які важко дихали, що притаманно особі після фізичного навантаження, останні казали, що просто гуляють. Почувши про пошкодження автомобіля і необхідність перевірки заяви та з'ясування обставин, вони категорично відмовлялися проїхати, заперечуючи свою причетність до цих подій, однак після наполегливих пропозиції погодилися. Коли вони прибули до місця події, то там вже знаходився другий екіпаж патрульної поліції, так як викликів було декілька, а згодом прибула автомобілем і слідчо-оперативна група місцевого відділення поліції, яким вони і передали затриманих.
Свідки ОСОБА_23 і ОСОБА_24 надали в суді першої інстанції такі ж показання про обставини отримання повідомлення про хуліганські дії і пошкодження автомобіля біля будинку №101 по просп. Новобаварському, про виявлення пошкодженого автомобіля, в якому горіло сидіння, а також про обставини затримання ОСОБА_33 і ОСОБА_11 . При цьому, свідок ОСОБА_23 також показав, що по дорозі до місця події по телефону вони уточняли у заявника обставини події, а коли приїхали на місце, то мешканці будинку АДРЕСА_4 з балкону показували на двох молодиків, що віддалялися і кричали «Це вони!». На затримання тих двох осіб поспішили інспектори ОСОБА_22 і ОСОБА_24 , а він за допомогою вогнегасника зі службового автомобіля гасив полум'я в салоні пошкодженого автомобіля «Рено», після чого приєднався до ОСОБА_22 . Інспектор ОСОБА_24 по рації повідомив їх, що знайшов двох підозрілих осіб. Вони їх доставили до місця події. Перебіг усіх цих подій зафіксовано на службові боді-камери. Свідок ОСОБА_24 додатково показав, що коли він, патрулюючи по вулиці в пошуках названих мешканцями будинку АДРЕСА_4 , побачив раніше незнайомих йому ОСОБА_33 і ОСОБА_11 і запитав їх, то вони не змогли пояснити причину знаходження в такий пізній час в тому місці, вказуючи, що вони, начебто, гуляють.
Колегія суддів не бере до уваги, що до уваги апеляційні доводи захисника ОСОБА_8 про те, що свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_17 не могли бачити обличчя ОСОБА_9 і ОСОБА_11 з п'ятого поверху будинку, оскільки такі твердження спростовуються відомостями протоколів пред'явлення для впізнання від 27.11.2017 року (арк.85-88, 91-94, 97-100, 103-107 матеріалів кримінального провадження), а також поясненнями цих свідків, наданими ними під час судового розгляду в суді першої інстанції. Більш того, такими доводами захисник підтверджує, що саме ОСОБА_9 і ОСОБА_11 вчиняли хуліганські дії за обставин пред'явленого обвинувачення.
Крім того, згідно ч.4 ст. 95 КПК України , суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.
Вищезазначені свідки та потерпілий були безпосередньо допитані в суді першої інстанції та попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань і підтвердили обставини, які вони сприймали особисто. Крім того, апелянтом не надано доказів, що вищезазначені свідки мають особисту зацікавленість у розгляді цієї справи або намір обмовити ОСОБА_9 і ОСОБА_11 , у зв'язку з чим у суду апеляційної інстанції відсутні процесуальні підстави ставити під сумнів пояснення цих свідків, а тому апеляційна скарга в цій частині є необґрунтованою.
Також є безпідставними доводи захисника про те, що пред'явлення ОСОБА_9 і ОСОБА_11 для впізнання 27.11.2017 року було проведено з порушенням вимог ч.2 ст.228 КПК України, оскільки, згідно ілюстрованих матеріалів до протоколів пред'явлення для впізнання від 27.11.2017 року (арк.89-90, 95-96, 101-102, 107-108) свідкам ОСОБА_18 та ОСОБА_17 пред'являлися ОСОБА_9 і ОСОБА_11 для впізнання разом з іншими 3 особами чоловічої статі, які на зовнішній погляд не мали відмінностей у віці, зовнішності та одязі.
Твердження захисника ОСОБА_8 про неповноту судового розгляду та неконкретності формулювання обвинувачення внаслідок того, що в ньому не конкретизовано які саме хуліганські дії вчиняли ОСОБА_9 і ОСОБА_11 , а обставини події хуліганства описані узагальнено, на переконання колегії суддів, є неспроможними, оскільки згідно формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, та показань допитаних свідків у цій справі об'єктивно вбачається, що обвинувачені вчиняли хуліганські дії групою осіб, при цьому завдаючи численні механічні пошкодження автомобіля потерпілого на протязі тривалого проміжку часу. При цьому, як в ході судового розгляду в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення, обвинувачені ОСОБА_9 і ОСОБА_11 підтвердили свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК України. Твердження захисника про відсутність в формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, конкретних дій кожного з обвинувачених, які призвели до пошкодження автомобіля, на думку колегії суддів, є суб'єктивними та безпідставними.
Крім того, під час апеляційного розгляду сторона захисту не оспорювало, що висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні, не відповідають фактичним обставин кримінального провадження.
Колегія суддів також зазначає, що сторона захисту не оспорює, що на відеозаписах, які містяться на CD-R диску S/N LN3151 VA14083430 D2, CD-R диску S/N LN3151 VA14083441 D40 та безпосередньо досліджених під час судового розгляду в суді першої інстанції, зафіксовані саме ОСОБА_9 і ОСОБА_11 , а тому
Отже, колегія суддів критично відноситься до доводів захисника ОСОБА_8 про те, що судом першої інстанції не з'ясовані усі фактичні обставини та про неконкретність формулювання обвинувачення, визнаного судом першої інстанції доведеним, так як суд першої інстанції співставив, з достатньою повнотою проаналізував та поклав в основу обвинувального вироку показання потерпілого ОСОБА_13 , свідка ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 і ОСОБА_24 , а також вищезазначені письмові докази та відомості досліджених відеозаписів.
Апелянтами також не надано будь-яких об'єктивно встановлених даних щодо спростування відомостей, встановлених судом на підтвердження вини обвинувачених ОСОБА_9 і ОСОБА_11 за пред'явленим обвинуваченням за ч.2 ст.296 КК України, а саме у вчиненні хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчиненого групою осіб.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визнання ОСОБА_9 і ОСОБА_11 винними у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК України, так як судом повністю дотримані вимоги чинного законодавства, досліджено усі обставини кримінального провадження та оцінено надані докази з точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів, з точки зору достатності та взаємозв'язку, можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, оскільки стороною захисту не доведено наявність підстав для виправдання обвинувачених за пред'явленим обвинуваченням чи скасування оскаржуваного вироку, з урахуванням доводів, наведених в апеляційних скаргах захисника ОСОБА_8 .
Отже, версія та доводи захисника ОСОБА_8 про незгоду з оскаржуваним вироком суду першої інстанції, а також щодо суперечливості та відсутності достовірних доказів на підтвердження вини ОСОБА_9 у вчиненні злочину за ч.2 ст.296 КК України, мають суто суб'єктивний та безпідставний характер, пов'язаний з обраним способом захисту, що обумовлює необхідність відмови у задоволенні його апеляційної скарги.
Перевіряючи вирок в межах апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_10 та захисників ОСОБА_7 і ОСОБА_8 в частині правильності призначення покарання обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував фактичні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості та суспільної небезпеки вчиненого ними злочину, дані про осіб обвинувачених, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Згідно вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
У відповідності до ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
При призначенні покарання ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , суд першої інстанції діяв з дотриманням вимог ст.ст.50,65 КК України, а саме.
Так, кримінальне правопорушення за ч.2 ст.296 КК України, відповідно до класифікації за ст.12 КК України, є нетяжким злочином.
Відповідно до відомостей про особу обвинуваченого ОСОБА_10 , останній раніше судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має місце реєстрації та постійне місце проживання, неодружений, дітей або інших непрацездатних осіб на утриманні не має, працездатний, але не працює.
Відповідно до ст. 66 КК України, обставиною, що пом'якшує покарання, судом визнано часткове відшкодування завданого потерпілому збитку.
Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_11 , є вчинення кримінального правопорушення особою, що перебувала в стані алкогольного сп'яніння.
Відповідно до відомостей про особу обвинуваченого ОСОБА_9 , останній на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має місце реєстрації та постійне місце проживання, одружений, дітей або інших непрацездатних осіб на утриманні не має, раніше судимий та вчинив кримінальне правопорушення за цим кримінальним провадженням під час строку умовно-дострокового звільнення, працездатний, але не працює.
Відповідно до ст. 66 КК України, обставиною, що пом'якшує покарання, судом визнано часткове відшкодування завданого потерпілому збитку.
Обставин, що обтяжуються покарання обвинуваченого ОСОБА_9 , з урахуванням правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 р. по справі № 280/865/16-к, судом не встановлено.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що визнання обвинуваченими ОСОБА_11 і ОСОБА_9 себе винними у скоєнні інкримінованого їм правопорушення та їх заява про щире каяття, не є такою обставиною, що у відповідності до положень п.1 ч.1 ст.66 КК України пом'якшує їх покарання, оскільки відповідна заява обвинуваченими зроблена лише 20.01.2021 року, тобто більше ніж через 3 роки після вчиненого злочину та тривалого розгляду цього кримінального провадження в суді першої інстанції, під час якого було досліджено усі докази по справі і допитані усі свідків по справі та потерпілий ОСОБА_13 .
Колегія суддів також враховує правовий висновок, що міститься в постанові Верховного Суду колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 02 листопада 2021 року у справі № 643/13256/17, згідно яких, Виходячи із системного тлумачення законодавства та із судової практики, щире каяття, характеризуюче ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання. Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження. Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею злочину (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення злочину, видає або допомагає у розшуку майна здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об'єктивно підтверджують щире каяття особи.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, відомості про вчинення кримінального правопорушення стосовно потерпілого ОСОБА_13 внесені до ЄРДР 27.11.2017 року та у цей же день було затримано ОСОБА_9 і ОСОБА_11 (арк.1, 134-137, 172-175 матеріалів досудового провадження). З відомостей обвинувального акту у цьому кримінальному провадженні №12017220500002387 не вбачається, що обвинувачені ОСОБА_9 і ОСОБА_11 щиро розкаялися у вчиненому злочині (арк.280 матеріалів досудового провадження, акр.10 т.1). Цей обвинувальний акт разом з додатками надійшов до Жовтневого районного суду м. Харкова 19.01.2018 року та визначено склад суду: головуючий суддя - ОСОБА_34 (арк.1-19 т.1). 10.05.2019 року було визначено новий склад суду: головуючий суддя - ОСОБА_1 та 04.10.2019 року розпочато спочатку судовий розгляд у цій справі (арк.34 т.2). 20.01.2021 року в судовому засіданні в суді першої інстанції, тобто після дослідження усіх доказів по справі та допиту свідків і потерпілого, обвинувачені ОСОБА_9 і ОСОБА_11 визнали свою вину у вчиненому злочині та вказали про своє щире каяття (арк.28-29 т.3).
Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею злочину, добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об'єктивно підтверджують щире каяття особи.
Колегія суддів враховує, що системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як до внесення відомостей до ЄРДР (наприклад, при з'явленні із зізнанням), так і після їх внесення, на досудовому розслідуванні або під час розгляду справи у суді, але враховуючи, що обвинувачені на протязі тривалого часу, а саме починаючи з 27.11.2017 року, не виявляли будь-яких ознак щирого каяття, але після дослідження в ході судового розгляду усіх доказів на підтвердження їхньої вини у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК України, обвинувачені ОСОБА_9 і ОСОБА_11 визнали свою вину та висловили своє каяття у вчиненому, що вірно розцінено судом першої інстанції, як формальне каяття, оскільки обвинувачені, починаючи з самого початку досудового розслідування та фактично закінчуючи завершенням судового розгляду, не сприяли розкриттю всіх обставин справи, не висловлювали свого жалю з приводу вчиненого та осуд своєї поведінки, а також не намагалися усунути негативні наслідки від вчиненого злочину.
Крім того, лише 22.02.2021 року за клопотанням сторони захисту долучено до матеріалів справи нотаріальну засвідчену заяву від 16.02.2021 року, в якій представник потерпілого ОСОБА_13 - адвокат ОСОБА_16 повідомляє, що його довіритель не має будь-яких матеріальних, матеріальних претензій та вимог до ОСОБА_9 і ОСОБА_11 (арк.32 т.3). Тобто, на протязі тривалого часу, обвинувачені не здійснювали будь-яких дій щодо відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди та тільки під час закінчення судового розгляду, з урахуванням досліджених доказів по справі та розуміючи про доведеність їхньої вини у вчиненні інкримінованого правопорушення, ОСОБА_9 і ОСОБА_11 змінили свою процесуальну позицію та здійснили заходи щодо відшкодування завданої шкоди.
При цьому, згідно звукозапису судового засідання від 22.02.2021 року, в ході судового розгляду представник потерпілого ОСОБА_16 пояснила, що обвинуваченими відшкодована потерпілому шкода, але не в тому обсязі, який було заявлено останнім в своєму первинному цивільному позові (арк.34-35, 80 т.3).
За таких обставин, на думку колегії суддів, судом першої інстанції вірно встановлено наявність обставини, що пом'якшує покарання, відповідно до ст. 66 КК України, у виді часткового відшкодування завданого потерпілому збитку, а також відсутності пом'якшуючої обставини у виді щирого каяття, у зв'язку з чим апеляційні доводи захисників та обвинуваченого ОСОБА_11 в цій частині є суб'єктивними та безпідставними.
Колегія суддів також бере до уваги фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення, а саме те, що обвинувачені, діючи узгоджено із хуліганських мотивів, проявляючи явну неповагу до суспільства, порушуючи існуючі правила та норми поведінки, грубо порушуючи громадський порядок, в нічній час спричинивши вперше пошкодження автомобіля потерпілого ОСОБА_13 , шляхом кидання каміння, стрибків по ньому та биття ногами по лобовому склу авто, не зупинилися на цьому, повернулися до транспортного засобу через 3-5 хвилин та продовжили свої протиправні дії. Але незважаючи на вже спричинені численні пошкодження автомобіля потерпілого, обвинувачені підібрали поблизу будинку залізобетонну конструкцію у вигляді стовпа та удвох силою всунули через лобове скло в салон автомобіля, а також підпалили праве переднє сидіння транспортного засобу. Такі протиправні дії обвинувачених ОСОБА_9 і ОСОБА_11 продовжувалися протягом часу та були припинені лише у зв'язку з прибуттям на місце події співробітників патрульної поліції за викликом очевидців вищезазначених.
Такою поведінкою та протиправними діями обвинувачених було порушено права потерпілого ОСОБА_13 та інших осіб, а саме мешканців будинку АДРЕСА_4 , а також, що лише завдяки діям працівників патрульної поліції, які загасили пожежу, вдалось відвернути заподіяння більш значної шкоди.
Крім того, як встановлено в ході судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанції, саме ОСОБА_11 був ініціатором вчиненого злочину, оскільки мав з потерпілим ОСОБА_13 неприязнені відносини, та перебував в стані алкогольного сп'яніння, а обвинувачений ОСОБА_9 раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності, а саме за вчинення тяжких злочинів, але належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та вчинив новий злочин в період строку умовно-достроково звільнення за попереднім вироком.
Отже, доводи апелянтів про можливість звільнення обвинувачених з випробуванням, на переконання колегії суддів, є неспроможними, оскільки молодий вік обвинувачених, притягнення ОСОБА_11 до відповідальності вперше, наявність міцних соціальних зв'язків, не знижують рівня суспільної небезпечності дії ОСОБА_9 і ОСОБА_11 та не вказують про можливість звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням. Також належить зазначити, що вказані обставини існували і на час вчиненого злочину, але вони будь-яким чином позитивно не вплинули на обвинувачених.
Крім того, питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Таким чином, колегія суддів враховує фактичні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості та суспільного небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, наслідки від вчиненого злочину, відсутність обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_9 , наявність обставин, що пом'якшує покарання, а також наявність обставини, що обтяжує покарання ОСОБА_11 , та вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що виправлення та перевиховання ОСОБА_9 і ОСОБА_11 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції належним чином враховані усі вищенаведені обставини, в тому числі позиція представника потерпілого - адвоката ОСОБА_16 , яка не наполягала на суворому покаранні обвинувачених, та призначено ОСОБА_9 і ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі, що передбачено альтернативною санкцією ч.2 ст.296 КК України та наближене до мінімальних його розмірів, яке буде достатнім для виправлення обвинувачених та запобігання скоєння ними нових злочинів, а апеляційна вимоги апелянтів щодо призначення більш м'якого покарання чи звільнення від його відбування з випробуванням, є суб'єктивною, оскільки в апеляційних скаргах сторона захисту належним чином не обґрунтували, в зв'язку з чим таке пом'якшення покарання може позитивно вплинути на виправлення обвинувачених. Натомість, призначене судом першої інстанції покарання у той спосіб, як це зазначено у вироку, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_9 і ОСОБА_11 та попередження вчинення ними нових злочинів.
Поряд з цим, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування оскаржуваного обвинувального вироку, не вбачається.
Керуючись ст.ст.405; 407 ч.1 п.1; 418; 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_10 , захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 квітня 2021 року стосовно ОСОБА_9 і ОСОБА_11 залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженими, які тримаються під вартою, - в той самий строк з дня вручення їм копії судового рішення.
Головуючий -
Судді -