номер провадження справи 28/173/21
14.02.2022 Справа № 908/3429/21
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Федорової Олени Владиславівни розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справу:
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КАМОЦЦІ» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 1-3, секція "Д")
до відповідача акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» (69035, місто Запоріжжя, вул. Діагональна, буд. 11)
про стягнення грошових коштів.
До Господарського суду Запорізької області звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «КАМОЦЦІ» з позовом до акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» про стягнення 16.488,60 грн, з яких: 16.440,00 грн. основний борг та 48,60 грн 3% річних. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем зобов'язань щодо оплати отриманого товару в рамках договору №213 від 01.04.2021. У зв'язку з порушенням виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивач, враховуючи положення ст. 625 ЦК України, нарахував до стягнення 3% річних за період прострочення 36 днів.
Відповідно до витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2021 позовну заяву передано на розгляд судді Федорової О.В.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 02.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/3429/21, присвоєно справі номер провадження 28/173/21, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у даній справі, але не пізніше 30.12.2021.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи в суді, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.
13.12.2021 судом отримані документи від позивача, які визначені в ухвалі про відкриття провадження у справі. Зокрема, позивачем наданий розрахунок 3% річних, які є предметом спору. Так, відповідно до наданого розрахунку позивач зазначив, що сума 3% річних за період прострочення 40 днів складає 54,00 грн. Втім, суд не приймає до розгляду зазначений розрахунок, оскільки заяв про збільшення позовних вимог позивачем не заявлялося.
12.01.2022 від АТ «Запорізький завод феросплавів» надійшов відзив на позовну заяву №18-023 від 10.01.2021, відповідно до якого відповідач заперечив проти доводів позивача та просив суд в позові відмовити.
Відповідно до ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Статтею 113 ГПК України визначено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно із частиною четвертою статті 119 ГПК України одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Відповідно до частин 6-8 статті 119 ГПК України про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу. Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою. Ухвалу про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідач примірник ухвали суду про відкриття провадження у справі №908/3429/21 отримав 06.12.2021 (арк.с. 47). П'ятнадцятиденний строк на подачу відзиву настав 21.12.2021. Втім, суд в ухвалі від 02.12.2021 встановив граничний строк для надання відповідачем своєї правової позиції щодо заявлених позовних вимог - до 30.12.2021.
За правилами частин першої та другої статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідачем подано відзив з порушенням вимог статті 165 ГПК України та поза межами встановленого судом строку (без надання конкретних доказів поважності причин пропуску строку та без відповідного клопотання про поновлення строку), що має наслідком залишення його без розгляду на підставі ч. 2 ст. 119 ГПК України.
Шістдесят днів з дня відкриття провадження у даній справі спливає 31.01.2022.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 14.02.2022, оскільки матеріали справи достатні для прийняття рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження, суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи у судовому засіданні без виклику учасників справи, суд
Згідно з статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.97 (надалі - Конвенція), кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
З огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 3 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Відповідно до приписів ст. ст. 15 та 16 ЦК України, ст. 20 ГК України спосіб захисту прав повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).
Реалізуючи право на судовий захист, позивач у позові зазначив про наступне.
Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» (покупець, відповідач у справі) та товариство з обмеженою відповідальністю «КАМОЦЦІ» (постачальник, позивач у справі) 07.06.2021 (дата підписання постачальником) уклали договір поставки №213 з протоколом розбіжностей (надалі - договір).
Пунктом 1.1 договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію (далі Товар), в асортименті та за цінами, вказаними у додатках (специфікаціях) та додаткових угодах до цього договору, які є його невід'ємною частиною
Відповідно до п. 5.2 договору загальна сума договору на момент його складання 16.440,00 грн з урахуванням ПДВ, сума договору збільшується на суму наступних поставок Товару шляхом підписання додаткових угод до цього договору, які є його невід'ємною частиною.
Пунктами 6.2.-6.3 договору встановлено, що приймання Товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженої Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П-6 зі змінами і доповненнями та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 №П-7 зі змінами та доповненнями.
Пунктом 12.1 договору встановлено, що даний договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення їх печатками. Термін дії договору закінчується 31.12.2023, але не раніше повного виконання зобов'язань обома сторонами.
Додатковою угодою № 1 до договору №213 сторонами узгоджені найменування товару, одиниці виміру, код КСПОВО, кількість, ціна без ПДВ, сума без ПДВ, код УКТЗЄД, НТД країну виробника. Зазначено, що загальна сума договору становить 16.440,00 грн.
Пунктом 2 додаткової угоди сторонами узгоджений строк поставки - протягом 31 робочих днів після підписання цього додатку.
В п. 5 додатку до договору встановлено, що покупець здійснює оплату за фактом поставки товару, шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника через 60 календарних днів тільки за умови виконання постачальником п.3.4, п. 4.1.1.-4.1.5 цього договору.
Як свідчать матеріали справи позивач на підставі видаткової накладної №932813422 від 11.06.2021 відвантажив відповідачу 20 одиниць ремкомплектів пневмоциліндра (серія КО2-40-100) та 10 одиниць ремкомплектів пневморозподільника (серія КW-952) загальною вартістю 16.440,00 грн.
Вантаж доставлено відповідачу перевізником «Нова пошта» згідно накладної 20400235614138 та отриманий відповідачем 16 червня 2021 року.
На оплату поставленого товару відповідачу виставлений рахунок-фактура №3463476 від 11.06.2021 на суму 16.440,00 грн.
У зв'язку з невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару на його адресу біла надіслана претензія №02-3/330 від 10.09.2021 з вимогою в семиденний строк з дня отримання претензії сплатити заборгованість та пеню.
У відповіді на претензію відповідач зазначив про поставку товару не за умовами договору, оскільки сторонами не врегульовані всі істотні умови. Також зазначив про направлення позивачу протоколу врегулювання розбіжностей. Просив у разі підписання протоколу розбіжностей здійснити заміну первинних документів для подальшої їх реєстрації.
21.09.2021 позивач надіслав відповідачу вимогу №02-3/352 від 21.09.2021, в якій з посиланням на ч. 2 ст. 530 ЦК України вимагав здійснити оплату поставленого товару в семиденний термін з дати отримання вказаної вимоги.
У листі №ІІІ-І-32/10 від 01.10.2021 відповідач повторив свою позицію щодо відсутності договірних зобов'язань між сторонами та просив у разі підписання протоколу розбіжностей здійснити заміну первинних документів для подальшої їх реєстрації.
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 1 ст. 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту (ч. 4 ст. 179 ГК України).
Положеннями ст. 180 ГК України унормовано, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.
Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Аналогічні положення зазначені в ч. 1 ст. 638 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 181 Господарського кодексу встановлено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Частиною 3 ст. 639 ЦК України встановлено, що якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 ЦК України).
Здійснивши аналіз наданих позивачем документів, суд дійшов висновку, що правовідносини сторін не можуть регулюватися умовами договору поставки №213 від 01.04.2021, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи проект договору поставки №213 був підготовлений акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів» 01.04.2021 в м. Запоріжжя та наданий позивачу для підписання.
Позивач, 07.06.2021 склав протокол розбіжностей до договору №213 та надіслав його відповідачу для подальшого погодження.
В той же час, суду не надано доказів погодження учасниками правочину його умов, тобто досягнення сторонами згоди щодо його змісту або врегулювання розбіжностей в судовому порядку.
Втім, суду надані докази, які підтверджують факт поставки товару на користь відповідача.
У відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій громадян і організацій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 205 ЦК України правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботи, надати послуги, сплатити грошові кошти) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Аналіз наданих документів підтверджує факт виникнення між сторонами спору господарських правовідносин, тобто ними вчинено правочин, що породив взаємні господарські зобов'язання. Позивач зобов'язався поставити товар, а відповідач прийняти та оплатити отриманий товар.
За своєю правовою природою правочин сторін є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього грошову суму.
Зважаючи на те, що сторони оформили свої господарські відносини за допомогою видаткової накладної № 932813422 від 11.06.2021, де вказані: найменування товару, його кількість, ціна, суд дійшов висновку, що сторони досягли всіх істотних умов, що необхідні для укладення договору купівлі-продажу.
Положеннями ч. 2 ст. 640 ЦК України передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладання договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Частина 1 ст. 656 ЦК України передбачає, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладання договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Виконання зобов'язань з боку позивача, а саме поставка товару на загальну суму 16.440,00 грн підтверджується зазначеною вище видатковою накладною та листуванням сторін.
Як вже зазначалося судом вище, у зв'язку з відсутністю оплати отриманого відповідачем товару, на адресу АТ «Запорізький завод феросплавів» надсилалися претензія та вимога про необхідність сплатити виниклу заборгованість.
Суд звертає увагу відповідача, що у вимозі №02-3/352 від 21.09.2021 позивач з посиланням на приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України вимагав здійснити оплату постачання за видатковою накладною №932813422 від 11.06.2021 в семиденний термін з дати отримання вимоги.
Факт отримання відповідачем наведеної вище вимоги підтверджується листом-відповіддю №ІІІ-І-32/10 від 01.10.2021.
Разом з тим, у своїх відповідях відповідач наполягав на неукладеність договору та неузгодження сторонами порядку оплати.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідач жодним чином не спростував факт отримання від позивача товару на загальну суму 16.440,00 грн. Належних та допустимих доказів вирішення питання щодо повернення отриманого товару в загальному розмірі постачальнику з будь-яких причин матеріали справи не містять.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення наведеної вище норми права та додані документи, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку оплати отриманий товар та правомірність заявленої позивачем вимоги про стягнення вартості поставленого товару в розмірі 16.440,00 грн.
За порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 48,60 грн (календарних днів) за період з 05.10.2021 по 10.11.2021.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.
З аналізу зазначеної норми законодавства вбачається, що три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто три проценти річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань, які можуть бути узгоджені сторонами, оскільки ця норма законодавства є імперативною. Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу та підлягають стягненню разом із сумою основного боргу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Факт порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання доведений наявними матеріалами справи та не спростований відповідачем.
ВідсотокГраничний строк оплати товаруСтрок розрахунку річнихКількість днів прострочкиСума до сплати, грн.Сума річних, грн.
3%05.10.202110.11.2021361644048.64
Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що сума 3% річних за вказаний позивачем період 36 календарних днів складає 48,64 грн. Оскільки заявлена до стягнення сума 3% річних є меншою, ніж перераховано судом, вимога позивача щодо 48,60 грн 3% річних підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідач доказів виконання зобов'язань щодо повної оплати отриманого товару за видатковою накладною, яка містяться в матеріалах справи суду не надав, викладені в позові обставини не спростував. Факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, доведений та підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи викладене вище, позовні вимоги судом задовольняються в повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 129, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «КАМОЦЦІ» до акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» про стягнення 16.488,60 грн задовольнити.
2. Стягнути з акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» (69035, місто Запоріжжя, вул. Діагональна, буд. 11, ідентифікаційний код 00186542) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КАМОЦЦІ» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 1-3, секція "Д", ідентифікаційний код 14290527) 16.440,00 грн (шістнадцять тисяч чотириста сорок грн 00 коп.) основного боргу, 48,60 грн (сорок вісім грн. 60 коп.) 3% річних, 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят грн 00 коп.) судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 14 лютого 2022 року.
Суддя О.В. Федорова