Справа № 161/89/22
Провадження № 2/161/1446/22
09 лютого 2022 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Олексюк А.В.,
при секретарі - Самсонюк Ю.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр", треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Шульженко Ігор Сергійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що в 08.12.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. вчинено виконавчий напис р.н. 24037, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №02.04.2020-010001391 від 02.04.2020 у розмірі 10 400 грн. та 550 грн. плати за вчинення виконавчого напису, а всього суму у розмірі 10 950 грн. Про існування виконавчого напису позивач дізналась із додатку «Дія», де ознайомилась із матеріалами виконавчого провадження №67939827, відкритого 20.12.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Шульженком І.С.
Вважає, що цей виконавчий напис є безпідставним, оскільки нотаріус вчинив його без відповідних правових підстав, не переконався у безспірності грошової вимоги. Позивач заперечує щодо нарахованої суми заборгованості за кредитом, оскільки на підтвердження суми заборгованості за кредитним договором стягувачем надано приватному нотаріусу лише розрахунок, що суперечить вимогами п.2 Переліку документів за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172. Додатково наголошено, що приватному нотаріусу не надано оригіналу нотаріально посвідченого кредитного договору для вчинення спірного виконавчого напису.
Просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 08.12.2021, зареєстрований в реєстрі за №24037, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. щодо боржника ОСОБА_1 , а також стягнути з відповідача судові витрати.
Ухвалою суду від 05.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.
08.02.2022 до суду надійшли письмові заперечення представника відповідача ТОВ «Споживчий центр» Вороніна О.М. відповідно до змісту яких останній заперечував щодо вирішення спору в суді, оскільки відповідно до п.10.1 кредитного договору, укладеного між сторонами, ними погоджено передачу спору на вирішення третейського суду (за виключенням спорів про захист прав споживачів), а саме до постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, у зв'язку із чим просив залишити без розгляду вищевказану позовну заяву. Також представником відповідача наголошено на тому, що, на його переконання, підставою позову вказано виключно формальне недотримання нотаріусом законодавчої процедури вчинення виконавчого напису, а не обгрунтоване заперечення позивача проти існування заборгованості чи її розміру.
Від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О.М. надійшла заява про розгляд справи у її відсутності у зв'язку із значним навантаженням.
Учасники справи у в судове засідання не з'явилися, хоча їх було належним чином повідомлено судом про час, дату та місце розгляду справи.
До суду надійшла заява позивача про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги просила задовольнити у повному обсязі..
Розгляд справи здійснювався за відсутності осіб, які беруть участь у справі, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши та оцінивши письмові докази наявні в матеріалах справи, суд дійшов наступного висновку.
Перш за все, звертаючи увагу на письмові заперечення представника відповідача щодо розгляду справи у суді у зв'язку із наявністю у кредитному договорі третейського застереження суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 02.04.2020 між ОСОБА_1 та ТОВ „Споживчий центр укладено кредитний договір №02.04.2020-010001391.
За приписами ч. 2 ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця, кредитні умови.
У кредитному договорі №02.04.2020-010001391 від 02.04.2020 вказано, що позичальник підтверджує, що інформація, зазначена в частині 2 статті 12, частині другій статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів» йому надана. Для прийняття позичальником усвідомленого рішення та задля зручності надання інформації кредитор до укладення договору надав позичальнику всю необхідну інформацію у обсязі та формі, встановлених Законом України «Про споживче кредитування».
Згідно з п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до преамбули Закону України «Про споживче кредитування» цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеному у Постанові від 12.12.2018 у справі № 755/11648/15-ц, кредитні договори, укладені фізичними особами з банками за своєю суттю є споживчими договорами і на них розповсюджуються положення Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому частина 14 статті 6 Закону України «Про третейські суди» вказує на те, що третейські суди не мають права розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Як наслідок Верховний Суд відмовив банку у задоволенні заяви про видачу виконавчого листа на виконанні рішення третейського суду.
Велика Палата Верховного Суду виклала у своїй постанові положення про те, що, якщо договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов'язаний з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи виконанням ним обов'язків як найманим працівником, такий договір є споживчим і наявність судового спору щодо цього договору не впливає на його характер, як споживчого, відтак і сам спір у будь-якому випадку стосується прав сторони договору, як споживача, а вирішення такого спору, незалежно від його ініціатора, має ґрунтуватися та враховувати і вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», тобто незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», враховуючи зазначене, судовий захист прав споживачів здійснюється загальними судами за правилами цивільного судочинства в порядку позовного провадження за позовами фізичних осіб споживачів товарів, робіт і послуг.
Також суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 643/2870/18.
Суд вважає, що кредитний договір №02.04.2020-010001391 від 02.04.2020 за своїм змістом є договором про надання споживчого кредиту, позаяк відсутні докази на підтвердження того, що кредит надавався позичальнику не для задоволення особистих потреб, він пов'язаний зі здійсненням ОСОБА_1 підприємницької діяльності чи виконанням нею обов'язків як найманим працівником.
Отже, декларація сторін кредитного договору у п. 1.2, що Кредит за даним договором не є споживчим, а даний договір не є договором про надання споживчого кредиту жодного правого значення для кваліфікації цього договору як договору про надання споживчого кредиту не має.
Пунктом 10.1 кредитного договору визначено, що всі вимоги, які виникають при виконанні даного Договору або у зв'язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, окрім справ у спорах щодо захисту прав споживачів, підлягають розгляду в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків (свідоцтво про реєстрацію постійно діючого третейського суду №007-2005 від 21.06.2005, видане Київським міським управлінням юстиції), згідно з регламентом третейського суду. Розгляд здійснюється одноособово суддею, який призначається в порядку, встановленому регламентом постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що є невід'ємною частиною даної третейської угоди, і з яким Сторони ознайомились.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», третейські суди в порядку, передбаченому цим законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Враховуючи наведене, оскільки укладений між сторонами кредитний договір за своєю правовою природою є споживчим, а тому третейське застереження, викладене в п 10.1 кредитного договору №02.04.2020-010001391 від 02.04.2020, не може бути виконане.
Законом України «Про третейські суди» виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), а тому у задоволенні заяви представника відповідача ТОВ «Споживчий центр» Вороніна О.М. про залишення позову без розгляду слід відмовити.
Таким чином, суд приходить до висновку, що спір щодо визнання виконавчого напису, вчиненого щодо такого кредитного договору №02.04.2020-010001391 від 02.04.2020, таким, що не підлягає виконанню слід розглядати судом загальної юрисдикції.
Судом встановлено, що 08.12.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. вчинено виконавчий напис р.н. 24037, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №02.04.2020-010001391 від 02.04.2020 у розмірі 10 400 грн. та 550 грн. плати за вчинення виконавчого напису, а всього суму у розмірі 10 950 грн.
20.12.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Шульженко І.С. на примусове виконання вищевказаного виконавчого напису нотаріуса відкрито виконавче провадження №67939827.
Згідно ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 87 Закону України "Про нотаріат" (в редакції від 08.08.2020) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами ст.88 цього Закону (в редакції від 08.08.2020) нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
Главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом МЮУ від 22.02.2012 №296/5, зареєстрованим в МЮУ 22.02.2012 за № 282/20595, передбачено порядок вчинення виконавчих написів.
Згідно пункту 1.1. Глави 16 для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Пунктом 1.2. Глави 16 передбачено перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 3.1 вказаної Глави, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Відповідно до пункту 3.2 Глави 16, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172.
Відповідно до пункту 1 Переліку документів за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172, для одержання виконавчого напису надаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та в Порядку вчинення нотаріальних дій.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст.88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання стягувачем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Саме до цього зводяться висновки Верховного Суду викладені у постанові від 10.10.2018 справа №61-10285св18.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
В матеріалах справи відсутні докази, що при вчиненні напису приватний нотаріус отримував від стягувача первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання, докази надіслання боржнику та отримання ним повідомлення - письмової вимоги про усунення порушень боржником, а тому у приватного нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед стягувачем є безспірними.
Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Виписка з особового рахунка боржника (яка за своїм змістом є розрахунком заборгованості за кредитним договором) не може вважатись первинним документом та доказом на підтвердження безспірності заборгованості боржника.
В постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 310/9293/15ц зазначено, що: при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 05.07.2017 у справі №6-887цс17 .
З тексту оспорюваного виконавчого напису №24037 від 08.12.2021 встановлено, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався ст.87 Закону України "Про нотаріат" та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 за №1172.
Відповідно п. 2 Переліку (із змінами внесеними Постановою КМУ від 26.11.2014 № 662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів"), для одержання виконавчого напису по кредитним договорам, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями подається: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Верховний Суд (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №910/13233/19), розглядаючи позовну заяву про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню зазначив наступне: "Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності надання йому особою, яка звертається із відповідною заявою про вчинення виконавчого напису, необхідних оригіналів договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Наявність в змісті виконавчого напису номерів рахунків боржника в установах банків (для юридичних осіб) є обов'язковим. Вчинення виконавчого напису за кредитним договором є незаконним (таке право не передбачено законом), оскільки Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017 (залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14), визнав незаконною та нечинною постанову КМУ № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в тому числі за кредитними договорами".
Таким чином, після скасування внесених постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №662 до Переліку змін, виконавчий напис міг бути вчинений лише за умови подання оригіналу нотаріально посвідченого договору чи його дублікату, що має силу оригіналу.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності необхідних оригіналів нотаріально посвідчених договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Судом встановлено, що договір №02.04.2020-010001391 від 02.04.2020, який за своїм змістом та формою є акцептом оферти на укладання кредитного договору (шляхом підписанням онлайн одноразовим ідентифікатором) складений у простій письмовій (електронній) формі та нотаріально не посвідчений, а тому поданий стягувачем для вчинення виконавчого напису договір не відповідав вимогам Переліку.
Отже, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова О.М. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису №24037 від 08.12.2021 не врахувала, що Постановою КМУ №662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" не передбачалось вчинення виконавчих написів про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних договорів, отже, норми, які дозволяють вчиняти виконавчі написи по кредитним договорам, які нотаріально не посвідчені, є нечинні, а тому повинна була відмовити кредитору у вчиненні виконавчого напису у відповідності до норм Закону України "Про нотаріат" за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку.
Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав до задоволення позову та визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О.М. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису №24037 від 08.12.2021.
Згідно з ч.6 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 908 грн.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 77, 78, 141, 158, 265, 268, 280, 284 ЦПК України на підставі Закону України "Про нотаріат", суд, -
В задоволенні заяви представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» Вороніна Олексія Миколайовича про залишення позову без розгляду - відмовити.
Позов задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 24037 від 08 грудня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою Оленою Миколаївною, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованості за кредитним договором №02.04.2020-010001391 від 02 квітня 2020 року.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, адреса: 01032, м.Київ, вул. Саксаганського, буд.133А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст судового рішення виготовлено 14.02.2022.
Суддя Луцького міськрайонного суду А.В. Олексюк