15 лютого 2022 року м. Харків Справа № 922/3341/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А. , суддя Тарасова І.В.
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кузнецова Олександра Олександровича (вх. № 3736 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2021 у справі №922/3341/21 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Погореловою О.В., рішення підписано 19.10.2021)
за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків,
до Фізичної особи-підприємця Кузнецова Олександра Олександровича, м. Харків,
про стягнення 10013,21 грн,
В серпні 2020 року Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ФОП Кузнецова Олександра Олександровича заборгованості по оплаті спожитої теплової енергії за період з січня 2018 року по березень 2018 року у розмірі 10013,21 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2021 позов задоволено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Кузнецова Олександра Олександровича на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" - 10013,21 грн заборгованості за спожиту теплову енергію за період з січня 2018 року по березень 2018 року включно та 2270,00 грн судового збору.
Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачем в обґрунтування суми заборгованості відповідача надано розрахунок вартості спожитої теплової енергії, рахунки-фактури з доказами їх направлення на адресу відповідача, акти підключення та відключення споживача, відомості обліку споживання теплової енергії. Таким чином, як зазначено в рішенні, факт споживання відповідачем теплової енергії за спірним договором позивачем належним чином доведено. Проте, відповідач в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем за спірним договором або суму заявленого боргу, в зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 10013,21 грн, що утворилась у період з січня 2018 року по березень 2018 року включно обґрунтовані та підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.
06.12.2021 Фізична особа-підприємець Кузнецов Олександр Олександрович безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду подав апеляційну скаргу на вказане рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2021 у справі №922/3341/21 в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2021 у справі №922/3341/21 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Скарга обґрунтована тим, що відповідачем не отримувались ані позовна заява позивача, ані повідомлення про виклики до суду, ані копії судових рішень, в тому числі судове рішення, а інформація про звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі №922/3341/21 стала випадково відомою відповідачеві виключно з відкритих джерел інформації -Єдиного державного реєстру судових рішень.
Відповідачем зазначається, що докази надані позивачем містять розбіжності щодо суми заборгованості. Так, у додатку №1 до договору №12881 вказано суму заборгованості, яка дорівнює 10212, 39 грн, в той час як рахунок-фактура №17300-5290 від 06.06.2018, розрахунок заборгованості та інші документи містять суму заборгованості в 10013,21 грн.
Акцентує увагу на тому, що він укладав договір оренди №4189 на нежитлове приміщення за адресою: вул.Бакуліна, 3 у м.Харкові 23.01.2018, в зв'язку з чим, на думку апелянта, він вступив в права користування не раніше, ніж дата укладення договору. В той же час, позивач наполягає на тому, що відповідач спожив теплової енергії за весь січень 2018 року, що не відповідає дійсності.
Звертає увагу, що згідно переліку споживачів теплової енергії, підключених до єдиної системи опалення житлового будинку по вул.Бакуліна, 3 у м.Харкові, від 17.10.2017 №173/15165 та 10.04.2018 №173/17276 ім'я відповідача серед таких споживачів не міститься.
Відповідно до абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Кузнецова Олександра Олександровича на рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2021 у справі №922/3341/21 та ухвалено здійснити її розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи. Встановлено позивачу строк до 06.01.2022 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання скаржнику. Встановлено учасникам справи строк до 06.01.2022 для подання заяв, клопотань, тощо.
10.01.2022 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№216), в якому відповідач проти апеляційної скарги заперечує, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що система опалення приміщень відповідача є невід'ємною частиною централізованої системи опалення житлового будинку, тому при подачі теплової енергії у централізовану систему опалення будинку одночасно опалюються нежитлові приміщення відповідача. Зазначає, що додатком №1 до договору №12881, а саме п.6 передбачено, що споживач сплачує теплопостачальній організації вартість фактично спожитої теплової енергії до укладення цього договору в розмірі 5.87036 Гкал на суму 10212,39 грн. Зазначений додаток був підписаний відповідачем без жодних заперечень, однак взяті на себе обов'язки по сплаті цієї суми відповідач не виконав та не сплатив вартість спожитої теплової енергії з січня 2018 по березень 2018 року включно. Жодного повідомлення від відповідача про припинення дії укладеного договору №12881 позивачем отримано не було.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 23.01.2018 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, орендодавцем та ФОП Кузнецовим Олександром Олександровичем, орендарем, було укладено договір оренди №4189, згідно з яким орендодавець передав орендарю в строкове платне користування нежитлові приміщення цокольного поверху №7-:-13 загальною площею 96,6 кв.м у житловому будинку № 3 по вул. Бакуліна у м. Харкові, яке знаходиться на балансі КП «Жилкомсервіс», зі строком дії до 23.12.2020.
03.05.2018 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, орендодавцем та ФОП Кузнецовим Олександром Олександровичем укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою-підприємцем Кузнецовим Олександром Олександровичем №5565-В-С, згідно з яким зазначені вище нежитлові приміщення були продані ФОП Кузнецову О.О.
01.05.2018 між КП "Харківські теплові мережі" (теплопостачальна організація) та ФОП Кузнецовим О.О. (споживач) був укладений договір №12881 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, згідно з яким теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Відповідно до п.2.1 договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору в гарячій воді на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гаряче водопостачання - протягом року; кондиціювання повітря - по мірі необхідності та наявності технічної можливості.
Пунктом 6.1 договору передбачено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться шляхом перерахування коштів на рахунок теплопостачальної організації, вказаний в договорі, відповідно до встановлених тарифів, діючих в період постачання теплової енергії та на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії, а при їх відсутності - виконаних розрахунків відповідно до теплових навантажень, або в іншій формі, яка не суперечить чинному законодавству України.
Згідно з п.6.2 договору крім оплати теплової енергії за тарифом, споживач відшкодовує теплопостачальній організації витрати, пов'язані з неповерненням теплоносія (витоку), виходячи з планової собівартості одержаної води від постачальника та її хімочищення, або знесолення, яка приймається як собівартість в середньому по всім джерелам теплової енергії теплопостачальної організації.
Розрахунковим періодом є календарний місяць (п.6.3 договору).
За змістом п.6.4 договору споживач сплачує попередню оплату. Споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду самостійно, ініціативним дорученням сплачує теплопостачальній організації вартість зазначеної в додатку 1 до договору кількості теплової енергії з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію споживач здійснює: до 28-го числа поточного місяця, при розрахунках за показниками приладів обліку; до 18-го числа місяця, наступного за розрахунковим, при відсутності приладів комерційного обліку.
Відповідно до п.10.1 договору цей договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2023.
Додатком № 1 до договору №12881, а саме п. 6 передбачено, що споживач сплачує теплопостачальній організації вартість фактично спожитої теплової енергії до укладання цього договору в розмірі 5.87036 Гкал на суму 10212, 39 грн.
Постачання теплової енергії на потреби опалення у житлові будинки позивач здійснює на підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювальних сезонів, а на потреби гарячого водопостачання - протягом року.
На підставі розпоряджень Харківського міського голови в опалювальних сезонах 2017-2018 років КП “Харківські теплові мережі” здійснювало постачання теплової енергії у житловий будинок, де розташовані нежитлові приміщення відповідача.
Як зазначає позивач, він свої зобов'язання виконав у повному обсязі, а саме здійснив відпуск теплової енергії відповідачу у нежитлове приміщення в житловому будинку, який розташований за адресою: м. Харків, вул. Бакуліна, 3 в опалювальний період 2017-2018 роки та направив на його адресу рахунки на оплату спожитої теплової енергії, на підтвердження чого надав акти про підключення опалення на початку опалюваних сезонів та акти про відключення опалення наприкінці опалюваних сезонів до житлового будинку, де розташовані нежитлові приміщення відповідача. Система теплопостачання відповідача є єдиною та невід'ємною частиною системи опалення вказаного будинку, тому КП "Харківські теплові мережі" не має технічної можливості відключити від опалення це приміщення.
Як зазначено в позовній заяві, ні приміщення відповідача, ні житловий будинок, у якому вони розташовані, не обладнані приладами обліку теплової енергії, тому розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії на потреби опалення здійснювався позивачем розрахунковим способом згідно з нормативним документом “Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні” КТМ 204 України 244-94.
Проте, відповідач не виконав належним чином взяті на себе за договором зобов'язання, не сплатив у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість заявленої та отриманої теплової енергії, внаслідок чого за період з січня 2018 по березень 2018 року включно утворилась заборгованість по особовому рахунку відповідача № НОМЕР_1 в сумі 10013,21 грн, яка не погашена, що і стало підставою для звернення позивача із позовною заявою до суду.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
Відповідач, в обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що він не був повідомлений належним чином про дату, час і місце засідання суду.
Як свідчать матеріали справи, ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали на надання суду відзиву на позов.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 25.08.2021 була направлена, зокрема, на адресу відповідача, зазначену у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: м. Харків, вул.23 серпня, 43, кв.56. Однак, повернулася на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.45-47).
Зазначена адреса також вказана відповідачем при укладенні договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №12881 від 01.05.2018.
Згідно з ч.2, 3, 7 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до п.5 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Тобто, у даному випадку, судом першої інстанції було вжито можливі заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи, а факт неотримання ним поштової кореспонденції залежав від волевиявлення самого відповідача, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання ним пошти під час доставки за адресою, зазначеною у ЄДРПОУ, і не звернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
Крім того, колегія суддів зазначає, що у даному випадку судом було ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Таким чином, зважаючи на вжиття судом належних заходів щодо повідомлення сторін, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, посилання апелянта на неналежне повідомлення його про дату, час і місце засідання суду та наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції на підставі п.3 ч.3 ст.277 ГПК України, є необґрунтованими, оскільки визначальними для застосування пункту 3 частини 3 статті 277 ГПК України є розгляд справи (питання) господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. А у даному випадку суд першої інстанції вчинив всі залежні від нього дії щодо повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи. Отже, право відповідача на подання ним до суду першої інстанції відзиву на позовну заяву з доказами в їх обґрунтування, було забезпечено.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст.509 ЦК України, ст.173 Господарського кодексу України (надалі ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 627 ЦК України унормовано, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.3 ст.631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі договору про постачання теплової енергії.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила), вказані Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (пункт 1 Правил).
Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Згідно з п.4 Правил користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією.
Пунктом 14 Правил передбачений обов'язок споживача укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.
Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Статтею 12 цього Закону визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до ч.2 ст.32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Відповідно до п.23 Правил розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
Положення ст.19 Закону України "Про теплопостачання" передбачають обов'язок споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до ст.16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання комунальних послуг та надання послуги з управління багатоквартирним будинком здійснюються безперервно, крім часу перерв на: проведення ремонтних і профілактичних робіт згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації і користування, положеннями про проведення поточного і капітального ремонтів та іншими нормативно-правовими актами; міжопалювальний період для систем опалення виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами; ліквідацію наслідків аварії.
У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку (ст.25 Закону України "Про теплопостачання").
При цьому, з аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що надання житлово-комунальних послуг, до яких віднесено послуги з теплопостачання здійснюється виключно на договірних засадах, забезпечення надання послуг з постачання теплової енергії здійснюється виконавцем безперервно. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними у строки, встановлені договором або законом.
Позивачем в обґрунтування суми заборгованості відповідача у розмірі 10013,21 грн за період січень-березень 2018 року до матеріалів справи надано розрахунок заборгованості, рахунок-фактуру №17300-5290 від 06.06.2018 на суму 10013, 21 грн з доказами його направлення на адресу відповідача, акт підключення №173/15165 від 17.10.2017 та акт відключення споживача №173/17276 від 10.04.2018, відомості обліку споживання теплової енергії.
Таким чином, факт споживання відповідачем теплової енергії за спірним договором позивачем належним чином доведено.
Доказів оплати наведеної заборгованості матеріали справи не містять, в зв'язку з чим судом першої інстанції правомірно визнано позовні вимоги обґрунтованими.
Щодо посилання апелянта на те, що він укладав договір оренди №4189 на нежитлове приміщення за адресою: вул.Бакуліна, 3 у м.Харкові 23.01.2018, тому вступив в права користування не раніше, ніж дата укладення договору, в той час, як позивач наполягає на тому, що відповідач спожив теплової енергії за весь січень 2018 року, колегія суддів вважає наведені посилання необґрунтованими, з огляду на те, що як вбачається з розрахунку нарахувань по ФОП Кузнецову О.О., розрахунок здійснено позивачем саме з 23.01.2018.
Стосовно посилання відповідача на те, що докази надані позивачем містять розбіжності щодо суми заборгованості, колегія суддів зазначає, що у додатку №1 до договору №12881 від 01.05.2018 вказано, що відповідач сплачує позивачу вартість фактичної спожитої теплової енергії до укладення цього договору в розмірі 10212, 39 грн. В рахунку-фактурі №17300-5290 від 06.06.2018 та в розрахунку заборгованості позивачем вказано суму заборгованості у розмірі 10013,21 грн, тобто меншому розмірі, ніж визначено додатком №1 до договору, що є правом позивача.
Щодо посилання відповідача на те, що згідно переліку споживачів теплової енергії, підключених до єдиної системи опалення житлового будинку по вул.Бакуліна, 3 у м.Харкові від 17.10.2017 №173/15165 та від 10.04.2018 №173/17276 ім'я відповідача серед таких споживачів не міститься, колегія суддів зазначає, що ім'я відповідача не могло бути вказано в зазначених переліках, з огляду на те, що відповідач підписав договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №12881 01.05.2018, та до цього часу користувався тепловою енергією без підписання відповідного договору.
Стосовно застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 ст.267 ЦК України).
Як свідчать матеріали справи, позивачем доведено наявність заборгованості відповідача у розмірі 10013,21 грн, яка виникла у період з 23.01.2018 по березень 2018 року. Позовну заяву подано до суду 20.08.2021. Тобто, позивачем пропущено строк позовної давності щодо стягнення заборгованості, однак, відповідачем до прийняття рішення у справі в суді першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності не подавалось, а заявлено лише в апеляційній скарзі, тобто в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1, 3 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Однак, відповідачем не обґрунтовано неможливість подання заяви про застосування строків позовної давності до суду першої інстанції, враховуючи те, що як вже зазначалось, факт неотримання ним поштової кореспонденції (ухвали про відкриття провадження у даній справі) залежав від волевиявлення самого відповідача, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання ним пошти під час доставки за адресою, зазначеною у ЄДРПОУ.
Відтак, колегія суддів не розглядає заяву відповідача про застосування строків позовної давності.
Щодо посилання відповідача на те, що суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Частинами 5, 7 ст.12 ГПК України визначено, що малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Згідно з ч.5 ст.252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2270 гривень.
Таким чином, малозначною є справа з ціною позову до 227 000,00 грн.
Враховуючи те, що позивачем подано позов про стягнення 10013,21 грн, справа №922/3341/21 є малозначною, тому судом першої інстанції правомірно здійснено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання).
Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Харківської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2021 у справі №922/3341/21 без змін як такого, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 269, 270, п.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кузнецова Олександра Олександровича залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2021 у справі №922/3341/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 15.02.2022
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.А. Пуль
Суддя І.В. Тарасова