номер провадження справи 22/64/21
08.02.2022 Справа № 908/3764/21
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Ярешко О.В.,
При секретарі судового засідання Шолоховій С.В.
За участю представників сторін:
від позивача - Ференець О.Є., ордер АР № 1080488 від 24.01.2022
від відповідача - Близнюк Р.Є., довіреність № 3 від 04.01.2022
Розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/3764/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Авісметіз-Запоріжжя” (бул. Шевченка, буд. 6, м. Запоріжжя, 69037)
до відповідача: Комунального підприємства “Запоріжремсервіс” Запорізької міської ради (вул. Добролюбова, буд. 23-а, м. Запоріжжя, 69006)
про стягнення 23 655,89 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог та заяви позивача
23.12.2021 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вих. № 31 від 15.12.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю “Авісметіз-Запоріжжя” до Комунального підприємства “Запоріжремсервіс” Запорізької міської ради про стягнення 18345,26 грн. оплати за надані послуги згідно договору, 1512,38 грн. неустойки (пені) за несвоєчасну оплату, нарахованої за період з 17.01.2020 по 17.07.2020, 1058,50 грн. 3% річних, нарахованих за 702 дні прострочення, 2739,75 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з лютого 2020 по листопад 2021, а всього 23655,89 грн. Позов обґрунтований ст. 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 549, 610, 625, 627, 837, 854, 903 ЦК України, порушенням відповідачем умов договору № 536-ПР/2019 від 18.09.2019 стосовно оплати наданих послуг.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Позиція (аргументи) відповідача. Заяви відповідача
Відповідач у заяві, що надійшла до суду 04.02.2022, позов визнав у повному обсязі. Також згідно з клопотанням, що надійшло до суду 04.02.2022, просив, у зв'язку з визнанням позову відповідачем, вирішити питання щодо повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору та стягнення з відповідача 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
3. Процесуальні питання, вирішені судом
Відповідно до протоколу розподілу судової справи між суддями від 23.12.2021 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3764/21 та визначено до розгляду судді Ярешко О.В.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 28.12.2021 суддею Ярешко О.В. позовна заява прийнята до розгляду, відкрите провадження у справі № 908/3764/21 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання призначено на 25.01.2022.
Ухвалою суду від 25.01.2022 у судовому засіданні оголошувалась перерва до 08.02.2022 у зв'язку з клопотанням відповідача (для підготовки ним заяви про визнання позову).
У судове засідання 08.02.2022 з'явилися представники сторін.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Розгляд справи по суті розпочатий судом у судовому засіданні 08.02.2022.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно з ч. 1 ст. 119 ГПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч.ч. 2, 4, 5 ст. 119 ГПК України).
Пунктом 6 ст. 236 ГПК України визначено, якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Судом встановлено, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, заява про визнання позову підписана уповноваженим представником відповідача, відтак суд приймає визнання позову відповідачем.
У судовому засіданні 08.02.2022, враховуючи визнання відповідачем позову, судом за результатами судового засідання ухвалено рішення, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
4. Обставини справи, встановлені судом, та докази що їх підтверджують
18.09.2019 між Комунальним підприємством “Запоріжремсервіс” Запорізької міської ради (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Авісметіз-Запоріжжя” (підрядник, позивач) укладено договір № 536-ПР/2019 про надання послуг поточного ремонту.
Відповідно до п. 1.1 договору, замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання на свій ризик надати в порядку і на умовах цього договору власними та залученими силами і засобами (в тому числі, але не виключно, з використанням наданих замовником матеріалів) послуги код ДК 2015:021 45450000-6 поточний ремонт (послуги на виконання поточного ремонту під'їзду № 1-4 житлового будинку № 66 по вул. Сеченова у м. Запоріжжі (часткова заміна проводки та арматури) в обумовлений цим договором термін та з належною якістю в межах узгодженої договірної ціни, з дотриманням вимог техніки безпеки, охорони праці та здати об'єкт в експлуатацію.
Згідно з п. 2.1 договору, ціна послуг за цим договором складає 18345,26 грн., у тому числі ПДВ - 3057,54 грн. Ціна послуг визначається розрахунком договірної ціни за обсягами (етапами, видами) робіт, який є невід'ємною частиною договору.
Сторони погодили договірну ціну робіт станом на 17.09.2019 в сумі 18345,26 грн.
За умовами п. 4.1 договору, оплата наданих послуг здійснюється на підставі підписаних замовником довідок та актів про вартість виконаних підрядних робіт за формою КБ-3, КБ-2в протягом 60 календарних днів після підписання вищезгаданих форм КБ-3, КБ-2в.
Згідно з п. 5.3.2 договору, замовник зобов'язаний оплатити вартість виконаних робіт у визначені цим договором терміни.
Відповідно до п. 4.5 договору, оплата замовником виконаних підрядником послуг проводиться в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника.
Пунктом 9.4 договору передбачено, що у випадку порушення замовником термінів оплати виконаних робіт згідно з п. 4.1, він сплачує підряднику пеню в розмірі 0,05% від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення зобов'язань.
Пунктом 13.1 договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині виконання фінансових зобов'язань - до повного їх виконання. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань (в тому числі гарантійних) за цим договором.
На виконання договору позивач виконав визначені договором роботи з поточного ремонту під'їзду № 1-4 житлового будинку № 66 по вул. Сеченова у м. Запоріжжі (часткова заміна проводки та арматури) на суму 18345,26 грн., що підтверджується підписаними сторонами актом від 18.11.2019 за формою КБ-2в приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2019 та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 18.11.2019 за формою КБ-3 (за листопад 2019 року) на суму 18345,26 грн.
Оскільки відповідач не оплатив виконані роботи у встановлений договором строк, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач у письмовій заяві зазначив про визнання позову.
5. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічний припис містить ст. 193 ГК України.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є договір.
За приписами ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правовідносини сторін є господарськими та такими, що виникли на підставі договору підряду.
Статтею 837 Цивільного кодексу України (частини 1, 2) встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 536-ПР/2019 від 19.08.2019 склала суму 18345,26 грн., що підтверджено матеріалами справи та визнано відповідачем.
Останнім строком оплати робіт, враховуючи підписання 18.11.2019 сторонами довідки КБ-3 та акту КБ-2в, було 17.01.2020.
Доказів сплати заборгованості суду не надано.
Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за виконані роботи в розмірі 18345,26 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд перевірив складені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат та визнає їх правильними. З відповідача на користь позивача стягується 1058,50 грн. 3% річних та 2739,75 грн. інфляційних втрат.
Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 N 543/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Строку нарахування пені договором не встановлено, тому підлягають застосуванню приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо припинення нарахування пені через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пеня розрахована позивачем в межах шестимісячного строку нарахування пені.
Разом з тим, при розрахунку пені позивач неправильно визначив період прострочення з 17.01.2020, яке є останнім днем строку виконання зобов'язання, що впливає на кількість днів прострочення виконання зобов'язання. У зв'язку з цим суд здійснив перерахунок пені.
Згідно перерахунку суду, пеня за період з 18.01.2020 по 17.07.2020 (у межах заявленого позивачем періоду) склала 1669,62 грн.
Відповідно ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Таким чином, з відповідача на користь позивача стягується 1512,38 грн. пені.
Враховуючи наведене, визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
6. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічна норма міститься в ч. 3 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”.
Оскільки заява про визнання позовних вимог, подана відповідачем до початку розгляду справи по суті, відповідно до ст.ст. 123, 129, 130 ГПК України з відповідача на користь позивача стягується 1135,00 грн. судового збору. Судовий збір у сумі 1135,00 грн. повертається позивачу з державного бюджету ухвалою суду.
Позивач просив стягнути з відповідача на його користь 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно пункту 9 частини 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
З дотриманням вказаних приписів законодавства, позивачем до позовної заяви додано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Зазначено, що позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.
Відповідно до ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відтак, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що визначено частиною 6 статті 126 ГПК України.
Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.
Згідно ст. 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (ч. 1 ст. 6 даного Закону). Згідно з ч. 3 ст. 4 даного Закону, адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
На підтвердження стягнення суми 3000,00 грн. судових витрат позивачем подано копію договору про надання професійної правничої допомоги № 31/АМЗ від 03.12.2021, укладеного між Адвокатським об'єднанням “Фінанси та Право”, в особі керуючого партнера Ференця О.Є., та Товариством з обмеженою відповідальністю “Авісметіз-Запоріжжя” (клієнт), предметом якого є надання адвокатським об'єднанням професійної правничої допомоги замовнику у зв'язку з підготовкою позовних матеріалів та стягненням у судовому порядку з КП “Запоріжремсервіс” Запорізької міської ради заборгованості по оплаті за надані послуги згідно договору № 536-ПР/2019 від 18.ю09.2019, неустойки (пені), 3% річних, інфляційних втрат та витрат, понесених по справі.
Відповідно п. 2.2 договору, сторони договору погодили об'єм та етапи надання професійної правничої допомоги.
За умовами п. 2.3 договору, по факту надання професійної правничої допомоги по кожному з етапів, сторони складають акт надання-прийому професійної правничої допомоги, в якому погоджують фактичний об'єм наданих послуг та їх вартість.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду акт № 1 від 15.12.2021 надання-прийому професійних правничих послуг по етапу 1 договору № 31/АМЗ від 03.12.2021, які підписано між позивачем та Адвокатським об'єднанням “Фінанси та Право”, в особі керуючого партнера Ференця О.Є. Повноваження Ференця О.Є. як адвоката підтверджуються свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 300 від 30.07.2003. Відповідно до вказаного акту надання-прийому професійних правничих послуг, позивачу надано послуги зі з'ясування обставин справи, формуваня правової позиції та вивчення документів - 1 година вартістю 1000,00 грн., а також з складання позовних матеріалів - 2 години, вартістю 2000,00 грн., всього на суму 3000,00 грн. Зазначено, що замовником послуги по етапу 1 договору отримані у повному обсязі, претензій та зауважень щодо наданих послуг замовник не має.
На оплату правової допомоги позивачу виставлено рахунок № 01АМЗ/12 від 15.129.2021 на суму 3000,00 грн. Платіжним дорученням № 384 від 15.12.2021 позивачем оплачено на користь Адвокатського об'єднання “Фінанси та Право” за договором про надання правничої допомоги суму 3000,00 грн.
Суд зазначає, що критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України” (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України” (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі “East/West Alliance Limited" проти України”, від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України” (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд враховує, що обов'язок доведення неспівмірності витрат в силу приписів частини п'ятої статті 126 ГПК України покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Такий висновок викладений у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Відповідач клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не заявив.
Надані позивачем докази в їх сукупності підтверджують наявність підстав для відшкодування йому судом витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. за рахунок відповідача. Суд враховує, що цей розмір судових витрат відповідно до статті 74 ГПК України доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат. Відповідачем не доведено неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем.
Враховуючи наведене, з відповідача на користь позивача стягується 3000,00 грн. витрат професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 46, 123, 126, 129, 130, 191, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Комунального підприємства “Запоріжремсервіс” Запорізької міської ради (вул. Добролюбова, буд. 23-а, м. Запоріжжя, 69006, код ЄДРПОУ 22144952) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Авісметіз-Запоріжжя” (бул. Шевченка, буд. 6, м. Запоріжжя, 69037, код ЄДРПОУ 35449872) 18345 (вісімнадцять тисяч триста сорок п'ять) грн. 26 коп. основного боргу, 1512 (одна тисяча п'ятсот дванадцять) грн. 38 коп. пені, 1058 (одна тисяча п'ятдесят вісім) грн. 50 коп. 3% річних, 2739 (дві тисячі сімсот тридцять дев'ять) грн. 75 коп. інфляційних втрат, 1135 (одна тисяча сто тридцять п'ять) грн. 00 коп. судового збору, 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Постановити ухвалу про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю “Авісметіз-Запоріжжя” з Державного бюджету України 50% судового збору у розмірі 1135 (одна тисяча сто тридцять п'ять) грн. 00 коп., сплаченого при поданні позову.
Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано - 10 лютого 2022.
Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя О.В. Ярешко