№ 175/1908/18
провадження 6/175/185/21
15 лютого 2022 року Дніпропетровський районний суд
Дніпропетровської області
у складі: головуючого
судді Васюченко О.Г.
з секретарем Кульпіна Л.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське заяву ОСОБА_1 , стягувач: ТОВ «Дніпро-Будінвест», державний виконавець Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Дніпропетровській області Ващинська М.М., про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,
Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про скасування його тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, посилаючись на те, що ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року задоволено подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України до моменту фактичного виконання своїх зобов'язань покладених на нього за виконавчими провадженнями та погашення суми боргу. На теперішній час ним здійснюється погашення боргу, а заборона у виїзді за кордон є порушенням його прав.
У справі встановлено 21 травня 2018 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області надійшло подання державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Ващинської М.М., про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до виконання зобов'язань покладених на нього. Подання мотивоване тим, що на виконанні Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області знаходиться зведене виконавче провадження у кількості шість виконавчих проваджень на загальну суму 685 184 грн. 79 коп.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року задоволено подання державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Ващинської М.М., про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 без вилучення паспортного документу. Тимчасово обмежено громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до виконання зобов'язань покладених на нього, у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання своїх зобов'язань, за зведеними виконавчими провадженнями у кількості шість виконавчих проваджень на загальну суму 685 184 грн. 79 коп.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року залишено без змін (а.с.144-148).
14 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, до повного виконання зобов'язань по зведеному виконавчому провадженню ВП №51910946 у кількості шість виконавчих проваджень на загальну суму 685 184 грн. 79 коп., посилаючись на те, що він, як боржник уживає усі можливі заходи, щодо виконання рішень судів за зазначеними виконавчими провадженнями, частина яких вже виконана. Крім того зазначає, що він потребує клітинної терапії цукрового діабету, як наслідок перенесених декількох оперативних втручань з приводу гострого гемологічного панкреонерозу та лікування можливе в умовах клініки Германії, також зазначає про те, що відсутні докази на підтвердження того, що він, як боржник має намір виїхати за межі України на постійне місце проживання з метою ухилення від виконання судових рішень.
Заявник, Державний виконавець надали заяву про розгляд справи без їх участі.
Стягувач чи його представник для розгляду вказаної заяви до суду не з'явився та про причини своєї неявки суду не повідомили, а тому суд враховуючи, що вказана заява підлягає розгляду у десятиденний строк, вважає за необхідне розглядати зазначене питання без їх участі.
Перевіривши матеріали справи та заяви, а також надані та добуті докази, суд вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, державним виконавцем на адресу боржника ОСОБА_1 надсилались виклики про необхідність його явки виконавця для надання пояснень щодо причин невиконання рішення суду, ОСОБА_1 на виклики з'явився та надав пояснення що, починаючи з 01 квітня 2007 року по теперішній час він отримує державну пенсію за вислугу років, будь-яких інших доходів він не має, розмір пенсії за вислугу років, не дає йому можливості виконати миттєво рішення суду.
ОСОБА_1 у повному обсязі не виконано рішення суду, заборгованість існує і на теперішній час. Майно, на яке можливо звернути стягнення, у боржника відсутнє.
Згідно статті 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов'язкової участі державного (приватного) виконавця. За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. Відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.
Статтею 446 ЦПК України визначено, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.
На підставі ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до пункту 18 частини 3 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець в процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням суду.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В силу частини 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Пунктом 5 частини 1 статті 6 цього Закону передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.
Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст.313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла 16-ти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними і цьому Пакті.
Рішенням Європейського суду по правам людини, прийнятим 11 травня 2021 року по справі «Стецов проти України»(заява № 5170/15, щодо заборони виїзду за межі України, накладеного на заявника в зв'язку з несплатою боргу, встановленого судовим рішенням), ЄСПЛ встановив в діях держави порушення Конвенції про захист прав людини та основних свобод, та постановив, що Україна повинна сплатити Стецову компенсацію моральної шкоди та судові витрати. Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст.2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з'ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що заява підлягає задоволенню, оскільки дійсно на даний час виконано рішення суду, заборгованість існує і на теперішній час. Майно, на яке можливо звернути стягнення, у боржника відсутнє. Також боржником не надано суду доказів, які б стосувалися питання виконання виконавчого документа, зобов'язання, покладені на нього не виконав, заборгованість не сплатив, однак також було встановлено, що боржник уживає усі можливі заходи, щодо виконання рішень судів за зазначеними виконавчими провадженнями, частина яких вже виконана. Крім того встановлено, що згідно довідки НКП «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги « Дніпровської міської ради» від 26 листопада 2021 року ОСОБА_1 потребує клітинноїої терапії цукрового діабету, як наслідок перенесених декількох оперативних втручань з приводу гострого гемологічного панкреонерозу та лікування можливе в умовах клініки Германії, також зазначає про те, що відсутні докази на підтвердження того, що він, як боржник має намір виїхати за межі України на постійне місце проживання з метою ухилення від виконання судових рішень.
Отже, встановлені обставини свідчать про те, що заявник ОСОБА_1 через вжиті ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року обмеження пересування за межі України позбавлений можливості у свободі пересування, яка гарантується Конституцією України.
З огляду на вище викладене та зазначене заява мотивована та на даний час відсутні передбачені законом підстави для подальшої наявності тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що заява є мотивованою та обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Не може суд прийняти до уваги будь-які заперечення інших осіб щодо зазначеного, оскільки вони спростовуються вищенаведеним, не ґрунтуються на фактичних даних та об'єктивно нічим не підтверджені.
За таких обставин суд приходить до висновку про обґрунтованість вказаної заяви про скасування тимчасового обмеження фізичній особі у праві виїзду за межі України, оскільки вона ґрунтується на вимогах закону та є передбачені законом підстави для скасування тимчасового обмеження ОСОБА_1 , що вжито ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 33 Конституції України, ст. ст. 81,82, 89, 258, 259, 260-261, 353, 441 ЦПК України, суд -
Заяву ОСОБА_1 , стягувач: ТОВ «Дніпро-Будінвест», державний виконавець Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Дніпропетровській області Ващинська М.М., про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України - задовольнити.
Скасувати тимчасове обмеження громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до виконання зобов'язань покладених на нього, у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання своїх зобов'язань, за зведеними виконавчими провадженнями у кількості шість виконавчих проваджень на загальну суму: 685 184,79 грн., що вжито ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року.
Ухвала набрала законної сили 15 лютого 2022 року.
Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя - О.Г. Васюченко