вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"09" лютого 2022 р. Cправа № 902/349/19
Господарський суд Вінницької області у складу судді Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" ( вул. Б.Хмельницького, м. Київ, 601601)
до: Комунального підприємства "Вінницяоблтеплоенерго" (вул. Вишнева, 24, м. Вінниця, 21037)
про стягнення 15 984 046,63 грн
за участю секретаря судового засідання Марущак А.О.,
представників сторін:
позивача Безпалюк О.Л. за довіреністю (в режимі ВКЗ);
відповідач Зажирко Ю.Д. за довіреністю
На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Акціонерного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з вимогами до Комунального підприємства "Вінницяоблтеплоенерго" про стягнення заборгованості в сумі 15 984 046,63 грн, у тому числі: 11 632 712,81 грн основного боргу; 1 573 374,56 грн пені; 55 5841,13 грн - 3% річних та суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів, в розмірі 2 222 118,13 грн.
Ухвалою суду від 06.05.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/349/19 за правилами загального позовного провадження, з призначенням підготовчого засідання на 11.06.2019 (суддя Нешик О.С.).
31.05.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву за № 631/01-09 від 29.05.2019 з викладом позиції відповідача щодо заявлених позовних вимог.
За наслідками судового засідання 11.06.2019 судом продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів, оголошено перерву у підготовчому засіданні у справі до 11.07.2019, про що постановлено відповідну ухвалу.
Протокольними ухвалами від 11.07.2019 та від 25.07.2019 судом оголошено перерви в судових засіданнях до 25.07.2019 та 30.07.2019 відповідно.
25.07.2019 до суду надійшли письмові пояснення б/н та дати (вх. № 02-1-34/5979/19) за підписом представника відповідача - адвоката Зажирка Ю.Д. щодо проведення розрахунків за спірним Договором з наданням відповідних доказів на підтвердження відсутності боргу за означеним Договором на момент звернення з позовом до суду.
30.07.2019 до суду надійшли додаткові пояснення № 14/4-528/2 від 30.07.2019 за підписом представника позивача - адвоката Безпалюка О.Л. з обґрунтуванням підстав нарахування штрафних санкцій за порушення строків оплати за поставлений природний газ за Договором.
30.07.2019 до суду надійшов лист б/н та дати (вх. № 02-1-34/6105/19) за підписом представника відповідача - адвоката Зажирка Ю.Д. з додатковими доказами у справі.
Під час слухання справи, 30.07.2019, з метою забезпечення сторонам можливості реалізувати надані їм ГПК України права, зокрема на подання додаткових доказів, за клопотанням представника позивача була оголошена перерва до 05.08.2019.
05.08.2019 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду справи по суті на 26.09.2019.
За наслідками судового засідання 26.09.2019 судом постановлено ухвалу про зупинення провадження у справі №902/349/19 до закінчення перегляду справи №908/885/18 в касаційному порядку.
Ухвалою суду від 12.05.2020 провадження у справі поновлено, призначено судове засідання по розгляду справи по суті на 26.05.2020.
При розгляді справи 26.05.2020 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи до 24.06.2020.
Суддею Нешик О.С. подано заяву від 23.06.2020 про самовідвід від розгляду даної справи.
Ухвалою суду від 26.06.2020 задоволено самовідвід судді Нешик О.С. від розгляду справи № 902/349/19 та передано справу для здійснення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 902/349/19 передано на розгляд судді Матвійчуку В.В..
Ухвалою суду від 06.07.2020 справу прийнято до провадження, розпочато розгляд справи спочатку з призначенням підготовчого засідання на 27.08.2020.
Ухвалою суду від 27.08.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 17.09.2020.
Ухвалою суду від 17.09.2020 провадження у справі зупинено до закінчення перегляду справи №903/918/19 в касаційному порядку, зобов'язано сторін повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.
Ухвалою суду від 24.09.2021 поновлено провадження у справі з призначенням підготовчого засідання на 11.10.2021.
За результатами судового засідання 11.10.2021 суд, без виходу до нарадчої кімнати, постановив ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 11.10.2021 про відкладення підготовчого засідання на 09.11.2021.
Ухвалою суду від 08.11.2021 судове засідання, призначене на 09.11.2021 та всі подальші судові засідання у справі № 902/349/19 постановлено провести в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Вінницької області. Забезпечено участь представника Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у розгляді справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, за поштовою адресою для реєстрації в EASYCON - OBezpalyuk@naftogaz.com.
08.11.2021 на електронну адресу суду надійшла заява № 39/10-6985-21 від 08.11.2021 скріплена електронним цифровим підписом представника позивача - адвоката Безпалюка О.Л. про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з Комунального підприємства "Вінницяоблтеплоенерго" 1 313 813,96 грн - суму пені, 727 057,99 грн - суму 3% річних та суму, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів, в розмірі 2 706 470,91 грн, яка ухвалою суду від 09.11.2021 прийнята судом до розгляду.
Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 14.12.2021, про що 09.11.2021 постановлено відповідну ухвалу.
14.12.2021 судове засідання у даній справі не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді Матвійчука В.В. на лікарняному, за закінченням якого ухвалою суду від 21.12.2021 судове засідання по розгляду справи по суті призначено на 03.02.2022, про що учасників справи повідомлено в порядку визначеному ст.ст.120, 121 Господарського процесуального кодексу України.
При розгляді справи 03.02.2022 судом оголошено перерву в судовому засіданні до 09.02.2022, про що постановлено ухвалу у протокольній формі.
На визначену судом з'явився представник позивача в режимі відеоконференцзвязку. Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив про їх задоволення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором купівлі-продажу природного газу № 4921/16-БО-1 від 21.12.2016 в частині проведення розрахунків за поставлений природний газ. Так, на виконання умов Договору, позивач, в період з січня по травень 2017 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 26 556 562,48 грн, за який останній зобов'язався провести розрахунки у строки, встановлені п. 6.1. Договору. Проте відповідачем оплату за переданий газ проведено несвоєчасно та не в повному обсязі, в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 11 632 712,81 грн.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором стало підставою для звернення до суду з позовом про примусове стягнення суми боргу та нарахування і заявлення до стягнення сум пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
В заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач вказує, що відповідачем здійснено повну сплату основного боргу в сумі 11 632 712,81 грн, тому вимогами, які підтримує позивач є:
1 313 813,96 грн пені, розмір якої зменшено з підстав виключення нарахування пені на суму заборгованості, сплачено в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України № 332 від 18.05.2017;
727 057,99 грн три проценти річних, розмір яких збільшено у зв'язку зі збільшення періоду нарахування по 21.03.2019;
2 706 470,91 грн інфляційних втрат, розмір яких збільшено у зв'язку зі збільшення періоду нарахування по 21.03.2019.
Представник відповідача з'явився в приміщення суду, який заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Суть заперечень відповідача зводиться до того, що Комунальне підприємство "Вінницяоблтеплоенерго" немає заборгованості перед НАК "Нафтогаз України" за поставку згідно з Договором купівлі - продажу природного газу від 21.12.2016 №4921/16-БО-1, оскільки повністю розрахувалось з позивачем за поставлений за цим Договором природний газ.
Поряд з цим відповідач зауважує, що виробництво та постачання теплової енергії здійснюється підприємством для потреб об'єктів бюджетної сфери та населення, і розрахунки за отриманий у позивача газ залежать від розрахунків за надані послуги теплопостачання, які проводяться зі значними затримками, в зв'язку з чим підприємство постійно отримує збитки. Розрахунки за газ фактично не залежать від підприємства, оскільки ця оплата здійснюється з коштів, які надходять за послуги теплопостачання від споживачів. Іншою діяльністю підприємство не займається і доходів не має. Підприємство не розпоряджається самостійно коштами, що надходять у якості оплати за вироблену, з використанням природного газу поставленого НАК «Нафтогаз України», теплову енергію, оскільки законодавство встановило відповідне обмеження.
Також відповідач зауважує, що Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплоенергуючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016. №1730 передбачено звільнення теплопостачальних підприємств від сплати штрафних санкцій за прострочення оплати за поставлений НАК «Нафтогаз» природний газ.
Відповідно до повідомлення Департаменту економіки систем життєзабезпечення Міністерства регіонального розвитку від 29.05.2017 №8/10-963-17, КП «Вінницяоблтеплоенерго» 29.05.2017 внесено до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.
Наведене, на переконання відповідача, виключає підстави для стягнення з підприємства неустойки.
В судовому засіданні 09.02.2022 прийнято судове рішення.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.
Після виходу суду з нарадчої кімнати 09.02.2022 представники сторін з'явилися, у зв'язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
21 грудня 2016 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач, за договором Постачальник) та Комунальним підприємством "Вінницяоблтеплоенерго" (відповідач, за договором Споживач) укладено Договір постачання природного газу №4921/1617-БО-1 (надалі - Договір).
Відповідно до предмету Договору Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві у 2017 році природний газ, а Споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору (п.1.1. Договору).
Згідно із п.1.2 Договору природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Відповідно до п.2.1. Договору (із врахуванням внесених змін Додатковою угодою №3 від 31.03.2017) Постачальник передає Споживачу з 01 січня 2017 року по 30 вересня 2017 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 4 190 тис.куб. метрів.
Обсяги природного газу, які планується поставляти згідно з цим Договором (плановий обсяг), повністю забезпечують Споживача природним газом для потреб, зазначених у п.1.2 цього Договору (п.2.2 Договору).
Відповідно до п.3.1 Договору Постачальник передає Споживачеві у загальному потоці імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та/або у пунктах приймання-передачі природного газу з ПСГ в газотранспортну систему.
Право власності на природний газ переходить від Постачальника до Споживача після підписання актів приймання - передачі. Після переходу права власності на природний газ Споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Приймання-передача природного газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу Споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу (п.3.4 Договору).
Відповідно до пункту 3.5. Договору Споживач зобов'язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, Постачальнику:
- завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між Споживачем та Оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копією такого акта Споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором);
- підписані та скріплені печаткою Споживача два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.
Постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає Споживачу один примірник акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі непідписання Постачальником акта приймання-передачі природного газу Постачальник письмово повідомляє Споживача про припини такого непідписання акта. (п. 3.6. Договору)
Відповідно до п. 5.1. Договору ціна на природний газ визначається відповідно до п. 5.2. цього договору. В подальшому ціна на газ визначається шляхом підписання Сторонами відповідних додаткових угод до договору на підставі ціни, що розміщується на офіційному веб -сайті Постачальника. У разі зміни ціни Постачальника, така ціна є обов'язковою для Сторін даного договору. Споживач підписанням цього договору підтверджує, що погоджується з даним порядком визначення та зміни ціни.
Ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим Договором з 23.12.2016 становить 4 942,00 гривень, крім того податок на додану вартість (20%). До сплати за 1000 куб.м природного газу з ПДВ - 5930,40 грн. (п. 5.2. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 30.12.2016).
Додатковою угодою № 3 від 31.03.2017 до Договору з 01.04.2017 ціна за 1000 куб.м. газу за Договором встановлено в сумі 7 907,20 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 9 488,64 грн.
Загальна сума вартості природного газу за цим Договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу (п.5.5 Договору).
Згідно п.6.1 оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місцем поставки газу.
Споживач має право отримувати природний газ відповідно до умов цього Договору (п.7.1 Договору).
Відповідно до п.7.4 Постачальник зобов'язаний: виконувати умови цього Договору; забезпечувати постачання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов Договору.
За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим Договором. (п.8.1 Договору).
У разі прострочення Споживачем оплати згідно п.6.1 цього Договору він зобов'язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 16% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. (п.8.2 Договору із врахуванням внесених змін додатковою угодою №2 від 31.03.2017).
Відповідно п.10.3. Договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 січня 2017 року до 30 вересня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (п.12.1 Договору із врахуванням внесених змін додатковою угодою №2 від 31.03.2017).
Сторонами було укладено 3 Додаткових угоди до Договору постачання природного газу від 21.12.2016 № 4921/1617-БО-1 (а.с. 21-25, том 1).
Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивачем в період січень-травень 2017 року поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 26 556 562,48 грн, на підтвердження чого у справі містяться обопільно підписані та скріплені печатками сторін акти приймання-передачі природного газу (а.с. 31-35, том 1).
Звернувшись до суду з позовом у даній справі про стягнення з Комунального підприємства "Вінницяоблтеплоенерго" 11 632 712,81 грн основного боргу, 1 573 374,56 грн пені, 55 5841,13 грн 3% річних та суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів, в розмірі 2 222 118,13 грн., позивач зазначив, що відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати отриманого природного газу не виконав, розрахунки за поставлений природний газ не здійснив в повному обсязі, та такі розрахунки проведені з порушенням встановлених Договором строків оплати.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, з'ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов до висновку, що у задоволені позовних вимог слід відмовити, з огляду на наступне.
Частинами 1, 2 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічний припис містить статті 526 ЦК України.
Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 714 ЦК України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно загальних положень про купівлю-продаж (ст. 662-663, 689, 691-692 ЦК України), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором та у встановлений договором строк. В свою чергу, покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити його за ціною, встановленою в договорі та в обумовлений строк.
На підставі наведеного, відповідач зобов'язаний оплатити повну вартість отриманого газу в установлений Договором строк.
За доводами позивача, відповідач вартість переданого у його власність природного газу оплатив частково в сумі 14 923 849,97 грн. Решта вартості природного газу на суму 11 632 712,81 грн. останнім не оплачена.
Відповідач, в свою чергу, заперечує доводи позивача, наголошуючи на тому, що станом на 23.03.2019 заборгованість за спірним Договором погашена в повному обсязі.
В заяві про зменшення розміру позовних вимог № 39/10-6985-21 від 08.11.2021 позивач вказує про проведення відповідачем повної сплати основного боргу у сумі 11 632 712,81 грн в період з 01.06.2018 по 22.03.2019, тому зменшує позовні вимоги на означену суму та одночасно просить про повернення суми судового збору, сплаченої з суми основного боргу.
Наведеним стверджується, що станом на 23.03.2019 заборгованість відповідача за природний газ, поставлений в межах Договору була погашена в повному обсязі.
При цьому суд зважає, що з позовною заявою позивач звернувся до суду 26.04.2019. (а.с. 55, том 1)
Відтак, станом на день звернення позивача із відповідним позовом до суду основного боргу за Договором не існувало.
Положеннями статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідачем доведено, та позивачем підтверджено, що на момент звернення до суду відповідач не мав перед позивачем заборгованість у розмірі 11 632 712,81 грн за Договором.
З огляду на наведене, зважаючи на безпідставність вимоги позивача про стягнення 11 632 712,81 грн основного боргу, суд не приймає зменшення позивачем означеної позовної вимоги та відмовляє в її задоволенні з віднесенням судових витрат зі сплати судового збору в сумі 174 490,69 грн на позивача.
Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем, виходячи з вимог заяви про зменшення розміру позовних вимог, заявлено до стягнення пеню у розмірі 1 313 813,96 грн., три проценти річних у розмірі 727 057,99 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2 706 470,91 грн.
При цьому суд зважає, що заява про зменшення розміру позовних вимог одночасно направлена на зменшення та збільшення розміру позовних вимог, позаяк позивач зменшив розмір заявленої до стягнення пені з 1 573 374,56 грн до 1 313 813,96 грн, при цьому збільшив розмір трьох процентів річних з 555 841,13 грн до 727 057,99 грн та розмір інфляційних втрат з 2 222 118,13 грн до 2 706 470,91 грн.
В силу статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Приписами ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Судом встановлено, що сторони уклали Договір, яким передбачено обов'язок позивача поставити природний газ, а відповідача прийняти газ та сплатити за нього грошові кошти. Позивачем обов'язок з поставки газу був виконаний, а відповідачем газ був прийнятий.
З матеріалів справи cлідує, що вартість поставленого природного газу за Договором № 4921/1617-БО-1 від 21.12.2016 була оплачена відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача (а.с.164-232, том 1)
Згідно із п. 1.2 Договору природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Отже, відповідачем отриманий від позивача природний газ використовувався виключно для виробництва теплової енергії яка споживається бюджетними установами/організаціями. Тобто відповідач належить до підприємств, на відносини з врегулювання заборгованості яких поширюється дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" в редакції Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу"
03.11.2016 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії" №1730-VIII, який набрав чинності 30.11.2016. Цим Законом визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Поряд з цим, 29.08.2021 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" №1639-IX від 14.07.2021, яким внесено зміни до Закону №1730-VIII та до його назви.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", в редакції Закону №1639-IX, дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та послуги з його розподілу і транспортування, за теплову енергію, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", в редакції Закону №1639-IX (далі по тексту також - Закон №1730-VIII), для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Частиною 1 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", в редакції Закону №1639-IX, передбачено, що на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ, а також послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію станом на 1 червня 2021 року неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються.
Нараховані на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, утворену станом на 1 червня 2021 року, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не можуть бути предметом подальшого продажу та врегульовуються у такий спосіб:
- підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, якщо погашення основної частини боргу здійснено до 1 червня 2021 року або до моменту укладення договорів про реструктуризацію відповідно до статті 5 цього Закону, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону;
- підлягають списанню, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями умов укладеного договору про реструктуризацію заборгованості.
Таким чином, вказаною статтею законодавець запровадив чіткий механізм звільнення боржників від відповідальності за несвоєчасну сплату заборгованості за спожитий природний газ та встановив заборону на нарахування і стягнення з боржників (споживачів) неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суми основної заборгованості за договорами поставки природного газу за умов її погашення боржниками до 01.06.2021.
При цьому застосування статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до певної дати. Крім того, зазначена стаття Закону не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Зі змісту абз.4 ч.1 ст.1 Закону №1730-VIII слідує, що до заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону віднесена заборгованість за спожиті енергоносії та заборгованість з різниці в тарифах. Під процедурою врегулювання заборгованості законодавець визначив заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
Як зазначалося вище, за поставлений природний газ за Договором відповідач розрахувався хоча і в повному обсязі, однак з порушенням встановлених Договором строків оплати. За розрахунком позивача, останній платіж було проведено 22.03.2019.
Вказана обставина, а саме добровільне погашення відповідачем суми основного боргу до визначеного статтею 7 Закону №1730-VIII строку (01.06.2021) унеможливлює укладення договору реструктуризації. Адже, як слідує із змісту положення ч.1 ст.5 Закону, реструктуризації підлягають кредиторська заборгованість без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість. Тобто, закон не передбачає можливості укладення договору реструктуризації вказаних нарахувань.
Таким чином, із змісту Закону №1730-VIII слідує, що основна заборгованість та заборгованість з 3 % річних, неустойки, інфляційних витрат відокремлені законодавцем, хоча останні нарахування включаються у довідку для включення в реєстр, але вони відображаються із основною заборгованістю, яка підлягає врегулюванню згідно Закону.
З огляду на викладене, суд вважає, що за відсутності заборгованості зі сплати основного боргу до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення ч.1 ст.7 Закону №1730-VIII, відповідно до якого: нараховані на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, утворену станом на 1 червня 2021 року, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не можуть бути предметом подальшого продажу та підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, якщо погашення основної частини боргу здійснено до 1 червня 2021 року.
При цьому встановлений Законом обов'язок списати заборгованість виникає у позивача з моменту набрання ним чинності. Оскільки інформацію про відповідача неможливо внести до "Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості" у зв'язку із погашенням основної заборгованості станом на 01.06.2021, на погляд суду, є недоцільним подання останнім до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, інформацію про заборгованість зі сплати неустойки, 3 % річних та інфляційних витрат, в умовах відсутності боргу, який підлягає врегулюванню за Законом. Вказаний висновок суду обумовлений також відсутністю в положеннях Закону №1730-VIII імперативної норми, яка б зобов'язувала відповідача подавати вказану інформацію, за вказаних обставин.
Додатково слід зазначити, що у випадку неможливості застосування при зазначених обставинах положення ч.1 ст.7 Закону №1730-VIII споживач, який допустив порушення строків проведення розрахунків за отриманий природний газ, однак в подальшому розрахувався у повному обсязі, опинився б в гіршому становищі, ніж споживач, який не виконав зобов'язання. Тоді як, відповідно до пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав і інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також публічного інтересу.
Таким чином, приписи ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", в редакції Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" (дата набрання чинності 29.08.2021) виключають можливість застосування відносно відповідача відповідальності у вигляді стягнення штрафних та компенсаційних нарахувань.
У відповідності до статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до вимог частитни 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).
Відповідно до приписів частини 3 та 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", аналізуючи повноту дослідження судами обставин справи, колегія суддів зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов'язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає з статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).
Також Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 313 813,96 грн., три проценти річних у розмірі 727 057,99 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2 706 470,91 грн у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого у період з січня по травень 2017 року на підставі Договору №4921/1617-БО-1 від 21.12.2016 природного газу задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання судових витрат позивача по сплаті судового збору, суд виходить з наступного.
Так, при зверненні з позовною заявою з ціною позову 15 984 046,63 грн позивачем, за платіжним дорученням № 7003822 від 19.04.2019 сплачено 239 761,00 грн судового збору.
В заяві про зменшення розміру позовних вимог № 39/10-6985-21 від 08.11.2021 позивач просив постановити ухвалу про повернення Акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» надмірно сплачений судовий збір у розмірі 168 550,86 грн.
З огляду на відмову у вимозі про стягнення основного боргу в сумі 11 632 712,81 грн, судовий збір за даною вимогою в розмірі 174 490,69 грн судом віднесено на позивача.
Виходячи з ціни позову в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог № 39/10-6985-21 від 08.11.2021, розмір судового збору із заявлених вимог становить 71 210,14 грн. У зв'язку з відмовою в задоволенні означених вимог, витрати по сплаті судового збору з яких, силу положень ч. 4 ст. 129 ГПК України, підлягають віднесенню на позивача.
При цьому, з огляду на загальний розмір судового збору, сплачений за позовом (239 761,00 грн), розміру судового збору з вимоги про стягнення основного боргу (174 490,69 грн) та розміру судового збору з вимог заяви про зменшення розміру позовних вимог (71 210,14 грн), з позивача підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України 5 939,83 грн несплаченого судового збору (174 490,69 + 71 210,14 = 245 700,83 - 239 761,00 = 5 939,83).
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 221, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
В задоволенні позову відмовити.
Витрати по сплаті судового збору у справі № 902/349/19 залишити за позивачем.
Стягнути з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 20077720) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві / м. Київ / 22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача : Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106) 5 939,83 грн судового збору
Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, та на відомі суду адреси електронної пошти: представника позивача - OBezpalyuk@naftogaz.com, представника відповідача - vinheatnet@ukr.net.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 15 лютого 2022 р.
Суддя Василь МАТВІЙЧУК
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - позивачу (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6)
3 - відповідачу (21037, м. Вінниця, вул. Вишнева, 24)